Ендіміон

5

У той час, коли я прощався з А. Беттіком, на відстані шість тисяч світлових років, у системі, відомій тільки за номером у Загальному каталозі туманностей та зоряних скупчень[22] і за навігаційними координатами, спеціальне оперативне з'єднання Пакса в складі трьох кораблів-факельників, очолюване отцем-капітаном Федеріко де Сойєю, знищувало орбітальний ліс. Орбітальні дерева Вигнанців не мають захисту від військових кораблів Пакса, тому це зіткнення більше нагадувало бійню, а не бій.

Тут я маю дещо пояснити. Щодо цих подій я нічого не домислюю: вони відбувалися саме так, як я їх переповідаю. Так само я не займатимуся екстраполяцією або здогадками, коли в наступних сценах розповідатиму вам, що робили отець-капітан де Сойя та інші головні дійові особи в ті моменти, коли поруч не було свідків їхніх діянь. Або що вони думали. Або що відчували. Я кажу вам правду — і нічого, крім правди. Далі я поясню, як трапилось, що я знаю ці речі... знаю без жодних припущень або перекручень. А поки що я прошу вас сприймати мої слова, як і належить, — тобто як голу правду.

Три кораблі-факельники Пакса вийшли зі стану релятивістських швидкостей[23]. Гальмування перевищило шістсот g[24] — ті, хто подорожує космосом, ось уже кількасот років називають такий стрибок «дельта-v-малиновий джем»[25], маючи на увазі, що у разі вимкнення внутрішніх полів-стримувачів навіть на мікросекунду команда корабля при такому маневрі розмазалась би по внутрішніх поверхнях корабля, наче джем із малини...

Але захисні поля не вийшли з ладу. Коли кораблі наблизилися до лісу на відстань однієї астрономічної одиниці, отець-капітан де Сойя викликав зображення лісу на відеосферу. Усі присутні в центрі управління бойовими діями на мить відволіклися від своїх справ, аби поглянути на екран: кілька тисяч дерев, створених Вигнанцями на свій смак і для своїх потреб, кожне не менше півкілометра заввишки, у складному танці рухалися вздовж площини екліптики[26] — хащі, зібрані докупи силою тяжіння, переплетені пасма, острови дерев у легкому невпинному русі. Листя завжди залишалось обернутим до сонця спектрального класу G[27], довге віття переміщалося, намагаючись знайти оптимальне положення, спрагле коріння глибоко занурювалось у хмари вологи та поживних речовин, утворені керованими кометами, що, подібно слухняній отарі, пропливали орбітальним лісом, нагадуючи при цьому велетенські снігові кульки. Із гілки на гілку, від дерева до дерева перепурхували Вигнанці — людиноподібні мутанти зі сріблястою шкірою, що відбивала світло, та крилами, як у метелика. Крила мали товщину не більше мікрона, а їхній розмах сягав сотень метрів. Коли крила розкривалися та закривалися, вони виблискували в сонячних променях, і на фоні зеленого листя орбітального лісу здавалися вогниками на різдвяній ялинці.

— Вогонь! — скомандував отець-капітан де Сойя.

Коли до цілі лишалося дві треті астрономічної одиниці, три факельники спеціального з'єднання ЗС Пакса «Маги»[28] відкрили вогонь із далекобійних гармат. На такій відстані навіть лазерні промені повзуть до цілі, наче світляні блощиці чорним простирадлом, але кораблі Пакса, порівняно невеликі, оснащені рушіями Гокінґа, можуть розвивати гіпершвидкість і несуть гіперкінетичну зброю. Частина мала на озброєнні плазмові торпеди, здатні за мікросекунди переходити до швидкостей, наближених до швидкості світла, та вибухати посеред лісу; конструкція інших кораблів дозволяла їм повертатися до реальних швидкостей, а їхня маса при цьому збільшувалась, і вони при стрільбі прямим наведенням пробивали орбітальні дерева, немов гарматні ядра мокрий картон. За кілька хвилин усі три факельники змогли задіяти свою лазерну зброю, і пучкові випромінювачі вдарили одночасно в тисячі напрямків. Ланцетні промені можна було бачити завдяки колоїдним часткам — ті роїлися в космічному просторі, наче порошинки під дахом старого горища.

