Хребет Дракона

52

Коли торговельне судно Утауків наблизилося до гавані Сереполя, ішаранці вислали лоцманський човен, аби відвести їх до окремого причалу. Гордий вояжер наказав своїм морякам натягнути такелажні канати, спустити вітрила й стежити за стерном, аби вони без перешкод дісталися призначеного їм місця в дальньому кінці затоки.

Гейл Орр, вбраний у пишний одяг із кармазинових і чорних шовків, стояв у носовій частині «Ґліссанда», гордовито піднявши підборіддя, проте почувався незатишно.

Просте утаукське коло на головному вітрилі свідчило про їхній нейтральний статус, й ішаранці знають, що торговці привезли бажаний вантаж, хоча більшість із них не визнали б, що хочуть або потребують чогось зі Співдружності. Та все ж вони купують товари.

Мак Дур усміхався, відчуваючи, як вітер розвіває його пурпурове шовкове вбрання та довге темне волосся. Коли корабель наблизився до причалу, моряки кинули швартови огрядним ішаранським робітникам, які закрутили їх навколо кнехтів, а тоді міцно прив’язали корпус корабля до пристані. Утауки привітно махали натовпу на причалі, який уже збирався, щоб роздивитися товари для продажу.

— Приводьте своїх купців і покупців! — вигукнув Гейл. — У нас є скарби, але їх не вистачить на всіх у Сереполі. Дехто залишиться ні з чим! Кому з вас поталанить? — Він пригадав, як у молодості служив на торговельному судні. Незважаючи на те, що статус онука Шелли дін Орр робив його важливою персоною серед племен, стара жінка мала стільки онуків, що Гейл ніколи особливо не виділявся серед них, тож йому довелося заслужити своє визначне становище великими досягненнями. Саме так будь-яка людина має робити себе особливою, хай би яким був її родовід.

Він почекав, поки перші ящики з провізією, рулони тканин, кошики із загорнутими дрібничками знесуть по трапу та виставлять на огляд. Утауки розтягнули стрічки та розгорнули ковдри, влаштувавши ринок просто на березі, замість того, аби вирушати в місто.

Гейл зістрибнув на пристань, вітаючи покупців ішаранців, водночас уважно прислухаючись до всього, бо він прибув, щоб задавати питання й збирати інформацію. Уперше, коли він побував в Ішарі, йому було лише двадцять років, він був зухвалий і допитливий, а ще переконаний, що за одну-єдину подорож заробить чималий статок. Натомість він програв більшу частину свого заробітку в азартній грі з місцевими докерами. Він був наївно впевнений у своїй утаукській вдачі, не усвідомлюючи, що навіть удачу можна перемогти, майстерно махлюючи, а докери саме цим і займалися. Насправді йому пощастило, що вони не побили або не вбили його, задовольнившись лише тим, що забрали його гроші.

Цього разу Гейл повернувся з іншою місією. Початок є кінцем є початком. Йому потрібно дізнатися, чи до когось ще в Ішарі доходили чутки про Лютих, навіть у віддалених округах. Оскільки ніхто з людей не бував у Ішарі під час стародавніх воєн, ніхто не знав, чи нога Лютих ступала на цю землю. Якщо вони повернулися в Судерру, то, можливо, бували і тут.

Гейл розмірковував над тим, кого б найкраще розпитати тут, у гавані, — когось, хто мав інформацію, достовірнішу, ніж чутки, хоча навіть чутки можуть бути вартими того, щоб їх дослідити. Сереполь був велелюдним портом, де було чимало капітанів морських суден та заможних купців, а також моряків на службі, озброєних солдатів та неписьменних докерів. Якщо трапилися якісь дивні події, то, напевно, хтось охоче розкаже про них.

Місцеві купці проштовхувалися вперед, поперед зацікавлених покупців, що зібралися на пристані, сподіваючись купити товари гуртом. Та раптом натовп розділився на дві частини — шестеро озброєних чоловіків із золотими накидками на плечах та кам’яними виразами на лицях промарширували вперед армійським строєм. Деякі люди розбіглися, іншим же надто сильно хотілося поторгуватися за товари, виставлені на продаж. Солдати майже не звертали увагу на розкладені товари Утауків, але з підозрою оглядали сам корабель.

Переводячи погляд із Гейла на Мак Дура, командир охоронців вигукнув:

— Ви прибули зі Співдружності! Хто капітан вашого торговельного судна? Емпра Ілуріс бажає з ним поговорити. У неї є запитання.

