Хребет Дракона

63

Від холоду його шкіра посиніла і майже повністю затвердла. Кров застигла в жилах. З шорстким, схожим на шепіт звуком вітер наносив на його голі груди тверді крупинки снігу, усіваючи ними застиглі плями розбризканої крові.

Ласіс розплющив очі.

Його тіло викинули в сміття за межами палацу крижаних Лютих разом із поламаними ящиками, склянками, розбитим посудом та... іншими тілами. Повільно й мляво його думки торували нові шляхи в його розбитій голові.

Розплющивши очі, він зітхнув. Морозне повітря, немов лезом, різало його порожні легені. Коли ж він спробував сісти, кірка замерзлої на грудях крові тріснула. З глибокої рани в його горлі витекло ще трохи багряної рідини, потім текти перестало, коли останні тканинні волокна з’єдналися і затягнулися. Ласіс зігнув руку, простягнув задубілі пальці й торкнувся горла. Він стиснув мокру, роздерту плоть і застосував ще крихту магії, яка зберегла його життя.

Як чистокровна представниця королівської родини Лютих, королева Онн була набагато могутнішою, ніж він міг би взагалі коли-небудь бути, однак, як напівкровний Хоробрий, Ласіс мав власну силу й навички. Люті вміли насилати на себе заклинання сну, вповільнюючи одночасно дихання, кровообіг і потребу в їжі протягом століть. Замість того, щоб стекти кров’ю і померти, коли Онн перерізала йому горло, Ласіс занурився у глибокий транс, стягуючи магію навколо себе, наче ковдру, та роблячи себе практично мертвим. Слуги Онн викинули його на вулицю, голого і замерзлого.

Проте тепер, знову прийшовши до тями, він міг померти тут, у цій студеній пустці. Блокуючи відчуття холоду, Ласіс торкнувся свого боку, але вже знав, що його реймер зник. Він зігнув задубілі кінцівки і випростався на пронизливому вітрі, огорнутий невблаганним білим холодом.

Позаду нього височів палац, оточений іншими будівлями крижаних Лютих, які давня раса звела, воскрешаючи свою цивілізацію. Хоч як би Ласіс не потребував їжі та прихистку, він не міг повернутися до палацу. Крижані Люті знову його схоплять, будуть катувати і зрештою вб’ють.

Натомість Хоробрий звернув увагу на низькі заокруглені споруди, численні халупи, розкидані довкола великої фортеці. Їх зліпили докупи зі шматків металу, гілок дерев із далекого лісу, навіть кісток, зцементованих кригою і снігом. Він спробує піти туди, хай навіть йти до них потрібно, здавалося, цілу вічність.

Ласіс почовгав до халупок, ледве згинаючи ноги і не відчуваючи замерзлих стоп. Попереду він побачив рухомі силуети — маленькі створіння, що метушилися навколо хатинок. Одні снували в місто крижаних Лютих, наче мурахи, а інші працювали навколо скупчених хатинок, збираючи нові будівлі, латаючи старі.

Ласіс знав, що це мамули, яких створили крижані Люті у незграбній спробі зробити собі нову расу рабів. З того, що він побачив, з мамулами обходилися кепсько, проте він усе одно їм не довіряв. Щоб догодити своїм господарям, вони цілком можуть принести його в жертву королеві Онн. Або, можливо, вони йому допоможуть. Колись давно не всі люди були вірними своїм господарям Лютим. Хай там як, мамули були його найкращою можливістю вижити і втекти, а, може бути, і його єдиною можливістю.

Сподіваючись залишитися непоміченим навіть на відкритій, цілковито білій місцевості, Ласіс пошкандибав уперед, швидко вибиваючись із сил. Він відчував сильну слабкість, але він Хоробрий, він на службі в короля Колланана і він не відступить. Йому потрібно повернутися до Феллстаффа, відзвітувати про те, що він побачив, розповісти королю та королеві, що роблять крижані Люті.

І розповісти, що їхній онук Бірч усе ще живий.

Він віднайшов у собі внутрішню силу, немов запалив свого реймера. Так, він мусить вижити за будь-яку ціну. Похитуючись, він побрів уперед, намагаючись сфокусувати погляд замерзлих очей. Але, спіткнувшись, упав навколішки, а тоді заходився повзти прямо до найближчої хатинки мамул.

Доповзти не вдалося. Ласіс повалився на крупнистий сніг і розпластався лицем долу. Кристалики льоду щипали його поранену шкіру. Він вдихнув повний рот снігу, але навіть не мав сил, щоб відкашлятися.

Раптом його схопили чиїсь руки, пальці обхопили холодну шкіру. Він чув гудіння слів, щебетання голосів. Іще більше маленьких рук, вчепившись, тягли його, залишаючи в снігу глибокий слід. Істоти кудись його несли, проте перш ніж він дізнався куди, Ласіс поринув у сон, що був знову близьким до смерті.

Він прокинувся від дивовижного тепла, хоча крізь щілини в стінах було чутно завивання вітру. Низький вогонь, запалений із кристалів з маслянистим запахом, палав у невеличкій ямі в землі, додаючи світла і тепла в задушливій кімнаті. Шкура невідомої тварини з шолудивим хутром була накинута, немов ковдра, на його голе тіло.

Він відчував запах чогось підгнилого, що булькало на вогні, й побачив, як один мамула витяг маленький керамічний горщик із сяючих кристалів-жаринок, можливо, горщик, поцуплений у одному з будинків у Лейк Бакал.

