Хребет Дракона

36

Відколи Колланан та Адан вирушили до Конвери, замок Феллстафф здавався самотнім, порожнім і холодним... небезпечним, — тепер, коли королева Тафіра знала, що коїлося за його межами. Хоча слуги розпалили вогонь у всіх основних кімнатах, вона все ще відчувала скрізь пронизливий холод. Тафіра загорнулася в підбиту хутром накидку і всунула ноги в капці з кролячого хутра. Вона сумнівалася, що знову зможе зігрітися до повернення Колла додому.

Впродовж усього дня вона зустрічалася з дворянами, які, за вказівками короля, провели перепис наявних у них бійців, здійснили інвентаризацію зброї та обладунків, а також посилили оборону у своїх володіннях. Лорди Тео, Серус і Бален приїхали з віддалених повітів та з подивом виявили, що король уже відбув до Конвери. Вони мали силу-силенну запитань.

— Люті? Справді? — запитав понурий і скептичний Серус. — По всій території мого повіту є десяток руїн будівель Лютих із розбитими стінами та розваленими вежами. Люди тримаються від них подалі, проте стародавня раса така ж мертва, як і мій пращур. Як вони тепер можуть бути для нас загрозою?

— Запрошую вас поїхати до Лейк Бакал і переконатися в цьому на власні очі, — мовила Тафіра, — проте не певна, що ви повернетеся.

Серус кивнув повільно, з повагою.

— Мені дуже прикро було дізнатися про вашу доньку та її родину, моя королево.

Лорд Алькок міряв кроками підлогу тронної зали.

— Хіба не могла якась природна катастрофа заморозити озеро? Ми бачили страшні зими і раніше, проте не звинувачували Лютих.

Голос Тафіри був холодним, як лід.

— Я бачила обличчя свого чоловіка, і це все, що мені бачити потрібно. Він зіткнувся з крижаними Лютими, а пізніше врятував хлопця, який вижив, сховавшись у лісі. Наскільки нам відомо, Покл — єдина вціліла людина з Лейк Бакал. Він зараз тут і досі боїться власної тіні. Ви можете поговорити з ним, якщо хочете.

Ласіс увійшов до тронної зали, вбраний у свої чорні шкіряні обладунки.

— І я бачив, як Люті будують велику фортецю на березі, де було місто. Це лише перший крок повномасштабного вторгнення, і ми маємо бути готовими до нього. Ваші сумніви лише послаблюють Нортерру.

Лорд Тео наче був готовий сперечатися з Тафірою, проте не наважувався суперечити Хороброму. Він злегка вклонився Ласісу.

— Гаразд, я вам вірю. — Він протягнув стос паперів королеві, яка перед тим прийняла подібні документи від Серуса і Валена.

Лорд Алькок був стурбований.

— Утаукський торговець, який побував у нас, розповідав схожі речі про піщаних Лютих, які з’явилися на півдні з пилової бурі. А ще він розповідав байки про драконів, тому ми не сприйняли його слова серйозно. Кров предків, ми повинні були йому повірити.

— Так, повинні були, — сказала Тафіра. — Тепер, коли мій чоловік закликає нас до зброї, ми повинні підготуватися. Він також сподівається, що конаґ відрядить значну частину армії Співдружності, щоб допомогти в обороні Нортерри та Судерри. Якщо ми всі воюватимемо разом, то, можливо, будемо достатньо сильними, щоб вигнати цих Лютих.

Полум’я в центральному вогнищі шумно палахкотіло, залишаючи в повітрі ледь помітний солодкий запах соснового диму. Після того, як лорди пішли, Хоробрий стояв, витягнувшись, у присутності своєї королеви, немов хотів щось їй сказати. Вона посміхнулася йому.

— Я рада, що ти мені допомагаєш, Ласісе. Мій коханий у від’їзді, але королівство завжди може покластися на твою силу.

— Вам не потрібна моя допомога, моя королево. Ви самі є сильною правителькою, і захист Феллстаффа посилюється з кожним днем. — Він визирнув у одне з аркових вікон, крізь які в кімнату потрапляло бліде сонячне світло. — Але в цьому конфлікті є щось більше, набагато більше... чого ми не знаємо. — Він підняв своє квадратне підборіддя. — З вашого дозволу я хотів би поїхати на кілька днів, аби зібрати інформацію. Вам не варто хвилюватися за свою безпеку. Я доручу лордам-васалам прислати додаткових охоронців, щоб зберегти Феллстафф у безпеці, поки мене не буде.

