Хребет Дракона

69

— Мені здається, що тобі, Гейле Орр, подобається багатство і слава капітана торговельного судна, — сказав вояжер, поки двоє чоловіків чекали на палубі «Ґліссанда». Вони знову вийшли в море, щоб доставити термінове повідомлення від конаґа Конндура. — Інакше навіщо тобі знову так швидко винаймати моє судно?

Гейл чмихнув.

— Кра, усе своє життя я шукав багатства й слави, проте не можу знайти їх на жодній нашій мапі. — Він прибрав серйозного вигляду. — Це щось набагато важливіше. Складно насолоджуватися багатством, коли тебе непокоїть доля світу. Я побоююся за свою любу доньку та ще ненародженого онука.

Зазвичай, прибувши до Конвери, екіпаж відпочивав у порту близько тижня, однак, коли Гейл Орр поділився винагородою, яку конаґ заплатив за це особливе доручення, усі з радістю змінили власні плани.

Мак Дур змінив курс на північ, аби зловити швидку течію, яка дала б їм змогу обійти острів Фулкор. Цього разу, на відміну від попередньої подорожі, Гейлу не вдавалося насолодитися відкритим морем, не вдавалося розслабитися. Століттями торговці Утауки проходили по тонкій межі між старим світом і новим, використовуючи свій нейтралітет, аби уникнути гніву, що ніби кипів на повільному вогні між двома землями. Замолоду Гейл бачив, як у часи правління конаґа Кроніна із взаємної ворожості спалахнула війна, проте тепер, опинившись перед спільним ворогом і маючи готового до компромісів конаґа, два континенти мали шанс відкинути свої розбіжності й стати союзниками. Або принаймні припинити воювати.

Ця думка стала маленьким проблиском надії в цій загалом жахливій ситуації. Коли він знову зустрінеться з емпрою Ілуріс, то постане як посол, а не як шпигун, і зробить усе можливе, щоб переконати її. Можливо, шанс усе ж є.

Якщо тільки Люті все не знищили.

Початок є кінцем є початком. Він намалював коло на грудях довкруж свого серця. Побачивши це, вояжер здивовано посміхнувся й сам намалював коло у відповідь.

Коли корабель наблизився до гавані Сереполя, вони розтягнули добре видиме утаукське коло на вітрилі «Ґліссанда», аби ішаранський флот знав, хто вони такі. Поки Мак Дур вигукував накази, штурман налаштовував кермо, а місто вже поставало в полі зору, Гейл пішов на ніс корабля, щоб роздивитися вежі палацу емпри, різноманітні храми зі шпилями та оздобленими стінами, причали та будівлі гавані. Сереполь був прекрасним містом, осердям великої імперії.

Коли Гейл побачив гавань, його серце стислося і яскраве полум’я надії згасло. У воді горіли два кораблі — судна Співдружності. Ішаранські військові кораблі дрейфували по обидва боки палаючих уламків, достатньо далеко, щоби іскри не долітали до їхніх червоних смугастих вітрил.

Мак Дур мав збентежений вигляд.

Чому ці кораблі горять? На гавань напали?

Гейл відповів хриплим голосом:

— Вони горять, бо ішаранці їх підпалили. — І як тепер емпра зможе прийняти несподівану пропозицію Конндура про ослаблення напруження між їхніми країнами? Чи стане вона взагалі слухати?

Вояжер прикрив рукою очі від сонця, і вираз його обличчя одразу ж змінився, коли він зрозумів, про що говорив Гейл.

— Це явно не військові кораблі. Це рибацькі судна Співдружності.

Гейл похитав головою.

— Думаю, ішаранці назвали їх шпигунами. Це чергова провокація, ймовірно, у відповідь на якусь іншу провокацію з боку Співдружності. — Він не міг забути, що гарнізон на острові Фулкор зробив з ішаранськими полоненими.

— Вони утримують ув’язнених за викуп? — запитав вояжер. — Думаєте, вони відправлять вимоги разом із нами в Остерру?

— Цілком можливо, — збрехав Гейл. Він знав, що на кораблях немає вцілілих. Їх стратили, щойно флот захопив судна, або, можливо, людей спалювали живцем просто зараз, наглухо закривши у трюмах власних кораблів.

Його сподівання передати дружнє запрошення були поховано. Навіть якби емпра Ілуріс згодилася почати перемовини в ім’я миру, її люди цього не дозволять. Ситуація стала набагато жахливішою.

Здоровою рукою Гейл торкнувся шкіряної сумки, де лежав офіційний лист, у якому конаґ просив Ілуріс довіряти йому. Його очі палали, коли «Ґліссанд» пропливав повз димучі корабельні залишки. Біля краю води він побачив натовпи людей, що зібралися поспостерігати, як горять ворожі кораблі, вітаючи оплесками це насильство.

Гейл пробурмотів:

— Це нехороший знак для передачі послання про мир.

— Зовсім нехороший знак, — погодився Мак Дур.