Хребет Дракона

87

Подальші обговорення не зменшать ризиків і не зроблять план більш розумним, однак, якщо є шанс, що його внук усе ще живий і утримується у фортеці Лютих, Колланан був готовий діяти. Король увесь цей час хотів дати відсіч, хотів завдати шкоди крижаним Лютим за те, що вони зробили. Тепер у нього була ще одна причина, тож він не міг більше чекати.

Ласіс одужав і знову став сильним. Елліель і Тон були готові, до того ж Лютий наполягав на тому, що зможе застосувати обіцяну магію. Обрані солдати теж розуміли, що мають робити.

Напередодні члени ради, зміцнюючи відвагу один одного, голосно вигукували підбадьорливі заклики в лункій залі засідань, але їхні схвальні вигуки звучали тоді в безпечній теплій кімнаті, де легко було вихвалятися. Тепер, коли військовий загін стояв перед відчиненими воротами, а реальність майбутньої битви ставала все ближчою, король побоювався, що вони можуть звернути на слизький схил сумнівів. Йому хотілося швидше вирушити вперед.

Вбраний у нові чорні шкіряні обладунки та накидку з кольчугою Ласіс з напруженим виразом обличчя дивився вперед. Уся його зброя була на місці, а на поясі висів новий реймер. Поруч із ним на попелясто-сірій кобилі сиділа Елліель, теж одягнена у вбрання Хороброї, натомість Тон був у своєму дивному одязі — сріблястих рейтузах, важких плечових накладках та нагруднику. Лорд Серус також привіз свого Хороброго, Урока.

Стоячи біля свого коня Шторма, Колл обвив руками талію Тафіри і зазирнув у її поцятковані карі очі. Її обличчя було для нього невимовно красивим, усе ще нагадуючи йому перелякану молоду дівчину, яку він колись урятував у палаючому місті Сарчен. Минули десятиліття, проте Колл не помітив жодної зморшки на її обличчі, не помітив, щоб її стегна роздалися після того, як вона стала не лише королевою, а й матір’ю. Тепер він цілував її легко, ніжно, відчуваючи її подих.

— Ти знаєш, що я хочу поїхати з вами, — сказала Тафіра. — Я можу битися так само, як і інші. Я можу допомогти врятувати Бірча.

Він міцно притиснув її до себе, проте залишився непохитним у своєму рішенні.

— Хтось повинен правити цими людьми, якщо зі мною щось станеться. Ти це знаєш. Залишайся і будь їхньою королевою. Я знайду Бірча та поверну його, якщо зможу.

Коли Колл нарешті відірвався від Тафіри, лорди Алькок, Серус та Оґно, охоплені нетерпінням, вже сиділи у своїх сідлах.

— Треба було й мені привести дружину, — сказав грубуватий Оґно з нещасним виразом очей.

Перш ніж сумніви могли затримати їхній від’їзд, король сів верхи на Шторма і рушив крізь відчинені ворота, ведучи за собою своїх лордів-васалів, трьох Хоробрих, Лютого і п’ятдесятьох добре озброєних солдатів. Тафіра крикнула їм услід:

— Вжаль їх, чоловіче! Стань осою і вжаль!

Від’їжджаючи, воїни високо підняли свої мечі, мов яскраві сталеві жала. Лорд Алькок гукнув Тафірі у відповідь:

— І ми зробимо все, щоб нас не вжалили у відповідь.

Колланан узяв меч, яким бився під час війни з Ішарою, хоча віддавав перевагу своєму бойовому молоту. Він хотів, щоб Люті запам’ятали його саме так. Протягом наступних кількох днів він мав намір створити нову частину свого спадку — короля Колланана Молота, який бореться за свій народ.

Його брат Конндур нарешті повірив попередженням про Лютих і був готовий піти багато на що, навіть на зустріч з емпрою Ілуріс на острові Фулкор, обравши саме це місце з усіх можливих. Хоча ідея союзу з Ішарою не вселяла довіри, Колл був радий, що конаґа вдалося переконати, і це укріпило його серце. Армія Співдружності може прийти на допомогу для захисту Нортерри, а з Ішарою і трьома королівствами, об’єднаними проти Лютих, людська раса може навіть перемогти.

