Ендіміон

37

Ідея де Сойї полягала в тому, аби відмовитись від покрокової схеми пошуків, запропонованої «Рафаїлом», і відразу стрибнути до першої із систем, захоплених Вигнанцями.

— А що це нам дасть, сер? — запитав капрал Кі.

— Можливо, нічого, — визнав отець-капітан де Сойя. — Але якщо все це якимось чином пов'язане з Вигнанцями, ми можемо там натрапити на слід.

Сержант Ґреґоріус почухав підборіддя.

— Еге ж, — зауважив він, — а ще ми можемо потрапити до рук Вигнанцям. Цей корабель — не найкращий бойовий корабель Флоту Його Святості Папи, якщо ви дозволите мені це підмітити, сер.

Де Сойя кивнув, погоджуючись.

— Але він швидкий. Гадаю, ми можемо випередити більшість кораблів Рою. Крім того, можливо, вони вже покинули систему... вони мають таку звичку — вдарити, набігти, розвалити Велику Стіну, збудовану Паксом, а тоді, наробивши якомога більше шкоди на планетах, забратись із системи геть, залишивши тільки номінальну охорону для оборони периметра... — де Сойя зупинився. Він бачив тільки один світ — Свободу — після того, як ним пройшлися Вигнанці, і волів би ніколи більше такого не бачити. — У будь-якому разі, — додав він, — для нас із нашим кораблем нема жодної різниці, куди вирушити. Звичайний квантовий стрибок за Велику Стіну означав би вісім чи дев'ять місяців корабельного часу, одинадцять чи навіть більше років часу-в-борг. А для нас це буде, як і зазвичай, миттєвий стрибок і три дні на воскресіння.

Стрілець Реттіґ підняв руку, як він часто робив під час обговорювань.

— Варто подумати про одну річ, сер.

— Про яку?

— Вигнанцям ще не вдавалося захопити кур'єрського корабля-архангела, сер. Може, вони навіть не знають, що така штука існує. Що й казати, якщо навіть більшість флотських із Пакса і гадки не мають про таку технологію.

Де Сойя відразу зрозумів суть, але Реттіґ вів далі:

— Тому ми дуже ризикуємо, сер. І ризикуємо не тільки ми, але й весь Пакс.

Запала тривала мовчанка. Зрештою де Сойя заговорив:

— Це слушна думка, стрільцю. Я теж багато про це думав. Але командування Пакса створило цей корабель з автоматичними воскресальними яслами саме для того, аби ми могли вийти за кордони паксівського простору. Я гадаю, були такі припущення, що наші шляхи за потреби можуть пролягти аж до загумінкових країв... до утримуваних Вигнанцями територій, — отець-капітан перевів подих. — Я бував там, джентльмени. Я палив їхні орбітальні ліси та відбивався від Роїв. Вигнанці... вони дивні. Їхні намагання пристосуватися до незвичайного оточення... навіть до космосу... — богохульство. Вони більше не люди. Але їхні кораблі не є швидкими. «Рафаїл» зможе увійти в систему, а якщо виникне загроза захоплення, знову перестрибнути на квантові швидкості. І ми можемо запрограмувати корабель на самознищення в разі захоплення.

Ніхто з трьох швейцарських гвардійців не зронив і слова. Кожен із них, здавалося, думав про смерть, яка може настати під час смерті, — знищення без попередження про знищення. Вони, як і завжди, продовжуватимуть спати на своїх протиперевантажувальних лежаках або у воскресальних яслах, але ніколи не прокинуться... принаймні у цьому житті. Таїнство хрестоформи — справжнє диво: воно може повернути до життя тіла роздроблені, розірвані, зібрати докупи тіла й душі народжених заново християн, яких застрелили чи спалили, які вмерли від голоду чи задухи, потонули чи сконали від невиліковної хвороби, яких розчавили або закололи... Але й це диво має свої обмеження: надто довгий час перебування в стані розпаду робить смерть остаточною. Так само й термоядерний вибух знищить усе й усіх всередині корабля.