Гейл змусив себе зобразити широку посмішку. Він намалював коло довкруж свого серця.

— Як і в мене. — Емпра точно має знати, чи Люті завдавали неприємностей Ішарі. Він посміхнувся, блиснувши золотим зубом. — Я сподіваюся, що розмова стане обопільно корисною.

Залишивши Мак Дура та команду з їхніми товарами на продаж, Гейл охоче пішов із солдатами у золотих накидках. Вони оточили його та, карбуючи крок, повели по пристані в місто в напрямку палацу. Можливо це, зрештою, було знаком удачі.

У палаці під арковими стелями зали для прийомів Гейл низько вклонився емпрі Ілуріс.

— Утаукам завжди були раді в Ішарі, Ваша Високосте. Ваш народ охоче купує наші товари.

— Я не сказала, що вам тут не раді. Можливо, ви маєте те, що я сама хочу купити, — мовила Ілуріс.

Жінка була худорлявою та невисокою. Її обличчя було вродливим, з ледь помітними ознаками віку та важких переживань, попелясто-біляве волосся було майже повністю вкрите під складками її головного убору. Якби вона була одягнена у звичайний одяг, то на вулиці не привертала б увагу, але тут, на вкритому позолотою троні, Ілуріс була неперевершена. На руках і шиї в неї виблискували коштовності. — Утауки завжди були хорошим джерелом інформації.

— Ми продаємо багато чого, — відказав обережно вояжер.

— Розкажіть мені про плани Співдружності на війну.

Віддана емпрі Яструбина варта, розставлена біля стіни її тронної зали, не ворухнулася з моменту його прибуття. Гейл відчував, що вони спостерігають за ним, так ніби він може становити загрозу.

Запитання здивувало його.

— Війни не хоче ніхто, запевняю вас, Ваша Високосте. Це погано для торгівлі, для всіх. Торгувати краще, коли покупці не вбивають одне одного.

— Я можу запевнити вас у тому ж, капітане торговельного судна. Війна затратна і безумовно не входить у мої наміри, особливо після стількох років миру, — мовила Ілуріс і стиснула губи міцніше. — Проте на цих землях не кожен так вважає. А як щодо честі? Як щодо помсти? І як щодо всієї крові, пролитої нещодавно і за всю історію?

— Кров — річ дорога, часто дорожча за будь-яку кількість золота.

До тронної зали увійшла дівчинка-підліток із коротким темним волоссям і без церемоній зайняла місце поруч із емпрою. Дівчина була вбрана у кольоровий одяг, схожий на той, що був на Ілуріс, проте, схоже, почувалася незатишно в цих одежах, наче це були церемоніальні шати. Гейл ввічливо кивнув.

— Це ваша наступниця, Ваша Високосте?

Ілуріс коротко всміхнулася, дівчинка зашарілася.

— Поживемо — побачимо. А поки Семі тут, аби вчитися, і наша з вами розмова — частина її навчання.

Неочікувана поява дівчини змінила тон їхньої зустрічі. Ризикнувши, він вирішив зосередити увагу на Семі.

— І як я можу допомогти? Що вам потрібно знати? Я бачив багато місць, багато всього.

Ілуріс заговорила:

— Ми знаємо, що були таємні напади на приватні ішаранські судна. Удалині від наших берегів зникло багато рибацьких човнів. Ми підозрюємо, що їх потопили кораблі військово-морського флоту Співдружності з острова Фулкор.

— Або принаймні взяли їх у полон, — додала Семі. — Не так витратно, еге ж?

У двері спішно зайшов огрядний чоловік, випромінюючи вусібіч показну значущість. На ньому був темно-синій каптан, на шиї висів золотий медальйон.

— Пробачте, Ваша Високосте. Я прийшов, щойно почувши про нашого відвідувача. — Він зиркнув на Гейла. — Це шпигун?

— Ми збираємося розпочати переговори стосовно його послуг, верховний жерче Кловусе. Він не дав мені причин думати, що ми не друзі. — Вона повернулася до Гейла. — А тепер, капітане, розкажіть, що знаєте про наші зниклі кораблі.

Переговори стосовно його послуг? Гейл обережно зауважив:

— Я знаю, що при дворі конаґа Конндура багато хто розгніваний нещодавнім нападом ішаранців, які знищили мирне прибережне містечко. Я чув, що там брав участь божок. Дехто міг би сказати, що це не найкращий спосіб підтримання миру між двома континентами.

Гримаса швидко промайнула на обличчі Ілуріс, але Гейлу здалося, що невдоволення стосувалося не його.

