Хребет Дракона

65

Ще впродовж двох днів Конн і його солдати залишалися у Скрабблтоні, допомагаючи вцілілим, однак їм мало що вдалося зробити. Справжня проблема була з водою. Коли робітники, які його супроводжували, знайшли потічок, який, проклавши собі новий шлях, протікав поміж камінням просто в озерце, вони змогли черпати воду горщиками, лити її на ганчірки, щоб відфільтрувати більшу частину попелу, а потім давали воді відстоятися, щоб її можна було пити. Але в такий спосіб містечко ніколи не зможе забезпечувати себе водою. Скрабблтон мертвий.

Із важким серцем люди погодилися покинути свої домівки. Вони плакали, споглядаючи руїни своїх життів, а потім пішли слідом за стомленими солдатами Співдружності повільною процесією до Конвери, де конаґ пообіцяв їм допомогу та притулок.

Під час поїздки додому збентежений і поглинений власними думками Мандан говорив мало. Катастрофа справила на нього глибоке враження, і його відсторонене, легковажне ставлення змінилося. Конн сподівався, що син пам’ятатиме про скрутне становище цих людей, коли врешті-решт стане правителем Співдружності.

Втративши спокій і розриваючись між багатьма обов’язками, Конндур звернувся до Уто, який їхав поруч.

— Усе це не міф. Після побаченого на горі Вада я переконаний, що дракон ворушиться. Він — велика загроза для всього світу, для всього людського роду.

Вираз обличчя Хороброго залишався серйозним.

— Ми не можемо бути певні в цьому, Володарю.

— Я впевнений у цьому, і я бачив Лютого на власні очі. Я не налаштований сперечатися, старий друже. Мені потрібно повернутися до замку, де я зможу підготувати Співдружність до цієї несподіваної загрози. Адан і Колл попереджали нас. Я хочу, аби ви з Майданом приєдналися до мене, і ми якнайшвидше помчимо до замку.

Залишивши решту солдатів, щоб вони могли вести біженців у їхньому темпі, троє чоловіків пустили коней галопом. Небо було схоже на сіру юшку з хмар, а постійний дощ перетворив дорогу на рідку багнюку, що засмоктувала кінські копита. Діставшись наступного дня нижнього міста, Конндур побачив, що один із мостів через річку Крикіет змило, однак безстрашні паромники перевозили людей до головного міста, розташованого на клинці землі між двома річками, і від нього. На узбіччі дороги були споруджені хатки та навіси, наповнені біженцями. У Конндура серце боліло за цих похмурих людей, що роздивлялися вершників, коли ті проїжджали повз них.

Управителі його замку організували центри обліку, де сім’ї могли попросити допомоги. Солдати проїхалися містом, шукаючи тих, хто може мати запасні ліжка, щоб прихистити нещасних. Ринки Конвери були переповнені людьми, оскільки після виверження дороги через гори стали непридатними для подорожей.

Армія Співдружності — могутня сила, проте чи зможуть навіть усі три королівства вистояти проти того, що ховається під горою Вада? Чи крижаних Лютих у Нортеррі? Піщані Люті стверджували, що хочуть стати союзниками людей, але якщо вони вважали себе достатньо сильними, щоби вбити Оссуса, то, можливо, вони навіть гірші за нього самого.

Співдружність ніяк не зможе самотужки виграти цю війну, особливо якщо в цей самий час воюватиме проти Ішари. Потрібен увесь людський рід, аби подолати древнього ворога... власних творців, які намірилися знищити світ і створити його наново. У нього виникла ідея, як вирішити обидві проблеми одразу.

Коли чоловіки утрьох наблизилися до воріт замку Конвери, Мандан неначе вже забув про скрутне становище всіх біженців. Він зрадів, що знову опиниться вдома.

— Я прийму теплу ванну і посплю у власному ліжку! А ще мені не терпиться намалювати побачене, щоби й інші мали змогу подивитися на ці спустошення.

Четверо радників кинулися доповідати конаґові, щойно він спішився і тупнув ногами, струшуючи затверділий попіл, що обліпив його одяг під час дощу. Конн підвищив голос.

— Скликайте раду в головній залі. Я зроблю важливе оголошення, а також поставлю завдання, від якого, можливо, залежатиме саме наше виживання. Те, що відбувається в горах Хребет дракона, набагато небезпечніше, ніж наліт Ішари.

Конн наполіг, аби королевич взяв участь у цьому нагальному обговоренні, що розсердило Мандана, бо зіпсувало його плани на відпочинок. Що ж стосується самого конаґа, то він устиг лише облити обличчя та волосся водою перед тим, як зайти до зали.

