Хребет Дракона

7

Поки ослаблений божок, повернувшись, намагався втиснутися у вантажний трюм військового корабля, який вже відпливав, жрець Кловус спостерігав, як над палаючим містечком здіймається чорний дим. Серце його сповнилося почуттям тріумфу, коли вітрила напнув магічний вітер, що погнав військовий корабель на схід, додому.

Не марнуючи часу, ще до того, як узбережжя Остерри зникло за видноколом, Кловус наказав привести зв’язаних полонених, захоплених у Міррабаї. Зараз вони послугують своєму призначенню, оскільки божок потребував омолодження. Деякі з безбожних чоловіків і жінок опиралися та плювалися; інші, здавалося, були надто зломленими, щоб втриматися на ногах, коли він тягнув їх до золотої чаші. Їхня кров була слабкою, але таким же слабким був і божок після вияву своєї сили. Далеко від просякнутих магією берегів Ішари божество зменшилось, незважаючи навіть на те, що віра моряків залишалася сильною. Кловус мусив бути обережним, щоб не дати їм побачити цю слабкість.

Солдати утримували одного ув’язненого за одним, а священнослужитель перерізав їм горлянки і зливав кров у жолоб, який ішов у трюм. Після того, як полонених використали, їхні тіла одне за одним перекинули за борт, проте вони вже послужили божку.

— Почуй нас, убережи нас! — наспівував екіпаж, коли знекровлювали кожну наступну жертву, а потім викидали її.

Їхня кров нагодувала божка, проте енергія божества залишалася лише на певному рівні, який досі перебував під контролем жерця. Кловус знав цього божка особисто, доглядав за ним, коли ще був ур-жерцем, або молодим жерцем, у храмі гавані, перед своїм підвищенням до головного храму в Сереполі, а потім обранням верховним жерцем усієї Ішари.

Коли використали всіх полонених, Кловус відчув, що стан божка стабілізувався. Він оглянув рукав свого каптана і помітив темну пляму крові на тканині. Спробував пошкребти її нігтем, але пляма вже глибоко в’їлася. Пізніше доведеться спалити цей одяг, оскільки його забруднено кров’ю безбожників.

Зі знову посиленою магією їхнє плавання додому має бути безпечним і швидким, але жрець знав, що на нього чекає наступна битва, коли він зустрінеться з емпрою. Вона не давала згоди на його плани, не дозволяла цей наліт. Власне, вона надавала перевагу миру, а не владі...

Під час тихого плавання ішаранські воїни лікували рани на відкритій палубі. Троє хірургів зашивали найсерйозніші поранення, отримані в Міррабаї, багато з яких були заподіяні шаленим Хоробрим. Двадцять чотири нападники загинули під час атаки, але завдяки божку прибережне містечко втратило сотні мешканців, на додачу до десяти жертв, яких щойно тут принесли.

Внизу у трюмі сутність відпочивала. Крізь сандалії Кловус відчував енергію, що пульсувала в дошках палуби. Скориставшись затишшям, капітан наказав команді перевірити люки на палубі, а також ляди, що закривають отвори в корпусі корабля, аби переконатися, що божок у безпеці. Капітан був людиною релігійною, але також розсудливою, і всі вони знали, що може зробити ця істота, якщо вирветься на волю. Вони триматимуть її слабкою, проте задоволеною.

Кловус, одначе, не надто непокоївся через божка. Він купив його вірність і знав, що може його контролювати, навіть якщо ніхто з моряків не буде на це здатним. Кловус використовував дуже тісний зв’язок, спираючись на природну силу божества, а натомість заспокоюючи і годуючи його. Кловус завжди відчував міцний зв’язок, силу багатьох божків усередині себе. Він був їхнім справжнім рупором, їхнім істинним представником.