— Хай там як, а ми — з вами, — сказав нарешті сержант Ґреґоріус, розуміючи, що отець-капітан де Сойя зібрав їх на нараду тому, що ненавидить просто наказувати своїм людям йти на такий ризик, тобто на справжню смерть.

Кі та Реттіґ мовчки кивнули.

— Добре, — відказав де Сойя. — Я запрограмую «Рафаїл» відповідним чином... якщо в нього не буде жодного шансу уникнути захоплення до нашого воскресіння, він запустить у своїх рушіях ланцюгову реакцію. І я дуже точно випишу для нього параметри, за якими він визначатиме відсутність такого шансу. Але я не вважаю, що таке може статися. Отже, ми прокинемося в системі... Господи, я ж навіть не перевірив, який зі світів уздовж Тетіс Вигнанці окупували першим! Це, мабуть, Тай-Цзін?

— Ні, сер, — заперечив Ґреґоріус, нахиляючись над паперовою копією зоряної карти з пошуковим маршрутом, складеним «Рафаїлом». Його товстий палець тицьнув у пляму за межами Пакса. — Це Хеврон. Єврейський світ[121].

— Хай буде так, — мовив отець-капітан.— Тоді гайда на свої лежаки, вирушаємо до точки переміщення. До зустрічі наступного року в Єрусалимі[122]!

— Наступного року, сер? — перепитав стрілець Реттіґ, пропливаючи над столом із розкладеними картами в напрямку свого лежака.

Де Сойя всміхнувся.

— Це приказка. Я чув її від когось із моїх єврейських приятелів. Не знаю, що вона означає.

— От не думав, що десь поблизу ще залишились євреї, — промовив капрал Кі, зависнувши над власним лежаком. — Гадав, що всі вони вже перебралися кудись у загумінкові краї.

Де Сойя похитав головою.

— Коли я відвідував університет, щоб опанувати певні науки, яких не навчали в семінарії, я зустрічав кількох навернених євреїв, — сказав він. — Не сумнівайтесь, скоро у вас буде нагода познайомитися з ними на Хевроні. Пристебніть паски, джентльмени.

Отець-капітан зрозумів, що щось пішло не так, одразу після пробудження. Коли він був іще молодим, а життя його — не таким впорядкованим, де Сойя з приятелями-семінаристами кілька разів напивався в дим, і одного разу він прокинувся в незнайомому ліжку, дякувати Богові, один, але ліжко це він бачив уперше, так само як і будинок та цю частину міста, і він не міг пригадати, чиє це ліжко та як він до нього потрапив. Це пробудження було схоже на те, давнє.

Розплющивши очі, де Сойя не побачив себе на лежаку в закритих автоматичних воскресальних яслах, не вдихнув знайомого повітря «Рафаїла», насиченого запахом рециркульованого поту, не відчув, що він падає в нікуди, як це завжди буває, коли прокидаєшся в невагомості; натомість він побачив, що лежить у зручному ліжку в гарній кімнаті, а сила тяжіння навколо близька до нормальної. На стіні були ікони — Діва Марія, Ісус Христос на хресті, зі зведеними до неба очима, та мучеництво апостола Павла. Крізь тюлеві фіранки лилося біле сонячне світло.

Де Сойя наче пригадував, що він уже бачив колись цю кімнату, так само як і лагідне обличчя кругловидого священика, котрий приніс йому бульйон і звернувся до нього із заспокійливими словами. Врешті-решт синапси де Сойї перезавантажилися та з'єдналися, і він усвідомив, що перед ним — отець Баджіо, капелан, котрий спеціалізується на воскресіннях і якого він бачив востаннє у Ватиканських садах — тоді де Сойя був певен, що більше ніколи в своєму житті його не побачить. Відсьорбуючи юшку, де Сойя кинув крізь шибку погляд на бліде блакитне небо і подумав: «Пацем». Він напружував мізки, аби пригадати події, внаслідок яких він опинився тут, але останнє, що йому запам'яталося, була розмова з Ґреґоріусом та його гвардійцями, тривалий підйом із гравітаційного колодязя Моря Безкрайого та Сімдесятої Змієносця-А, а потім удар переміщення.