Його радники, лорди-васали та міністри зібралися швидко, і він зайняв місце поруч із королевичем за довгим дерев’яним столом, обличчям до цих впливових чоловіків і жінок. Присутні за столом кричали одне на одного, вимагаючи можливості першими представити свої звіти або підкреслити невідкладність своєї ситуації в їхньому повіті Остерри.

Конндур чекав, коли вони випустять пару і заспокояться. Коли голоси змовкли, він сказав:

— Нині світ змінився. Упродовж століть у горах Хребет дракона бували поштовхи, та ми думали, що то бабусині байки про те, як Оссус перевертається уві сні. Я сумніваюся, що хтось насправді вірив цим історіям. Я — точно ні. — Він поставив запилені лікті на стіл. — Але зараз, боюся, що все це правда. З повідомлень короля Адана та короля Колланана ми знаємо, що Люті повернулися і мають намір розбудити дракона. Можливо, Оссус дійсно похований під тими горами. Після того, як я побачив спустошення, вогонь і дим, як міг я подумати інакше?

Лорди щось бурмотіли, проте очі Конна горіли гнівними сльозами.

— Мій син і брат намагалися попередити нас про реальну загрозу для нашого світу, проте ішаранців ми боялися більше, аніж Лютих, більше, ніж кінця світу! Це як непокоїтися через камінець у чоботі, коли на вас насувається лавина. — Він гупнув кулаком по столу. — Кров предків, так не повинно бути! Упродовж століть у нас були суперечки з Ішарою. Вони для нас чужоземці з дивними звичаями, і вони мають божків, яких ми не розуміємо. — Він окинув присутніх поглядом. — Проте одне ми знаємо точно — вони люди, як і ми, створені та поневолені Лютими, а потім, давним-давно, покинуті.

Лорд Кейд саркастично промовив:

— Ішаранців, звісно, можна назвати людьми, проте я бачив їх достатньо, щоб зрозуміти, що вони досить примітивні.

На обличчя Уто лягли тіні занепокоєння.

— Ішаранці завдали нам величезної шкоди, Володарю. Не варто недооцінювати загрозу з їхнього боку. Вони хочуть знищити нас. Ми не можемо ослабити свою оборону.

Голос Конндура став різким.

— Ішаранці завдали нам шкоди нещодавно, вже після того, як ми їм, — от і все, — та й ми заподіяли їм шкоди не менше. — Він спохмурнів. — Не кажіть мені, що ми не нападали на їхні рибальські човни, не захоплювали людей, не вбивали невинних ішаранців.

Кейд пробурмотів сам до себе:

— Немає такого поняття, як невинні ішаранці!

— Я теж воював з ними, — Конндур боровся зі своїм нетерпінням. — Я вбив багатьох ішаранців своїм мечем, і вони вбили багато наших солдатів. — Його власні солдати, жадаючи крові, вчиняли звірства, тож ішаранці не відмовляться від помсти. Він замислився над тим, чи тривала б і досі війна, якби конаґ Кронін не відступив під тиском свого горя, коли загинув Болам?

— Ми не можемо відволікатися на старі чвари, наче сварливі родичі. Тепер мені, як конаґові Співдружності, належить згуртувати всіх людей — усе людство, — щоби виступити проти Лютих. Ми не можемо витрачати енергію і ресурси на боротьбу з Ішарою. Люті — загроза більша, ніж будь-що інше.

Один із лордів задихнувся від несподіванки.

— Ви маєте на увазі, що нам потрібно битися разом із ішаранцями?

— Проти Лютих, так. — Конндур окинув поглядом всіх радників, які зібралися в залі. — Тобто попросити їх про допомогу. Люті хочуть створити світ наново і все знищити. Якщо це станеться, то чого будуть варті наші сварки з ішаранцями? Ми всі будемо мертві. Їм потрібно стати нашими союзниками.

Щойно Конн висловив цю пропозицію, як здійнявся гамір. Два міністри скочили на ноги, а обличчя Уто почервоніло.

— Вони зрадять нас, Володарю. Якщо ви втратите пильність, вони вб’ють нас швидше, ніж Люті. Ми не можемо їм довіряти і не можемо дозволити собі бути вразливими.

— Ми змушені ризикнути, — тихо сказав конаґ. — Ви чули, що сказав Колл, — Лейк Бакал заморозили, всіх людей убили. Це лише перший крок до набагато більшого спустошення. Ви бачили, як гори трясуться, а з тріщин тече драконів вогонь. Ми не можемо сліпо нехтувати справжньою небезпекою. — Конаґ розправив плечі. Він уже прийняв рішення. — Я напишу листа емпрі Ілуріс і запропоную зустрітися на нейтральній території. Я зможу переконати її, що насувається біда, яка загрожує нам усім, а відтак ми зможемо обговорити, як із цим впоратися.

