Хребет Дракона

48

Вершини скель здіймалися з океану піску далеко у пустці Печі. Кам’яні моноліти скидалися на браму на краю пасм сірих гір, які пронизували пустелю.

Королева By та її піщані Люті вижили, відновилися і тепер процвітали тут. Неймовірна спека нагадувала їй про залиті кров’ю поля бою наприкінці епохи воєн, після того як вона поранила лице своєї суперниці Онн і після того як її люди витягнули її з місця запеклої битви під щитом захисної блискавиці. У ті часи магія світу була дуже потужною...

Поранений Оссус сховався глибоко під землею задовго до цих подій, а після того угруповання Лютих майже знищили одне одного за століття воєнного протистояння. Останні Люті відступили у віддалені райони, зранені, проте живі і не скорені. Вони просто чекали, щоб закінчити свою війну.

Сама ж By сподівалася, що Кур спостерігає за ними і зможе побачити гнів мучеників, побачити, як вона та її піщані Люті намагаються в точності виконувати його настанови, навіть після того, як з його коханою Раан так підло обійшлися, коли злостива Сут отруїла власну сестру й ледь не занапастила весь світ своїми ревнощами. Як нащадок Раан, By продовжить війну помсти проти крижаних Лютих, що тривала вже багато поколінь.

Королева пересунула трикутний зелений щит на руці. Вона не знала, що там, далеко на півночі, роблять її суперники, проте вона та її народ тепер сильні, і вони розбудять дракона — як вимагав того Кур. На це знадобиться час, і їм потрібно випробувати свою магію, але вони доб’ються свого. Піщані Люті стануть обраним народом Кура.

Десятеро її найвідданіших супутників, включаючи брата Кво та мага Аксуса, їхали верхи на ауґах під променями палючого сонця. Вони залишили свою фортецю з піску та каменю далеко в пустелі, вирушивши в напрямку гір. Рептилії пересувалися з гуркотом, залишаючи глибокі сліди трипалих ніг на піску. By озирнулася на піднятий ними пісок, що крутився у вирі, і побачила низку їхніх слідів.

Вбрані в коричневу шкіру із золотими лусочками, вони слідували по лінії розлому, шукаючи точку резонансу на далекому південному краю гір. Жодна людина ніколи не заходила так далеко в Піч, оскільки люди не могли б вижити в таких пекельних умовах. Саме тому By, як любляча королева, захищала та прикривала своїх особливих слуг-людей, щоб вони вижили та могли продовжувати працювати на будівництві. Завдяки цьому померли не всі вони, а лише їх незначна частина.

Брат королеви під’їхав до неї та примружив бурштинові очі від спеки, що брижами розходилася видноколом, розмиваючи нерівний гірський хребет.

Сестро, ми використаємо свою магію тут? Випустимо її всю?

Її ауґа рухався вперед, похитуючись.

— Я хочу побачити, чого ми можемо досягти. Вдаримо по цих горах, струснемо дракона. Це лише перший крок, але думаю, що ми зможемо змусити його заворушитися.

Кво вишкірився, показуючи ідеально рівні зуби. Його довге волосся спадало на плечі, наче грива.

Ми можемо зрівняти з землею ці гори та рознести вщент пустелю, якщо захочемо.

By похитала головою. Вплетені у її волосся золоті підвіски задзвеніли.

Ми не будемо розносити пустелю, натомість похитнемо гори. Наша магія проникне глибоко в земну твердь.

Коли королева вповільнила свого ауґа, до неї під’їхали інші Люті — маги та вельможі — і, примруживши свої іскристі очі, розглядали безкрайні піски. Загін дістався першої лінії чорних валунів, які піднімалися з піску і, спираючись один на одного, утворювали гребінь, що тягнувся аж до далекого гірського ланцюга Хребта дракона.

Уся магія, що залишалася в землі, усі потоки енергії, що століттями живили армії Лютих, коли ті невпинно руйнували континент, були пов’язані між собою. Цей гірський хребет простягнувся аж до Печі, немов оголений нерв. By та її супутники змусять його пульсувати і струснуть усю землю.