— Як? — пробелькотів він, хапаючи цього доброго священика за рукав. — Чому?.. Як?

— Ну, ну, — промовив отець Баджіо, — тобі треба відпочити, сину мій. Ще встигнеш усе обговорити потім. На все свій час.

Заколисаний м'яким голосом, ясним сонячним світлом і повітрям, насиченим киснем, де Сойя заплющив очі й заснув. Сновидіння його були тривожні.

Опівдні отець Баджіо приніс де Сойї обід — знову бульйон у чашці. До цього часу стало зрозуміло, що сумирний, кругловидий отець Баджіо не збирається відповідати на жодне із запитань де Сойї: ані як він потрапив на Пацем, ані де його люди і що з ними, ані чому він не хоче відповідати.

— Незабаром прийде отець Фарелл, — повторював капелан, наче це все пояснювало.

Де Сойя зібрався із силами, викупався у ванні, вдягнувся і, чекаючи на отця Фарелла, намагався привести до ладу свої думки.

Отець Фарелл з'явився після полудня. Це був високий, худорлявий, аскетичного вигляду священик, із хоч і тихим, але чітким і сухим голосом — де Сойя не був здивований, коли дізнався, що говорить із командором ордену Легіонерів Христа. Сірі очі Фарелла були холодні.

— Зрозуміло, ви хочете дізнатися, що сталось, — почав отець Фарелл. — І, поза всяким сумнівом, ви почуваєтесь дещо розгубленим. Це нормально після нового народження.

— Я знайомий із побічними діями, — з ледь помітною іронією і кволою усмішкою відповів де Сойя. — Але я справді хочу знати, що сталося. Чому я прокинувся на Пацемі? Що сталося в системі Хеврон? І чи все гаразд із моїми людьми?

Сірі очі Фарелла дивилися на де Сойю незмигно.

— Почнемо з останнього запитання, отче-капітане. Сержант Ґреґоріус і капрал Кі почуваються добре... зараз, коли ми з вами розмовляємо, вони одужують після відродження у воскресальній каплиці швейцарської гвардії.

— Стрілець Реттіґ? — запитав де Сойя. Передчуття нещастя, що хижим птахом парило над ним із тієї миті, як він пробудився, розправило свої чорні крила.

— На жаль, мертвий, — відказав Фарелл. — Істинна смерть. Йому віддали останні почесті, а тіло відправили у глибини космосу.

— Як він помер?.. Я маю на увазі істинну смерть, — видушив із себе де Сойя. Йому хотілося плакати, але він стримував себе, позаяк не був певний, це вияв скорботи чи наслідок воскресіння.

— Подробиці мені невідомі, — відповів Фарелл. Вони із де Сойєю сиділи в крихітній вітальні будинку священика, яка зазвичай слугувала для зустрічей і важливих нарад. Вони були наодинці, якщо не зважати на очі святих, мучеників, Христа та Діви Марії. — Схоже, в автоматичний системі воскресіння на «Рафаїлі», коли він повертався із системи Хеврон, трапився збій, — продовжив Фарелл.

— Вертався з Хеврона? — перепитав де Сойя. — Боюсь, я не розумію, отче. Я запрограмував корабель залишатися в системі, якщо тільки не буде переслідування з боку збройних сил Вигнанців. Хіба Вигнанці на нас напали?

— Вочевидь, так, — відповів легіонер. — Я вже сказав, що технічні подробиці мені невідомі... та я й не фахівець із технічних питань... але гадаю, що якщо ви запрограмували ваш кур'єр-архангел зайти в систему, контрольовану Вигнанцями...

— Для продовження місії нам потрібно було відвідати Хеврон, — перебив його отець-капітан де Сойя.

Фарелл не висловив невдоволення тим, що його перебили, не змінився навіть нейтральний вираз його обличчя, але, подивившись у ці холодні сталеві очі, де Сойя більше його не перебивав.