Одначе будь-які переваги від переговорів на острові Фулкор з’являться занадто пізно, щоб вплинути на їхню місію зараз. Нортерра була залишена сама на себе.

Після їх урочистого від’їзду коні неслися галопом десь годину, потім збавили швидкість до більш придатної для тривалої подорожі. Оскільки військовий загін розтягнувся вздовж дороги, замислений Ласіс їхав у тиші. Фізично Хоробрий уже одужав після пережитого випробування, але він точно не збирався недооцінювати Лютих. Та все ж його не стали відмовляти від участі у штурмовій команді. Для нього це була справа помсти.

Лорд Бален їхав позаду у супроводі свого особистого Хороброго. Колл радів, що в його загоні є ще один реймер. Бален мав худе обличчя і темну цапину борідку, що підкреслювала його високі вилиці, а вигнуті дугою брови здавалися занадто низькими на його високому чолі. Зараз він очистив рот від дорожнього пилу і сплюнув, перш ніж заговорити.

— Прямуючи далі на північ, Володарю, чи не ліпше нам тримати коней ближче до дерев і рухатися подалі від дороги? Можливо, тут є шпигуни Лютих.

Колл похитав головою.

— Це сповільнить нас, забере принаймні день. Хоча ці стародавні вороги загадкові, вони разом з тим зарозумілі. Вони не очікуватимуть нападу з нашого боку. Вони взагалі не думають про нас. Люди не мають для них жодної ваги.

Він знову подумав про закоцюблі дитячі пальці, що стискали різьблену дерев’яну свиню, про вкрите снігом тіло. То був Томко? Він досі не міг зрозуміти, як Бірч міг залишитися живим. Тепер Колл шкодував, що не повернувся забрати тіла, щоб належним чином поховати дочку та її сім’ю. Вони на це заслуговували! Тоді б він знав, що Бірча не було серед мертвих... Король міцно заплющив очі і дозволив Шторму бігти риссю.

У Феллстаффі він і Тафіра провели не одну годину у святилищі пам’яті, записуючи все, що пам’ятали про Джакі, про те, як онуки сварилися, а потім за лічені хвилини ставали найліпшими друзями, як Бірч полюбляв ганяти курей, як Томко пишався своєю здатністю лазити по деревах, хоча не раз потрапляв у пастку, видершись на високі гілки і не наважуючись спуститися вниз.

Якби ж то Бірч був досі живий...

Тафіра писала про їхню дочку Джакі, високу дівчину з екзотичними рисами ішаранки і великим серцем, яке так легко було розбити. Першим коханням Джакі був син відомого пекаря; молодий хлопець закрутив голову тринадцятирічній дівчині, яка закохалася в нього по вуха, та потім увігнав її у найстрашніший відчай, коли його романтичні устремління звернулися до іншої. Проте Джакі знайшла справжнє кохання, відповівши взаємністю міському голові Лейк Бакал, а потім, разом із Ґанноном приїхавши верхи на свято збору врожаю, вона сказала батькам, що очікує первістка. Бірча.

Їдучи, Колл звузив очі так, ніби міг зосередити ці сумні спогади в крихітній цятці.

Зрозумівши, що лорд Бален ще щось йому говорить, король випрямився, вдаючи, ніби все чув.

— Наші розвідники принесли дуже важливу інформацію, — мовив Бален, — але я хвилююся за двох пропалих безвісти чоловіків. Що, як їх схопили і допитали? Що, як Люті знають, що ми збираємося напасти на них? Вони можуть влаштувати засідку.

— Навіть розвідники не знали нашого плану, тому вони нічого не зможуть розкрити, — сказав Колл, але відчув клубок в горлі, подумавши про шпигунів, яким не вдалося повернутися саме тоді, коли вони планували напад. — Можливо, крижані Люті поневолили їх, а може, вони просто заморозили їх до смерті. Так чи інакше, двох добрих чоловіків втрачено. — Він повернувся, щоб подивитися на лорда-васала. — Це ще одна причина завдати удару.

