Хребет Дракона

82

Залишившись наодинці, жрець Кловус думав про те, що перебуває серед безбожників на острові такому ж понурому, як і їхні вірування. У втомленій землі старої Співдружності залишилося занадто мало магії, а народ мав надто мало віри у своїх серцях. Вони були неспроможними створити власних божків, які б їх захищали. Вони були нікчемними, неповноцінними.

Натомість в Ішарі Кловус відчував приємну силу і прихильну могутність сутностей, які наглядали за своїм народом. Він багато часу провів у храмах і знав, що люди неусвідомлено використовують внутрішню магію землі, щоб допомогти проявитися своїм захисникам.

А тепер, опинившись далеко від Ішари й перебуваючи за суворими кам’яними стінами фортеці острова Фулкор, він почувався голим і самотнім. Незахищеним. То це так увесь час почуваються безбожники? Покинуті напризволяще й забуті?

Пошепки він проклинав емпру Ілуріс за те, що вона не дозволила привезти божка бодай нижчого рівня. Тепер вони мали лише мечі та обладунки, щоб захищатися від таємних задумів конаґа Конндура. Сам Кловус був у безпеці, тому що сховав чотирьох Чорних вугрів серед звичайних ішаранських воїнів. Але як щодо самої Ішари? Зрада — це кепське рішення, але він розумів, що чесна офіційна пропозиція миру й спокою може виявитися ще гіршою для людей і для божків. У спокійні часи процвітання ішаранці більше не почувалися настільки залежними від своїх божеств. А тому в людей залишалося мало підстав жертвувати їм або навіть вірити в них, через що сутності ставали слабшими.

Як верховний жрець, він побоювався, що легковажна емпра Ілуріс може становити таку ж велику небезпеку, як і Співдружність. Ще до того, як емпра погодилася зустрітися з конаґом із приводу його абсурдної пропозиції, вона зробила багато чого для ослаблення божків в Ішарі, нав’язуючи своє мирне правління і водночас зупиняючи подальше будівництво храму Маґніфіка. Чому вона так боялася доброзичливих божеств? Чи, можливо, вона більше боялася, що жерці отримають надто багато влади? Невже вона продасть свою землю і людей, щоб просто поставити його на місце?

Коли Ілуріс та бійці її Яструбиної варти зійшли з висадкових човнів на пристань у затоці, Кловус очікував побачити блискіт клинків та фонтани крові. Солдати-безбожники могли легко вирізати цю першу групу. Ілуріс була такою наївною, такою довірливою.

Проте охоронці Співдружності поставилися до емпри з повагою і повели її з почтом крутими сходами. Встановленими на скелі, в обнесену стінами фортецю нагорі.

Коли причалив другий човен, Кловус вийшов і пильно вглядався вгору, у фортецю на скелях, а потім рушив уперед сягнистим кроком, бажаючи наздогнати емпру з її почтом. Піднявшись лише до половини крутих відкритих сходів, він розчервонівся від натуги.

Пройшовши крізь розщелину в суцільній скелі, де цілком могла бути влаштована смертельна засідка, Кловус піднявся на обнесений стіною внутрішній двір фортеці, яка займала всю верхівку острова. Фулкор стояв як бастіон вже багато століть, однак хто насправді звів у давнину ці міцні оборонні споруди залишалося неясним. Хтось казав, що острів облаштували як місце зупинки, коли первісні поселенці Ішари покинули старий світ у пошуках нових берегів, не знаючи, куди прямують. Незважаючи на безплідність і непривітність, Фулкор був єдиним опорним пунктом суходолу в океанському обширі. Після зробленої на острові зупинки ці мандрівники вирушили далі, маючи намір просуватися на схід у незвідані води, сподіваючись побачити зелені береги... і вони виявили цілий незайманий континент, який проголосили своїм. У певний момент цей острівний опорний пункт став спірною територією, і купка захисників перетворила його на фортецю. Зрештою першопрохідці Ішари втратили володіння островом на користь варварів зі старого світу, потім повернули його собі... і знову втратили. І так по колу.

