Хребет Дракона

12

Коли грім вдарив знову, королевич Майдан закричав.

Із спритністю Хороброго Уто помчав коридором так швидко, як стріла, випущена з лука. Він схопив реймер, готовий затиснути стрічку навколо зап’ястя і запалити магічне полум’я.

— Королевичу! — він кинув погляд на Конндура, що біг слідом. — Я захищу його, Володарю.

Конн прослідував за ним, хоч із меншою поспішністю, уже здогадавшись, що сталося.

— Ти не можеш захистити його від гуркоту грому та спалаху блискавки.

Знадвору мигнула блискавка, освітивши дощ, що стікав по вікнах, і з кімнати королевича долинув іще один переляканий стогін. Двоє слуг, що працювали вночі, кинулися коридорами, стривожені криками.

Конндур знав, що Уто реагує занадто гостро, потураючи слабкості сина — і все це на очах у замкової челяді. Він швидким кроком рушив коридором, натягуючи на плечі підбитий хутром плащ, аби все ж виглядати як конаґ. Мандан також мусив цього навчитися. Зовнішній вигляд мав значення, а повагу потрібно заслужити. Як може народ Співдружності шанувати правителя, який увесь зіщулюється від удару грому? На щастя, лорд Кейд та інші важливі гості не бачили королевича в такому стані.

Мандан був вразливим юнаком, який занадто захоплювався живописом і читанням, дослідженням мап трьох королівств, вивченням історії, легендарних воєн Лютих, становленням людської цивілізації. Конн любив свого сина і спадкоємця, але хотів, аби юнак був сильнішим. Адан ніколи не став би ховатися від спалаху блискавки.

Уто першим дістався дверей, рвучко відчинив їх та увірвався всередину. Конн зайшов через якусь мить, але, як він і підозрював, нападників не було, небезпеки також.

Низьке полум’я вогнища освітлювало велике ліжко на чотирьох ніжках, вирізаних із темного дерева, матрац, укритий стьобаними ковдрами. На стінах висіли мапи трьох королівств, а також менші мали окремих повітів і детальна мала міста Конвера, розташованого у місці злиття двох річок, на якій були зображені вулиці нижнього міста, два прибережних райони та дороги, що вели до самого замку на високій кручі.

У кімнаті пахло скипидаром та олією. Мольберт стояв у робочій частині покою, прилягаючи до столу, заставленого банками олійних фарб, палітрами з мазками яскравих кольорів, численними пензлями. Картина, яку писав королевич, була майже закінчена — портрет прекрасної молодої жінки, хоча зображення мало передавало її красу. Мандан не був вражений чиєюсь черговою дочкою, що останньою була запропонована йому за жінку. На противагу цьому, портрет його матері Мейри, з її довгими червоними локонами, овальним обличчям, повними губами та алебастровою шкірою, що висів над ліжком королевича, зображував її значно красивішою, аніж вона була за життя.

Мандан зібгався на підлозі біля свого ліжка, намотуючи простирадла поміж пальцями, наче потопельник, що хапається за рятувальний трос, кинутий із човна. Вікна стугоніли від натиску дощу, а вітер свистів крізь щілину в рамі.

Королевич Мандан, якого ще називали Повелитель кольорів, мав вузьке обличчя, карі очі і дбайливо підстрижене каштанове волосся, скуйовджене після сну. Зараз його обличчя було сповнене страждання. Уто схилився над ним, великий, могутній.

— Ви в безпеці, мій королевичу. Я тут. Я захищу вас.

Намагаючись не показувати розчарування, Конндур увійшов до кімнати.

Взагалі це була справа батька, але Хоробрий утішав хлопчика. Хлопчика? Конн зітхнув — потрібно припинити думати так про сина. Йому двадцять п’ять років! Мандан уже давно мав би одружитися, народити кількох дітей, виховувати спадкоємців — як колись змушений був зробити Конндур. Обов’язок є обов’язок. Він поглянув на ідеалізований портрет Мейри над ліжком сина.

— Боятися слід ішаранської армії з її лютим божком, — сказав він. — А грому і блискавки — ні. У замку ти в безпеці, сину. Тут ніщо не може тобі зашкодити.

Мандан кліпав очима, наче не впізнаючи власного батька.

— Завжди щось може трапитися. Навіть моя мати не була в безпеці, — він притиснувся обличчям до кольчуги на широких грудях Хороброго. Уто утримував його твердою, наче сталь, рукою, пропонуючи силу, але цим лише підтримуючи слабкість.

— Це було давно, мій королевичу, — тихо мовив Уто. — А зараз це просто гроза. — Як поступку він додав: — Я залишуся тут, якщо потрібен вам, — Уто понизив голос, ніби розмовляючи з самим собою. — Мене не було поруч тоді, коли моя родина мене потребувала, але я можу залишитися з вами. — Уто подивився на короля вражаюче напруженим поглядом. — Напад на Міррабай оголив усі рани, Володарю.

Конн відчув біль у серці, швидше за свого вірного Хороброго, ніж за сина. Він говорив так, ніби Мандана поруч не було:

— Я співчуваю тобі, мій старий друже, але ти не повинен розніжувати королевича. Майбутній конаґ мусить бути сильним. Він повинен поглянути своїм страхам у вічі. Нам потрібно зробити його сильним.

