Хребет Дракона

29

Поки Серепольський божок був змушений скніти в недобудованому храмі Маґніфіка, Кловус відвідав богослужіння, де колись був ур-жерцем. У храмі на узбережжі жив менший божок, який напав на Міррабай. Це також було зручним місцем для того, щоби влаштувати таємну зустріч з іншими окружними жерцями пізніше того ж вечора.

На заході сонця рибалки, робітники, носильники, корчмарі та утримувачі борделів зібралися, щоб подякувати своїм божкам.

— Почуй нас, убережи нас, — повторювали вони. У храмі божка гавані була вежа заввишки зі щоглу корабля, прикрашена заворожливими, звивистими різьбленими візерунками, що нагадували вітер і хвилі. Керамічні плитки вкривали фасад, оздоблений зображеннями Сереполя.

Кловус і група його обраних заступників приєдналися до вірян, коли у храмі залунали латунні дзвони, кожна людина принесла жертви з цінних для неї речей. Він одягнув свій найкращий каптан, повісив золоті ланцюжки на шию, філігранні браслети на зап’ястя, а також дорогоцінний амулет із матового скла завбільшки з його долоню. Як верховного жерця, його шанували майже так само, як і божка.

У просторому приміщенні храму полірований гранітний олтар стояв перед дверима заклинання, що утримували божка в храмі. Новий ур-жрець храму гавані, колишній рибалка на ім’я Ксіон, стояв біля свого олтаря.

— Жерче Кловусе, маємо за честь, що ви знову приєдналися до нас. Я так пишаюся, що наш божок допоміг у боротьбі з безбожниками. Почуй нас, убережи нас.

Кловус кивнув.

— Почуй нас, убережи нас.

Усе наче було гаразд.

Люди виявляли відданість, приносячи найцінніші для них речі як підношення. Деякі з перев’язаними руками несли слоїки темної крові, якою вони нагодують божка. Інші несли практичні пожертви — їжу, свіжу рибу та спечений хліб для жерців. Деякі жінки з сором’язливим заграванням поглядали на Кловуса. Проте такі задоволення мусять зачекати, оскільки пізніше він мав важливу справу в підземних палатах храму гавані. І саме це було справжньою причиною того, чому він проводив цей ритуал. Це був чудовий спосіб відволікти увагу.

Ур-жрець Ксіон та його помічники виливали підношення крові в золоту діжу за вівтарем. Червона рідина проливалася в основу сяючих дверей, укріплених заклинанням. Веселкові вогники задоволеного божка сяяли яскравіше, що викликало благоговійне захоплення спостерігачів. Їхня віра завжди міцніла, коли вони бачили силу свого захисника, а коли зростала їхня віра, зростала і сила божка.

Усі божки Ішари були пов’язані слабкою сіткою магії, що просякнула континент, і ця павутина виходила саме з цього міста, де першопрохідники оселилися після воєн Лютих. Кловус розумів таємниче джерело їхньої сили, але більшість людей цього не знали. Природна магія нового світу спричинила кругообіг віри і доказів, адже божки навіть не існували б без віри людей, а видимі свідчення існування божків посилювали віру, що натомість зміцнювало божків.

Кловус теж відчував енергію в собі, особливу спорідненість, яку завжди мав із цими сутностями. Вони були реальними і могутніми, хоча й створені з фантазії та магії. Він знав, що як тільки Маґніфіка буде добудована, вся Ішара матиме центральне божество для захисту під його керівництвом, і жодна сила у світі не зможе сподіватися на те, щоб протистояти цьому божеству, і, можливо, саме тому емпра Ілуріс мала вагомі підстави для занепокоєння. Кловус був упевнений, що міг би контролювати божка, яким би могутнім той не став...

Кловус виступив перед слухачами в храмі гавані, переймаючи церемонію від Ксіона, який охоче відмовився від своєї ролі.

— Ваш божок радіє вашій відданості. Він завдав великої шкоди нашим безбожним ворогам і тепер охороняє гавань Сереполя — допоки ви продовжуєте вірити.

— Почуй нас, убережи нас! — За дверима, укріпленими заклинанням, божок, схоже, був ситим, і Кловус відчував його тепле сяйво.

