Хребет Дракона

49

Після того, як Рокк знову вирушив до нової фортеці в Лейк Бакал, королева Онн з групою Лютих відправилася на північ. У засніжених горах у неї були свої справи.

Загорнута в накидку, підбиту густим білим ведмежим хутром, Онн зручно влаштувалася на фігурному сидінні у своїх санях. Четверо маленьких мускулистих мамул, одягнених у діряве хутро, були запряжені в ланцюги й важко брели крізь сніг. Шиповані чоботи на ногах допомагали їм знаходити достатню опору, щоб тягти її сани на північ. Обіч них іще двоє саней везли магів крижаних Лютих до центральної чорної гори, що височіла над пустищем.

Гора, яку Онн не дала собі клопоту якось назвати, була вкрита тоннами криги та снігу, але це була точка резонансу. Її остов простягався глибоко всередину цього гірського хребта, який тягнувся на південь, де з’єднувався з горами Хребет дракона, під якими лежав Оссус. Дракон дрімав, схований та захищений протягом тисячоліть... проте тепер він не був у безпеці, адже Люті знову стали сильними і готові його розбудити.

Королева була рада, що не взяла з собою малого хлопця Бірча, бо людська дитина не пережила б цієї суворої подорожі. Вона не була навіть певна, чи та тендітна істота вижила б у Лейк Бакал, куди його хотів забрати Рокк; так само не мала вона певності, що мамули знатимуть, як про нього дбати. Вона чмихнула, вирішивши приділити хлопчикові більше уваги іншим разом. Її місія тут, біля чорної гори, була набагато важливішою.

Все навколо було вкрито інієм, а подекуди визирали голі скелі. Це було царство, яким правила Онн, — холодна пустка, де стояли додаткові фортеці Лютих, обнесені стінами поселення та редути, де її народ зачаївся, відновлюючи свою расу. За століття сну та років неспання вона виплекала свою расу, допомогла їй вибудувати оборону та створити зброю. Онн жадала війни, у якій знищить ненависних піщаних Лютих, дочок Раан, щоб їх не зміг врятувати Кур, коли повернеться. Вона торкнулася шраму на своїй щоці, згадуючи, як дуже давно була так близько до того, щоб убити королеву By. Вона була певна, що цього разу стане переможницею.

Онн відчула, як її обличчя обпік різкий холод, коли мамули повезли сани швидше. Крижані кристали виблискували на білому ведмежому хутрі. Вона ніколи не зможе забути найважливіший наказ, що його Кур дав своїм дітям перед тим, як зникнути, — знищити дракона, втілення усього лихого, ненависного та жорстокого. Цей морок отруїв не лише Лютих, а й сам світ. Онн досі не була впевнена, чи вони достатньо сильні, щоби розбудити дракона, проте її народ ставав сильнішим з кожним днем.

Маги, що їхали в сусідніх санях, загорнулися в утеплені сині мантії; їхні лисі голови були непокриті, а запалі крижано-блакитні очі — сповнені рішучості. Похмурі маги були таким собі товариством, але By потребувала їх через їхню силу. Якщо вони зможуть силою увігнати магію в чорну гору, резонанс може виявитися достатнім, аби струснути світ.

Мамули, спіткнувшись, зупинилися на нерівному снігу, через що полози її саней, що досі тихо шурхотіли, змовкли. Бліді туго думні створіння витріщилися на широку розщелину, що зяяла просто перед ними. Не маючи змоги перетнути глибоку прірву із синіми стінами, вони повернули до неї свої порожні та байдужі обличчя.

Онн у нетерплячці вистрибнула з саней і пройшлася по снігу. Маги також підвелися і підійшли до краю глибокої розщелини. Побачивши, що вони нічого не збираються вдіяти, вона прикрикнула на них:

— Я що, мушу сама це робити?

— Ні, моя королево, — промовив один із магів. Четверо з них стали на краю обриву, їхні сині мантії розвівалися на вітрі, пробудженому силою, яку вони викликали. Сніг затремтів під ногами Онн, і розщелина почала змикатися, а її краї заскреготали, наче двері, що повільно зачиняються.