Хоробрий уважно дивився на конаґа своїми мигдалевими очима, проте не відійшов від королевича.

— Я зверну на це увагу і перегляну його навчання, Володарю, але не сьогодні. Такі ночі нагадують йому про той час, коли він втратив матір.

Саме юний Мандан знайшов холодне нерухоме тіло леді Мейри після того, як вона вчинила самогубство.

Конн склав руки за спиною, щоб сховати пальці, які самі собою стискалися, коли він дивився на картину над ліжком королевича.

— Мейра вже давно пішла від нас. Її ім’я записане у святилищі пам’яті, і ми не забудемо її спадщини. Це найкраще, що ми можемо зробити.

— Я сумую за нею, — тихо промовив Мандан.

— Як і ми всі. — У випадку Конна це частково було брехнею. Після того, як від гарячки помер його старший брат і конаґ Кронін відкликав війська Співдружності з ішаранської війни, молодий Конндур Хоробрий став новим прямим спадкоємцем, наступним конаґом.

Після несподіваної смерті старшого сина конаґ Кронін спонукав Конна якомога швидше одружитися і створити сім’ю. Після оглядин кандидаток і численних порад від радників, які взагалі не брали до уваги кохання чи сумісність, Конн обрав високу жінку з молочною шкірою на ім’я Мейра, що мала хвилясте червоне волосся та очі, як у лані. Вона йому сподобалася.

— Не марнуй часу, — казав батько в приватній розмові, як чоловік чоловікові. Повернувшись із війни в Ішарі, Конн побачив в очах старого конаґа глибоке горе, ніби він досі не міг повірити, що втратив свого розумного спадкоємця через щось настільки дурне і примхливе, як хвороба. — Життя коротке.

Щойно одружившись, Конндур і Мейра заходилися докладати всіх зусиль для появи спадкоємців, і їхнє кохання перетворилося на почуття обов’язку. Не пройшло й року, як Мейра народила Мандана, і старий конаґ Кронін поплескав сина по плечу на знак полегшення.

Через два роки в них народився Адан, та наступного року на світ з’явилася мертвонароджена дочка, а пологи супроводжувалися крововиливом, судомами і сильним болем. Втрата дівчинки зламала Мейру. Вона не віддавала мертву дитину і тримала її на руках майже цілий день, перш ніж повитухи нарешті забрали загорнене в лахміття тіло для поховання.

Після цього Мейра уникала ліжка Конндура і зосередилася на своєму первістку. Вона проводила дні з малим королевичем, забуваючи про все інше. Вона співала йому пісень і навчала поезії, але справжнім хистом Мандана було малювання. Конндур з усіх сил намагався бути хорошим батьком, беручи королевича на прогулянки верхи та на полювання, навчаючи стрільби з лука та основ боїв на мечах. Майбутній конаґ повинен навчитися тих речей, які повинен знати конаґ.

Хоча Мейра була ще досить молодою й могла народити ще дітей, Конндур більше ніколи не ділив із нею ліжко. Вона проганяла його з холодною гіркотою. Незалежно від того, скільки часу вона проводила зі своїм улюбленим хлопчиком, цього було недостатньо. Мейра знайшла для себе розраду в блакитному маку, кажучи, що зілля притупляє біль у її серці та темні спогади в розумі.

Однієї ночі під час шаленої грози переляканий Мандан шукав заспокоєння в матері. Коли вона не відповіла на стук, він відчинив двері. За вікном спалахнула блискавка, і він побачив її нерухому на ліжку, очі розплющені й скляні, рот широко розкритий, шкіра бліда. Він вчепився в тіло матері, ридаючи, тряс її і цілував.

Конаґ знав, як і більшість придворних, що Мейра прийняла смертельну дозу макового молочка, але офіційно було повідомлено, що королева померла від «сонної хвороби». Саме на такому записі у її спадщині наполягав Конндур, і Мандан навіть повірив у це, але після тієї ночі королевич так повністю і не прийшов до тями.

Тепер, в іншу грозову ніч, конаґ спостерігав, як Уто тримає юнака, заспокоюючи його. Він знав, що Хоробрий відчував зв’язок із Майданом, але Конндур вирішив, що з нього вже годі.

— Ходімо, старий друже, закінчиш доповідь про напад ішаранців на Міррабай.

При згадці про кривавий напад спалах гніву відбився на обличчі Уто.

— Новини не зміняться, Володарю. Я зустрінуся з вами в бібліотеці після того, як переконаюся, що королевич заснув.

Уто залишився, і, хоча його сила заспокоювала Мандана, минуло багато часу, перш ніж ридання королевича стихли.

— Я захищу вас, присягаюся.

Королевич поглянув на нього набряклими червоними очима.

— Ти заприсягся захищати мого батька. Я не конаґ.

Уто погладив його скуйовджене волосся.

— Хоробрі присяглися захищати цю землю, і байдуже, хто саме конаґ. Ви станете конаґом одного дня, і тоді моя вірність належатиме вам.