— Так от, отче-капітане, як я вже почав говорити, ви запрограмували ваш корабель, наскільки я зрозумів, увійти на територію Вигнанців і, якщо його не будуть переслідувати, вийти на орбіту навколо Хеврона.

Де Сойя промовчав, підтверджуючи цим сказане. Його темні очі відповіли сірим поглядом на погляд, поки що без ворожнечі, але напоготові захищатися від будь-яких звинувачень.

— Наскільки я розумію... ви назвали свій корабель «Рафаїлом»?

Де Сойя кивнув. Тепер він збагнув, що виважені формулювання і запитання, відповіді на які заздалегідь відомі, — усе це ознака правника. Церква має багато консультантів-правників. А ще — інквізиторів.

— Усе виглядає так, що «Рафаїл» виконав задану вами програму, під час гальмування не виявив супротивника і перейшов на орбіту навколо Хеврона, — продовжував Фарелл.

— Саме тоді й стався збій у воскресінні? — запитав де Сойя.

— Наскільки я розумію, ні, — відказав Фарелл. Сталевий погляд легіонера на мить полишив де Сойю, помандрував кімнатою, наче оцінюючи вартість меблів та картин і, не знайшовши нічого цікавого, повернувся до отця-капітана. — Наскільки я розумію, всі, хто перебував на борту, були близькі до повного воскресіння, коли кораблеві довелося втікати з системи. Зрозуміло, саме шок від переміщення став фатальним. Повторне воскресіння після незавершеного воскресіння, наскільки вам, звісно, добре відомо, — операція значно складніша, ніж первинне воскресіння. Саме тут через механічне ушкодження таїнство і зірвалося.

Коли Фарелл закінчив говорити, запала тиша. Заглиблений у свої думки, де Сойя наче крізь туман чув шум наземного транспорту на вузенькій вуличці за вікнами та гуркіт космічних кораблів, що злітали з розташованого неподалік космопорту. Нарешті він промовив:

— Коли ми перебували на орбіті Ренесанс-Вектора, отче, ясла пройшли перевірку та ремонт.

Другий священик майже непомітно кивнув.

— У нас є всі записи. Гадаю, в автоматичних яслах стрільця Реттіґа знову виникла та ж несправність. Перевірка ведеться в гарнізоні системи Ренесанс. Ми також перевіряємо систему Моря Безкрайого, Іпсилон Ерідана та Іпсилон Індійця, світ Невимовна Милість у системі Лакайль 9352, Світ Барнарда, світи NGC 2629-4BIV, систему Веґа і Тау Кита.

Де Сойя тільки кліпав очима.

— Ви ведете дуже скрупульозне розслідування, — нарешті сказав він. Їм мали знадобитися обидва кораблі-архангели, аби все це перевірити, подумав отець-капітан.

— Так, — підтвердив отець Фарелл.

— Отже, нас знайшли в системі Свобода і не змогли повернути до життя стрільця Реттіґа...

Кутики тонких губ Фарелла ледь помітно смикнулися.

— Система Свобода, отче-капітане? Ні. Наскільки я розумію, ваш кур'єрський корабель було знайдено в системі Сімдесятої Змієносця-А, коли він гальмував у напрямку океанічної планети Море Безкрає.

Де Сойя випростувався у кріслі.

— Я не розумію! Я запрограмував «Рафаїл» при потребі передчасно залишити Хеврон переміститися на наступну планету згідно з його попереднім маршрутом. Наступним світом мала стати Свобода.

— Можливо, переслідування ворожими космічними кораблями в системі Хеврона завадило йому зробити переміщення в цьому напрямку, — припустив Фарелл безбарвним голосом. — У такому разі корабельний комп'ютер міг вирішити повернутись у точку відправлення.

— Можливо, — погодився де Сойя, намагаючись прочитати думки співрозмовника за виразом його обличчя. Але марно. — Ви сказали «міг вирішити», отче Фарелле. Ви ще не знаєте напевно? Ви не перевірили комп'ютера корабля?

Мовчання Фарелла могло означати підтвердження, а могло й нічого не означати.

