Хребет Дракона

54

У підземних печерах під храмом Маґніфіка Чорні вугри зустрілися зі своїм наступним викликом — супротивником, набагато жорстокішим та могутнішим за всіх, з ким вони зустрічалися раніше.

Божком.

Жрець Кловус не був певний, чи зведеної в печері барикади достатньо, щоб захистити його від люті сутності, коли Чорні вугри викличуть на себе її гнів, але він не сумнівався, що його впевненості та владності вистачить, щоб за потреби втримати сутність. Раніше він завжди контролював божків, але його асасинам потрібно бути достатньо сильними, аби вистояти проти божка, якщо станеться найгірше.

Жриця Тамбурдинського округу знову повідомила про криваві вторгнення Гетрренів і про те, що вона хотіла випустити свого божка проти варварів. Потреба в жорстокості з боку божка все зростала. Відправивши посланця, Нере попросила допомоги Кловуса в контролюванні сутності, оскільки не мала сумнівів у силах верховного жерця.

І сам Кловус не мав мати сумнівів — він повинен довести, що може боротися з божком, якщо той стане некерованим. У нього є прямий зв’язок із божеством та його магією, щоб тримати його в покорі, і серед його бійців немає кращих, ніж Чорні вугри. Раніше Кловус ніколи не помишляв про те, щоби битися проти божка.

Повертаючи персні на пальцях, жрець спостерігав за спеціально натренованими асасинами, знаючи, як добре вони можуть протистояти найнеможливішим ворогам. Від нервового збудження його долоні спітніли. Ці десятеро були найкращими, обраними з найкращих команд. Хоча деякі точно залишаться лежати бездиханними після битви, він сподівався, що більшість все ж виживе. Випробування зміцнить тих, хто виживе, а пролита кров зміцнить Серепольського божка. Кловус зрозуміє, наскільки добре він контролює цю страхітливу істоту. Це буде добре змагання з будь-якого погляду.

Кловус пишався Серепольським божком — наймогутнішим божеством у всіх тринадцяти округах. Ця сутність існувала відтоді, коли найперші ішаранці уявили її та впродовж століть годували своєю вірою, що все міцнішала. Сила божка збільшувалася та згасала в ході історії, залежно від того, скільки людей потребували його надприродного захисту, а настрій поневоленого божества змінювався від доброзичливості до помсти, залежно від потреби.

Кловус відчував це все своє життя і, маючи особливі здібності, спілкувався з божеством, заспокоював його, контролював, а також передавав йому власну злість і розчарування, які натомість знову поверталися від цієї сутності до жерця. Божок знав своє місце, знав, кому він служить.

Це буде значно більшим викликом у порівнянні із Тамбурдинським божком; і після того, як він та Чорні вугри знову підтвердять свої здібності тут, Кловус вирушить у віддалений округ, де допоможе керувати іншим божком, коли той знищуватиме варварів. Адже саме для цього і існують божки!

Кам’яні стіни підземної зали були досить товстими, тому ніхто не почує ревіння чи криків, коли розпочнеться поєдинок. Товсті вхідні двері були закриті й зачинені на засов. Кловус замкнув ізсередини два залізних навісних замки та сховав ключі у своєму темному каптані. Легко звідси не буде вибратися нікому. Їм — і Чорним вуграм, і божкові — доведеться пройти через нього, а жрець Кловус не мав наміру нікого випускати. Допоки все не скінчиться.

Десять асасинів стояли роздягнуті до пояса, на них були лише вільні штани для тренування, а на руках — шкіряні рукавички з шипами, наче їхні кулаки могли бути ефективними проти шаленої сили дикої сутності. Четверо з них були в щільно зашнурованих сандаліях, інші шість вирішили залишитися босоніж, оскільки мозолі та гострі тверді нігті були смертельною зброєю. Усі вони мали при собі традиційні ножі, палиці, вигнуті мечі.

Навпроти дальньої кам’яної стіни коливалися, мов розпливчастий прямокутник, мерехтливі двері заклинання, що вели до химерної реальності, у якій живе божок. Поруч із дверима заклинання пластина димчастого скла неправильної форми давала можливість глянути на божка. Жрець бачив, як божок змінює свою форму, перетворюючись на проникнуте силою, схоже на людське обличчя, що складається з рис, почерпнутих ним від незліченної кількості парафіян. Коли навіяний вираз обличчя змінювався, Кловус часто бачив там власний образ. Сутність відчувала верховного жерця та відповідала йому, і це його дуже тішило.

Хоча будівництво храму розтягнулося на десятиліття, містяни все ще приносили жертви божку. На світанку натовпи збиралися на щоденні молитви, і їхні молитви та підношення наповнювали сутність силою. Саме тому для проведення цього випробувального бою Кловус навмисно обрав глуху ніч — коли божок буде найслабшим.

