Хребет Дракона

90

За лічені секунди коні, що неслися галопом, звикли до криги. Їхні копита висікали льодинки з поверхні замерзлого озера, і вони мчали все швидше й швидше зі звуком, одночасно схожим на гуркіт грому і дзенькіт розбитого скла. Крижані Люті вже скоро дізнаються про наближення бойового загону. Колланан ще раз пришпорив Шторма.

Він сподівався, що Ласіс та Елліель уже дісталися своїх позицій і були наготові. Як і Тон.

Холодне синє світло сяяло зсередини високої фортеці. Коллу стало цікаво, скільки крижаних Лютих перебуває всередині. Маючи лише п’ятдесят бійців, він не міг убити їх усіх, однак міг приголомшити. Він міг нашкодити їм. Міг змусити подумати двічі.

Хоробрий на ім’я Урок їхав поруч із королем. Коли вони розігналися, скачучи галопом по кризі, він приклав свій золотий браслет до зап’ястя і міцно стиснув його, щоб запалити корону полум’я. З горла Урока вирвався несамовитий крик, полум’я реймера розгорілося й охопило його руку, утворюючи довгий вогненний спис. Це був сигнал, не помітити який було неможливо.

Стрільці Колланана запалили просмолені наконечники стріл, і десятки яскравих помаранчевих вогнів спалахнули й затріскотіли на цих наконечниках. Єдиним залпом вони запустили дощ падучих зірок, які летіли досконалими дугами і встромлялися навколо берега, у господарські будівлі, хатинки мамулів та комори. Деревина почала загорятися.

З гуркотом вирвавшись уперед, Урок прикликав ще більше вогню у свою руку. Він безрозсудно щодуху помчав до берега, наближаючись до високих воріт фортеці. Величезні дерев’яні двері було збито з цільних стовбурів дерев.

Інші бійці Колла спішилися на кригу й міцно встановили змайстровані ними катапульти, щоб запускати з них каміння по льодяній фортеці. Перші чотири каменя влучили в стіни з крижаних блоків, залишивши від удару білі, схожі на зорі сліди, проте бійці прицілилися краще і, сильніше відтягнувши ремені, запустили снаряди трохи вище. Один залп розбив величезне кришталеве вікно, що виходило на озеро.

Діставшись берега, Урок змахнув палаючою рукою і випустив довгий струмінь полум’я, який, почавшись у виді меча, витягнувся у смертоносний батіг. Магічний вогонь врізався в дерев’яні ворота і залишив на них чорний димний шрам. Хоробрий, знову махнувши рукою, вдарив різко, з усієї сили. Він гатив реймером упоперек воріт згори вниз, поки зрештою їх не розколов. Товста деревина розщепилася на купу палаючих головешок.

Навколо основи фортечних мурів, серед палаючих халуп і комор, розгублено бігали маленькі фігурки. Ласіс та Елліель теж мали бути там, розшукуючи Вірча серед мамулів, а, якщо знадобиться, мали ризикнути проникнути в саму фортецю. Інших двох запалених реймерів Колланан не бачив — ще не час.

Військовому загону, що атакував по закрижанілому озеру, не довелося довго чекати на справжніх воїнів Лютих.

Коли з великого вікна осипалися широкі вставки розбитого кристалу, п’ятнадцять зловісних фігур з’явилися з рознесених ущент воріт. Вони були високими і блідими, їхнє довге волосся, наче здутий вітром сніг, сплутувалося серпанком. Колл одразу впізнав ватажка крижаних Лютих, головного воїна Рокка. У срібно-блакитному нагруднику, тримаючи довгий спіральний спис і щит із гострими, наче бритва, краями, Рокк вивів своїх товаришів із фортеці в атаку.

Вони їхали верхи на страхітливих кудлатих конях, вкритих білим хутром. Шпичкувата грива здіймалася над їхніми витягнутими головами. Гострі вуха стояли сторчма, очі жевріли вогнем. Замість копит у них були масивні лапи з кігтями.