Діставшись потрібного місця, By граційно зіслизнула з сідла із задубілої шкіри. Волоока тварина висунула чорний роздвоєний язик. Решта Лютих спішилися та стали поруч зі своєю королевою, оглядаючи величні гори. Суха пилюка в повітрі мала для неї чистий запах і викликала відчуття, що перед By відкриваються великі можливості. By відставила вбік трикутний щит і опустилася голими колінами на гарячий пісок. Вона простягнула руки, аби притиснути долоні до похилої плити вулканічної скелі. Жар обпік шкіру, проте вона відкинула його силою думки, а тоді направила свою магію в камінь.

— Я відчуваю його, — мовила вона. — Цей камінь іде далеко вглиб і досягає гори, а та гора йде до самого осердя світу, де спить дракон. — Широко всміхнувшись, вона поглянула на Кво та магів і вельмож Лютих. — Ставайте поруч, разом ми зможемо вштовхнути свою магію, як ніж, і прокрутити її там.

By відчула, що до її тіла прилип власний шкіряний одяг, який ще й досі зберігав у собі прожилки життя й магії. Її чоботи та нашивки на плечах були виготовлені з тонко вичиненої шкури ауґів, проте решта шкіряного одягу була зроблена з людської шкіри, м’якої та зручної.

Королева прихилилася до каменя, витягуючи руки таким чином, щоб торкнутися своєю шкірою якомога більшої його поверхні. Вона впивалася пульсуючим жаром, енергією, магією. Її брат зробив те саме, розідравши на собі куртку з людської шкіри та притулившись голими грудьми до іншого плаского каменя, обіймаючи його, немов кохану.

Маги Лютих скидали з себе мантії, вельможі здирали свій одяг, і кожен учасник її почту торкався каменя біля підніжжя чорних гір. Королева By притулилася щокою до шершавого каменя й прошепотіла магам:

— Викличте її тепер. Покличте магію. Пошліть хвилю сили вглиб світу, торкніться оголеного нерва і струсоніть сплячого дракона.

Маги заходилися вимовляти заклинання гортанними голосами, прикликаючи залишки вже майже зниклої магії, останні її дещиці, які ще залишилися в землі.

Енергія линула у хребет By, поколювала в сонячному сплетінні, іскрилася в серці. Це зігріло її порожнє лоно і стало наповнювати її джерело життя, збільшуючи його. Поруч сміявся її брат, а маги та вельможі, охоплені не меншою радістю, викликали ще більше сили.

Вони об’єднали свої зусилля і, сформувавши зі своєї магії подобу молота, метнули його глибоко в скелю, струсонувши всю землю. Цей поштовх, зрезонувавши, прокотився по всьому хребту. Гори вмить вкрилися глибокими тріщинами, а величезні валуни почали зриватися з місця і з гуркотом сунути по схилах. Кам’яна лавина покотилася до підошви скелі.

Королева By та її супутники вдарили знову, запустивши молот магії серед дюн. Пісок вивергнувся високими гейзерами, а пилюка закрутилася, наче смерч.

— Ми будемо готові! Ми будемо сильні! — прошипіла By. Вона влила свою сконцентровану силу в гору. Ми об єднаємо нашу силу та розбудимо дракона.

Остання хвиля вдарила потужно, струшуючи нерв у підніжжі гір. Поштовх поширився по всьому хребту, промайнувши незліченні милі до осердя Співдружності.

Втомлена, однак щаслива, By зісковзнула з плити й опустилася на м’який пісок. Тепер камінь був холодним. Її оголене тіло було вкрите потом.

Маги Лютих попадали, знесилені. Брат королеви підповз ближче до неї, допомагаючи собі руками та колінами.

— Зробимо це знову?

— Неодмінно. — By обійняла його. — Проте не зараз. Нам доведеться ще знищити підлих крижаних Лютих. Ми маємо залишити трохи розваг на ті часи, коли почнеться справжня війна.