Хоча він служив королю Колланану, Хоробрий часто вирушав у власні мандрівки — як мандрівний охоронець, щоб інші не забували про мир і закон у всьому королівстві. Тафіра звикла до його відсутності, але вона ніколи раніше не турбувалася через загрозу Нортеррі.

— Мені відрядити з тобою загін солдатів?

— Ні, я повинен їхати один. — Ласіс торкнувся реймера на боці. — Із цим завданням найкраще впорається паладин Хоробрий. Мені потрібно дізнатись, чи напад Лютих на Лейк Бакал був спрямований на вбивство якомога більшої кількості людей або ж це сталося через те, що містечко просто заважало їм.

Тафіра відкинулася на спинку відполірованого крісла.

— Ці люди вже все одно мертві. Хіба причина має значення?

— Має, моя королево. Чи слід нам боятися подальших нападів з боку Лютих? Чи полюватимуть вони на нас так, як ішаранці, які нападають на наші прибережні селища через те, що так нас ненавидять? Чи наше існування просто не входить у плани Лютих? Якщо це так, то, можливо, найбезпечніше для нас — просто триматися осторонь.

Тафіра довго мовчки дивилася йому просто у вічі.

— Ти завжди був відданим, Ласісе. Я вірю, що ти зробиш те, що повинен. Ти маєш мій дозвіл. Повернися з важливими відомостями, які ми зможемо використати для свого порятунку.

Ласіс вирушив ще до заходу сонця. Він досі шкодував, що взагалі відпустив Колланана самого у Лейк Бакал. Навіть у мирний час жоден король не повинен подорожувати без свого вірного Хороброго, навіть якщо це сам Колл Молот.

Та все ж, виїхавши в сутінках і плануючи продовжувати мандрівку під повним місяцем, він знав, що в деяких місіях один воїн, а особливо Хоробрий, може досягти більшого успіху, ніж невелика армія. Ласіс часто самотужки ставав на захист Нортерри і ніколи не змінював своїх поглядів на це.

Щоб швидко дістатися до Лейк Бакал, він обрав на конюшні димчасто-сірого жеребця. Ласіс знав, що цей кінь надійний і міцний, але ще важливішим було те, що, коли вони рухатимуться під тінистими сосновими кронами, які схиляються над дорогою, масть коня скидатиметься на снігопад і попіл, а тому слугуватиме маскуванням, коли Ласіс намагатиметься наблизитися до крижаних Лютих.

Він вирушив прямо на північ, подрімуючи в сідлі. Коневі ж давав припасений корм, а пити йому дозволяв з чистих холодних потічків, що були всіяні опалим листям. Коли жеребцю потрібен був відпочинок, Ласіс зупинявся на кілька годин і також дрімав, після чого вони продовжували подорож.

Нарешті наблизившись до високогірного північного озера після важкої подорожі, він уповільнив крок коня до обережної ходи. Вони досягли гребеня гірського хребта одразу по світанку. Сонце, що сходило, відбивалося від заледенілої поверхні озера Бакал і осяювало крижані та кам’яні брили фортеці крижаних Лютих.

У ранковій тиші Ласіс уявив, як раптова, неочікувана хвиля холоду насувається на озеро, як дочка Колланана Джакі намагається зібрати разом двох своїх синочків, що гралися на вулиці, відчайдушно шукаючи укриття, як її чоловік Ґаннон намагається захистити їх усіх, коли місто сковує крига...

Тепер звуки будівництва розносилися високогірною долиною. Крига тріщала, коли з заледенілого озера вирізали цілі блоки, піднімали їх за допомогою магії, потім складали і зварювали холодом. Будівельним камінням, зібраним із зруйнованих будинків міста, укріплювали стіну. Білих Лютих тут були сотні.

Ласіс примружив очі і затамував подих, відчуваючи, як усередині запалюється жар — проблиск крові Лютих, що текла в його предках. Хоробрі приймали і поважали свій спадок напівкровок. Стародавній родовід наділяв їх магією, що давала змогу запалювати реймери та користуватися іншими заклинаннями.