Колл здійняв у повітря свій молот.

— Атакуйте ще раз! Покажіть їм наше жало.

Із гнівним ревом його лучники запустили вогневі стріли в бік ворожих воїнів, але полум’я згасло, коли крижані Люті рушили вперед.

Урок кинувся в атаку, заносячи свій реймер для удару. Полум’яний клинок із тріском вдарив по групі воїнів Лютих, одначе Рокк підняв щит із гострими краями і розколов вогненний батіг на окремі полум’яні клапті.

Багато господарських будівель навколо фортеці потопали тепер у вогні. З катапульт знову запустили камені, розбивши ще одне кришталеве вікно в головній вежі.

Розлючений Рокк щось вигукнув незрозумілою Коллу мовою, і воїни Лютих кинулися в атаку на своїх кудлатих вовкоконях. Колланан зрозумів, що час настав. Заманити сюди Лютих було лише першою — і найлегшою — частиною плану.

— Розвертайтеся! — закричав він. — Назад через озеро — і мчіть чимдуж заради своїх життів! — Йому залишалося сподіватися, що Тон виконає свою обіцянку, а Елліель та Ласісу вистачить часу.

Колл розвернув Шторма, інші його солдати теж стали відступати, гучно тупаючи по твердій кризі і заскакуючи на своїх коней. Коні, форкнувши, понеслися галопом у бік дальнього берега. Стрільці пустили останні зі своїх вогненних стріл, хоча мало які з них влучили в ціль.

Колланан та його штурмовий загін мчали назад по не придатному для оборони замерзлому озеру, прикувавши до себе увагу свого ворога. Ззаду за ними гналися на величезних білих звірах Рокк і його вбивчі крижані Люті.

Коли напад розпочався і Елліель побачила, як вершники короля летять по замерзлому озеру, вона повернулася до Ласіса.

— Час настав.

Її супутник звузив світлі очі, і в його погляді наче кристалізувалася несамовита лють.

— Я знаю.

Разом вони вислизнули з-поза густих сріблястих сосен і побігли в бік загрозливої фортеці крижаних Лютих. За межами стін із крижаних блоків скупчилися грубі хатинки, у яких мешкали мамули. Хоробрий пригнувся, поспішаючи до халуп, що були розташовані на місці зруйнованої частини селища.

— У своєму північному палаці королева Онн наказала мамулам наглядати за Бірчем. Якщо вона відправила хлопчика сюди разом із Рокком, то мамули, можливо, все ще доглядають за ним. Не схоже, що Рокк здатний до батьківського піклування. — Він скривився. — Сумніваюся, що королева By взагалі ще згадувала про малого.

Щоб заспокоїтися, Елліель торкнулася гострих бойових клинків у себе на боці.

— Спершу пошукаємо тут, поки Лютих відволікли. — Вона глянула на озеро, де розгорався запеклий бій. Елліель побачила яскравий спалах вогню — це Урок запалив свій реймер. Ворог не помітить їхнього таємного проникнення із цього напрямку. — Якщо хлопчик не з мамулами, то ми знайдемо якийсь спосіб потрапити всередину фортеці.

Хоробрі пробиралися до комор і халуп мамулів. Під дощем вогневих стріл, випущених загоном Колланана, стривожені мамули заметушилися, коли крихітні вогники стали потрапляти в їхні споруди й підпалювати дахи. Мамули дріботіли туди-сюди в моторошній тиші.

Переставши ховатися, Ласіс кинувся уперед, його чорна накидка, посилена кольчугою, важко звисала з плечей. Елліель неслася поруч, витягуючи на бігу свій довгий бойовий ніж, а не реймер. Помітивши їх, істоти вклякли від здивування, а потім, мов рій, зібралися докупи перед Хоробрими — виявляючи радше допитливість, ніж ворожість. Найвища істота ледве сягала Елліель до грудей.

