Хребет Дракона

81

Після того, як конаґ вирушив зі своєю місією на острів Фулкор, Гейл Орр завершив свої справи в Конвері. Він хотів знову стати простим утаукським купцем і поїхати додому в Баннрію. За жодних обставин він не збирався пропустити народження свого першого онука, які б там не були світові потрясіння, хай їм грець!

Більше місяця тому він покинув зібрання Утауків у Судеррі, і відтоді, перетнувши землі королівства, двічі плавав до Ішари і назад. Коли він був молодшим, така подорож стала би для нього грандіозною пригодою, проте зараз Гейл із нетерпінням чекав повернення до свого затишного житла в Баннрії. Він із подивом зрозумів, що почувається старим, але разом з тим мав відчуття, що справу зроблено. Та все ж, відчуваючи в повітрі напругу і вдихаючи запах диму від далекого виверження, він розумів, що до завершення темних часів іще далеко.

Гейл наодинці їхав углиб королівства і за три дні натрапив на великий утаукський караван, який неухильно рухався в напрямку Судерри. Очільниця каравану, бувала огрядна жінка на ім’я Ронді, впізнала його за одягом у притаманних йому кольорах та завдяки відсутній руці і широко всміхнулася. Її кривий передній зуб надавав їй хвацького вигляду.

— Кра, я тебе знаю, Гейле Орр! Усім онукам Шелли дін Орр у нас раді.

— Тоді у вас має бути багато людей, яким ви раді, бо ж у неї багато онуків. — Він зіскочив з коня і, як годиться, обійнявся з Ронді, стишуючи голос до змовницького шепоту. — Але я один з її улюбленців.

— Кожен із сотні її онуків каже те саме!

Караван складався з десяти в’ючних коней, трьох поні та мула, а на них їхали або йшли пішки сорок людей — дорослі діти Ронді, її брати та їхні діти. Вони мандрували весь день, і тієї ночі караван зупинився у відкритому степу. Люди отаборилися, напнувши кілька наметів та розклавши три великі багаття для приготування їжі. Тварин прив’язали там, де вони могли собі пастися.

Ронді запросила Гейла до себе в головний намет, де він отримав миску з перловою кашею та овочевим рагу. В наметі також влаштувалися двоє старших чоловіків, яким не завадило б поголитися, один — із черевцем, інший — із пов’язкою на оці. Ронді представила чоловіка з черевцем як свого чоловіка, а іншого, з пов’язкою, — як свого коханця.

Гейл був здивований, що чоловік не образився, коли Ронді стала хизуватися своєю невірністю. Побачивши його спантеличений вигляд, чоловік відказав глузливим тоном:

— Кра, ніхто не може витримувати її дуже довго. Мусимо по черзі давати один одному відпочити.

Ронді фиркнула:

— Жоден чоловік не може задовольнити таку жінку, як я.

Чоловік із пов’язкою на оці сказав:

— І те, й інше правда. Принаймні я можу відіслати її до чоловіка, якщо знуджуся й захочу знайти собі молодицю.

Вона знову фиркнула.

— То ти зі мною вже знудився?

Коханець ліниво опустився на землю, притримуючи на животі миску тушкованих овочів.

— Минуло всього сім років. Поки в тебе є в запасі бодай якісь викрутаси, я залишатимусь.

Чоловік закотив очі.

Гейл був занепокоєний звабливим поглядом, який на нього кинула Ронді, проте залишався ввічливо-стриманим, згадуючи, коли востаннє був із власною дружиною Аланною. Здавалося, що це було дуже давно — Пенді тоді було лише одинадцять років. Уже в ті часи в Гейла були грандіозні плани щодо його прекрасної доньки, хоча Аланна хотіла, щоб він мислив більш тверезо, очікуючи, що Пенда вийде заміж за впливового ватажка одного з племен, а можливо, навіть утече з хлопцем, у якого закохається.

Дружина Гейла особливо добре вміла дбати про їхніх в’ючних тварин — доглядала їх, навчала, зганяла їх щовечора, коли плем’я ставало табором. Коли в однієї їхньої жеребної кобили були важкі пологи, Аланна провела ніч під нашвидку натягнутою парусиною, доглядаючи за кобилицею, хоча навколо періщив холодний дощ. Врешті-решт вона змогла допомогти кобилі народити тонконоге лоша... та після цього в Аланни почалася лихоманка, яка лютувала багато днів. Вона кашляла й кашляла, аж поки не почало здаватися, наче її легені зараз вилетять з рота. Коли Аланна вмирала, Гейл тримав її за плечі, а маленька Пенда стояла навколішки біля похідного ліжка.

Відтоді зосталися лише він і його дочка. Гейл не мав іншої жінки після Аланни, попри велику кількість завуальованих — а часом і явних — пропозицій. Хоча у своєму уявленні він все ще залишався молодим і відважним шукачем пригод, Гейл розумів, що йому не слід бути таким перебірливим. У звичайні мирні часи він, можливо, змінив би свою думку, але зараз були не нормальні мирні часи. І тому він спав один.