Однак божок Сереполя ніколи не був слабким, як і Чорні вугри. Вони битимуться із сутністю кожною часткою своєї сили, використовуючи свій гнів, кулаки, зброю та все, що зможуть прикликати. Якщо вони зазнають поразки, Кловусу доведеться самотужки заганяти божка назад. Він багато чого навчиться, незалежно від результату.

— Ви готові? — Кловус стояв за міцною барикадою з дерев’яних балок, поперечин і складених один на одного ящиків, ніби збираючись захищатися від юрби під час вуличних заворушень. Він підсилив барикаду власною магією, проте саме він був тим бар’єром, якого повинен боятися божок, якщо вийде з-під контролю.

Як одна команда, десять Чорних вугрів стояли лицем до мерехтливих дверей заклинання, вдивляючись у тіні, що ховаються за магією. Лише Заха відповів:

— Ми завжди готові, жерче.

Кловус посміхнувся.

— Як і божок.

Він зосередився на потоці сили в собі й пробурмотів слова, що допомогли вивільнити магію. Сяючий прямокутник згас навколо країв, розділився посередині, а потім згорнувся всередину, назовні та вбік. Двері було відкрито, і божок проник у залу.

Навіть будучи відносно слабким через небажання емпри будувати храм, якого ця сутність заслуговувала, божок все одно залишався приголомшливою, кровожерливою, могутньою істотою. Божок пройшов крізь двері заклинання — буревій облич та димної завіси, безформний згусток, з якого вилітали блискавиці, а породжений ним вітер бив з такою силою, ніби добряче лупив кийком.

Кловус сховався за посиленою заклинаннями барикадою, однак не міг відірвати очей, коли Чорні вугри зіткнулися з розлюченим божеством. За весь час їхніх тренувань вони ніколи раніше не боролися з таким суперником.

Двоє з них пірнули у серцевину магічної бурі, кидаючи свої тіла в саме її джерело. Заха наносив різкі удари руками, потім бив твердою босою ногою, але все це було схоже на спробу здолати голіруч торнадо. Божок викинув одного з асасинів зі свого розбурханого осердя і гепнув ним об кам’яну стіну. Чорний вугор встиг застосувати магію, щоб змусити свою шкіру затвердіти, але удар все одно виявився достатньо сильним, аби його оглушити. Він скотився на долівку, потряс головою, знову скочив уперед.

Інший асасин стояв нерухомо, із заплющеними очима і спокійним виразом обличчя. Він різонув своїм вигнутим мечем, відрізавши одне з димних щупалець, що розходилися від божка. Відрізане щупальце розпалося на пару та іскри.

Зменшившись, божок відсахнувся і завдав удару у відповідь. Чорний вугор не зміг зберегти свій медитативний спокій, не встиг навіть викликати заклинання для затвердіння шкіри до того, як божок перетворив його на суцільну кашу з крові та розтрощеної плоті.

Заха змінив тактику. Він кинувся в сутність і був відбитий, але тепер він також зосередив свій розум. Вираз його обличчя став порожнім. Він потягнувся і підняв меч полеглого асасина, тримаючи по клинку в кожній руці, і ковзнув уперед з явним наміром покінчити із сутністю. Двоє бійців спостерігали за ним та слідували його прикладу.

Божок ревів мов звір, що намагається вирватися зі свого полону. Кловус відчував його енергію у себе в серці, яка проносилася його венами. Ця сутність була набагато сильнішою за божка з храму гавані, яку він брав із собою в Міррабай. Це був божок Сереполя. Це його божок, більший, ніж коли-небудь був божок храму гавані.

Інший асасин застосував лють і жорстокість проти вируючої істоти, а божок у відповідь розмазав його об кам’яну стіну. Череп асасина розколовся, і назовні вихлюпнулася багряна рідина.

Заха та троє інших бійців зберегли медитативну зосередженість, підняли мечі та ступили у вихор, здійнятий божком. З емоціями, не більшими, ніж під час збирання пшениці, вони почали рубати навколо себе, крутячи мечами так, щоб вколоти божка, відрізати його вируючі щупальця, потроху ослаблюючи божество.

Божок заревів, видавши такий глибокий і гучний звук, що товсті кам’яні стіни завібрували, а з ними і підлога та повітря. Кловус почув крик, вереск, що резонували крізь тканину самої реальності.

Заха знову й знову бив клинком, виплескуючи потоки чорних блискавиць. Божок змінив форму, перемістивши свої розлючені щупальця так, що обличчя, які заходилися криком і вереском, закипіли, наче бульбашки в казані. Кловус побачив, як його власне обличчя виривається вперед, оточене розлюченим ореолом вихору.

