Ендіміон

49

Отець-капітан де Сойя прокинувся у знайомому теплі ясел «Рафаїла». Зачекавши кілька секунд, доки вщухне неминуче сум'яття в думках і відступить дезорієнтація, він, відкинувши віко, через силу вибрався назовні та голяка поплив до командного пульта.

Усе було в порядку: «Рафаїл» перебував на геостаціонарній орбіті Сьомої Дракона — біла куля сліпила очі просто за ілюмінаторами, гальмування відбувалося в оптимальному режимі, решта ясел готувались пробудити до життя свій цінний людський вміст, внутрішні поля залишались налаштованими на невагомість, доки екіпаж не відновить сил, а на борту підтримувалися найкращі для воскресіння температура та склад повітря. Отець-капітан віддав свій перший наказ у новому житті — звелів кораблеві розпочинати готувати каву для всієї команди. Зазвичай перше, що виникало у думці капітана після воскресіння, була його персональна чашка — вона стояла у заглибленні на навігаційному столику в кают-компанії та парувала, повна по вінця чорної ароматної рідини.

І тут де Сойя помітив, що на комп'ютері блимає індикатор термінового повідомлення. У системі Пацема, доки він був іще живий, на корабель не приходило жодних повідомлень, і було дивно, що хтось розшукав їх тут, у віддаленому світі, колишній колонії. Біля Сьомої Дракона Пакс присутній лише епізодично; тут хіба що транзитні факельники використовують три газові гіганти системи, аби заправити свої баки воднем. Утім, мигцем проглянувши записи в бортовому журналі, де Сойя пересвідчився, що жоден корабель не намагався викликати «Рафаїл» упродовж тих трьох днів, коли він гальмував і виходив на орбіту. Комп'ютер підтвердив і те, що на планеті, на яку вони мають спускатися, немає церковних місій. Контакт з останнім місіонером втрачено понад п'ятдесят стандартних років тому.

Де Сойя розкрив повідомлення. Від Ватикану через Космічний флот Пакса. Цифри на дисплеї свідчили, що повідомлення прийшло за кілька сотих секунди до того, як «Рафаїл» зробив квантовий стрибок із простору Пацема. Текстове повідомлення було лаконічним:

ЙОГО СВЯТІСТЬ СКАСОВУЄ ОПЕРАЦІЮ НА СЬОМІЙ ДРАКОНА. НОВИЙ ПУНКТ ПРИЗНАЧЕННЯ: БОЖЕГАЙ. ВИРУШИТИ НЕГАЙНО. ПІДПИСИ: ЛУРДУСАМІ, МАРУСИН. КІНЕЦЬ ПОВІДОМЛЕННЯ.

Де Сойя зітхнув. Усе було даремно — ця подорож, смерті й воскресіння. Якусь мить отець-капітан сидів нерухомо, все ще голий, у кріслі біля командного пульта, дивлячись на білий лімб крижаної планети в ілюмінаторі. Потім, ще раз зітхнувши, він підвівся й попрямував до душової кабінки, зупинившись на хвилю в кают-компанії, аби ковтнути кави. Він автоматично простягнув руку за чашкою, у той час як другою рукою взявся набирати команди для автоматичного душу: зробити воду якомога гарячішою. Треба було також відшукати для всіх халати. Відтепер на кораблі вже не суто чоловіча компанія.

Раптом де Сойя завмер, неприємно здивований. Його рука, що намацувала чашку, вхопила порожнечу. Хтось його чашку пересунув.

Новий член їхньої команди, Радамант Немез, останньою залишила ясла. Троє чоловіків старанно відводили очі, коли вона пропливала повз них у напрямку душової кабінки та гардеробної, але в кают-компанії «Рафаїла» вистачало дзеркальних поверхонь, аби кожен з них краєчком ока запримітив міцне тіло жінки, її бліду шкіру та набряклу хрестоформу між невеличкими грудьми.

Капрал Немез причастилася разом з усією командою, а тоді вони всі всілися, аби за кавою діждатись, коли корабель збільшить внутрішнє поле до однієї шостої нормального тяжіння. Вигляд у Немез був трохи розгублений.

— Це ваше перше воскресіння? — підбадьорливо запитав її де Сойя.

Капрал кивнула. Її коротко підстрижене волосся було чорне, як вороняче крило, до спітнілого лоба прилипло кілька пасем.

— Хотів би сказати, що ви до цього звикнете, — продовжив отець-капітан, — але насправді кожного разу буває так, наче вперше... нелегко, але й п'янко.