Гейл залишався з караваном упродовж трьох днів, оскільки той рухався головною дорогою на південний захід Остерри. Коли вони досягли південного краю Хребта дракона, що звужувався в цих місцях, то побачили ознаки спустошення, викликаного нещодавнім виверженням. Дим від лісових пожеж, що палали по хребтах гір північніше, усе ще висів тут у повітрі, а осілий сірий попіл вкривав сосни, достоту як сніг.

Караван отаборився за межами містечка, розташованого поблизу місцини, де з-під землі здіймалася сірчана пара. Через ці активні випаровування містечку вельми влучно дали назву Смердюхи. Булькання гарячих джерел стало ще активнішим з того часу, як почався неспокійний рух під горою Вада, проте, незважаючи на небезпечні зміни, містяни нікуди не пішли. Якщо Оссус насправді проб’ється крізь гору і з’явиться на світ божий, вони загинуть у своїх власних домівках.

У Гейла наростав неспокій. Коли він намагався заснути в таборі, то відчував, як двигтить земля. Він притис долоню до землі і відчув далеко внизу чиюсь присутність, якийсь рух...

Наступного ранку на світанку він підвівся і випив ранковий чай, але вода у Смердюхах мала гіркий, мильний присмак. Сподіваючись знайти чисті струмки поодаль, він попрощався з очільницею каравану, збираючись продовжити шлях наодинці, рухаючись швидше, ніж його супутники.

Ронді подарувала йому свою кривозубу посмішку.

— Якби ти залишився з нами, я б дала тобі змогу відчути, що тобі тут дуже й дуже раді.

Але Гейл сів на коня й узяв віжки.

— Можливо, іншим разом. Прослідкуйте, щоб новини від мене розійшлися серед Утауків. Наша мережа потрібна нам зараз більше, ніж будь-коли. Так багато всього відбувається у світі. — Намалювавши коло в повітрі, він помчав галопом.

Гейл щосили підганяв коня, проїхавши багато миль ще до полудня, аж поки не зрозумів, що з його нетерплячості не буде добра, якщо він виснажить свого скакуна. Перейшовши на спокійний хід, він кілька днів подорожував родючими повітами Судерри, увесь час видивляючись Баннрію.

Коли Гейл нарешті дістався відкритих східних воріт у пісковикових стінах, то заїхав, як і будь-який інший мандрівник, не привертаючи до себе уваги. Уже два роки це місто було його домом, до того ж він був добре знайомий із ним задовго до того, як його дочка вийшла заміж за Адана Старфолла. Гейл відвідував Баннрію під час правління короля Сируса, а пізніше і в скрутніші часи правління регентів. То не були вдалі роки для торгівлі чи подорожей. Усе значно покращилося за правління молодого короля Адана, проте тепер може змінитися знову.

Один із вартових Стяга впізнав його, і Гейл втомлено помахав рукою.

— Кра, я повернувся з далеких подорожей. Поїду просто до замку. Мені є що обговорити з донькою та королем.

Охоронець виглядав розгубленим.

— Пане, їх тут немає. Вони поїхали кілька днів тому.

— Поїхали? Куди це вони поїхали? — Гейл замислився, чи це племена Утауків закликали їх знову, чи Шелла дін Орр мала якусь нову інформацію, якою потрібно було поділитися.

— Піщані Люті прийшли, пане. Узяли короля Адана та королеву Пенду з собою до пустелі. Вони вирушили полювати на дракона.

— Полювати на дракона? Кров предків! То дракона бачили? — Гейл гукнув на стомленого коня, змушуючи його швидше скакати до замку, де йому повідомили те саме.

Після тривалої подорожі старий Утаук із нетерпінням чекав нагоди відпочити у своїх покоях. Оскільки Адан і Пенда вже покинули замок, він не поспішав, помився і відпочив, з’їв велику миску гарячої страви, яка цілковито відрізнялася від табірних обідів, які він сам собі готував. Проте тієї ночі, коли він вклався спати під стьобаними ковдрами на гладеньких простирадлах, Гейл усвідомив, що всі ці зручності у великому замку зовсім його не тішать. Ні, все ж він був Утауком до самої кості.

Провівши у місті всього один день, Гейл знову вирушив у гори. Він сподівався знайти табір, де міг би спати на ковдрі під зорями, проводячи багато годин за розмовами з іншими Утауками, обмінюючись новинами. Ділитися самому і отримувати те, чим поділяться з ним.

Світ ніколи не припиняв його дивувати. Полювання на дракона! Адан і Пенда за власним бажанням вирушили з піщаними Лютими, хоча Гейл сумнівався в тому, що вони мали вибір.

Гейл послідував за блакитними маками в пошуках одного з великих таборів. Він знав, що майбутнє залежить не тільки від мережі передачі відомостей Утауків, але й від зусиль Співдружності, від сміливої пропозиції конаґа про союз із ішаранцями. Людям доведеться разом протистояти Лютим.

Однак, якщо Оссус дійсно прокинувся, він побоювався, що удача Утауків може остаточно покинути їх.