Проте Ласіс не шанував своїх предків. До власних творінь вони ставилися жахливо. Їхні діти, напівкровки, не були плодом пристрасних почуттів чи ніжного кохання; натомість жінок-матерів брали з числа рабинь, ґвалтували їх та запліднювали. Жінки-Люті примушували своїх людей-коханців обирати: або виконуй їхні забаганки, або умри.

Ні, Ласіс не бачив великої честі у своєму спадку. Але тепер він міг використати свої силу та здібності проти них.

Такі думки давно були поховані десь глибоко в його розумі, бо такі питання раніше ніколи не мали значення, проте тепер Люті повернулися й убили всіх цих людей. Як Хоробрий, Ласіс присягнув своїм життям служити королю та Співдружності і захищати їх. Йому доведеться оцінити, яку саме загрозу несе цей несподіваний ворог.

Під укриттям голих дерев він зісковзнув зі спини свого сірого коня та покрокував поруч з ним, використовуючи його біло-сіру масть як маскування. Ласіс накинув сірий плащ на своє звичне чорне вбрання. На правому стегні висів довгий традиційний ніж, а з лівого боку був пристебнутий браслет-манжета реймера, хоча битися він не планував.

Користуючись укриттям, що дарували їм сріблясті сосни, вони спустилися до озера. Коли вони дійшли до скелястого берега, але все ще були далеко від велетенської фортеці, Ласіс прив’язав віжки коня до гілки. Він торкнувся чолом гриви коня.

— Цю частину я повинен пройти сам.

Ласіс крався майже безшумно. Його чорні черевики тихо шурхотіли в снігу, коли він ішов по краю замерзлого озера на нерівній місцевості. Крізь дерева він поглянув на стіни фортеці, що стрімголов здіймалася з берега, зведена на чорних брилах. Фундаментом слугувало те, що колись було міською площею та вулицями.

Визираючи з-поміж двох сосен, він спостерігав за тим, що тут діялося. Химерні створіння, менші за людей, однак не схожі і на Лютих, працювали на будівельному майданчику. Їхні обличчя і руки були гладкими, наче частково сформовані з воску, що занадто швидко затвердів, а отже не встиг відтворити усіх деталей. Це якийсь інший вид слуг?

Високі, безволосі Люті стояли неподалік у сірих та синіх шатах — маги. Інші Люті, з довгим розтріпаним волоссям та в броні, вигукували накази. Воїни-Люті. Очевидним ватажком був довготелесий воїн, який стискав у руці білий спис зі спіральним руків’ям. Він вказував на стіни та групи робітників, керуючи їхньою діяльністю.

Ласіс підкрався ближче, підняв засипану снігом соснову гілку, щоб присісти під нею. Сніг зсипався на його сірий плащ, і він обтрусився, потім поволі продовжив рух по замерзлому берегу озера. На поверхні було ясно видно брижі: вода замерзла так швидко, що крига скувала навіть пориви вітру на поверхні водойми.

Хоробрий, крадучись, визирнув з-під дерева, щоб краще роздивитися навколо. Оцінюючи розмір фортеці, він запитав себе, чи це остаточний розмір споруди або ж крижані Люті розширюватимуть її, можливо, аж до самого озера.

Маги використовували магію для важкої праці, що пояснювало, яким чином будівництво розпочалося так стрімко і з таким розмахом. Групи робітників використовували котушки чорної плетеної мотузки, а бригади мамулів вручну затягували блоки криги на місце.

Коли Ласіс наблизився, ранкове сонце заблищало на поверхні масивного блока, що його піднімали на найвищу вежу, і раптом великий уламок відколовся і впав. Немов сокира, він врізався в гущу робітників, убивши кількох. Чорна мотузка зіслизнула, і величезний блок поповз по стіні вежі.

Скрикнувши, два маги вискочили вперед, піднявши вгору руки, поки крижаний блок скреготів по височенній стіні. Їхня магія підхопила блок у повітрі й утримала його на місці. Випустивши хмарку пари, крижаний блок примерз до стіни, зруйнувавши ідеальну симетрію, але принаймні не впав на землю.

Маги не зрушили з місця, зосередившись, поки плавили цей завислий крижаний блок. Вода товстими цівками стікала по стіні вежі, утворюючи бурульки.