Божок належним чином витратив свою лють і тепер міг лежати в спокої до тих пір, поки знову не знадобиться. Коли військовий корабель вернеться до Сереполя, Кловус поверне божка до його рідного храму і запечатає за дверима заклинань. Цей божок не був навіть найбільшим божеством Сереполя — Кловус ніколи б не забрав увесь захист зі столиці, попри всі розбіжності з емпрою.

Вони пливли далі, й капітан підійшов до жерця. Конопляна сорочка без рукавів відкривала його волохаті груди, а на голові була пов’язана біла хустка.

— Чи задоволені ви нальотом, верховний жерче?

— Божок продемонстрував свою силу, і народ Міррабая ніколи не забуде нас. Історії будуть ширитися трьома королівствами. Усі боятимуться того, що ми можемо вчинити. — Можливо, навіть емпра...

Нахмурившись, капітан прихилився ближче:

— А ви не побоюєтеся, що конаґ Конндур вдарить у відповідь? Він захоче помститися Ішарі за те, що ми вчинили.

— Якщо спробує, його буде розбито. — Насправді Кловус сподівався, що Співдружність відповість, і тоді емпра Ілуріс буде змушена сприймати свою роль серйозно. — У них немає богів, відтак вони не мають шансів.

Капітан поглянув на люк палуби.

— Я відчуваю, що божок усе ще ослаблений, навіть після жертвоприношення. Він використав так багато енергії, коли напав на місто, що моряки непокояться. Нам варто було взяти більше полонених для жертвоприношення.

Кловус приховав вираз огиди.

— Божок не живиться брудною кров’ю таких людей. — Він також не хотів, аби сутність стала занадто шаленою та некерованою, перш ніж він зможе знову запечатати її у храмі. — Не бійтеся, божок гарантує нам безпечне плавання. Ми скоро будемо вдома.

Капітана ці слова не переконали.

— А що, як ми потрапимо в шторм? Завтра ми пропливатимемо повз острів Фулкор — що, як гарнізон Співдружності відправить військові кораблі, щоб напасти на нас? — Він стишив голос, щоб інші моряки не почули. — У нинішньому стані божок достатньо сильний, щоб захистити нас?

Кловус побоювався, що без зв’язку зі своїм домашнім храмом сутність може вирішити, що свобода подобається їй більше, однак він зміг би підтримувати рівновагу.

— Наші моряки можуть запропонувати ще крові, якщо бажають. Нехай годують божка під час плавання. Не бійтеся.

— Почуй нас, убережи нас. — Капітан кивнув і посміхнувся з полегкістю. — Я не маю страху, бо вже відчуваю його силу. — Поправляючи хустку, він пішов шукати добровольців серед кремезних моряків своєї команди.

В Ішарі кожен із тринадцяти округів мав свого головного божка у храмі, яким керував правлячий жрець, але в інших селищах та місцевостях були менші божки, яких створили, зміцнили та підтримували дбайливі віруючі. Властива цьому новому світу магія перевела ці вірування в матеріальну сутність, місцеве божество наділялося тими силами, в які вірили люди. Бачення фізичних проявів цих вірувань лише посилювало віру людей, що, у свою чергу, зміцнювало божка. Більшість ішаранців не розуміли всіх нюансів і не ставили їх під сумнів, але божки віддзеркалювали настрій, а також характер місцевості та людей.

Ішара була незайманим континентом, заселеним амбітними пілігримами, які полишили спустошений старий світ ще понад тисячу років тому. Земля старого континенту досі несла на собі сліди від воєн Лютих, мов пошарпана ганчірка, і мала дуже мало магії. Народ Співдружності був надто слабким, аби творити власних божків.

Але віра переселенців Ішари, посилена магією в їхній землі, проявила дещо дивовижне. Цим нападом Кловус продемонстрував силу свого відносно незначного божка, навіть далеко від дому. Маючи ці докази, він отримував важелі наполягати на тому, щоб емпра продовжила зведення храму Маґніфіка в Сереполі. Коли будівництво завершиться, Маґніфіка стане найдивовижнішою спорудою, яку коли-небудь зводили люди, і в ній розмістяться найпотужніші божки з будь-коли проявлених... якщо вперта емпра взагалі дозволить закінчити будівництво.

