Хребет Дракона

68

Її крихітка-ска летіла ввись, ширяючи на вітрах, нестримно радіючи свободі вільного польоту. Небо — це ціле королівство, і молода пташка-рептилія хотіла всього його дослідити через свій зв’язок із Ґлік, зв’язок частково сердечний, а частково магічний.

Знову відчувши свою цілісність, дівчина перейняла у своєї пташки те саме відчуття дива від погляду на пагорби і гори, рівнини та ріки, чисті озера, навіть старі бойові шрами від воєн Лютих. Вони поєдналися. Початок є кінцем є початком.

Тепер, покинувши гори, Ґлік стояла на вкритій травою рівнині, упершись руками в боки, обличчя звернене вгору, і просто дивилася на маленьку цяточку, якою була Арі — її нова дорогоцінна супутниця. Істота темно-синього кольору ширяла відкритими просторами й нічого не боялася, проте ніколи не зникала з поля зору. Ґлік знала, що Арі її не залишить. Зв’язка дружби могла розтягнутися, ставши довгою й тонкою, однак ска залишиться з’єднаною зі своєю людською партнеркою і завжди повертатиметься.

Дівчина й сама могла відчути радість Арі, коли та ковтала літаючих жуків на обід. Ґлік сміялася, бігаючи далеко внизу серед буяння трав і високих будяків. Вона не могла бачити безпосередньо очима пташки-рептилії, проте, коли Арі повернулась, легенько сівши на її плече, Ґлік могла переглянути зображення в комірці «сльоза матері». А поки їй залишалося просто уявляти, що бачить її партнерка.

Такої красивої пташки, як Арі, Ґлік ще ніколи не бачила, хоча всі Утауки думали так про своїх супутників. Її темно-сині лусочки мерехтіли проти сонця, наче сапфіри, а на тлі лусочок оперення було довгим і пухким, таким же ніжним, як материнський поцілунок і колір чистого неба. Коли Ґлік уперше взяла в руки пташеня, вона подумала, що Арі — жива коштовність...

Під час спуску зі скелястих гір Ґлік загорнула яйце у складки тканини біля грудей. Вона спускалася стрімкими скелями, знаходячи опори для рук, уступи і нарешті вузьку козячу стежинку, що привела її до річки, яка текла в ущелині внизу. Усю дорогу інші ска кружляли над її головою, спостерігаючи, схвалюючи.

Багато разів Ґлік мало не зірвалася вниз, проте знаменита удача Утауків не схибила, як і її видіння. Вона інстинктивно знала, куди йти. Нарешті, зберігши яйце цілим, вона дісталася річки на дні ущелини, де й зупинилася на відпочинок. Дівчина вийняла врятоване яйце, зачарована ним, і з полегшенням побачила, що воно не пошкоджене, живе та повне сили...

Задрімавши біля маленького вогнища, Ґлік раптом відчула сплеск хвилювання, наче іскри закружляли у повітрі та в її думках. Немов вдоволена тим, що нарешті опинилася в спокійному місці, укрита плямами шкіряста оболонка тріснула. Ґлік припала до яйця, посунувши його ближче до тепла вогнища, і ідеальним колом виклала камінці довкруж нього. Вона спостерігала, як тонкі чорні тріщинки розходяться по оболонці, аж поки не показалася вузька синя мордочка крихітки-ска.

Обережно і трепетно Ґлік простягнула руку, щоб торкнутися голови пташеняти, — й одразу, інтуїтивно, вже знала ім’я свого ска. Помітивши зусилля Арі вибратися з округлої тюрми, Ґлік спробувала допомогти новонародженій ска, проте у себе в розумі відчула заборону так чинити. Арі не хотіла її допомоги; ска повинна була зробити це сама, тож Ґлік дала їй таку можливість, спостерігаючи за намаганнями прекрасної пташки-рептилії розсунути оболонку, аж поки зрештою не з’явилося тендітне і о-таке-досконале створіння.

Ґлік відчула, що в неї закрутилася голова, і перед нею постало яскраве видіння: старий Орі, виблискуючи своїм червоним оперенням, сидить на сухому дереві біля її багаття, схвально киваючи головою. Старий ска розкинув червоні крила і зірвався в повітря, достоту так, як він востаннє полетів у піщану бурю. Видиво замерехтіло, а потім розбилося на тисячі іскристих уламків. Ґлік відчула радість, що вона знову побачила свого старого супутника, але водночас на серці в неї було важко. Коли у її видінні Орі полетів геть, дівчина подумала, що більше ніколи не побачить червоного ска.