— І що ж це за нейтральна територія, Володарю? — запитав один із дворян.

— Острів Фулкор.

Уто підвівся.

Ви не можете цього зробити, Володарю. Острів Фулкор дістався нам Дуже важко, він був здобутий великою ціною. Ви знаєте, що ішаранці — тварини!

— Деяких тварин можна приручити, — сказав Конндур.

— Чому емпра вважатиме за потрібне туди прибути? Чому вона нам повірить, — запитала інша дворянка, леді Юдалія з повіту, розташованого на південь від ріки З’єднання.

Конн сплів пальці.

— А тому, що, якщо вони погодяться на союз із нами, якщо зміцнять своїми силами нашу взаємну оборону проти Лютих... тоді я запропоную повернути їм острів фулкор. Це має зацікавити Ілуріс.

Присутні вибухнули криками, однак Конндур не слухав. Не слухаючи жодних заперечень, він підвівся і вийшов з-за столу. Він був виснажений душею, так і тілом, і йому було вже досить суперечок. Тепер він вип’є пряного вина і довго відлежуватиметься у ванній, хоча він і мав сумніви, що навіть це допоможе йому позбутися присмаку попелу в роті та крупинок попелу зі шкіри.

Наступного дня утаукське торговельне судно «Ґліссанд» піднялося з моря по ріці З’єднання і причалило до берега з боку ріки Блакитноводої. Капітан торговельного судна, статечний чоловік на ім’я Гейл Орр, щойно повернувся з Ішари, принісши звістки конаґові. Конндур знав цього чоловіка, визначного лідера Утауків і батька Пенди, дружини Адана. Вони познайомилися два роки тому на весіллі в Судеррі.

Конндур, прийнявши торговця, побачив перед собою щиросердного чоловіка з акуратною бородою і золотим зубом. Гейл мав лише одну руку, проте впевненості в собі йому не бракувало. Одягнений у шати з тонкого кармазинового та чорного шовків, він міряв кроками кімнату для прийомів, розслаблений і напружений одночасно.

— Після того як наш корабель закінчив торгувати із гарнізоном на острові Фулкор, ми продовжили плавання до Ішари, Володарю, як ми подеколи робимо. Я зустрівся з самою емпрою. — Він стишив голос. — Вона намагалася найняти мене шпигувати за вами й розповідати про ваші дії та ваші армії у випадку війни. Я запевнив її, що ви не збираєтеся влаштовувати напади на її береги.

Конн звів брови.

— Я здивований, що ви мені про це розповідаєте.

— Емпра Ілуріс теж була здивована, але ми, Утауки, нейтральні. Я сказав, що погоджуся, лише якщо зможу ділитися усіма своїми спостереженнями з обома сторонами. На такі умови вона пристати не захотіла.

— Нещодавно ішаранські нападники здійснили наліт на наше узбережжя, сплюндрувавши місто, — сказав Конн. — Це був акт війни, і мій народ вимагає від мене, щоби я помстився. Я не бажаю війни, і зараз вкрай важливо, щоб я її зупинив. Я хочу миру між нашими землями.

Лице Гейла Орра потемніло.

— Ваші кораблі також нападають на ішаранські рибацькі човни, Володарю. Я сам це бачив на острові Фулкор і знаю, що караульний Ослер страчував цивільні екіпажі. Ми спостерігали, як він скидав усіх полонених зі скель. Запевняю вас — то були звичайні рибалки. Це не менше розпалює ворожнечу, ніж ішаранський напад на Міррабай.

Конндур відчув гнів і огиду від почутого, особливо в такий момент.

— Це мусить припинитися! На кону занадто багато всього. Нам потрібно змінитися — обом сторонам. Відчайдушні часи вимагають таких змін.

Він розповів про виверження гори Вада, про повідомлення Колланана та Адана. Гейл засвідчив, що був у Баннрії з дочкою і зятем, особисто бачив королеву By і піщаних Лютих, які з’явилися після пилової бурі.

Конн збагнув, яка можливість прийшла до нього просто в руки. Раз цей чоловік був тестем Адана і бачив Лютих на власні очі, то чи можна знайти кращого посланця?

— Я написав емпрі листа, від одного правителя до іншого. Я не був певен, як його можна доставити. Адже як корабель Співдружності може дістатися Ішари? Але Утауки нейтральні, ви самі це сказали. У вас ще є ваш корабель?

— «Ґліссанд» — не мій корабель, Володарю. Я просто капітан торговельного судна. — Він витримав паузу. — Проте за відповідну плату можна переконати вояжера та екіпаж повернутися назад до Сереполя. Я особисто доставлю ваш лист у руки емпри і зроблю все можливе, щоби змусити її повірити в загрозу.