Сила, свідком якої він став, приголомшила Ласіса. Він більше не бачив ватажка команди воїнів, попри те, що якусь мить тому високий Лютий стояв попереду юрби. Відчуваючи власну незахищеність, Ласіс знову відійшов до сосен. Несподіваний неприродний холод за спиною зробив повітря крихким, і він повернувся.

До нього наближалися троє воїнів Лютих, рухаючись із безшумною грацією, що значно перевищувала його власну.

— Ми знайшли снігового кролика, — сказав найвищий воїн. Це був той самий, що командував робітниками.

Ласіс відступив назад, однією рукою потягнувшись до реймера на боку.

— Королева Онн мала рацію, Рокку, — промовив другий воїн. — Не варто було вбивати всіх чоловіків у цьому маленькому містечку. Вони могли б служити нам робітниками, кращими, ніж мамули. Давай візьмемо цього живим.

Рокк примружив великі холодні очі.

— Цей сильний, і моя люба Онн захоче з ним поговорити.

Ласіс зняв реймер.

— Я битимуся з вами.

— Це буде кумедно. — Рокк зареготав. — Подивімося, на що ти здатен.

Ласіс надягнув золотий браслет-манжету на зап’ястя і стиснув його половинки. Золоті зубці всотали кров, активуючи заклинання. Тепло наростало всередині нього, і навколо зап’ястя запалала вогняна корона. Полум’я охопило руку вогненною кулею, що стала витягуватися у розпечену спіраль. Хоробрий махнув рукою ліворуч, і полум’я рвонуло до Лютих.

Засміявшись, Рокк кинувся вперед із довгим прозорим списом в руках і вдарив держаком по вогненному батогу Хороброго.

Ласіс відвів руку назад, намотуючи полум’я реймера навколо списа, проте Лютий сильно смикнув, вивільняючи власну магію. Хоробрий відчув, як холод проникає в його руку, але полум’я, що живилося кров’ю, розпалювалося дужче. Він вкладав сили у полум’яний батіг, допоки спис Рокка не задимів і не розбився в його руці.

Здивований воїн крижаних Лютих відскочив, дивлячись на уламки списа в руці.

— А це було несподівано. — Він викинув уламки і покликав своїх супутників. — Тим більше причин схопити його.

Інші воїни наблизилися, і Ласіс вдарив батогом у повітрі, намалювавши лінію вогню перед ними. Люті завагалися.

Тоді з-поміж дерев вийшов маг крижаних Лютих, щоб протистояти Хороброму. Ласіс відчув, що боїться, проте не здався. Він прийшов сюди побачити, що будують Люті. Якщо нічого іншого не залишається, він уб’є стількох, скількох зможе, аби помститися за бідолашних жителів містечка, яких скувала крига і страх.

Він ударив полум’ям реймера по двох воїнах Лютих, які зупинили його своїми списами, заганяючи полум’я назад. Ласіс розвів пальці, розділяючи полум’я реймера на численні щупальця. Він ударив по магу Лютих, знаючи, що це його найнебезпечніший супротивник.

— Ересе, — Рокк звернувся до мага, — цей начебто має цікаву магію.

— Це магія Лютих. Імовірно, він походить від бастардів наших вельмож. — Маг здавався заінтригованим. — Мабуть, деякі з них і досі живі.

Ласіс атакував численними полум’яними щупальцями, неначе жменею палаючих батогів. Полум’я прокотилося по магу, залишивши на його блакитно-сірій мантії димні сліди, проте вони зникли, коли Ерес неквапливо підійшов ближче. Блідий чоловік простягнув відкриту долоню, ніби зробивши поштовх у бік реймера. Полум’яні щупальця втягнулися, зів’яли, потьмяніли.

Правицею Ласіс схопив довгий ніж, який висів у нього на боку, і витягнув його, щоб продовжити двобій.

Маг Лютих стиснув долоню в кулак над палаючою рукою Ласіса, і полум’я реймера затріпотіло та згасло.

Ласіс відчув пульсування холоду в реймері, яке струменіло по руці та крізь груди. Його кров перетворювалася на кригу. І хоча він намагався битися далі, але ніяк не міг вирватися.

Двоє інших воїнів Лютих стали позаду Ласіса і вдарили його спіральними держаками своїх довгих списів. Після того, як полум’я в руці Хороброго згасло, те саме сталося і з його свідомістю.