Ендіміон

11

Точно за дві години до очікуваного виходу дівчинки зі Сфінкса в командному екранольоті отця-капітана де Сойї пролунав сигнал тривоги.

— Ціль у повітрі, курс один-сім-два, рухається на північ, швидкість двісті сімдесят чотири кілометри, висота чотири метри, — повідомив оператор поста спостереження з 3К-корабля, що у складі БОП чатував на орбіті на висоті шістсот кілометрів, охороняючи периметр району операції. — Відстань до порушника п'ятсот сімдесят кілометрів.

— Чотири метри? — перепитав де Сойя, дивлячись на командувача Барнес-Авне, котра сиділа навпроти нього за пультом бойового інформаційного центру, БІЦ, по міделю екранольота.

— Намагається триматись на малій висоті й низьких швидкостях, аби його не виявили, — сказала та.

Командувач була невисокою жінкою з блідою шкірою та рудим волоссям, хоча це важко було розгледіти під бойовим шоломом, якого вона не знімала. Упродовж трьох тижнів їхнього знайомства де Сойя жодного разу не бачив, аби вона всміхалася.

— Тактичний візор, — нагадала жінка. Її власний прилад був на місці. Де Сойя насунув свій візор на очі.

Сигнал на екрані наближався до південного приконеччя Еквуса, рухаючись на північ від узбережжя.

— Чому ми не бачили його раніше? — запитав де Сойя.

— Можливо, він щойно піднявся в повітря, — припустила Барнес-Авне.

Вона саме перевіряла тактичні дані на своєму дисплеї. Дещо напруженою була хіба лише перша година після того, як де Сойя пред'явив папський монідиск і коли виявилося, що командувач найелітнішими військовими силами Пакса має передати свої повноваження простому капітану космічного корабля, а далі Барнес-Авне виказувала цілковиту готовність до співпраці. Звісно, де Сойя залишив за нею керування всіма поточними справами. Більшість бригадних командирів швейцарських гвардійців вважали де Сойю звичайним папським спостерігачем. Де Сойя на те не зважав. Його клопотом була дитина, дівчинка, і поки керування наземними силами було вдалим, усе інше не мало жодного значення.

— Немає картинки, — сказала командувач.— До Долини рухається піщана буря. Накриє ще до часу «Ч»[56].

«Час „Ч“» — так військові вже кільки місяців позначали час, коли мали відкритися двері Сфінкса. Лише кільком офіцерам було відомо, що вся вогняна міць їхнього угрупування була націлена на дитину. Швейцарські гвардійці ніколи й ні на що не нарікають, але мало кого тішило караульне чергування серед пустельної та дикої провінційної місцевості, без жодного натяку на бойові дії.

— Ціль продовжує рухатись на північ, один-сім-два, швидкість наразі двісті п'ятдесят дев'ять кілометрів, висота три метри, — повідомив оператор із 3К. — Відстань — п'ятсот сімдесят кілометрів.

— Час збити ціль, — сказала командувач Барнес-Авне по командному каналу, яким користувалися тільки вона й де Сойя. — Ваші рекомендації?

Де Сойя відірвав очі від екрана. Їхній екраноліт виконував віраж у південному напрямку. Крізь схожий на око богомола блістер він міг бачити перекошену лінію горизонту, а під ними, на відстані в тисячу метрів, виднілися химерні Гробниці часу. Із півдня небокрай оперізувала тьмяна жовто-бура смуга.

— Лацентувати з орбіти? — запропонував він.

Барнес-Авне кивнула, але зауважила:

— Як працюють факельники, ви знаєте. Пропоную дати наказ знищити ціль загону гвардійців, — рукою в сенсорній рукавичці вона торкнулася червоних цяточок на південному кінчику захисного периметра. — Сержанте Ґреґоріус? — вона перемкнулася на променевий тактичний канал.

— Слухаю, Командувачу, — низьким охриплим голосом відгукнувся сержант.

— Ви слідкуєте за порушником?

— Так, Командувачу.

— Перехопити, ідентифікувати і знищити, сержанте.

— Слухаюсь, Командувачу!

Де Сойя спостерігав, як камери 3К наближають зображення південної частини пустелі. З-за дюн раптом вихопилися п'ять людських постатей і знялися в повітря. Вони злетіли вище пилової хмари, і тканина-хамелеон їхнього захисного одягу зблякла. На інших планетах вони б використовували для польоту електромагнітні відбивачі; на Гіперіоні ж їм доводилось тягати на собі громіздкі реактивні ранці. П'ятірка розгорнулася віялом, віддалившись один від одного на кількасот метрів, і помчала на південь у хмарі пилу.