— І якщо ми повернулися на Море Безкрає, — продовжував де Сойя, — то чому прокинулись тут, на Пацемі? Що трапилося в Сімдесятій Змієносця-А?

Тепер Фарелл справді всміхнувся. Його тонкі губи розтягнися й стали ще тоншими.

— За збігом обставин кур'єр-архангел «Михаїл» перебував у місці базування гарнізону Моря Безкрайого, коли ви туди перемістилися. На борту «Михаїла» була капітан By...

— Марґарет By? — запитав де Сойя, не зважаючи на те, чи не роздратує свого співрозмовника, знову його перебиваючи.

— Саме так, — Фарелл зняв уявну пушинку зі своїх відпрасованих до жорсткості чорних штанів. — Беручи до уваги... гм... той перестрах, який ваш попередній візит спричинив на Морі Безкрайому...

— Ви маєте на увазі, що я запроторив єпископа Меландріано в монастир, аби не плутався мені під ногами? — спитав де Сойя. — А ще заарештував кількох офіцерів Пакса, зрадників та корупціонерів? До речі, вони майже напевно чинили свої злодіяння з відома та сприяння Меландріано...

Фарелл підняв руку, зупиняючи де Сойю.

— Я не веду розслідування цих фактів, отче-капітане. Я лише відповідаю на ваше запитання. Можу я продовжити?

Де Сойя дивився на Фаррела, відчуваючи, що його злість змішується з сумом через загибель Реттіґа. Він відчував вирування цих почуттів і те, як до них додається ще й наркотичне сп'яніння, як ото завжди буває після воскресіння.

— Капітан By, яка наслухалася протестів Меландріано та інших представників адміністрації Моря Безкрайого, вирішила, що найкращим виходом із ситуації буде повернути вас для воскресіння на Пацем.

— Тобто наше воскресіння перервали вдруге?

— Ні, — у голосі Фарелла не чулося роздратування. — Коли в Сімдесятій Змієносця-А вирішили відправити вас до Ватикану та Командування Пакса, процес воскресіння ще не розпочався.

Де Сойя подивився на свої руки. Пальці у нього тремтіли. Він уявляв собі «Рафаїл» з вантажем із мертвих тіл, включно з його тілом. Спочатку смерть у системі Хеврона, тоді гальмування, аби сісти на Море Безкрає, тоді стрибок на Пацем. Він швидко підвів голову.

— Як довго ми були мертві, отче?

— Тридцять два дні, — відповів Фарелл.

Де Сойя ледь утримався, аби не зірватися з місця. Нарешті він відкинувся на спинку і сказав, намагаючись здаватися спокійним:

— Якщо капітан By вирішила відправити корабель сюди раніше, ніж почнеться наше воскресіння на Морі Безкрайому, і якщо на Хевроні воскресіння не сталося, ми мали би перебувати мертвими менше сімдесяти двох годин. Три дні пішло на воскресіння тут... але де ми провели ще двадцять шість днів, отче?

Фарелл пробігся пальцями по відпрасованій складці своїх штанів.

— На Морі Безкрайому були певні затримки, — сухо відповів він. — Проведено початкову фазу розслідувань. Отримано заяви та скарги. Стрільця Реттіґа поховано в космічному просторі з належним ушануванням. Було виконано й інші... завдання. «Рафаїл» повернувся на Пацем разом із «Михаїлом».

Фарелл несподівано підхопився, де Сойя підвівся й собі.

— Отче-капітане, — офіціальним тоном проголосив Фарелл, — я прийшов передати вам подяку від Державного секретаря, кардинала Лурдусамі. Він бажає вам милістю Божою найшвидшого й цілковитого одужання, сер, і запрошує вас завтра, о сьомій, прибути до Ватіканської канцелярії Конгрегації Доктрини Віри, щоб зустрітися там із монсеньйором Лукасом Одді й іншими офіційними особами.

Де Сойю наче вдарили під дих. Він спромігся лише клацнути підборами та схилити голову на знак того, що він скоряється наказу. Він був єзуїтом та офіцером Флоту Пакса. Звичка до дисципліни стала його другою натурою.

