Хребет Дракона

17

Хоча емпра Ілуріс зірвала подальше будівництво храму Маґніфіка, жерці продовжували свою роботу під землею, невидимо, протягом десятиліть. Храм був уже набагато більшим, ніж стороння людина могла припустити. Вірні служки збудували підземні зали та склепінчасті приміщення для утримання наймогутнішого божка Ішари. Вони ніколи не дозволять йому стати слабким.

Приховані приміщення використовувались також і для інших таємних діянь. Саме в цю мить погляд жерця Кловуса був прикутий до групи чоловіків, які намагалися вбити один одного. Він пильно дивився на них.

Шість бійців були босі, роздягнуті до пояса. Піт і олія робили їхню золотаво-коричневу шкіру слизькою. Вони не мали зброї, не для цієї частини навчання. Жоден Чорний вугор не потребував нічого більшого, ніж власне тіло, щоб убити або поранити супротивника. Кожен елітний асасин сам був живою зброєю.

Кловус спостерігав за кандидатами, оцінюючи їх. У підземній тренувальній залі відлунювали удари плоті по плоті, сильні удари по вузлуватих м’язах, чулося переривчасте дихання від напруження, повітря з силою виривалося крізь стиснуті зуби. Але жодних звуків з натяком на біль. Він кивав, стежачи за розмитими рухами. У цих поєдинках вже відсіялася частина бійців, залишилися найкращі тридцять із п’ятдесяти, і ці нові вже були майже готові до повного служіння.

Кловуса нелегко вразити, але він знав можливості цих убивць і був задоволений побаченим. Чорні вугри. Втілення нічних жахіть, швидкі, як тіні, і смертоносні, як чутки. Серед простих людей вони були відомі лише в історіях, що розповідають пошепки. Ніхто, крім жерців високого рівня, не бачив Чорних вугрів; навіть їхні жертви рідко бачили, як вони приходять.

Одного разу емпра Ілуріс запитала Кловуса про цих таємничих убивць.

— Скажи мені, жерче, чи існують Чорні вугри? — Вона вміла бути милою і товариською, натякаючи, наскільки сильним міг бути їхній союз, але він знав, що Ілуріс не поділяє його бачення Ішари.

Кловус відповів невинним і зацікавленим поглядом.

— Чорні вугри, Ваша Високосте? Як ви взагалі про це почули?

— Бо люди люблять базікати. То вони існують? — наполягала емпра.

Він махнув рукою, блиснувши численними перснями.

— Люди вигадують байки, аби чимось розважити своє сіре й важке життя.

— Так, вони це роблять... і іноді це правильно. — Вона солодко, отруйно всміхнулася і повторила: — То Чорні вугри існують?

Згадавши зневажливе зауваження, яке Ілуріс якось кинула на адресу божків, Кловус нарешті відповів, покірно посміхнувшись:

— Якщо ви вірите в них, емпро, і якщо люди вірять у них, то певною мірою вони повинні існувати.

Звичайно, Чорні вугри існували, і Кловус контролював їх.

У склепіннях під недобудованою Маґніфікою шість кандидатів зійшлися у ближньому бою, завдаючи ударів кулаками, ліктями, колінами, стопами і плечима. Кожен боєць захищався досконало. Ці бійці-учні не дотримувалися правил, адже у справжньому бою їх не було — лише життя або смерть, уміння або невдача. Кожен Чорний вугор мав за мету перемогти всіх інших. Іноді вони билися кожен за себе; іноді утворювали нетривалі союзи — чотири проти двох, троє проти одного. Вони не припиняли битися, допоки один із шести не впав би переможеним або мертвим, але всі вони були варті одне одного.

Наразі жоден із них не скористався магією, хоча Чорні вугри володіли вмінням викликати обмежені спалахи вогню або робити ділянки своєї шкіри твердими, мов залізо, стаючи невразливими для удару меча. І навпаки, вони могли пом’якшити свою шкіру, наче глину, і робити риси піддатливими. Завдяки посиленій концентрації вони могли змінювати зовнішній вигляд, аби набути подоби іншої людини. Цей навик ставав корисним, коли хитрості, фізичної сили та смертельної зброї виявлялося недостатньо.

Чорні вугри з дитинства присягали служити жерцям та божкам. Служити йому. Якби лише кожна людина в Ішарі була настільки відданою...

Кам’яні стіни зали прикрашали як страхітливі, так і доброзичливі зображення головного божка Сереполя. Він поглянув на них і відчув їхню присутність та зосереджену тут силу.

Більшість ішаранців могли відчути божків у храмах, але деякі мали значно більшу близькість до цих сутностей. Такі люди приходили служити в духовенстві, де могли проявляти цей зв’язок в безпосередній присутності божка.

Кловус відчув потяг божків, відколи був всього лише служкою, а після жертвоприношень він відчув, що ця сила зростає, віра людей знаходить свій вияв. Він пройшов шлях від служки до жерця і ур-жерця. Він керував храмом божка гавані, потім піднявся до жерця Серепольського округу. Нарешті завдяки амбіціям і хисту він став верховним жерцем усієї Ішари, саме через особливий зв’язок з головним божком Сереполя.

Для того, щоб їхня земля та культура продовжували існувати, кожна людина повинна була приносити жертви. Про це знали всі люди, а жрець Кловус був головним отримувачем відданості та підношень. Він був енергійним чоловіком, що обіймав дуже важливу посаду, і мав власні потреби та бажання.

Жінки, які просили про щось, пропонували свої теплі тіла, присвячуючи себе Серепольському божку через нього. Він мав численних коханок, а ще більше прохань, які не міг задовольнити. Кловус дуже не любив розчаровувати охочих, бо це здавалося неповагою до божества. Кожен мав віддати те, що може, як частину своєї жертви.