Тепер з якихось незбагненних причин конаґ Конндур запропонував повернути Фулкор ішаранцям, якщо вони погодяться на якийсь незрозумілий союз. Що ж він замислив? «Почуй нас, убережи нас», — пробурмотів Кловус, хоча був занадто далеко й жоден божок не міг його почути.

Оглядові пости рівномірно розташовувалися на широких стінах, і саме звідти солдати гарнізону вели спостереження за океаном. На закритому майданчику був плац, два ряди казарм, зброярня, їдальня. А найпомітнішою будівлею був донжон, двоповерхова споруда з кам’яних блоків, що піднімалася навіть вище, ніж оборонні стіни. На кожному даху стояла цистерна для збору води, бо дощі тут падали часто. Серед суцільного каменю вкраплення зелені створювали дерева й чагарники, а також невеликі овочеві грядки.

Ішаранські солдати оточили Кловуса, коли він наздогнав емпру Ілуріс та її почет, і їх усіх зустріли на плацу гарнізонні війська та супровід конаґа. Дивлячись на одягнених у форму ішаранських воїнів, верховний жрець Кловус навіть не міг визначити, хто із солдатів його Чорні вугри, настільки довершеним було їхнє маскування. Крокуючи вперед у своєму синьому каптані, він задрав підборіддя, щоб усі побачили, що він не менш важливий, ніж емпра.

З кожною наступною групою ішаранських солдатів, що висаджувалася на берег і прибувала у фортецю, Кловус почувався трохи безпечніше. Караульний Ослер, який командував гарнізоном, зустрічав новоприбулі групи млявим привітанням — нещирими словами, промовленими похмурим і неприязним тоном.

Емпру та її важливих гостей розмістили в кімнатах північного крила донжона, відокремленого великою залою від південного крила, у якому зупинився конаґ Конндур та його оточення. Кловусу його кімната здавалася посередньою, холодною і схожою на в’язничну камеру, проте він сумнівався, що скаргами можна покращити умови проживання.

У нормальних обставинах учасникам дипломатичної зустрічі, за вимогами ввічливості, виділили б на відпочинок і облаштування день або й більше. На щастя, перемовини не передбачали жодних урочистостей, а тому конаґ Конндур хотів одразу перейти до обговорення справ. Власне, сам Кловус також прагнув закінчити це випробування.

Гарнізонні кухарі цілком справлялися зі своєю роботою, готуючи просту їжу для розміщених тут солдатів, але квасолевий суп, присмачений копченим м’ясом, не був належним частуванням для таких високих гостей. Тому кораблі Співдружності привезли свіжу яловичу тушу, а також птицю в клітках, яку вбили та обсмажили для привітальної вечері.

Столи поставили у формі букви П. Конаґ Конндур і емпра Ілуріс посіли два почесних місця за головним столом, ішаранці зайняли місця за столами з одного боку, а представники Співдружності — з іншого. Бійці Яструбиної варти емпри в повній бойовій готовності стояли уздовж стіни та не зводили очей зі своїх супротивників в протилежній частині зали.

Троє вбраних у чорне Хоробрих стояли струнко, готові до можливого нападу. Кловус знав, що більшість напівкровок-Хоробрих було знищено разом із їхньою завойовницькою колонією на берегах [шари сотні років тому, хоча й пригадав, що бачив двох Хоробрих, які своїми вогняними реймерами билися з божком під час нальоту на Міррабай. Імовірно, їх було більше, ніж він вважав. Кловус розглядав Хороброго на ім’я Уто, особистого Хороброго конаґа, відчуваючи, що цього чоловіка варто боятися. На обличчі Уто не відображалися емоції, проте відчувалася напруга.

Сидячи просто навпроти Кловуса, схвильований королевич Мандан колупався у своїй тарілці. Майбутній правитель Співдружності аж ніяк не вразив жерця. Конндур здавався йому більш грізним суперником, рішучим, зміцнілим під тягарем багатьох рішень.