— Нам не потрібно змінювати всю цю місцину — треба просто перейти на той бік, — вилаяла вона магів. Онн підняла руки, викликала власну магію і почала ворожити з кригою. Вода, з якої складалася крига, розтанула і стала міняти форму стін розщелини, наче віск. Онн заповнила щілину, сформувала крижаний міст, достатньо міцний, аби витримати вагу саней, і повернулася на своє місце. Влаштувавшись на шкурах, вона наказала мамулам їхати далі.

Шурхіт полозів саней змінився голосним скреготом по твердій, чистій кризі, створеній Онн. Сани магів рухалися слідом за нею, а її мамули, похитуючись, побігли вітряною рівниною, схиливши закутані в хутро голови.

Королева Онн, прикривши очі рукою, вдивлялася у чорну гору, яка поки невиразно вимальовувалася попереду. Вигляд незайманого крижаного й сніжного покриву її надихав, і в уяві Онн поставав світ, який Кур одного разу створить наново, зробивши його досконалим, після чого її крижані Люті стануть обраними дітьми бога. Проте Онн не зможе здобути остаточну перемогу, якщо дракон усе ще спатиме під світом; і вона знала, що для того, аби пробудити Оссуса, знадобиться докласти титанічних зусиль. Їй та її магам потрібно потренуватися, адже стільки часу вони провели в летаргійному сні.

Коли всі троє саней зупинилися й виснажені мамули стали перед чорними прямовисними скелями, Онн повернулася обличчям до гори, наче то була нахабна перешкода, яка не хотіла їй поступатися. Волосся Онн кольору слонової кістки розліталося у всі боки, а сама вона зібрала жар із середини свого єства, викликаючи магію у своїй крові. Королева посміхнулася магам-Лютим, які стояли поруч.

— Знадобляться наші спільні зусилля. Разом ми зможемо струсонути світ.

Навколо магів все потріскувало від холоду, їхні сині мантії розвівалися. Онн скинула з плечей ведмежу шкуру і стояла в самій лише тонкій шовковій сукні.

— Ми самі повинні торкнутися сили. Нехай між нами і нею нічого не буде. — Вона зняла з себе сукню, відкинула її вбік. Вітер підхопив її, і на його крилах сукня полетіла назад у сани. Мамули спостерігали без жодних емоцій. Королева Онн, оголена, стояла на морозі, відкинувши назад голову. Вона впивалася холодом, її груди високо здіймалися, а руки вона широко розкинула.

Maги-Люті теж скинули свої шати і стали обличчям до гірських льодовиків. Без своїх одеж вони не виглядали слабшими, а радше зробилися більш величними.

— Такими нас створив Кур, — мовила Онн. — Так ми маємо показати йому, що зробимо те, що він наказав нам.

Маги здійняли руки над головами, стиснули кулаки, заплющили очі. Онн стала посередині й також підняла руки. Коли вона стисла пальці, то відчула, як потріскує магія.

Товстий льодовик під нею затремтів, ніби від страху. Вони викликали глибинну магію, об’єднавши свої зусилля, поки закляття формувалося і вирувало навколо них, а тоді в ідеальному унісоні занесли кулаки, щоб вгатити по землі уявним магічним молотом.

Удар магії спрямував концентровану силу в кригу, завдаючи сейсмічних ударів чорній горі. Земля здригнулася й загуркотіла. Онн приготувалася. Льодовики, що вкривали гору, зрушили з місця, розділилися та стали розпадатися. Величезні башти блакитного й білого кольорів обвалилися з кам’яної стіни з оглушливим гуркотом, позбавляючи гору її тягаря.

Мамули не здригнулися, натомість просто вирячили порожні очі на невимовну силу, яку Люті випустили у світ.

Коли гора стала майже такою ж голою, як Онн та її маги, вони підняли руки, стиснули кулаки і повторно викликали стіни сили.

— Ще раз — і цього разу глибше! — наказала Онн. — Допоки всі гори це відчують.

Вони різко опустили руки, завдавши другого потужного удару, резонанс від якого пішов глибоко-глибоко в землю.

Онн спостерігала, як брижі розходяться по всьому арктичному ландшафту, а ударні хвилі продовжують котитися аж до виднокола, неначе вона вкинула камінь у ставок. Уламки льодовиків повзли вниз і падали зі схилів гори з таким голосним гуркотом, що це нагадувало ревіння дракона.

Онн посміхнулася.