— ІЧ, — промовила Барнес-Авне, і камери візуального спостереження перемкнулися на інфрачервоне випромінювання, щоб спостерігати за пересуванням загону у щомиті густішій хмарі. — Підсвітити ціль, — наказала вона.

Зображення пересунулось у південному напрямку, але ціль залишалась лише тепловою плямою.

— Об'єкт малий, — зауважила командувач.

— Літак? — отець-капітан де Сойя звик до космічних тактичних дисплеїв.

— Надто малий, якщо це тільки не якийсь моторизований параплан, — у голосі Барнес-Авне не було й натяку на хвилювання.

Де Сойя подивився вниз. Екраноліт пролітав над південною частиною Долини Гробниць часу і набирав швидкість. Пилова буря рудою смугою стояла попереду над виднокраєм.

— Відстань до точки перехоплення — сто вісімдесят кілометрів, — коротко повідомив сержант Ґреґоріус. Де Сойя під'єднався до візора командувача, і тепер вони обоє бачили те, що бачив сержант швейцарських гвардійців: нічого. Військовий загін летів, заданими приладів, крізь стіну піску, таку густу, що повітря навколо них було темне, як ніч.

— Реактивні ранці нагріваються, — пролунав інший спокійний голос. Де Сойя подивився автотекст, аби знати, хто доповідає. Це був капрал Кі. — Пісок забиває повітрозабирачі.

Крізь свій візор де Сойя подивився на командувача Барнес-Авне. Він розумів, що жінка стоїть перед складним вибором: ще хвилина посеред цієї пилової хмари — і її гвардійці почнуть падати й вбиватися; якщо ж не ідентифікувати непізнаного об'єкта, це пізніше може обернутися проблемою.

— Сержанте Ґреґоріус, — голос Барнес-Авне був спокійний, немов кам'яний, — наказую знищити порушника негайно.

На лінії зв'язку на якусь мить наче виникло ледь помітне замішання.

— Командувачу, ми можемо протриматися в повітрі ще кілька... — почав було сержант. Де Сойя чув, що голос того пробивається крізь ревіння пилової бурі.

— Знищити негайно, сержанте, — наказала Барнес-Авне.

— Слухаюся!

Де Сойя перемкнувся на широкодіапазонний тактичний канал, підняв голову і побачив, що командувач дивиться на нього.

— На вашу думку, нас відволікають? — запитала вона. — Відвертають нашу увагу від справжнього зловмисника, який спробує прошмигнути в будь-якому іншому місці?

— Це можливо, — відказав де Сойя і побачив, що командувач підвищила рівень тривоги вздовж усього периметра до п'ятого. Шостий рівень — це зіткнення.

— Зараз побачимо, — мовила вона, оскільки загін Ґреґоріуса відкрив вогонь.

Пилова буря кипіла піском та електричними розрядами, наче казан. На відстані 175 кілометрів лазерна зброя за таких умов ставала ненадійною. Ґреґоріус обрав дротик зі сталевим голчатим начинням і сам зробив постріл. Дротик полетів у ціль зі швидкістю шість звукових. Об'єкт не змінив курсу.

— Найімовірніше, не має сенсорів, — зауважила Барнес-Авне. — Летить наосліп. Запрограмований.

Дротик пройшов над тепловою ціллю. Кумулятивний заряд вибухнув на відстані тридцять метрів, викинувши вниз уздовж траєкторії непізнаного об'єкта двадцять тисяч сталевих стріл.

— Ціль збито, — повідомив оператор із 3К.

Водночас відрапортував і сержант Ґреґоріус:

— Є.

— Знайти й ідентифікувати, — наказала командувач.

Їхній екраноліт знову почав розвертатися в бік долини.

Де Сойя подивився на екран візора. Ціль було дистанційно вражено, але командувач не відводила загону, незважаючи на бурю.

— Слухаюсь, — відповів сержант крізь тріскотню статичних розрядів.

Екраноліт облітав Долину на малій висоті. Де Сойя втисячне розпізнавав Гробниці. Вони наближались до них не з «прованського», а з протилежного боку. А втім, прочан тут не було вже понад триста років. Першим він побачив Ктирів палац — той висунувся на південь далі за інші гробниці; його зазубрені, голчасті контрфорси нагадували про істоту, якої тут не бачили з дня останньої прощі. Далі йшли три Печерні гробниці, більш витончені; входи до цих печер було вирубано в рожевих скелях, що утворювали стіни каньйону. Тоді під їхнім екранольотом пропливав величезний Кришталевий моноліт — він стояв у центрі Долини; відтак Обеліск, за ним Нефритова гробниця, а останнім був Сфінкс — вкритий мудрованим різьбленням, із розпростертими крилами й запечатаними дверима.