Тепер увесь світ дівчини наповнився Арі, яка прийшла в нього. Відчувши, що тепер маленька синя пташка-рептилія дозволить себе торкнутися, Ґлік підняла крихітну ска, люляючи її в складених долонях, даючи мокрому оперенню висохнути поруч із теплом вогню. Сапфірова ска розпростерла крихітні крильця і струснула блідо-синім пір’ям. З першої миті, як Арі потягнулася, Ґлік відчула, що ломота і біль зникають у її власних змучених м’язах. Вона тримала новонароджену ска, зазирала в її грановані очі, а Арі зазирала в її. Сердечний зв’язок був схожий на ланцюг, створений із пелюсток квітів і заліза, м’який, красивий і неймовірно міцний.

Далеко над головою в нічному небі Ґлік чула пронизливі крики інших ска. Вони слідували за нею, спостерігаючи, але тепер, коли вона й Арі були пов’язані, дорослі птахи покружляли серед зірок і, задоволені, полетіли назад до своїх скель.

Ґлік намалювала довкруж серця коло, охоплюючи ним себе та Арі.

Наступні кілька днів пташеня сиділо на плечі дівчини, поки та йшла вздовж ріки, спускаючись із гір на більш гостинні пагорби. Арі все розмахувала крилами, тріпочучи ними, ніби намагаючись набратися хоробрості, щоб уперше злетіти. Зрештою, без попередження, крихітна ска знялася в повітря, парячи над головою Ґлік, а потім повернулася до неї і присіла на іншому її плечі.

Арі здавалася непомірно задоволеною собою після цього короткого польоту, причепурюючи своє сапфірове пір’я, проте ще певний час їхала на плечі дівчини, дозволяючи супутниці виконувати всю роботу з їх переміщення. Через годину Арі знову спробувала політати, цього разу вже кружляючи вище.

Ґлік сміялася і плескала в долоні.

— Лети, Арі, лети! — Ска, затріпотівши крилами, почала спускатися, збираючись сісти їй на плече, але в останню мить передумала, важко змахнула крильми і знову піднялася у повітря.

Ска летіла, покладаючись на інстинктивне розуміння тисячі повітряних маневрів. Ґлік простягла руки вгору, тягнучись так, ніби могла приєднатися до своєї супутниці. Арі фуркнула біля обличчя дівчини, ніби насміхаючись і дражнячи її, а потім знову шугонула в небо синьою блискіткою. У Ґлік з грудей вирвалося зітхання, сповнене втіхи і задоволення.

Так, Ґлік пам’ятала це веселе збудження, але тепер воно відчувалося якось інакше, ще сильніше. Вона створила зв’язок з Орі у той час, коли він був уже дорослим, а ця красива синя ска була молодою, свіжою і сповненою енергії любові та близькості.

Арі полетіла високо в небо, і Ґлік скористалася сердечним зв’язком, щоб політати разом із нею.

Кілька днів Ґлік йшла стежками блакитних маків, повертаючись у передгір’я Судерри. Для необізнаної людини ці квіти були просто кольоровими цятками серед трав, проте для будь-якого Утаука служили таємною малою. Дівчина виявила сліди недавніх відбитків копит, колій від коліс, кінського посліду, залишків багаття. Маленька ска кружляла над її головою, видаючи пронизливу музику, ніби спілкуючись.

Ґлік натрапила на великий табір каравану Утауків, хоча й не схожий на те нещодавнє велике зібрання, що заповнило всю річкову долину. Побачивши вози, барвисту тканину, стрічки та багатокінцеві символи, дівчина зрозуміла, що це основний табір, який мандрував разом із самою Шеллою дін Орр.

Усміхнувшись, сирота увійшла до табору під хор веселих привітань. Діти запускали повітряних зміїв на пообідніх вітрах, а трійко вже зовсім дорослих ска кружляли в повітрі, ганяючись за ними. Арі порхала серед більших птахів-рептилій, які вітали її, виписуючи в повітрі петлі. Маленька синя ска намагалася не відставати від них і розчаровано клацала дзьобом, коли вони на своїх міцніших крилах кружляли поза межами її досяжності. Удаючи образу, Арі спустилася і сіла на плече Ґлік саме тоді, коли два бородатих небожі старої праматері розчахнули запони намету й запросили дівчину всередину. Сповнена бадьорості, вона рушила в намет.

Стара жінка сиділа, розправивши плечі, на своїй ковдрі, створеній з ниток сотень сімей.

— Ти повернулася, люба дівчинко! Кра, я сподіваюся, ти принесла історії? Мої небожі говорять лише про справи та вічно скаржаться, а ти завжди мені даруєш радість.

Ґлік сіла зі схрещеними ногами на килим, малюючи коло довкруж серця.