Деякі з цих жінок, особливо молоді, були нервовими та плаксивими, їхні тіла тремтіли під ним. Інші були злими та обуреними, це молоді дружини, віддані своїм сумнооким чоловікам, але сповнені рішучості упевнитися, що їхні молитви почуті. Кловус втішав дружин, які страждали від почуття провини, що любов до божка зовсім відмінна від любові до свого чоловіка, навіть якщо це схоже на такий самий фізичний акт. Власне, Кловус надавав перевагу жінкам, які неохоче віддавалися йому, бо тоді він знав, що ця ціна для них щось важила, що їхня жертва була щирою.

А ще були такі, що поводилися, наче повії, віддаючись йому з шаленим ентузіазмом, використовуючи свої руки та рот у такі способи, які незмінно його дивували. Коли їм вдавалося довести свою щиру відданість, Кловус благословляв їх, обіцяючи зробити все можливе, щоб досягти виконання їхніх прохань, хоча божок часто діяв тонкими або нематеріальними шляхами.

Він також отримував як підношення хлопчиків. Попри те, що такі задоволення не відповідали його смакам, він вважав несправедливим відмовлятися. Люди пропонували все, що могли, а деякі родини мали лише хлопчиків. Він пам’ятав перший раз, коли розлючений батько привів йому тремтливого хлопчика з безбарвним поглядом, йому було не більше дев’яти років.

— Візьміть його і робіть, що треба, а тоді дайте нам своє благословення. — Коли Кловус спробував відіслати їх геть, то побачив вогонь у очах батька. — Хто ви такий, щоб сумніватися в нашій відданості і жертві божку? Чи нас треба проклясти, бо не маємо дочки, яка б розсунула перед вами ноги?

Усвідомивши правдивість цього твердження, Кловус нагадав собі, що є представником бога і не має права засуджувати або відхиляти жертви. У це вірили й люди. А що, як божок цього хоче?

Батько грубо штовхнув хлопчика вперед.

— Я вже «зламав» його для вас. Він знає, що робити.

І хлопчик зробив.

Жертви можуть приймати різні форми, але, щоб зміцнювати божка, вони мають відчуватися як жертви.

Хоча Кловус насолоджувався такими фізичними втіхами, він потребував також інших інструментів для зміцнення влади Ішари. Таких, як Чорні вугри.

Група убивць готувалася під його загальним керівництвом. Ці шестеро були серед найвміліших, але нові рекрути постійно проходили випробовування в підземних частинах храмів округів. Дітей хапали на вулицях, змушували до служби і піддавали випробуванню вогнем. Виживав заледве кожен десятий.

Коли асасини билися один з одним, він намагався не сприймати Чорних вугрів як особистостей, бо дуже багато їх гинуло під час тренувань. Однак у цій групі найкращих він знав одного на ім’я Заха, який був, певно, найкращим учнем. Заха мав густе чорне волосся і кущаві темні брови, що легко можна було змінити, скориставшись маскувальною магією. Він бився з іншими п’ятьма не як їхній командир, а просто як один із учнів.

Чорні вугри розбилися на три пари, що билися між собою. Заха та його супротивник трималися нарівні, зустрічаючи кожен удар суперника своїм ударом. Однак навіть така визначна швидкість і майстерність ставали дещо монотонними вже за півгодини.

Потім супротивник Захи спіткнувся, не встиг виставити блок, і Заха вдарив міцним кулаком йому посередині обличчя, з хрускотом зламавши ніс. І в ту ж мить він штовхнув супротивника назад до двох бійців поруч. Перервавшись, вони повернулися до нового ворога, миттєво об’єднавши сили проти слабшого супротивника. Век, пригадав Кловус. Пораненого чоловіка звати Век.

Троє накинулися разом, збивши Века на тверду кам’яну підлогу. Кров юшила з його розбитого носа, але він наче в тумані підняв руки, щоб захиститися. Один із Чорних вугрів схопив Века за руку і вдарив об коліно, ламаючи її в лікті.

Навіть тоді Чорний вугор, лежачи на підлозі, не застогнав від болю. Другий боєць почав з усієї сили гатити його по ребрах і нирках. Заха схопив чоловіка за вуха, підняв його голову і з різким тріском зламав тому шию.

Виснажені, всі троє стояли, дивлячись на свою роботу. Мертвий асасин розкинувся на підлозі, його обличчя було вкрите великими плямами яскраво-червоної крові. Інша пара також припинила бій, і Чорні вугри повернулися обличчям до Кловуса.

Век тренувався роками, і його смерть здавалася марною, але на вимогу самого Кловуса відбірна група могла включати лише найкращих із найкращих. Тренування — це теж відбір, і той Чорний вугор зазнав невдачі. Тепер одного немає, а решта може рухатись уперед.

Заха подивився на кров, що заплямувала кулаки, витер їх тканиною, що була обгорнута навколо стегон.

— Ми — Чорні вугри, — сказав він глухим низьким голосом. — Якщо нас можна вбити, то нас потрібно вбити.

— Ви втратили одного, — сказав Кловус, — але всі інші серед вас стали досконалішими. Залучайте нових учнів з інших груп і загартовуйте їх якомога швидше. Я не знаю, як скоро мені знадобляться ваші послуги.

Особливо, якщо емпра Ілуріс продовжить залишатися проблемою.

Він покинув нижні рівні храму Маґніфіка і вирішив, що прийме жертву від гарненьких жінок, які прийшли до нього на вечір.