Ввічлива розмова ні про що не могла тривати довго, коли в повітрі висіло так багато невизначених питань. Зрештою Ілуріс відсунула вбік тарілку і повернулася до конаґа:

— Немає сенсу уникати головного питання, що крутиться в голові. Навіщо ви зібрали нас тут, конаґу Конндуре? Попри те, що ваше повідомлення та ваш представник пояснили деякі речі, я не можу зрозуміти, що у вас на думці.

Конндур повільно кивнув.

— Ви хочете знати, що могло виявитися настільки важливим, що я не побоявся розгнівати моїх людей, покликавши вас сюди на відкриті переговори? Навіщо мені дозволяти своїм найближчим радникам називати себе божевільним? Навіщо я запропонував відмовитись від цього стратегічного острова — щоб просто показати свою щирість у бажанні миру, ба навіть союзу?

— Саме так, — відказала Ілуріс. — Утаукський капітан торговельного судна розповідав безглузді байки про армії Лютих і ожилих драконів. Навіть не просіть нас повірити в ці фантазії. Навіщо ви насправді покликали нас сюди?

Незважаючи на неспокійний шепіт серед представників Співдружності, Конндур зосередив погляд на емпрі і, ледь посміхнувшись, відповів:

— Це і є правда, емпро. Я покликав вас сюди через Лютих і дракона.

Коли конаґ став розповідати про піщаних Лютих, які прибули з далекої пустелі, принісши новини про майбутню війну, Кловус закотив очі. Конндур говорив про крижаних Лютих, які з’явилися з півночі, знищуючи на своєму шляху цілі селища, і розпочали будівництво великої крижаної фортеці. Потім він описав землетрус і вибухи полум’я там, де пролягає гірський масив, під яким нібито був похований Оссус.

Ілуріс потягнула вино з келиха.

— Що ж, мир завжди вартий обговорень, безвідносно до драконів або стародавніх рас. Відколи ваш згорьований конаґ Кронін відкликав великий флот і тридцять років тому закінчив нічим не викликану війну, відносини між нашими землями залишалися непростими.

— Але повного перемир’я не було, сказав Конндур. — Ми обоє пам’ятаємо ту війну, емпро. Молодші люди можуть мріяти про бойову славу, але ми ж усе знаємо краще, чи не так?

Вони з розумінням подивилися одне на одного, від чого Кловусу стало не по собі.

Зі спокійною гордістю Ілуріс промовила:

— Відтоді я досягла добробуту, народ Ішари процвітає. Я все міркувала, наскільки могло би бути в наших інтересах дослухатися до ваших занепокоєнь. Чому ви зараз робите цю офіційну пропозицію? Що змінилося? Багато хто казав мені остерігатися підступності, проте... я стала би посміховиськом, якби сама здійняла таку тривогу через драконів і Лютих.

— Я кажу правду, — відповів Конндур. — я все бачив на власні очі. Саме тому я відчуваю нагальність змінити наші відносини, поки не стало запізно для всього світу.

— Саме так сказав і утаукський торговець. — Ілуріс стиснула пальці. — Хоча деякі мої люди можуть скептично ставитися до вас, конагу, я не можу зрозуміти, навіщо мав би брехати нейтральний каштан торговельного судна. Або ж навіщо вам вигадувати таку історію, якщо ви могли б прийти до нас із набагато традиційнішою пропозицією. Як це послужить досягненню ваших цілей — якщо ви говорите правду? Вона здавалася глибоко стурбованою, і Кловус хотів закричати їй, щоб вона не слухала. — Навіть якщо ваші історії правдиві, ми живемо в Ішарі, через океан. Наша земля в безпеці. Навіщо нам хвилюватися через стародавню армію, що наступає на ваші віддалені королівства?

