Хребет Дракона

92

Морем котився грім, відлунюючи над бурхливими хвилями, і за вікном королевича Мандана все ближче спалахували блискавки. Він вже втратив усяку надію заснути в цьому злощасному місці цієї злощасної ночі. Тремтячи, Мандан натягнув на себе ковдру. Вуглики у каміні вже ледь жевріли, відсвічуючи помаранчевим. Хоча на похмурому скелястому острові не було дерев, які б притягували блискавки, вежі фортеці цілком могли їх принадити. Навіть охоронці, які патрулювали відкритий внутрішній двір, не були убезпечені від звивистої вогневиці з неба.

Багато років тому в таку ж грозову ніч він біг до своєї матері за заспокоєнням, а знайшов її на ліжку горілиць, із роззявленим ротом, з напіврозплющеними очима, немовби вона занурилася в глибокий сон. Це сталося в ніч, достоту як ця...

Тихо застогнавши, Мандан намагався залишатися спокійним. Думки проносилися у нього в голові, і це дивне, похмуре місце лише збільшувало його страхи. Можливо, варто було дозволити Уто дати йому невелику дозу макового молочка, щоб він міг поринути у блаженне забуття. Це захистило б його від грози краще, ніж ці кам’яні стіни.

Його мати шукала такого ж заспокоєння після появи мертвонародженої дочки. У неї були Мандан і Адан, одначе смерть маляти залишила холодну чорну порожнечу в її серці, — порожнечу, яку не міг заповнити навіть коханий син, хоч як би не намагався.

Якби батько побачив, в якому він зараз настрої, він би вилаяв Мандана і нагадав би, що його син — майбутній конаґ Співдружності, що йому двадцять сім років і що він досі відмовляється одружуватися. Мандан навчався різних предметів, вивчав політику, сільське господарство, податки, торгові угоди, історію, військову справу... засвоював стільки, скільки міг утримати в голові. Та цього було мало.

Переглядаючи мапи трьох королівств, він дізнавався про повіти та їхніх лордів-васалів, а також про гори, річки, озера, міста й містечка, шахти, ліси. Він думав, що знає Співдружність, але почувався далеким від справжньої землі та людей. Спустошення в горах Хребет дракона показало йому цю різницю між реальними людьми — його людьми — і статистичними даними, таблицями, в яких перераховані запаси у зерносховищах і на складах, розмірами населення міст, повітів, королівств.

Після таких жахливих руйнувань навколо гори Вада ніколи не вдасться точно встановити, скільки людей там загинуло... але Мандан не мав уявлення, скільки їх там узагалі жило. Результати приблизного перепису населення восьмирічної давності мало що значили для нього. Зі стін замку Конвери Мандан споглядав нижнє місто, річки, що зливалися в одну, сільськогосподарські угіддя по обидва боки від злиття річок. Він розумів вулиці, дахи, ринки і міг використовувати свою рахівницю, вивчати прогнози та ухвалювати рішення, ґрунтуючись на тому, що бачив, ніби це була стратегічна гра.

Але його серце не розуміло повною мірою жінку, яка намагалася дістати кружку брудної води для своєї дитини, коли вони обоє були вкриті попелом. Він спостерігав, як вона наливає воду з брудного потічка через шари тканини, фільтруючи її чотири чи п’ять разів доти, поки каламутна рідина не стане стерпною і її можна буде пити. Поки вони були в Скрабблтоні, Мандан побачив вираз глибокого співчуття на обличчі батька, його рішучість вести інших за собою, і королевич усвідомив, що саме цього йому бракує. Він не знав, чи зможе колись цього навчитися. Але він намагався. Він направду намагався.

Ревіння грому стрясонуло стіни донжона. Дощ лив стіною за вікном.

Він почув далекі крики тривоги і биття дзвону у дворі. Мандан відсунув вовняні ковдри, раптово занепокоївшись. Крики було неможливо не впізнати навіть крізь гуркіт грому. Небезпека? Погляд нервово забігав кімнатою, і він запитав себе, чи не варто зачинитися на засув і забарикадуватися в кімнаті. Що, як ішаранці напали? Можливо, вони захоплять донжон! Можливо, ішаранці використали пропозицію союзу його батька, щоб вдатися до підступного захоплення фортеці.

Він пошкодував, що поруч немає Уто. Босоніж, у самій лише лляній сорочці, Мандан підкрався до дверей, трохи прочинив їх і прислухався. Донжон наповнився звуками вигуків, але вони, здавалося, лунали із крила ішаранців. Він почув тупіт ніг охоронців, ймовірно, солдатів гарнізону, згуртованих караульним Ослером. Оглядаючи коридор, він замислився, чому в нього немає особистого охоронця. Зрештою, він же королевич! Уто мав бути поруч, щоб захищати його.

Далі по коридору він побачив товсті двері в кімнату конаґа. Вони були прочинені, і яскраве світло лилося назовні. Батько, мабуть, ще не спить.

Залишивши свої покої, Мандан поспішив коридором, однак завагався, коли почув, що галас знадвору все посилюється. Дзвін у дворі бив і бив без упину. Наразі коридор здавався безпечним, та Майдан знав, що з конаґом йому буде безпечніше. Він штовхнув двері, не стукаючи.

— Батьку! Там щось відбувається!

Сморід вдарив в обличчя. Хвиля запахів паленого волосся та обпаленої плоті, блювотний запах крові з металічним присмаком, стільки крові!

Мандан закричав.

Покої конаґа, освітлені підвішеними ліхтарями та двома запаленими свічками, являли собою бойню. Конндур Хоробрий лежав розкинутий на ліжку, жахливо понівечений, а шматки його тіла були не там, де їм належало бути. Мандан навіть не міг зрозуміти, що саме бачить. З його батьком сталося щось... невиправне.

Ковдри були темними і мокрими, ніби хтось облив їх олією — але то була кров... кров його батька, розлита всюди. Обидва його ока були виколоті, виколупані, як маленькі круглі фрукти, і покладені поруч із ліхтарем на письмовому столі. Вони дивилися на того, хто міг би зайти і знайти тіло конаґа.

Руки і ноги Конндура були розіп’яті, а долоні були відрізані від тіла й лежали біля нього на ліжку. Волосся було спалене, залишилась лише випалена чорна маса на голові. Грудна клітка була розділена повздовж, розрізана широким ножем, ребра розсунуті, щоб вийняти серце, після чого цю червону криваву масу вставили між ноги, наче вона мала бути в промежині.

Мандан усвідомив, що пронизливо кричить. Його голосові зв’язки палали, та він продовжував кричати, але гуркіт грому заглушив його голосіння. Він уже не розумів, де він і що сталося. Його думки, його зір — усе щезло, перетворившись на якийсь новий грім в його голові. Це було нескінченно гірше, ніж та грозова ніч, коли він знайшов мертвою свою матір. Він знову закричав.

Невдовзі він відчув, як хтось трясе його за плечі і стискає міцними руками. Він відвернувся від кривавого жаху і побачив бліде й шоковане обличчя Уто, що стояв за ним. Хоробрий схопив його.

— Я поруч, мій королевичу. Я захищатиму вас. Ви в безпеці.

Мандан схопився за міцну постать великого чоловіка, потім відхилився, зігнувшись удвоє, і виблював на підлогу, його блювотиння змішалося із застиглими повсюди бризками крові. Уто тримав його, заспокоював. Голос чоловіка пролунав, як гарчання:

— Ішаранці... Вони тварюки, і тепер вони показали нам все, що мали намір зробити.