Ліс запалав. Кора спеціальної селекції, особливі плоди, унікальне листя, що вміло самоущільнюватися, — усе це вибухало від неймовірної декомпресії або тялося на шматки лазерними променями та розривними плазмовими вусиками. Крізь розрізи кульками витікав кисень, живлячи собою полум'я, доки все повітря не вигорало або не замерзало у вакуумі. І ліс горів. Вибухи зірвали листя, яке десятками мільйонів окремих листочків розліталося в космосі, і кожен листочок або пучок листя палахкотів похоронним багаттям, а позаду, на тлі чорної порожнечі, палали гілки та стовбури. Поцілені керовані комети випаровувалися миттєво, і вибухові хвилі пари й уламки розплавлених скель розривали на шмаття сплетені дерева. Вигнанці-мутанти, пристосовані для життя в космосі, «Янголи Люцифера», як уже не перше століття зневажливо називали їх вояки Пакса, гинули від вибухів, наче метелики у вогні. Деяких просто розпорошувало плазмовими розрядами або вибухами комет. Інші потрапляли під промені лазерної гіперкінетичної зброї, що розривала їхні тендітні крила й тіла. Були й такі, котрі намагалися врятуватись, якнайширше розкриваючи свої сонячні крила у марній спробі втекти від бійні.

Не врятувався ніхто.

Побоїще тривало менше п'яти хвилин. Виконавши завдання, кораблі-факельники скинули швидкість до тридцяти g і прочесали ліс. Від термоядерних шлейфів кораблів спалахували рештки дерев, що вціліли під час першої атаки. Там, де п'ять хвилин тому в космосі буяв орбітальний ліс — зелене листя оберталося до сонця, коріння всотувало воду з комет, а Янголи-Вигнанці маяли серед віття, наче срібні павутинки, — тепер крутився тороїдний вихор диму, розширюючись, заповнюючи площину екліптики в цьому сегменті космосу.

— Хтось уцілів? — запитав отець-капітан де Сойя.

Він стояв перед центральним дисплеєм командного процесора, заклавши руки за спину і легко втримуючи рівновагу. Лише носками черевиків він торкався липучої стрічки перед ободом екрана. Їхній корабель усе ще гальмував із перевантаженням у тридцять g, проте в командному центрі підтримувалася постійна сила тяжіння: десь одна п'ятдесята від звичайної. У сферичній рубці перебувало ще з дюжину офіцерів. Вони стояли чи сиділи, повернувши голови до центру сфери. Де Сойя був невисоким чоловіком, приблизно тридцяти п'яти стандартних років, з округлим обличчям, темною шкірою й очима, в яких, як це давно помітили його друзі, співчуття, притаманне особі духовного сану, відбивалося частіше за військову безжальність. Наразі в його очах можна було помітити стурбованість.

— Нікого не залишилось, — відповіла мати-командер Стоун, помічник де Сойї, котра також належала до Ордену Єзуїтів. Вона розвернулася від тактичного дисплея, аби перемкнутися на монітор, який показував повідомлення з інших кораблів.

Де Сойя знав, що офіцери, котрі були зараз у центрі управляння бойовими діями, не в захопленні від місії, яку їм довелося виконувати. Знищити орбітальні ліси Вигнанців було частиною їхнього бойового завдання. Невинні на перший погляд, ці ліси слугували базами заправки пальним і переоснащення бойових Роїв, але вояки Пакса зазвичай не знаходили задоволення в безцільному руйнуванні. Їх учили бути лицарями Церкви, захисниками Пакса, а не нищителями краси чи вбивцями неозброєних живих істот, навіть якщо це Вигнанці-мутанти, котрі зреклися власної душі.

— Лягти на звичайний курс пошуку, — розпорядився де Сойя. — Команді залишити бойові пости.

На сучасних кораблях-факельниках уся команда складалася з дюжини офіцерів у командній рубці та ще кількох людей в інших відсіках корабля.

Раптом мати-командер Стоун перебила його:

— Сер, зафіксовано збурення від рушія Гокінґа, кут сімдесят два, координати двісті двадцять дев'ять, сорок три, сто п'ять. Відстань до точки виходу зі стану с-плюс — 700,5 тисяч кілометрів. Вірогідність того, що це одиночний корабель, — 96 відсотків. Релятивістська швидкість невідома.

— Приготуватися до бою, — віддав наказ де Сойя. Він ледь усміхнувся, сам того не помітивши. Може, це Вигнанці мчать рятувати свій ліс. Чи, можливо, якийсь одиночний захисний корабель застосував зброю, що була захована десь аж за хмарою Оорта[29]. Може статися й так, що це авангард Рою Вигнанців, і в такому разі спеціальне з'єднання під командою де Сойї приречене. Хай якою не була б ця нова загроза, для отця-капітана де Сойї будь-яка сутичка видавалася бажанішою за цей... цей вандалізм.

— Корабель виходить зі стану с-плюс, — доповів офіцер-зв'язківець від свого пульта, просто над головою де Сойї.