Проте, зайнявши трон три десятиліття тому, молода Ілуріс зупинила будівництво, на превелике розчарування жерців. Спочатку як виправдання вона використала війну проти Співдружності, а кожного наступного року вигадувала інші причини. З нею завжди було складно...

На другий день подорожі додому води стали неспокійними, що передвіщало наближення шторму, і Кловус визнав, що було розумно надалі зміцнювати божка. Матроси, які зголосилися добровільно, стояли в черзі біля золотого жолоба, передаючи один одному ніж. Члени екіпажу різали передпліччя та проливали кров у чашу, збираючи достатньо крові, щоб задовольнити божество.

Кловус вів їх у молитвах.

— Почуй нас, убережи нас.

— Почуй нас, убережи нас.

Він побачив, що корабельні лікарі, які тихо розмовляли між собою, занепокоєні станом важко пораненого солдата, який кашляв і бився в конвульсіях на палубі. Вони стали перед ним на коліна, їхній одяг був вкритий плямами його крові. Вони обгорнули глибоку рану від меча на його боці смужками льону, але пов’язка набухла червоним. Кловус знав, що чоловік доживає останні хвилини.

Жрець відійшов від чаші для збору крові, узяв ножа в когось із моряків, що різали собі руки.

— Мені це потрібно. — Тримаючи мокрий клинок, він підійшов до чоловіка при смерті. У своєму синьому каптані він навис над солдатом, який стікав кров’ю, і простягнув до нього руку. Кловус тихо спитав корабельних лікарів:

— Він має бодай якісь шанси?

Вони похитали головами.

Поранений підняв голову. Хоча він ледве міг бачити, його очі пильно дивилися в очі жерця. Він важко вимовив:

— Віддайте мене божку. Будь ласка.

Саме цього сподівався Кловус. Навіть якби чоловік не запропонував цього, жрець узяв би справу у свої руки. Він сказав вмираючому солдату:

— Ти хоробрий чоловік, і це гідна жертва. — Він покликав двох моряків, які стояли біля жертовного жолоба. — Допоможіть мені його перенести. Хутчіш! Якщо ми не зробимо цього, перш ніж він помре, найбільша сила буде змарнована даремно.

Поранений чоловік застогнав, коли його підняли з місця, де він лежав.

— Тихенько, — прошепотів один із моряків. — Обережно.

— У нас немає часу бути обережними, — мовив Кловус. — Кров мертвої людини — значно слабша жертва. Хутко.

Змушені обрати швидкість, а не обережність, матроси понесли чоловіка до чаші, полишивши купу просякнутих кров’ю ганчірок. Коли жрець підтримав помираючого чоловіка за плечі, моряки відійшли.

Солдат хрипів і смикався. Кловус схопив його сплутане волосся, смикнув голову назад і нахилив його над золотим жолобом. Швидким рухом жертовного ножа він перерізав горло і дозволив чоловікові випустити разом з кров’ю й останні краплі свого життя вниз у трюм.

— Почуй нас, убережи нас.

Божок всотав кров, магію і силу. Сам корабель, здавалося, переповнився втіхою сутності від такого несподіваного бенкету. Коли мертвий чоловік обм’як, Кловус подивився на свої липкі пальці. Він поклав його перерізаним горлом на жолоб, щоб не змарнувати ані краплі, поки солдату більше нічого буде віддавати.

Коли в тілі не залишилося більше крові, Кловус звернувся до моряків:

— Він запропонував усе, що мав. Божок оцінив жертву.

Відчувши, що до корабля повертається потужна сила, випромінювана божеством у трюмі, солдати заходилися святкувати. Військовий корабель продовжив свій шлях у відкритому морі до Ішари, а жрець глибоко вдихнув, відчуваючи запах солоного повітря і перемоги замість нудотливого металічного запаху крові.