Немез зробила ковток зі своєї чашки. Мікрогравітація, здавалось, робила її рухи не зовсім впевненими. Пурпурний із чорним однострій підкреслював блідість її шкіри.

— А хіба ми не повинні негайно вирушати до системи Божегаю? — нерішуче запитала вона.

— Незабаром вирушимо, — відповів отець-капітан де Сойя. — Я дав «Рафаїлу» інструкції зійти з орбіти за п'ятнадцять хвилин. Тоді ми підемо до найближчої точки переміщення з прискоренням 2 g. Це дасть змогу перепочити кілька годин, перш ніж ми повернемось до наших лежаків і ясел.

Капрал Немез ледь помітно здригнулася при думці про чергове воскресіння. Може, для того, аби змінити тему розмови, вона подивилась на сліпучий лімб планети, що виднівся в усіх ілюмінаторах і на всіх екранах.

— Як можна тут мандрувати рікою, якщо вся планета — суцільна крига?

— Під кригою, гадаю, — відгукнувся сержант Ґреґоріус. Велетень уважно вивчав Немез. — Оця атмосфера... вона тут замерзла ще з Падіння. Тетіс має текти під нею.

Капрал Немез здивовано звела чорні брови.

— А що це за планета — Божегай?

— Хіба ти не знаєш? — не повірив Ґреґоріус. — Я гадав, у Паксі кожен чув про Божегай.

Немез похитала головою.

— Я зростала на Есперансі. Люди там зайняті переважно фермерством та рибальством і не дуже цікавляться іншими місцями. Ні іншими світами Пакса... ні тими, що були колись у Мережі. Ми зазвичай думаємо про те, як звести кінці з кінцями.

— Божегай — це старий світ тамплієрів[156], — сказав отець-капітан де Сойя, ставлячи свою чашку в заглиблення на столі. — Він дуже вигорів під час навали Вигнанців, що передувала падінню. Але свого часу цей світ був прекрасний.

— Еге ж, — підхопив сержант Ґреґоріус. — Братство тамплієрів М'юїра[157] — це наче природопоклонники якісь. Вони зробили з Божегаю лісовий світ, і дерева там були вищі й прекрасніші за секвої та мамонтові дерева на Старій Землі. Усі тамплієри, а це двадцять із гаком мільйонів народу, жили на цій планеті у містах, вибудуваних на платформах на гілках дерев. Проте з початком війни вони стали не на той бік...

Капрал Немез подивилася на нього поверх чашки з кавою.

— Тобто вони стали на бік Вигнанців? — з її голосу було зрозуміло, що вона не може в це повірити.

— Саме так вони й вчинили, крихітко, — сказав Ґреґоріус. — Може, через те, що в них уже тоді були космічні кораблі-дерева...

Немез розреготалась, уривчасто та хрипко.

— Він не жартує, — озвався капрал Кі. — Тамплієри залучили ергів — енергов'язальників з Альдебарана, аби ті помістили дерева в захисне поле класу 9 та обладнали їх реактивними рушіями. Для міжгалактичних перельотів вони навіть встановлювали на дерева рушії Гокінґа.

— Летючі дерева, — проказала капрал Немез і знову зайшлася схожим на гавкіт сміхом.

— Частина тамплієрів врятувалась на таких деревах, коли Вигнанці відповіли на їхню лояльність нападом своїх Роїв, — продовжив Ґреґоріус, — але більшість із них згоріла... як і майже вся планета. Кажуть, що на сто літ увесь світ перетворився на попіл. Хмари диму створили ефект ядерної зими.

— Ядерної зими? — перепитала Немез.

Де Сойя уважно спостерігав за молодою жінкою, дивуючись, чому такій простачці доручено за певних обставин задіяти папський монідиск. Може, тупуватість — необхідна риса для людини, здатної за потреби скоїти вбивство?

— Капрале, — промовив він, звертаючись до жінки, — ви кажете, що виховувались на Есперансі... Ви там вступили в Місцеву гвардію?

Вона похитала головою.

— Я відразу вступила в армію Пакса, отче-капітане. Картопля не вродила... ми голодували... а вербувальники пропонували космічні подорожі. Ну, і...

— А де ти служила? — запитав Ґреґоріус.

— Спершу тільки тренувалась. На Фригольмі, — відказала Немез.

Ґреґоріус подався вперед, спираючись на лікті, хоча при одній шостій стандартної гравітації сидіти зручніше.