— Мир і війна підштовхують нас то в один бік, то в інший, та ми тримаємося з усіх сил. Я можу запевнити вас, що напад був беззаконним актом, не санкціонованим моєю особою. Можна вводити закони, проте вони нічого не означають для беззаконників. — Вона зітхнула, і її жорсткі слова здавалися звернутими до Кловуса.

Жрець важко видихнув:

— Але неподобство на острові Фулкор не можна пробачити! Ми залишили цю рану гнити десятиліттями, і, схоже, настав час нам забрати острів назад. Він, зрештою, є частиною споконвічної землі Ішари. Наші перші кораблі зупинилися там під час подорожі до цього континенту.

Гейл виструнчився, дивлячись на жерця.

— Конаґ Конндур буде стверджувати, що острів по праву належить Співдружності.

Ілуріс важко оперлася на підлокітник свого крісла.

— Сумна правда в тому, що Фулкор — це похмура скеля, яка продувається всіма вітрами і на яку ніхто не мав би претендувати, не кажучи вже про те, щоб проливати за неї кров. — Вона звернула до Гейла важкий погляд. — Я більше зацікавлена у придбанні ширшого розмаїття інформації, капітане. Ви — нейтральні утаукські торговці, і вас приймають повсюди. Ви багато і вільно подорожуєте. Це робить вас дуже цінними. Я хочу купити ваші очі як шпигуна. Щоразу, коли ви повертатиметеся до Ішари, просто розповідайте мені, що бачили у Співдружності.

Вислухавши з інтересом її пропозицію, він посміхнувся.

— Я радий, що ви сказали про це так прямо, Ваша Високосте. Це підводить мене до справжньої причини, чому я хотів прибути до Сереполя. Я й справді бачив дещо цікаве, а можливо, й небезпечне. Це може стати початком взаємного обміну між нами. Діліться відомостями, і з вами поділяться. Моя інформація не коштуватиме вам нічого, тільки вам треба буде відповісти на моє запитання.

Ілуріс була заінтригована.

— О! І що за інформація?

Він знову намалював коло довкруж серця.

— Люті. Стародавня раса з’явилася знову. Вони повернулися з пустища.

— Люті? Досі живі? — вигукнув Кловус. — Це неможливо.

Відверта реакція жерця сказала Гейлу майже все, що йому потрібно було взнати. Та він продовжував пильно вдивлятися у кам’яне обличчя емпри.

— Чи є бодай якась ознака появи Лютих в Ішарі, Ваша Високосте? Цей континент має потужнішу магію, ніж та, що залишається в старому світі. Стародавня раса може прийти сюди, аби скористатися вашою магією.

Кловус почав відповідати, проте Ілуріс змусила його замовкнути.

— Я можу запевнити вас, капітане, що нічого про це не чула, а я щойно завершила поїздку всіма своїми округами. Ніхто тут не говорить про Лютих. Вони — створіння старого світу та далекого минулого. До Ішари вони не мають жодного стосунку.

Її відповідь принесла Гейлу велике полегшення.

— Що ж, це був хороший обмін інформацією, Ваша Високосте. Наші відносини добре починаються.

Емпра знову нахилилася вперед.

— Мене не хвилюють Люті, капітане. Я мала на меті найняти вас для більш традиційного шпигунства, щоб дізнаватися про більш звичайні речі.

Він посміхнувся, почуваючись впевненіше у розмові на добре знайомі теми.

— Я прийму ваше золото, Ваша Високосте, і буду радий надавати вам інформацію за умови, що ви не заперечуватимете, щоб я продавав інформацію про Ішару конаґові. Утауки повинні залишатися нейтральними. Якщо це прийнятні умови, я готовий діяти як ваш шпигун.

Кловус почервонів. Він відкрив рота, закрив, а потім невдоволено вигукнув.

— Неможливо і безглуздо.

Ілуріс просто всміхнулася.

— Що, як ви погодитеся надавати конаґові Конндуру тільки ті факти про нас, які я скажу вам йому надавати?

— З радістю робитиму так, якщо те, що я казатиму, буде правдою.

Семі випалила:

— А хто вирішує, що є правдою?

— У цьому випадку я, — сказав Гейл. — Більше ніхто.

Ілуріс надовго задумалася. Жрець переминався з ноги на ногу, ніби пориваючись щось запитати, проте холодний погляд емпри примушував його зберігати мовчання. Нарешті вона підвелася зі свого вкритого позолотою трону.

— Дякую вам за розмову, капітане. Наразі це не та угода, яку я хочу укласти.