— Дуже добре, — сказав отець Фарелл і попрощався.

Після того як легіонер пішов, отець-капітан де Сойя ще кілька хвилин простояв у вестибюлі недвижно. Як рядовий священик і фронтовий офіцер він тримався осторонь політики Церкви й інтриг всередині неї, але навіть провінційний кюре чи простий рубака знає в загальних рисах структуру Ватикану і те, як усе це працює.

Одразу за Папою в цій ієрархії йдуть дві головні адміністративні організації — Римська Курія і так звані Священні Конгрегації. Де Сойя знав, що Курія — незграбна та заплутана адміністративна структура, у своєму «сучасному» вигляді заснована Папою Сікстом V у 1588-му році від Різдва Христового. Курія має у своєму складі Державний Секретаріат, що є джерелом могутності кардинала Лурдусамі, бо завдяки цій посаді він відіграє роль, схожу на роль прем'єр-міністра, незважаючи на оманливу назву посади — Державний секретар. Цей Секретаріат становить центральне ядро того, що часто йменують «Старою Курією», оскільки Папи користувалися нею ще з 16-го сторіччя. Крім того, існує так звана «Нова Курія», яка була заснована у 1965-му році н.е. на Другому Ватиканському Соборі, який і досі знаний як «Ватикан II», коли були об'єднані шістнадцять менших структур. За час 260-річного правління Папи Юлія ця курія розрослася і зараз налічує тридцять одну організацію, причому всі вони тісно переплетені між собою.

Але де Сойю викликали не до Курії, а до одного з її відділів, кожен із яких провадив самостійну, а інколи й суперечливу політику, до однієї зі Священних Конгрегацій, а саме до Конгрегації Доктрини Віри — організації, що впродовж останніх двох сторіч набула величезної могутності, а точніше сказати, відновила свою колишню могутність. За правління Папи Юлія префектом Конгрегації знову став Папа, що відродило її впливовість. Дванадцять сторіч, поки на папський престол не був обраний Юлій, ця Священна Конгрегація, знана з 1908-го по 1964-ий роки як Священна Канцелярія, втратила своє значення, перетворившись чи не на рудиментарний орган. Але тепер, за Папи Юлія, влада Священної Канцелярії була беззаперечною в радіусі п'яти тисяч світлових років і спиралася на трьохтисячолітню історію.

Де Сойя повернувся до вітальні й обіперся об крісло, на якому нещодавно сидів. Голова в нього йшла обертом. Він знав, що йому не дозволять побачитися з Ґреґоріусом і Кі до завтрашньої зустрічі в Священній Канцелярії. Можливо, він ніколи їх більше не побачить. Де Сойя намагався розплутати ниточку, що привела його сюди, але вона губилася у хитросплетіннях політики Церкви, в інтригах ображених духовних осіб, у боротьбі сил всередині Пакса й у його власних уривчастих думках, що клубочилися в очманілій після нового воскресіння голові.

Але одне він знав: Священна Конгрегація Доктрини Віри, знана раніше як Священна Конгрегація Святої Канцелярії, ще раніше, багато віків тому, була названа Священною Конгрегацією Вселенської Інквізиції.

І саме за Папи Юлія XIV Інквізиція знову стала діяти відповідно до своєї назви, наганяючи жах і застосовуючи терор. А вже наступного ранку, не маючи змоги підготуватись чи з кимось порадитись або вивідати, які звинувачення можуть висунути проти нього, де Сойя має постати перед інквізиторами.

Отець Баджіо вкотився до кімнати з незмінною ангельською усмішкою.

— Ти добре поговорив з отцем Фареллом, сину мій?

— Так, — сказав де Сойя, — просто чудово.

— Слава Богові, — відізвався отець Баджіо. — А тепер, я гадаю, час випити бульйончику, трохи помолитися — я гадаю, «Богородиця» — саме та молитва, що зараз потрібна, — а тоді раненько піти до ліжечка. Ми повинні бути бадьорими, що би там прийдешній день для нас не готував, чи не так?