Після того, як найрізноманітніші пожертви було прийнято, Кловус благословив народ і дозволив розходитися. Потім він здивував місцевого ур-жерця, відпустивши і його.

— Сьогодні увечері мені потрібен твій храм, ур-жерче. Подбай, щоб нас не турбували.

Ксіон мав збентежений і занепокоєний вигляд, зиркаючи на двері заклинання, немов тривожачись, що Кловус знову забере його божка, проте верховний жрець зробив нетерплячий жест.

— У нас тут інша справа. Ніхто не потурбує вашого божка.

Відчувши полегшення, Ксіон вклонився.

— Дякую, жерче. Дякую за цю честь. Мій храм — ваш храм. Почуй нас, убережи нас.

— Так, так. Почуй нас, убережи нас.

Коли храм нарешті спорожнів і на гавань упала глупа ніч, Кловус роздав вказівки своїм довіреним заступникам. Вони відімкнули приховані двері і підготували нижні камери з товстими стінами, про які він знав з того часу, як служив тут жерцем. Вони запалили смолоскипи та очистили затхлу кімнату для справжньої зустрічі.

Коли Кловус розіслав звістки по всій Ішарі, інші дванадцять жерців не могли відмовити і не приїхати. Він дав їм достатньо часу, щоб прибути з інших округів, і вони приїхали до Сереполя якомога таємніше.

Після настання темряви дванадцять жерців надягнули маскувальне вбрання та прибули до храму гавані, звідки їх провели в підземну залу. Невеликі жаровні горіли по кутках, посилаючи кучерики солодкуватого диму в кімнату.

Коли гості зняли свої сірі маскувальні одежини, Кловус привітав кожного з них. Рослий жрець із високим чолом і глибокими зморшками на обличчі виглядав так, наче був не в дусі. Кловус сказав:

— Жерче Довіч, дякую, що прибув. Я знаю, що ти подолав довгий шлях із Сістральти.

Довіч нахмурився.

— Неймовірно довга подорож. Дороги паршиві — мулиста трясовина по всьому округу Джангарі. Їжа жахлива, і все тіло болить. — Наче раптом згадавши, з ким розмовляє, він швидко і ввічливо кивнув. — Для мене завжди честь приїхати до Сереполя, жерче, особливо якщо нас скликаєте ви.

Кловус приховував вогники передчуття в очах, коли розмовляв із Довічем.

— Колись я віддячу вам і здійсню паломництво до вашого округу. Хоч Сістральта й далеко, я чув, що божок у вас могутній.

— Він мусить таким бути, — відповів Довіч. — Через наші порослі травою пагорби та багнисті долини ми потерпаємо від частих пожеж та повеней, і тому ми часто прикликаємо нашого божка захищати нас. — Він багатозначно поглянув на двох огрядних, вдоволених жерців із Тарізи та Расси, округів, у яких рідко виникали якісь загрози і катастрофи.

Жерці спілкувалися між собою в кімнаті з кам’яними стінами, і в повітрі відчувалася розлита напруга, коли чоловіки та жінки розмірковували, навіщо Кловус їх скликав. Нарешті приїхала остання жриця — сувора жінка на ім’я Нере з округу Тамбурдин, розташованого на краю невивчених територій.

— У мене є більш важливі турботи, ніж зустрічі, — мовила вона, розправляючи тугі коси на своїх плечах. — Варвари-Гетррени нападали на нас кілька разів, і наші стіни ледве їх стримали.

Кловус нахмурився, даючи цілком очевидну відповідь.

— Ти жриця. Використай свого божка і знищи їх.

Сувора жінка відвела погляд.

— Наш божок стає сильнішим і лютішим, коли народ розлючується та стає відчайдушним. Божок виходить з-під мого контролю. Мене турбує, що, якщо я його випущу в такому стані...

Кловус чмихнув.

— Будь-який жрець, що не може керувати божком, не гідний свого звання. Навчися направляти жертвоприношення і молитви так, щоб божок робив те, що ти хочеш. — Він вказав, аби вона зайняла своє місце за довгим столом, готовий розпочати зустріч. — Я скликав вас сюди, бо нам потрібно розглянути питання емпри Ілуріс та майбутнього Ішари. Боюся, вона стає все більш незговірливою.