— А в якій бригаді? — поцікавився він.

— У двадцять третій, — відповіла жінка. — Шостий полк.

— А, Клекітливі Орли! — втрутився капрал Кі. — У мене була подружка, яка туди перевелася. Вами командував генерал Колеман?

Немез знову похитала головою.

— Коли я там була, нами командував генерал Дірінґ. Я там навчалася тільки десять місяців, за місцевим календарем... ага, це вісім із половиною стандартних, здається. Я навчалась на бойовика широкого профілю. А потім почали набирати охочих записатись у Перший Легіон...

Вона замовкла на півслові, наче дійшла до засекреченої інформації.

Ґреґоріус почухав підборіддя.

— Дивно, я ніколи не чув про цей підрозділ. А серед військових таємниці недовго тримаються. І скільки, ти кажеш, тренувалась у цьому... легіоні?

Немез подивилися сержантові просто в очі.

— Два стандартні роки, сержанте. Цей проект був засекречений... аж дотепер. Здебільшого ми тренувались на Лі-Три й територіях Кільця Ламберта.

— Ламберт... — замислено промовив сержант. — Тобто ти знайома з низькою гравітацією та невагомістю.

— Аж занадто, — підтвердила капрал Радамант Немез, криво посміхнувшись. — Нас на п'ять місяців закинули у Кільце Ламберта.

Отець-капітан де Сойя відчув, що бесіда починає скидатись на допит. Він не хотів образити новачка, напосідаючи з питаннями, хоч і в нього, яку Ґреґоріуса та Кі, також були певні підозри. До того ж він відчував, що тут щось не так.

— Отже, завдання у Легіонів те саме, що й у морської піхоти? — запитав він. — Битися з ворогом, корабель на корабель?

Немез похитала головою.

— Не зовсім, капітане. Це не просто сутичка з ворожими кораблями в невагомості. Легіони створюються, аби нести війну до ворога.

— Що ви маєте на увазі, капрале? — ввічливо поцікавився де Сойя. — Я у Флоті вже багато років і можу засвідчити, що дев'яносто відсотків усіх битв відбувалось на території Вигнанців.

— Це так, — погодилися Немез, — але ви завдавали удару та втікали... Скороминущі операції. А Легіони будуть нападати, аби захопити.

— Але ж території Вигнанців — це переважно вакуум! — здивувався Кі. — Астероїди, орбітальні ліси, безпосередньо космічний простір...

— Саме так, — підтвердила Немез, не припиняючи всміхатись. — Легіони битимуться з ворогом на його власній території... а за потреби — і у вакуумі також.

Ґреґоріус піймав погляд де Сойї, в якому читалося: «Більше жодних питань!» — але все-таки похитав головою та сказав:

— Не бачу, що ці хвалені Легіони можуть робити такого, чого б не могла зробити швейцарська гвардія... і робить ось уже шістнадцять віків.

Де Сойя виплив зі свого крісла і звівся на ноги.

— Прискорення почнеться за дві хвилини. Час займати свої місця. Поговоримо про Божегай і наше завдання, поки будемо йти до точки переміщення.

Аби скинути надсвітлову швидкість у системі Сьомої Дракона, «Рафаїлу» знадобилося майже одинадцять годин гальмування, а тепер комп'ютер розрахував, що точка переміщення до Божегаю лежить у тридцяти п'яти мільйонах кілометрів звідси. За умови невеликого прискорення зі стандартною гравітацією корабель міг дістатися в цю точку за двадцять п'ять годин, але де Сойя запрограмував комп'ютер на шестигодинне прискорення на рівні 2 g. Треба було накопичити достатньо енергії, аби в останню годину перед стрибком увімкнути захисні поля, бо тоді гравітація всередині корабля зросте до 100 g.

Коли поля нарешті запрацювали, команда зібралась для останнього обговорення плану дій на Божегаї: три дні на воскресіння; негайна посадка на спусковому апараті — старший у наземній операції сержант Ґреґоріус; розвідка ділянки ріки Тетіс між порталами, а це п'ятдесят вісім кілометрів. Потім — останні приготування до затримання Енеї та її супутників.

— Я не розумію, чого Його Святість раптом вирішив керувати нашими пошуками? — поцікавився капрал Кі, коли вони пішли до своїх ясел.

— Одкровення, — пояснив отець-капітан де Сойя. — Добре, всі по місцях! Я перевірю показники приладів.

