Хребет Дракона

41

Утаукське торговельне судно увійшло до добре захищеної бухти на острові Фулкор. Військовий корабель Співдружності стояв на якорі в гирлі вузької бухти, а інший патрулював трохи поодаль. П’ять менших суден були пришвартовані до мережі причалів, облаштованих біля сірих скель, які спускалися до води.

Поки Мак Дур майстерно проводив «Ґліссанд» повз рифи, моряки підняли прапори із зображенням відомого всім утаукського кола, щоби заявити про свої наміри. Військово-морські патрульні кораблі дозволили їм пройти, судно пришвартувалося до єдиного вільного стовпця на дерев’яному причалі всередині бухти. Прямовисні скелі перекривали єдиний прохід до фортеці, яка розкинулася на узвишші. Сходи з дерева та металу, що вели від пристані до щілини у скелі, яка слугувала входом у обнесену стіною фортецю, були прикріплені до гладкої скелі.

Гейл подивився на менші човни, пришвартовані до причалу, й упізнав одне судно Співдружності — ймовірно, поштовий корабель або корабель постачання. Інші, однак, мали відмінну будову. Він сердито нахмурився.

Ішаранські судна.

Солдати гарнізону були раді бачити корабель Утауків, знаючи, що торговці привезли усілякі дрібнички й товари, що не входять в основний військовий пайок. Через систему оборони острова вивантажити товари та доставити їх до фортеці на вершині скелі було непросто. Морякам доводилося нести товари вгору крутими, зигзагоподібними сходами до розколини високо вгорі. Тріщина служила входом до кам’яних тунелів, які вели всередину обнесеної стінами фортеці.

Гейл переодягнувся в чистий одяг із кармазинового та чорного шовку, зачесав волосся гребінцем з черепахового панцира і почепив підвіску з димчастого скла на щастя. Він мав вигляд поважного капітана торговельного судна.

Гейл піднімався крутими, відкритими сходами між двома чоловіками: один ніс барильце елю на плечі, інший — мішок сушеної квасолі. Зважаючи на його звання, а також відсутність лівої руки, Гейла не просили допомогти переносити важкі вантажі.

На вершечку сходів торговці ступили в глибокі прохолодні тіні розколини в скелі. На них чекав худорлявий чоловік у пом’ятій і потертій військовій формі Остерри. Останній раз Гейл відвідував острів, коли ще з десяток років тому ходив у море, проте він упізнав суворого караульного Ослера, командира гарнізону, який роками служив на цій заставі. Ослер утримував стратегічну фортецю в кількох сутичках з ішаранцями.

Гейл підняв здорову руку.

— Вітаю, караульний. Я капітан торговельного судна «Ґліссанд». Сподіваюся, наш товар буде бажаним.

— Звісткам із зовнішнього світу ми завжди раді, — сказав караульний. — Присягаюся Співдружністю, ми стоїмо на сторожі проти ішаранців і тримаємо острів Фулкор за будь-яку ціну, але деякі з моїх солдатів усе-таки сумують за домівкою. Ваші товари допоможуть їм певний час залишатися щасливими.

Обличчя Ослера змарніло, ніби роки, проведені на похмурому острові, змусили його теж спохмурніти. У нього було довге сиве волосся, яке звисало пасмами, і яке не завадило б помити; його щоки вкривали сиві вуса. Після такого тривалого перебування на острові, маючи мало контактів із зовнішнім світом, Ослер перестав дбати про свій зовнішній вигляд так, як робив би це, якби повернувся до військового штабу в Конвері.

Натомість Гейл пишався своєю зовнішністю, знаючи, що після зустрічі з людиною враження залишаються в пам’яті надовго.

— Як ми на своєму торговому шляху могли не зробити ваше життя трохи яскравішим?

Він уважно озирнувся, приглядаючись до настрою солдатів, але нічого підозрілого не побачив. Проте він не міг забути всіх тих безпорадних тіл, скинутих із високих стін просто на рифи...

— Нам дуже приємно, — промовив Ослер без тіні посмішки на обличчі. — Товари, які ви привезли, ми високо цінуємо. Я накажу кухарям приготувати все, що в нас залишилося для бенкету, якщо бажаєте це так назвати. Тепер, коли ви поповнили наші запаси, немає потреби так економити.

— Кра, я завжди задоволений бенкетом, на якому подають тушковану квасолю, стару картоплю та сушене м’ясо. — Гейл намагався говорити легковажним тоном, хоча в голові роїлися питання. Він також хотів дізнатися про неочікувані тут ішаранські судна, пришвартовані в бухті. Але ватажок Утауків завжди був обережним, коли збирав інформацію.

Караульний Ослер провів його крізь темну розщелину в скелі, освітлену мерехтливими ліхтарями, що пахнули риб’ячим жиром. Вони піднялися широкими кам’яними сходинками й опинилися у відкритому дворі, оточеному високими стінами фортеці. Усередині Гейл побачив кілька великих казарм, зброярню, їдальню. Проти дальньої стіни стояла найбільша споруда — високий донжон із двома крилами, дахи яких піднімалися вище, ніж навколишня стіна.