Нарешті досягнувши гірського хребта, з якого відкривався вид на озеро Бакал, воїни, скупчившись, стояли серед дерев, а за їхніми спинами поволі сідало пообіднє сонце.

— Тримайтеся під покровом дерев, — наказав Колл. — Навіть якщо Люті не очікують вторгнення, вони мають очі, і відблиск сонячного світла на наших обладунках може привернути їхню увагу. Перш ніж підходити ближче, зачекаємо, коли нас накриють сутінки.

Усі разом вони спостерігали за своєю віддаленою ціллю на протилежному березі замерзлого озера. Ззовні молочних стін фортеці розташовувалося багато дерев’яних будівель, сараїв, складів та злиденних халуп дивних робітників-мамулів. У стінах і вежах головної фортеці виднілися масивні вікна з прозорого кришталю, крізь які командири Лютих могли оглядати те, що мали намір завоювати.

Його внука, можливо, утримують десь там як в’язня. Ласіс знав лише те, що Бірч живий, більше нічого. Колл сподівався, що хлопчика повернули сюди, хоча не міг зрозуміти, навіщо. Він не міг зрозуміти, навіщо Люті взагалі його схопили, але, якщо це виявиться правдою, він зробить усе, що зможе, аби врятувати Бірча. Онука, можливо, утримують із мамулами в їхніх халупах, або він може перебувати всередині більшої фортеці... а можливо, його тут узагалі немає. Король не втрачав надії. У будь-якому разі Колланан мав намір завдати удару по Лютих, які вже наробили стільки біди, завдавши шкоди стільком людям.

Ласіс, Елліель та Урок стояли разом, загорнувшись у чорні плащі з захисною кольчугою, тоді як Тон став осторонь, стривожений і разом з тим сповнений рішучості. Лютий торкнувся однієї з голих осик і злився з перехрещеними тінями від безлистих гілок. Він пильно дивився на фортецю, на стіни з цільних крижаних блоків і вежі, що здіймаються вгору, вражений побаченим.

Лорд Оґно масивною рукою стиснув руків’я палаша, підступаючи ближче.

— То що, Лютий, спокусливе видовище? Хочеш приєднатися до них і зрадити нас?

Тон повернувся до нього з зацікавленим виразом обличчя.

— Ні. Для мене це означає лише те, що я не один із них і що я не знаю, хто я чи що я.

— Зараз ти наш союзник, — сказав Колл. — Це те, що має значення сьогодні.

— Так. — Він потягнувся, щоб узяти Елліель за руку. — Ми знаємо, що робити, королю Колланане Молот. Я маю своє завдання, а Елліель — своє.

Ласіс підійшов до них.

— Елліель і я знайдемо хлопчика, якщо він там. Вам просто треба скувати боєм усіх інших крижаних Лютих.

Військовий загін не показувався, чекаючи настання ночі. Використовуючи шорсткі металеві рашпілі, солдати пропилювали довгасті борозни на підковах своїх коней, щоб забезпечити краще зчеплення з кригою, коли вони поскачуть на штурм фортеці.

Колл та його лорди вивчали фортецю і складали остаточний план нападу. Ласіс іще раз описав усе, що запам’ятав, коли його схопили Люті. З огляду на підслухані в палаці слова королеви Онн, він подумав, що хлопчика можуть утримувати в полоні в невеличких хатинках, де жили мамули. Він та Елліель перш за все шукатимуть саме там.

Коли на землю впала темрява і зорі, наче крижинки, замерехтіли над головою, Елліель попрощалася з Тоном, цілуючи його. Рішуче налаштований виконати свою місію, сам Лютий рушив униз до вкритого валунами берега озера Бакал. Він дав обіцянку королю.

Елліель та Ласіс залишили коней і відправилися уздовж берега озера під укриттям дерев до околиць фортеці, де вони чекатимуть слушної нагоди. Головний штурм мав відволікти ворогів, чого вони й потребували.