— Як і ви мені, бабусю, даруєте радість! Ви повинні податися зі мною в мандри. Так ви знову відчуєте себе молодою.

Шелла хихикнула.

— Оце точно.

Навіть попри те, що Утауки зберігали величезну кількість відомостей про предків у своїх записах, сама Шелла дін Орр залишалася загадкою. Ходили чутки, що за своє довге життя стара жінка мала п’ятьох чоловіків і двадцятьох дітей. Родовід Шелли розрісся в усі сторони, як ті сплетені нитки в гобелені.

Її блискучі очі зупинилися на Арі, що похитувалася на плечі Ґлік, ніби з нетерпінням очікуючи, коли її представлять.

— Я рада, що ти знайшла нову ска. Ти була такою самотньою. Приємно знову бачити, що ти щаслива.

— Я була самотньою, але більше не буду, — зізналася Ґлік, відчуваючи клубок у горлі. — Хіба Арі не розкішна?

Пташка-рептилія розпростерла крила, чекаючи, поки праматір підтвердить цей комплімент.

— Дійсно, дуже красива ска та чудова супутниця, — сказала Шелла. — Я звідси відчуваю силу вашого сердечного зв’язку. Хоча очі мої старі й тьмяні, краса Арі надає їм блиску.

Ска радісно загуділа.

Шелла наказала небожам принести миски вечірнього супу з оленини і кролика з овочами в гострих спеціях. Ґлік підібгала ноги під себе і заходилася розповідати про свої пригоди, починаючи з рівнини Чорного скла та знайденого там мертвого старателя і закінчуючи сходженням у гори та здобуттям яйця ска. Коли дівчина зішкребла останні краплі підливи з дна миски, вона занепокоєно поглянула на стару жінку.

— У гроті я знайшла щось дуже дивне, бабусю. Стіна, немов величезна оболонка чи кокон. Щось ворушилося там усередині. — Шкіра Ґлік вкрилася сиротами, коли вона пригадала рухомі тіні, мерехтіння величезного гранованого ока. — А ще в мене було видіння, раптове і темне. Воно було потужне, чорне, небезпечне, як великий грім у моїй голові.

— Ти знайшла це серед ска? — Шелла нахмурилася, і шкіра на її обличчі вся зібралася у зморшки. — Я думаю, що то був дракон.

Здивована, Ґлік підняла очі.

— Я ніколи не бачила дракона, але вони мені снилися. Багато разів.

— Твої сни завжди мали силу, дитино. Ось чому ти особлива. — Шелла тужно зітхнула. — Одного дня, коли я ще була маленькою дівчинкою, я бачила справжнього дракона. Кра, це страшні істоти і дуже рідкісні. Діти Оссуса, якщо вірити легендам. Якщо хоч раз побачиш дракона, це змінить твоє життя, але тобі варто сподіватися, щоб він не побачив тебе. Або твого ска.

Арі завертілася і зашелестіла крильми.

Стара змінила позу, сидячи на ковдрі.

— А тепер зніми з неї цей старий комір. Він занадто простий, а «сльоза матері» занадто маленька. — Шелла повернулася до прикрашеної дерев’яної скрині, що стояла за її спиною. Вузлуватими, але напрочуд спритними пальцями вона вхопила ручку, повернула її і відкрила один із маленьких ящиків.

— У мене теж був свій ска, коли я була дівчинкою. Його звали Уґа, і він був зі мною, коли ми побачили дракона. — Шелла сунула руку в ящик і витягнула смужку синьої стрічки. Посередині світився досконалий діамант, набагато більший, ніж той, який був на старому комірі Арі. — І мій ска також був кольору сапфіру, як і в тебе. Він полетів від мене дуже, дуже давно, коли був уже зовсім старим. — Шелла захихотіла. — Що він знав про те, що значить бути старим! Я завжди хотіла знайти іншого ска і навіть виготовила для нього цей комір, але... Я би хотіла, щоби ти взяла його, дитино, для своєї Арі.

Коли Ґлік узяла комір, її очі наповнилися сльозами.

— Дякую, бабусю. — Вона повернула голову до пташки-рептилії. — Тобі подобається?

Ска гуділа і клацала дзьобом, а потім стрибнула вниз, сівши на килим перед схрещеними ногами Ґлік. Відклавши потертий комір, який вона щойно зняла з малої пташки, дівчина обмотала новий навколо тонкої шиї Арі.

— Виглядає дуже гарно. — Пташка-рептилія замахала крилами.

— Тепер ви обидві побачите багато прекрасного, — сказала Шелла. — Просто не забувай повертатися і розповідати мені про все.

Арі стрибнула назад на плече Ґлік, готова якнайшвидше вирушати і ретельніше досліджувати цей світ. Разом.