Зазвичай кілька останніх хвилин перед переміщенням вони проводили в яслах, і тільки капітан ще завершував свою вахту.

Тепер, коли де Сойя на кілька хвилин залишився на самоті біля командного пульта, він швидко викликав на екран дані про їхній перерваний візит до Хеврона і про втечу звідти. Він уже продивлявся їх перед відльотом із системи Пацема, але тепер пробігся по відео і повідомленнях ще раз. Тут було все, і все здавалося нормальним: кадри, зроблені з орбіти над Хевроном, коли він і три його гвардійці перебували ще в яслах, — палаючі міста, воронки від вибухів, вщент розбиті селища, над якими здіймались у вигоріле небо стовпи диму, Новий Єрусалим у радіоактивних руїнах... Ось і поява на радарі трьох крейсерів Рою. «Рафаїл» зупинив цикл воскресіння і втік із системи з максимальним прискоренням, яке міг забезпечити його форсований термоядерний рушій, а саме 280 g. На екіпаж, який перебував на той час у стані мертвих тіл, можна було не зважати. Захисні екрани Вигнанців більше 80 g не витримували, через те ворогам довелось вибирати — або загинути (а воскресіння для язичників не існує), або відмовитись від переслідування «Рафаїла». Вони вибрали друге.

У комп'ютері були відповідні картинки — довгі зелени хвости за кораблями Вигнанців із термоядерними рушіями, спроби ворога ланцетувати «Рафаїл» з відстані майже одна а.о., записи про ввімкнення «Рафаїлом» захисних полів, які завиграшки відбили ослаблений відстанню ланцетний удар, тоді остаточний стрибок до Моря Безкрайого, бо найближча точка для переміщення була точкою переміщення до цієї системи.

Усе пов'язувалось докупи. Відео були неспростовні. Та де Сойя не вірив їм ані на макове зерня.

Отець-капітан сам не розумів свого скепсису. Картинки, звісно, можна підробити. Від початку Цифрової Ери, а це вже понад тисячу років, людство успішно створює найпереконливіші фейкові зображення. Навіть дитина може зробити це на своєму домашньому компі. Але на підробку даних, зареєстрованих комп'ютером корабля, пішли б гігантські зусилля, та ще й потаємні. Чому ж він не вірить тому, що зчитує з пам'яті «Рафаїла»?

До стрибка залишались лічені хвилини, коли де Сойя викликав на екран записи про їхнє нещодавнє входження у систему Сьомої Дракона. Він озирнувся: усі ясла закриті, з них не долітає ані звуку, індикатори світяться зеленим. Ґреґоріус, Кі та Немез лежать без сну, чекаючи на стрибок і смерть. Де Сойя знав, що сержант в останні хвилини молиться, Кі, як завжди, читає книжку на моніторі. Про те, що робить у своїй затишній труні жінка, де Сойя не мав жодного поняття.

Він знав, що поводиться наче параноїк. Кавова чашка стояла не на своєму місці. Із ручкою, повернутою не в той бік. Упродовж останніх годин де Сойя намагався пригадати, чи міг хтось зайти до каюти й пересунути чашку, поки корабель був ще в системі Пацема. Ні, ніхто не проходив каютою до душової кабінки під час їхнього підйому з гравітаційного колодязя планети. Ця жінка, Немез, з'явилася на кораблі раніше за всіх, але де Сойя пив каву, а потому поставив чашку на місце, коли жінка була вже в яслах. У цьому він був певен. Він, як завжди, тоді останній уклався на лежак. Під час прискорення чи гальмування посуд, не розрахований на неймовірні сили тяжіння, міг побитись, але «Рафаїл» гальмував колінеарно напрямку свого руху, і жодна річ на борту не могла пересунутися вбік. Спеціальне заглиблення для чашки мало утримати її від падіння.

Отець-капітан де Сойя продовжував тисячолітні традиції море- та зореплавців, які фанатично ставились до того, аби кожна річ була на своєму місці. Він — космонавт. І, прослуживши за своїм фахом майже двадцять років на сторожових кораблях, винищувачах і факельниках, добре затямив, що будь-яка річ, якщо вона не стоїть на своєму місці, буквально дасть йому по носі, коли на кораблі запанує невагомість. А головне, він звик знаходити будь-яку річ напомацки — чи в темряві, чи під час метушні. Звісно ж, переконував він себе, не має жодного значення, у який бік була повернута ручка його кавової чашки... Але це таки мало значення. Усі члени екіпажу звикли користуватись власним заглибленням для чашки на навігаційному столі, коли він розкладався й ставав обіднім, розрахованим на п'ять персон. Коли ж на ньому розгортали карти чи креслили схеми та графіки, кожен член команди, включно із покійним Реттіґом, сидів, стояв або зависав у повітрі тільки на своєму місці. Це просто в характері людини. А для космонавтів притримуватись у всьому звичного порядку й поготів стало другою натурою.