Ласіс зробив зусилля над собою, і йому вдалося сісти. Він був усередині однієї з хатинок мамулів, де вони тримали його, ховаючи. Хоробрий не знав, чи можуть ці створіння самостійно мислити, чи було це ознакою їхнього бунту проти крижаних Лютих. Навіщо мамули врятували його? Невже спрацював інстинкт?

Мамула дивився на нього, але не промовив жодного слова, лише покліпав пласкими очима та простягнув горщик. Він відкрив беззубий рот, вказав у нього пальцем, ніби Ласіс не знав, як їсти. Слабкими руками Хоробрий узяв горщик і плоский патичок, яким допомагав собі їсти.

Його нудило від смороду варива, і він не міг розпізнати, що за м’ясо там варилося, але оскільки вижити було вкрай необхідно, то Хоробрий змусив себе поїсти хоч трохи, розуміючи, що це все одно щось поживне. Він жував повільно, аби тіло прийняло бодай трохи цієї їжі.

— Води, — попросив він, і голос його скидався на каркання. Він показав жестом, ніби п’є.

Мамула витріщився на нього, не проявляючи жодного розуміння, емоцій, ознак гостинності, проте повернувся і приніс миску талого снігу. Ласіс обережно зробив кілька ковтків, потім тремтячими руками відставив миску.

Він знову заснув, дозволяючи тілу засвоїти ту невелику кількість отриманої їжі та води. Коли він прокинувся, то відчув себе в тисячу разів сильнішим, попри те, що пальці та ступні лишалися занімілими. Тепер він принаймні мав якусь упевненість, що житиме.

У халупу заглядувало більше мамулів, вони збиралися навколо Ласіса і роздивлялися його. Створіння щось бурмотіли між собою своєю мовою, але з ним говорити не намагалися. Коли він придивився до них ближче, то побачив проблиски розуму в їхніх очах. Мамули не були такими бездумними й контрольованими, якими хотіли здаватися.

Йому пригадалося, що королева крижаних Лютих наказала мамулам дбати про Бірча. Слова зі спогадів долітали до нього, роздроблені та нерозбірливі. Він пам’ятав, як Рокк просив забрати захопленого хлопчика назад у Лейк Бакал до нової фортеці. Ласіс перебирав свої спогади. Так, саме ці слова він чув. Бірч, можливо, вже повернувся туди.

Він знову заприсягся, що мусить вижити, проте без допомоги цих істот йому аж ніяк не вдасться перетнути крижані простори та повернутися до Феллстаффа. Тож він вирішив ризикнути.

— Я бився з крижаними Лютими, намагався їх убити, — мовив він. — Вони — мої вороги. Ви бачили, що королева Онн зробила зі мною. — Ласіс торкнувся рани на своєму горлі. Сидячи на солом’яному матраці, він намагався витлумачити світло в очах мамул, вирази їхніх грубо зліплених облич. Він знав, що мамули розуміли його слова, адже вони виконували команди, які їм віддавали крижані Люті. — Якщо ви теж ненавидите Лютих, допоможіть мені.

Мамули скривилися, і деякі, очевидно схвильовані, відвели погляд.

— Допоможіть мені, — просив Ласіс. — Усе, що мені потрібно, — це їжа та одяг. Я вирушу вночі. Люті не знатимуть, що ви зробили. — Мамули здавалися невпевненими, нажаханими. Хоробрий продовжував наполягати. — Ви вже ризикнули. Ви врятували мене. Ви мене переховуєте. Тепер відпустіть мене і знову будете в безпеці.

Після бурмотіння, що свідчило про якесь таємне обговорення, мамули підійшли до нього і оточили його грубо збите ліжко. Істоти простигли свої маленькі ручки й обережно торкнулися його, наче хотіли переконатися, що він був реальним.

Одягнений у строкату мішанину з клаптів шкур, хутра, шматків тканин і пошарпаної ковдри, якою він обернув себе, Ласіс покинув мамулів. Полярне сяйво яскраво світило в чорному небі, додаючи моторошного світла засніженим полям, що розкинулися перед ним.

Перш ніж відпустити Ласіса, мамули з благоговінням метушилися навколо нього, поспіхом складали одяг зі шматин і збирали їжу в дорогу. Наче зробивши йому велику честь, мамули подарували йому один предмет — маленький диск, випиляний із оленячого рогу з маленькими дірочками, зробленими посередині для ниток. Ґудзик з людського одягу. Це був простий предмет, на диво нормальний у цьому неймовірному місці, і Ласіс здогадався, що вони, схоже, зняли його з тіла жертви, можливо, у Лейк Бакал. Мамули явно вважали його символом, талісманом, тож він прийняв ґудзик, обережно засунувши його поміж клапті хутра. Істоти скупчилися біля дверей своїх низьких халуп, спостерігаючи, як він вирушає в ніч.

На скелястій, вкритій кригою місцевості він побачив чітку дорогу, яку Люті проклали зі свого палацу на південь, ймовірно, до їхньої фортеці біля Лейк Бакал. Звідти Ласіс зможе знайти шлях назад до Нортерри та короля Колланана.

Найшвидшим кроком, на який він був здатен, усе ще тримаючись на останніх запасах енергії, незважаючи на кілька днів відновлення, Ласіс рушив далі, прямуючи додому — за умови, що йому вдасться уникнути зустрічі з крижаними Лютими.