Де Сойя подивився на свій хронометр.

— Одна година і тридцять шість хвилин, — сказала командувач Барнес-Авне.

Отець-капітан де Сойя пожував губами, роздумуючи. Навкруги Сфінкса стоїть кордон зі швейцарських гвардійців, стоїть уже не перший місяць. Далі, по ширшому периметру, розташовані інші частини. Біля кожної з Гробниць чатує наряд — на випадок, якщо пророцтво трохи схибить. Долину оточують додаткові військові сили. Над ними несуть вахту факельники та командний корабель. На вході до Долини чекає особистий катер де Сойї, не вимикаючи двигунів, готовий стартувати тієї ж миті, щойно приспана дитина опиниться на борту. А на висоті дві тисячі кілометрів пантрує кур'єрський корабель «Рафаїл» класу Архангел, із відповідних розмірів кушеткою для прискорення.

Передусім, розмірковував де Сойя, дівчинка на ім'я, як ми припускаємо, Енея, має прийняти Таїнство хрестоформи. Це станеться в каплиці факельника «Св. Бонавентура», який зараз перебуває на орбіті, безпосередньо перед тим, як сплячу дитину переправлять на кур'єрський корабель. За три дні її воскресять на Пацемі і передадуть керівництву Пакса.

Отець-капітан де Сойя облизав сухі губи. Він переймався не тільки успішним затриманням, а й тим, аби не постраждала невинна дитина. Він не міг уявити, яким чином дитина — хай навіть із минулого, хай навіть така, що спілкувалася з ТехноКордом — може становити загрозу всюдисущому Паксу або Святій Церкві.

Отець-капітан де Сойя відігнав геть ці думки — він не повинен давати волю уяві. Він мусить виконувати накази, слугувати своєму керівництву, а через них слугувати Церкві й Ісусу Христу.

— Знайшли, — почувся хрипкий голос сержанта Ґреґоріуса.

Картинка була нечітка, позаяк пилова буря ще лютувала, але всі п'ятеро дісталися місця падіння непізнаного об'єкта.

Де Сойя збільшив чіткість на екрані візора і побачив купку понівеченого дерева з папером та покрученого заліза. Це могли бути рештки реактивного планера на сонячних батареях.

— Дрон, — констатував капрал Кі.

Де Сойя зняв свій візор та усміхнувся до Барнес-Авне:

— Влаштували ще одну учбову тривогу? Це вже п'ята сьогодні.

Командувач не всміхнулась у відповідь.

— Наступного разу тривога може бути бойовою, — відказала вона, а в тактичний мікрофон скомандувала: — Усім залишатися в готовності рівня п'ять. У час «Ч» мінус шістдесят перейти на рівень шість.

Отримання наказу було підтверджене на всіх частотах.

— Я не можу зрозуміти, хто наважиться втрутитися, — промовила командувач Барнес-Авне. — І як вони можуть це зробити.

— Хіба що збираються задіяти цілий Рій, — відповів отець-капітан де Сойя. — Із меншими наступальними силами ми впораємось легко.

— Легше не буває, — підтвердила командувач Барнес-Авне.

Екраноліт торкнувся поверхні. Відкрився люк, і спустився трап. Пілот розвернувся на своєму сидінні, підняв на лоб окуляри візора й відрапортував:

— Командувачу, капітане, ви наказували сісти біля Сфінкса в час «Ч» мінус одна година і п'ятдесят хвилин. Ми сіли на одну хвилину раніше.

Де Сойя від'єднався від свого пульта і звернувся до командувача:

— Я збираюся розім'яти ноги, доки буря нас не накрила. Хочете приєднатися?

— Ні, — Барнес-Авне опустила окуляри візора і почала стиха віддавати команди.

Повітря за межами екранольота було розрідженим і насиченим електрикою. Небо в зеніті ще мало особливий, притаманний лише Гіперіону, колір темної ляпіс-лазурі, але південний край каньйону вже взявся маревом. Буря наближалася.

Де Сойя подивився на хронометр. Ще година п'ятдесят хвилин. Він глибоко вдихнув, пообіцяв собі не дивитися на годинник хоча б десять хвилин і попрямував просто в загрозливу тінь, яку відкидав Сфінкс.