Конндур дав чітку відповідь:

— Бо, якщо Люті спустошать Співдружність і їм вдасться розбудити дракона, він розірве як старий, так і новий світ. Бог Кур повернеться, врятує своїх обраних Лютих, а потім зітре з лиця землі решту своїх творінь, зокрема й людську расу. Усі ми будемо мертві, емпро.

Тільки якщо легенда правдива, — втрутився Уто кислим голосом.

Конаґ кинув невдоволений погляд на свого Хороброго.

— Ми не можемо заперечувати, що в горах Хребет дракона щось відбулося. Ми не можемо заперечувати, що крижані Люті напали на Нортерру. Ми не можемо заперечувати, що піщані Люті прийшли в Судерру й принесли свої страхітливі попередження. Це все відповідає історії.

Кловус прикусив язика. Як міг розумний правитель повірити в таку дурню? Він заговорив до Ілуріс, знаючи, що всі інші також чують його:

— Ваша Високосте, якщо навіть Хоробрий самого конаґа не вірить йому, це, напевно, уявна загроза.

Уто звернувся до жерця з несподівано уїдливим сарказмом:

— Хто ви такий, аби насміхатися з уявних речей? Хіба не ваш народ поклоняється власним уявним богам і наділяє їх силами? Навіть щось уявне може бути небезпечним.

Він звузив свої темні очі.

Кловус обурився. Гомін роздратованого бурмотіння прокотився обома сторонами столу. Конаґ і емпра одночасно підняли руки, щоби вгамувати сум’яття. Емпра посміхнулася, коли їй дещо спало на думку.

— О, тепер я думаю, що зрозуміла! Ви хочете залучити наших ішаранських божків, щоб вони допомогли в боротьбі з цим страшним ворогом? Якщо легенди правдиві, вони можуть стати вашою єдиною надією.

Відверте здивування Конндура показало, що такого він не збирався пропонувати.

Перебуваючи з боку конаґа, Уто проревів:

— Ви не привезете свою гидоту до наших берегів!

Конаґ обірвав його.

— Ще ні, емпро, але, якщо ситуація буде погіршуватися, нам доведеться розглянути багато несподіваних варіантів. Радше, як перший крок, я хочу запропонувати вам припинити збройне протистояння між нашими народами. Це вигідно нам усім. Після цього ми, можливо, зможемо укласти союз проти Лютих, якщо вони розпочнуть війну, щоб покінчити з усім на світі.

У дальньому кінці столу караульний Ослер гупнув келихом об стіл. Сивий старий випив три келихи вина, і йому вже трохи заплітався язик.

— Союз укласти було б вельми просто, якби емпра Ілуріс вийшла заміж за конаґа Конндура! Вони обоє овдовіли. Якщо вони просто влаштовуватимуть битви в ліжку, то кровопролиття стане набагато менше.

Кімнатою прокотився обурений гул. Важко було сказати, кого ці слова образили найбільше. Хоч і здивований, Конндур тихо розсміявся.

— Це нічого б не вирішило. У мене є прямий спадкоємець — королевич Мандан.

— Я ще формально не обрала наступника, — мовила Ілуріс, хоча й кинула швидкий погляд на Семі. — Але іноді шлюби можуть вирішити політичні проблеми, незалежно від того, ховаються Люті або дракони в тінях чи ні.

Приголомшений такою пропозицією, Кловус приховав свою реакцію за глузливим сміхом:

— Наша емпра ніколи не вийде заміж за короля-безбожника! Багато потенційних кандидатів пропонували їй союз, але вона відмовила їм усім. — Він не став нагадувати, що й сам був одним із таких кандидатів. — Ілуріс ніколи не прийме такого, як ви.

Емпра зробила зневажливий жест, від якого жрець відчув себе приниженим.

— Не переживайте так, Кловусе. Це всього лише попередні обговорення.

У животі жерця затягнувся отруйний вузол. То вона направду серйозно поставилася до пошуку можливого миру з їхніми давніми ворогами! Кловус знав, що мусить зробити все можливе, щоб не допустити цього союзу.