Хтось розвернув його чашку для кави ручкою в інший бік — можливо, зачепив... зачепила... стіл коліном, умощуючись тут під час невагомості. Ні, це не параноя. Це факт.

А тут ще ці незрозумілі новини, що їх пошепки переказав йому сержант Ґреґоріус у той проміжок часу, коли він уже вибрався з воскресальних ясел, а капрал Немез ще тільки прокидалась.

— Один мій приятель, він у ватіканській швейцарській гвардії, сер... Напередодні нашого відльоту, ввечері, ми з ним трохи посиділи. Він нас усіх знав — і Кі, і Реттіґа. Так ось, він божиться, що бачив, як стрільця Реттіґа несли на ношах до санітарної машини, а та чекала біля шпиталю.

— Цього не може бути, — відповів тоді де Сойя. — Стрілець Реттіґ помер через пошкодження в системі воскресіння. Його поховали в космосі, у системі Моря Безкрайого.

— Усе воно начебто так, але трохи не так, — прогудів Ґреґоріус, — проте мій приятель певний... майже певний, що це Реттіґа запхали у «швидку». Він був непритомний, реанімаційні прибамбаси приєднані — киснева маска й таке інше, — але це був Реттіґ.

— Якась дурня, — мовив де Сойя. Він ніколи не йняв віри конспірологічним теоріям, бо знав із власного досвіду, що таємниці, про які знають двоє, рідко залишаються таємницями надовго. — Навіщо Командуванню Флоту та Церкві брехати нам про Реттіґа? І де він зараз, якщо був живий на Пацемі?

Ґреґоріус стенув плечима.

— Може, це був не він, капітане. Я собі теж так кажу. От тільки «швидка»...

— Що з нею? — рявкнув де Сойя емоційніше, ніж збирався.

— Вона прямувала до Замку Святого Ангела, сер, — сказав Ґреґоріус. — Там, де сидить Інквізиція.

Параноя.

Записи про одинадцять годин гальмування такі, якими і мають бути: перевантаження, стандартний тридобовий цикл воскресіння — він дає найвищі шанси, що все відбудеться без ускладнень. Де Сойя проглянув параметри виходу на орбіту та відео Сьомої Дракона, що повільно оберталася під черевом корабля. Його завжди цікавили ці загублені дні, коли «Рафаїл» в автоматичному режимі виконував накази, які отримав напередодні, а ясла потроху й планомірно воскрешали отця-капітана та його людей... яка ж моторошна тиша мала заповнювати тоді корабель!

— Три хвилини до переміщення, — пролунав неприродний, погано синтезований голос «Рафаеля». — Екіпажу негайно лягти на ясельні лежаки.

Проігнорувавши попередження, де Сойя взявся продивлятися дані про ті два з половиною дні, коли корабель перебував на орбіті Сьомої Дракона під час їхнього воскресіння. Він сам не знав, що шукає... виліт спускового апарата не фіксувався... дочасної активації системи життєзабезпечення не було... цикл воскресіння в усіх яслах стандартний... перші ознаки воскресіння під кінець третьої доби... усі параметри перебування на орбіті в нормі... стоп!

— Дві хвилини до переміщення, — промовив металевий голос.

Ось... першого дня, після того як корабель ліг на стандартну геостаціонарну орбіту... і знову, за чотири години. Усе нормально, за винятком інформації про те, що вмикалися чотири малі реактивні двигуни. Аби вийти на геостаціонарну орбіту й утримуватись на ній, такий корабель, як «Рафаїл», мав би задіяти десятки малих реактивних іграшок. Але точне маневрування, і це добре знав де Сойя, «Рафаїл» виконує за допомогою двох великих реактивних рушіїв, один з яких розташований на кормі, біля термоядерного рушія, а другий — на носі, біля командного відсіку. Вони спрацювали нормально — спочатку двічі ввімкнулися, аби розвернути корабель так, щоб сонячне світло рівномірно розтікалося корпусом і не треба було витрачати зайвої енергії на охолодження командного відсіку. Але тільки на вісім хвилин — ось і ось! А після обертання ввімкнулися дві пари малих двигунів. Потім ще раз — можливо, разом із ввімкненням великих двигунів, які мали розвернути корабель у початкове положення, так щоб камери знову дивилися на планету. Потім, через чотири години й вісім хвилин, послідовність увімкнень повторилася. Запис містив параметри ще тридцяти восьми інших послідовностей увімкнень реактивної тяги, що пояснювались маневруванням, і на підтасовку нічого не вказувало прямо. Але натреноване око де Сойї вихопило з ряду інших запис про ці чотири ввімкнення пари двигунів.