— Дуже добре, — сказав отець-капітан де Сойя. Не припиняючи спостерігати за мерехтінням картинок на дисплеях, він увімкнув ще декілька каналів віртуального зображення. Реальність командного центру зникла. Тепер він наче стояв посеред космічного простору, велет у п'ять мільйонів кілометрів заввишки. Власні кораблі здавалися йому цятками з хвостами-жаринками, дим від спаленого лісу химерно закручувався на рівні його пояса, а до корабля-порушника, що ось-ось мав виринути на відстані семисот тисяч кілометрів, він міг дотягтися рукою в площині екліптики. Червоні сфери навколо його кораблів показували зовнішні поля в бойовому стані. Простір був заповнений й іншими кольорами, що відображали покази давачів, інформаційні повідомлення і траєкторії для враження цілей. Де Сойя мав змогу задіяти будь-яку зброю, вивільнити будь-яку енергію за тисячні долі секунди — одним порухом свого пальця.

— Є сигнал із корабля, — повідомив зв'язківець. — Код розшифровано. Це корабель Пакса. Класу Архангел.

Де Сойя насупив брови. Яка екстраординарна подія могла спонукати Командування Пакса відправити до них найшвидкісніший корабель Ватикану? Настільки швидкісний, що він був водночас найважливішою таємною зброєю Пакса... Де Сойя вже бачив на тактичному екрані коди Пакса навколо крихітного зображення корабля. Термоядерний шлейф тягнувся за кораблем на сотню кілометрів. Корабель майже не витрачав енергії на внутрішні поля-стримувачі, хоча рівень перевантажень значно перевищував рівень «малинового джему».

— Безпілотник? — запитав де Сойя. Він дуже сподівався, що так воно і є. Кораблі класу Архангел потребували лічених днів — у реальному часі! — аби дістатися будь-якої точки в опанованому космосі, а не тижнів корабельного й років реального часу, як усі інші космічні апарати. Але жодна людина не могла подорожувати на кораблі цього класу живою.

Мати-командер Стоун була в тактичному середовищі разом із де Сойєю. Її чорний мундир майже зливався з чорнотою космосу, тому бліде обличчя наче плавало над екліптикою, а сонячне світло від віртуальної зірки висвітлювало лише гострі вилиці.

— Ні, сер, — неголосно сказала вона. У цьому режимі тільки де Сойя міг її почути. — Давачі показують, що на борту перебувають два члени екіпажу. У стані фуги[30].

— Боже правий! — прошепотів де Сойя, і це скоріш була молитва, ніж божба. Навіть у спеціальній протиперевантажувальній камері ці дві людини, уже вбиті раніше перельотом у стані с-плюс, тепер мали б нагадувати не старий добрий малиновий джем, а радше мікронної товщини шар протеїнової пасти. — Приготувати ясла для воскресіння! — наказав він по загальному каналу зв'язку.

Мати-командер Стоун торкнулася перемикача за вухом, і чоло її прорізала зморшка:

— Кодоване послання. Дипломатичні кур'єри повинні пройти воскресіння з терміновістю Альфа. Рівень наказу — Омега.

Отець-капітан де Сойя смикнув головою і вражено подивився на свою заступницю. Дим від палаючого лісу закручувався навколо їхніх талій. Термінове воскресіння означало нехтування доктриною Церкви та правилами Командування Пакса. До того ж таке воскресіння небезпечне: якщо під час загальноприйнятого воскресіння за три дні шанси неповного відтворення практично дорівнюють нулю, то воскресіння за три години збільшують імовірність неуспіху майже до п'ятдесяти відсотків. А наказ рівня Омега міг віддати тільки Його Святість Папа.

Де Сойя прочитав по очах заступниці, що вона все зрозуміла. На кораблі — кур'єри з Ватикану. Хтось у Ватикані, або у Командуванні Пакса, або і там, і там, вирішив, що послання достатньо важливе, аби надіслати його з кораблем, рівного якому немає у світі, вбити двох високопосадовців Пакса, позаяк більше нікому не можна довірити корабля класу Архангел, і ризикнути, що щось піде не так із воскресінням цих високопоставлених осіб.

У тактичному просторі де Сойя вигнув брову, відповідаючи на запитальний погляд своєї заступниці. По командному каналу зв'язку він сказав:

— Дуже добре, Командер. Накажіть нашим кораблям вирівняти швидкості. Приготуватися до стикування з Архангелом. Фуга-камери переправити на мій корабель, воскресіння завершити о шостій тридцять. Прошу переказати мої вітання з успішним завершенням операції капітану Хьорну на «Мельхіорі» та матері-капітану Булі на «Каспарі» й запросити їх приєднатися до мене на «Балтазарі» для зустрічі з кур'єрами о сьомій нуль-нуль.

Отець-капітан де Сойя вийшов із тактичного простору у реальність центру управління. Стоун та інші офіцери дивилися на нього в усі очі.

— За роботу, — мовив де Сойя, відштовхнувся від обода дисплея, проплив рубкою до дверей свого приватного приміщення і пірнув у круглий люк. — Розбудіть мене, коли із воскресінням кур'єрів буде покінчено, — додав він у ті секунди, коли діафрагма дверей зачинялася, не дивлячись на звернені до нього білі обличчя.