На будівлях казарм солдати повісили шматки кольорової тканини, які нагадували їм про дім. Навколо казарм були городи на піщаному ґрунті, змішаному або з гуано, або з продуктами життєдіяльності людини. На дахах кількох будівель стояли цистерни, відкриті до неба, щоб збирати дощову воду від частих гроз.

Гейл задоволено кивнув.

— Схоже, ви маєте все необхідне, караульний.

— Найнеобхідніше маємо, проте цього не достатньо, щоби солдати почувалися щасливими. Я знаю, ви привезли тонкі тканини, солодощі, свіжі фрукти та екзотичні гостинці, одначе, коли ночі стають холодними і дме нещадний морський вітер, нам потрібні дрова і теплі ковдри. Ви це також привезли?

Гейл вклонився.

— Оскільки ми вирушали на Фулкор, то взяли на борт саме це в порту Віндгед.

Утауки викладали ковдри і вивантажували крам усередині внутрішнього двору, обнесеного стінами, де солдати могли торгуватися за предмети розкоші, сувеніри чи пам’ятки з дому. Жвавість цих приготувань нагадала Гейлу про невелике зібрання табору Утауків.

Солдати гарнізону не були заможними, проте мали кишенькові гроші, які могли витрачати, коли вирушали у відпустку до Конвери. Якщо Утауки добре зроблять свою роботу, ці чоловіки витратять більшу частину своїх грошей тут. Караульний Ослер поблажливо ставився до своїх солдатів, навіть дозволив тим, які були на патрулюванні, зійти зі свого посту, щоб не пропустити нагоди щось купити. Троє солдатів заходилися торгуватися за товсту різнокольорову ковдру.

Гейл намагався зрозуміти, як ці люди могли викинути своїх жертв на вірну смерть у море. Чи їх стратили до того?

Прогулюючись серед ковдр, Ослер роздивлявся товари, виставлені на показ.

— Це весь ваш товар? Твій корабель здавався більшим, ніж те, що тут розкладено. Ви щось притримали?

Гейл намалював коло в повітрі.

— На нашому маршруті є інші місця, караульний, однак ви обираєте першими.

Через насуплені брови обвітрене лице Ослера стало ще жорсткішим.

— І куди ж ви прямуєте далі? Шлях на острів Фулкор проходить вдалині від звичайних маршрутів. Мабуть, підете назад, до північного узбережжя Остерри?

Гейл відповів невимушеною посмішкою та недбалим жестом.

— Утаукські торговці вирушають туди, де очікують знайти покупців. Ми не повідомляємо про свої маршрути, не видаємо таємниць.

Караульний не полишив своїх підозр, і його голос став невблаганно різким.

— Якщо попрямуєте до Ішари, то пошкодуєте про це. Довіряти ішаранцям не можна. Вони вас обдеруть і вб’ють.

— У нас ніколи не було проблем, — мовив на те Гейл. — Наші торгові партнери знають, що повинні ставитися до нас по-чесному.

Слова Ослера зазвучали ще загрозливіше, і по хребту Гейла побігли мурашки.

— У вас може бути зброя. Можливо, мені слід конфіскувати вантаж, аби впевнитися, що він не потрапить до рук ворога.

Гейл кинув на нього важкий погляд.

— Ви б на це не пішли. Утауки є нейтральними, і так було завжди. Війна закінчилася не одне десятиліття тому, тож я сумніваюся, що конаґ Конндур хотів би, щоб ви почали нову.

— Можливо, саме ішаранці почнуть нову, — сказав Ослер. — Ми підозрюємо, що емпра планує повномасштабне вторгнення на узбережжя Остерри. Ми захопили частину їхнього військового флоту, кораблі, які підійшли занадто близько до острова Фулкор. Це був акт агресії.

— Ви маєте на увазі ті човни, які ми бачили пришвартованими до причалів?

— Вчора ми захопили один, два інших — минулого місяця. Ішаранці стають нахабнішими, набагато небезпечнішими.

Гейлу доводилося бачити ішаранські військові кораблі, тож він добре знав, що побачені ним човни виглядали інакше.

— Вони більше схожі на цивільні кораблі. Рибацькі судна, можливо.

Ослер засміявся.

— Просто хитро замаскувалися. Вони шпигуни. Наші військові кораблі захопили їх і доставили сюди. Допитавши ворогів на борту, ми винесли їм вирок і стратили. — Він розпрямив плечі, не виказуючи й натяку на почуття провини. — Всі чоловіки та жінки на борту відмовилися нам будь-що розповідати, тож ми скинули їх зі скель.

Гейл затремтів, але намагався приховати свою реакцію.

— Якщо ви нічого не отримали від них, хіба не може бути, що то дійсно були просто рибалки та їхні сім’ї?

Очі Ослера втупилися в сіру стіну фортеці, але, здавалося, бачили крізь неї.

— Вороги — це вороги.

Гейл вирішив, що було би нерозумно сперечатися, проте йому раптом дуже захотілося покинути острів Фулкор.