— До переміщення одна хвилина, — попередив «Рафаїл».

Де Сойя почув, як загули гігантські генератори полів, готуючись до ввімкнення модифікованого рушія Гокінґа, який мав убити його за п'ятдесят шість секунд. Він не звернув на це уваги. Командне крісло доправить до воскресальних ясел його мертве тіло, якщо він залишиться в ньому. Корабель на це запроектовано. Технологія трохи брудна, але надійна.

Отець-капітан Федеріко де Сойя багато років командував факельником. Він зробив півтора десятки стрибків на кур'єрі класу Архангел. Для нього послідовність із двох вихлипів реактивних двигунів, обертання і ще двох вихлипів, зафіксована комп'ютером, була абсолютно зрозумілою. Навіть якщо стерти з пам'яті позначку про дійсний розворот корабля, «пальчики» того, хто робив такий маневр, усе одно присутні. Це обертання мало на меті спрямувати спускний апарат для входження в атмосферу. Другий подвійний вихлип реактивних двигунів, який залишився зафіксованим у комп'ютері, був потрібний для того, аби компенсувати зміни в масі, коли спусковий апарат відокремився від «Рафаїла». Й останнє подвійне ввімкнення дозволило стабілізувати корабель, коли він повернувся на свій курс, знову спрямувавши камери командного відсіку на планету під собою.

Це було не так просто помітити, адже все громаддя корабля постійно оберталась, наче на рашпері, і допоміжні реактивні двигуни раз у раз вмикались, аби трохи змінити кут для оптимізації нагріву. Але для де Сойї знаки були беззаперечними. Він пробіг очима всі записи. Даних про використання спускового апарата нема. Даних про відповідний маневр «Рафаїла» нема. Усі записи свідчать, що спусковий апарат увесь час був пришвартований до борту. Даних про ввімкнення системи життєзабезпечення до завершення воскресіння всіх членів екіпажу нема. Картинки зі спусковим апаратом, що рухається до планети, нема. Відео постійно показує, що порожній спусковий апарат пришвартований до корабля.

Єдине, що випадає із загальної картини, — це дві послідовності ввімкнення малих реактивних двигунів, кожна тривалістю вісім хвилин, а між ними — проміжок у чотири години. «Рафаїл» відвертався від планети на вісім хвилин — час достатній, щоб спусковий апарат розчинився в атмосфері, не помічений головною відеокамерою. І щоб згодом повернувся на своє місце. Ці події мали б бути зафіксовані виносними камерами та радаром, якщо тільки їм не наказали не помітити цього, ще до старту спускового апарата. Це дозволило згодом менше морочитися з підробкою записів.

Припустимо, хтось наказав корабельному комп'ютерові стерти всі записи про те, що спусковим апаратом користувалися; тоді штучний інтелект «Рафаїла», з його обмеженими розумовими здібностями, змінив би записи саме таким чином, не врахувавши того, що ввімкнення малих реактивних двигунів може навести на слід. Та воно й не навело би нікого, хіба тільки капітана космічного факельника з багаторічним досвідом. Якби де Сойя мав ще годинку, він перевірив би кількість водневого палива на кораблі та на спусковому апараті, порівняв би з параметрами водневого колектора Буссарда під час гальмування — і мав би чітку картину про маневрування корабля та використання спускового апарата. Якби тільки він мав годину!

— Тридцять секунд до переміщення.

Де Сойя вже не встигав дістатись до воскресальних ясел. Але він встиг набрати спеціальну команду, яка керувала функціонуванням корабля, ввів код заміщення, змінив параметри на моніторі та повторив це ще двічі. Він ще встиг почути підтвердження про третє заміщення, коли відбувся квантовий стрибок.

Де Сойю буквально розірвало на шматки та розметало по кріслу. Але він помер, зловтішно посміхаючись.