Колл прошепотів їм услід:

— Знайдіть Бірча. Врятуйте його.

Для лобової атаки, яка мала відвернути всю увагу на себе, король та його ударна сила — його оси — перевалили через хребет і спустилися дорогою до берега озера Бакал. Вони зібралися на всипаному гравієм пляжі, що за формою нагадував півмісяць, — сюди колись ходили купатися діти. Тепер озеро стало пластом темного льоду, промерзнувши, ймовірно, аж до самого дна. Смолоскипів вони не брали, а поклалися на світло зірок, що вказувало шлях по пласкому обширу криги до фортеці, що здіймалася попереду.

Поки солдати шикувалися на замерзлому березі, а їхні коні цокотіли залізними підковами по каменях, Колл високо підняв свій молот.

— Ми змусимо їх відчути наше жало. Відверніть їхню увагу, щоб Ласіс та Елліель могли зробити те, що їм належить.

— Крижані Люті можуть нас усіх вбити, — бурчав лорд Серус. Він завжди мав сумніви стосовно прийнятого плану, однак був одним із перших, хто добровільно визвався допомагати. — Та вони все одно знищать нас рано чи пізно. Можливо, це не трапиться сьогодні ввечері, однак такої нагоди у нас більше не буде ніколи.

Урок сів на коня поруч із лордом Баленом, і Колл схвально кивнув Хороброму.

— Запали свій реймер, коли домчимо до середини озера. Полум’я буде нашим сигналом починати напад.

— Я зроблю все, аби крижані Люті побачили його, — відказав Урок.

На конях залишили тільки найнеобхідніше спорядження для швидкої скачки. Солдати мали на собі підбиті хутром плащі, шкіряні обладунки та взяту на власний вибір зброю. У лучників було багато стріл із просмоленими наконечниками, деякі воїни везли товсті вилкоподібні жердини п’ять футів заввишки, а до верхніх кінців кожної з них був прив’язаний еластичний шкіряний ремінець. Чекаючи настання сутінків, вони з підручних матеріалів змайстрували такі собі катапульти, що могли стріляти камінням розміром з невелику диню.

Колл розглядав своє військо в зоряному світлі й знав, що вони готові, як і він сам. Він обережно вивів Шторма на кригу. Звук ударів копит бойових коней ставав усе гучнішим, зазубрені металеві підкови із силою вдаряли в замерзлу поверхню. Колл непокоївся, чи не трісне крига, проте озеро було твердим, наче камінь. Він рушив до дальнього берега, а за ним і весь його загін.

Над крижаним обширом озера свистів вітер, а п’ятдесят вершників неслися легким галопом уперед, насуваючись на фортецю крижаних Лютих.

Присівши серед скель на березі неприродно замерзлого озера, Тон уважно оглянув лід у напрямку велетенської споруди. Заморожені вежі постали над тим місцем, де колись було мирне містечко. Хоча Лютий ніколи не бачив самого містечка, він міг уявити, що воно, мабуть, було таким же гарним, як Скрабблтон.

Тон простягнув довгі пальці, щоб відчути товщину криги, глибину холоду. Його темне волосся вільно спадало, сапфірові очі блищали у слабкому зоряному сяйві.

З боку озера він почув бойові вигуки, а також відлуння ударів по льоду зубчастих металевих підков коней, що неслися галопом до своєї цілі. Він побачив бризки вогневих стріл, які летіли, мов іскри від шліфувального круга, і яскравіший вогонь, коли Урок запалив свого реймера.

Це видиво змусило його подумати про кохану Елліель. Він сподівався, що вона і Ласіс виконають свою місію. Йому потрібно, щоб вона повернулася до нього живою і неушкодженою.

Усередині фортеці посилилися холодні сяючі вогні. Звідти, де він присів, він чув крики бійців Колланана, які привертали увагу ворога, щоб Елліель і Ласіс змогли потрапити всередину.

Настав його час зіграти свою роль.