Жерці зашепотілися між собою, киваючи головами і суплячись. Адас, жрець округу Ішикі, промовив:

— Ми почули її абсурдне оголошення про пошук наступника, наче це якась гра. Вона хоче познущатися над нашою землею? На щастя, ми, жерці, можемо підтримувати стабільність Ішари.

— Ми використовуємо наших головних божків, щоб змусити до поваги людей, яким всі ми служимо, — сказав жрець Джангарі, літній чоловік із засмаглою шкірою.

Кволий жрець Мормози зневажливо гигикнув.

— Оскільки вона повсюдно шукає свого наступника, Кловусе, я так розумію, що емпра відхилила вашу пропозицію про одруження?

Інші жерці приховували хихотіння, а його щоки запалали.

— То не було спробою зав’язати романтичні стосунки, радше діловою пропозицією. Ілуріс вперта і відмовляється бути розсудливою. Саме тому ми мусимо знайти інший підхід.

Квапливі кроки почулися на кам’яних сходах, що вели через таємний прохід угорі. Увійшов високий чоловік, одягнений у сірий непримітний одяг жерця середнього рівня. У нього був високий лоб і продовгувате обличчя, яке прорізали глибокі зморшки. Він виглядав захеканим і схвильованим.

— Пробачте, жерче Кловусе. Я оце щойно прибув із Сістральти. — Інші жерці з подивом підняли очі, новоприбулий із цікавістю дивився на кожного з них. — Я затримався в поїздці. Це дуже довга подорож по багнистих дорогах.

Новоприбулий різко зупинився, побачивши, що такий самий чоловік, як він, сидить на його місці за столом.

— Як це можливо? — зашепотіли інші жерці.

— Бачите? — Кловус перевів погляд з того жерця Довіча, що сидів за столом, і посміхнувся новоприбулому Довічу, який стояв. — Перша частина нашої демонстрації успішна.

Плечі Довіча, який сидів, випрямилися, обличчя стиснулося. Його шкіра поповзла так, наче всі м’язи його обличчя одночасно посмикувалися. Його брови вигнулися і звузилися, колір волосся потемнішав, аж поки не став синяво-чорним. Зморшки на продовгуватому обличчі розгладилися, підборіддя втягнулося.

— Чудово! — Кловус повернувся до здивованих жерців. — Дозвольте мені представити Заху, найкращого на сьогодні серед моїх Чорних вугрів. Вони практикували маскувальну магію.

Справжній Довіч витріщився, ошелешений.

— Він був точною моєю копією.

Щойно Заха повернувся до свого нормального вигляду, він підвівся з крісла.

— Жерче Довіч, сідайте на своє місце.

— Чорні вугри можуть змінювати колір волосся, відтінок шкіри, — пояснив Кловус. — Вони можуть підлаштовувати м’язи та набувати нових рис, використовуючи справжні маніпуляції з плоттю в поєднанні з ледь помітним заклинанням. Якщо їх добре підготувати, то мої Чорні вугри можуть виглядати так само, як і будь-хто. — Він посміхнувся. — Що насправді може бути дуже корисним умінням.

Дванадцятеро гостей стривожилися, проте деякі з них були явно в захваті.

— І як ми можемо це використати? — запитав жрець Прірарі.

— Це залежить від емпри Ілуріс. Вона мала всі можливості дотримати свого слова та продовжити будівництво храму Маґніфіка. Ми могли б зміцнити божків у кожному окрузі — не лише головних, але й менших, місцевих сутностей. Наш народ повинен продовжувати вірити, адже саме це живить нашу силу. Саме це робить Ішару сильною.

— А що, як бажання емпри не збігаються з нашими? — запитав жрець з Расси. — Чи варто нам дочекатися її наступника, оскільки вона вже розпочала пошуки?

— Ми можемо чекати і сподіватися на краще. — Кловус поглянув на кращого серед Чорних вугрів, який велично стояв, залишаючись мовчазним. — Або ми можемо розглянути інші варіанти.