Ласіс, зупинившись, ступив у цей дивний натовп і промовив:

— Я — ворог крижаних Лютих, як і ця жінка. — Мамули виглядали схвильованими та розгубленими. Ласіс, мов зброєю, пронизав їх поглядом своїх світлих очей, й істоти витріщилися на нього, наче загіпнотизовані. Елліель була зачарована зв’язком, який він, здавалося, мав із ними. — Інші створіння вашого виду допомогли мені, коли королева Онн кинула мене помирати біля свого палацу далеко на півночі. Дивіться, у мене є доказ.

Він запхав руку за нагрудну броню і вийняв бляклий предмет кольору слонової кістки — круглий диск, випиляний з оленячого рога. Простий ґудзик від сорочки, явно знятий з тіла людини, вбитої крижаними Лютими під час нападу на Лейк Бакал.

— Один із ваших дав мені це. — Мамули, здавалося, шанобливо витріщилися на цей предмет. — Тепер нам знову потрібна ваша допомога.

Мамули заджерґотали і підійшли ближче, зачаровані. Розрізнені пожежі продовжували ширитися серед господарських будівель, і перші торочки полум’я досягли халуп із зовнішнього краю, але мамули не рушили з місця, щоб загасити вогонь.

З фортеці на замерзле озеро виїхав загін воїнів крижаних Лютих, аби напасти на вояків Колланана. Елліель зрозуміла, що їм слід братися до діла — і швидко.

— Ми маємо знайти Бірча. Кращої можливості точно не буде.

Ласіс квапливо заговорив до мамулів.

— Королева Онн тримає людину, хлопчика, в ув’язнені. Ми тут, аби врятувати його. Він з вами? У ваших будиночках? — Мамули заджерґотіли, розгублені. — Вона просила вас про нього дбати?

Пожежа продовжувала поширюватися, охопивши ще кілька халуп. Елліель нетерпляче промовила:

— Вони не розуміють тебе. Ми повинні шукати самі. — Хоробра пройшла повз істот і відсунула вбік подерту шкуру, що висіла на дверях найближчої хатинки. Усередині смерділо гниллю, згірклою олією та ще чимось їй незрозумілим.

— Бірч! — вигукнула вона. — Ми прийшли тебе врятувати. — У тьмяному приміщенні вона не побачила хлопчика, та й узагалі нікого не побачила. Хоробра поспіхом обшукала наступну хатинку, теж безуспішно.

Ласіс кидався від хатки до хатки, мамули повторювали рухи Хороброго, поспішаючи за ним і зазираючи у свої будинки, наче не знали, що може бути всередині.

Невдовзі Елліель переконалася, що у хатках мамулів дитини нема, і повернулася обличчям до неприступних крижаних стін.

— Якщо хлопчика немає серед мамулів, то ми повинні обшукати фортецю, поки можемо. — На замерзлому озері все ще вирував бій.

Ласіс кивнув.

— Рокк, можливо, тримає його як трофей. Мусимо проникнути всередину.

Зрозумівши, про що йдеться, трійко мамулів підбігли до секції крижаних блоків, яка була прозорою, а не молочно-синьою. Однак явних дверей до фортеці не проглядалося.

Елліель зняла золотий обруч із пояса.

— Немає часу щось придумувати. Ми проб’ємо собі шлях. — Вона міцно затиснула реймер навколо зап’ястя, відчуваючи, як укус золотих ікл тягне з неї кров і магію. Ласіс зробив те саме, і разом вони запалили вогонь навколо своїх рук. Стоячи пліч-о-пліч, Хоробрі змахнули руками, ніби то були вогненні тесаки. Вони били знову і знову, врубуючись у лід, перетворюючи лезами реймерів льодяну брилу на пару.

Вони прорубали отвір у стіні, й Елліель зазирнула всередину. У супроводі трьох охочих мамул, що слідували за ними наче зброєносці, Хоробрі увійшли до фортеці Лютих.