Один із медитуючих Чорних вугрів розплющив очі і впізнав обличчя жерця. Він похитнувся лише на якусь мить — і божок наніс удар. Вибух мерехтливого магічного слизу вдарив асасина в обличчя, відкинувши його назад.

Два інші Чорні вугри втратили зосередженість, і божок вибухнув дикою люттю, розкидавши їх у різні боки, а сам набрякав і збільшувався, набираючись сили. Марево з рук і облич, туманні щупальця і безтілесні кулаки ринулися вперед і врізалися в третього Чорного вугра, розчавивши йому груди. Тепер божок був охоплений безрозсудною люттю, намірившись знищити нападників.

Заха став перед ним, готовий до бою. Інші Чорні вугри згуртувалися, проте божок все ще залишався величезним і сильним. Їх усіх чекало швидке і неминуче знищення.

Кловус зрозумів, що настав час показати власну силу та вплив. Це було його випробуванням. Жрець вибрався з-за барикади, підняв руки й закричав своїм найбільш невблаганним голосом.

— Зупинися! Божку, я наказую тобі! — Його стіна магії затріщала. Зв’язок у його розумі посилився, і він тримав божка в ментальних ланцюгах. — Ти служиш мені. Я — твій жрець.

Божество скрутилося, корчилося, пульсувало, коли численні примарні голови спучилися і обернулися до нього обличчями, їхні очі світилися жовтим світлом, палаючи силою, яка вимагала вивільнення. Кловус підійшов ближче.

— Зупинися, я сказав! — Він пройшовся забризканою кров’ю підлогою. — Я наказую тобі.

Жрець пильно дивився на божка, відчуваючи його неосяжність, але він також знав і власну неосяжність. Божок ніколи не ставив під сумнів своє місце, а Кловус не допускав сумнівів у своєму розумі, бо істота, безумовно, відчула б це.

— Я годую тебе, я даю тобі прихожан. Я — твій господар. — Він знизив голос. — Я подбаю, щоб твій храм добудували, обіцяю. Колись. Але тільки якщо ти слухатимешся мене.

Божок ширяв у повітрі, електричні розряди спалахували у його серцевині.

Добряче побиті Чорні вугри піднялися та стали неподалік, не звертаючи уваги на рани, не рахуючи, скільки їх полягло. Вони вступили в бій із сутністю, виконуючи все, чого від них забажає жрець.

— Це випробування для всіх нас, — промовив Кловус. — Чорні вугри — мої найсильніші воїни, і я не можу допустити, щоб їх усіх вбили. — Подумки він продовжував підпорювати божество своїй волі, рясно пітніючи, коли воно роздувалося і чинило опір. — Я не можу дозволити тобі вийти з-під моєї влади. Поки що не можу.

Зрештою істота затихла, викликаний нею вихор згас. Кловус зробив ще один крок уперед, і сутність відступила до дальньої стіни. Він нав’язав свою волю, знову впевнений у своїх силах. Так, він зміг це зробити.

Жестом він відкрив двері заклинання. Мерехтливий білий прямокутник скидався на пляму ранкового туману, і сяюче світло неначе покликало божка. В останні свої миттєвості на волі сутність спалахнула, заповнивши весь простір зали нелюдським ревінням, ніби наполягаючи, що хоче залишитися вільною.

Кловус подумки підштовхнув божка, змушуючи виконати свій наказ, і божок повернувся назад у порожнечу. Жрець запечатав двері заклинання, і тиша опустилася на залу, яка послужила ареною для бою.

— Ви всі довели свою силу. — Озираючись навкруги на мертвих і поранених чоловіків, Кловус оцінював завдану шкоду. Сама зала не постраждала, хоча в декількох товстих кам’яних блоках виднілися тріщини, спричинені величезною силою ударів. Троє Чорних вугрів лежали мертві, ще один був важко поранений — йому проломили череп. Кловус відчув розчарування. Це були більші втрати, ніж він очікував, проте й божок не був звичним супротивником.

Заха обтрусився.

— Прошу вибачення за наші погані результати, жерче.

Кловус повільно кивнув, але відповів:

— Від вас в жодному разі не очікувалася перемога. Ви билися з божком віч-на-віч, не маючи ніякої спеціальної зброї, крім самих себе. Перемогти було неможливо.

Здивований Заха звів брови.

Кловус простягнув руку до кишені каптана й вийняв два ключі, щоб відкрити залізні навісні замки.

— Але тепер я дав вам відчути смак неможливого, і це важливий урок. Я випробовував вас, я випробовував божка, і я випробовував самого себе.

Тепер він був готовий допомогти жриці Нере в Тамбурдині. Божки справді були найпотужнішою зброєю, яку можна собі уявити, але й вони не могли зрівнятися з Кловусом.