Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

8

От і чудово. — Келен видавила посмішку. — Буде дуже… приємно бачити тебе тут. Ми з тобою ще поговоримо. Про Річарда. Я маю на увазі, що з задоволенням послухаю твої розповіді про його дитинство… Зміркувавши, що несе нісенітницю, вона замовкла. Надін ж розцвіла на очах.

— І мені можна спати на ліжку?

— Не будь дурненька. Зрозуміло, можна. Де ж ще тобі спати?

— У мене є підстилка, я можу розстелити її на килимі і…

— Ні, я цього не допущу. Я запросила тебе залишитися і хочу, щоб ти відчувала себе тут як вдома.

— Тоді мені доведеться спати на килимі, — захихотіла Надін. — Тому що вдома я сплю на матраці, який лежить прямо на підлозі.

— Ну а тут ти будеш спати в ліжку, — хмикнула Келен і, подивившись на Кару, додала:

— Пізніше я покажу тобі палац, якщо хочеш. А зараз влаштовуйся і відпочинь трохи. У нас з Карою є одна важлива справа.

— Яка справа? — Поцікавилась Кара.

Весь цей час вона простояла мовчки, як статуя, похмуро подумала Келен, а от саме зараз їй закортіло задавати питання!

— Марлін.

— Магістр Рал наказав нам триматися подалі від Марліна.

— Марлін був посланий, щоб убити Річарда. І є деякі речі, які мені треба у нього з'ясувати.

— Тоді і я з вами піду, — встряла Надін. Її погляд перебігав з Келен на Кару і назад на Келен. — Я хочу подивитися, як виглядає людина, яка хотіла вбити Річарда. Хочу подивитися йому в очі.

Келен заперечливо похитала головою.

— Навряд чи тобі це сподобається, — сказала вона. — Ми будемо його допитувати, а це не дуже приємне видовище.

— Правда? — Пожвавилася Кара, а Надін запитала здивовано:

— Чому? Що ви хочете цим сказати?

— Досить! — Відрізала Келен. — Марлін небезпечний, і я не бажаю, щоб ти спускалася до нього. Ти — наша гостя. Так що, будь ласка, дотримуйся мої вимоги, поки гостиш в моєму будинку.

Надін втупилася в підлогу.

— Звичайно. Прошу вибачення.

— Я попереджу стражників, і якщо тобі щось знадобиться — попрати речі, прийняти ванну або ще що-небудь, — попроси, і вони покличуть прислугу. Я скоро повернуся, і ми підемо вечеряти. За вечерею і поговоримо.

Надін повернулася до ліжка, де лежала її сумка.

— Звичайно. Я і не збиралася сунути ніс не в свою справу і заважати вам.

Келен нерішуче торкнула її за плече:

— Вибач, якщо мої слова прозвучали як наказ. Просто я дуже переживаю через те, що Річарду загрожує небезпека. Прости мою різкість. Ти — гостя. Будь ласка, будь як вдома.

— Я все розумію, — кинула Надін через плече. Спасибі.

Вона дійсно була дуже красива, і хоча Келен підозрювала, що Надін сказала їй не всю правду, у всьому її вигляді відчувалася чистота і невинність молодості. Не дивно, що колись Річард був нею захоплений.

Келен задумалася над тим поворотом долі, який з'єднав Річарда з нею, а не з цією жінкою. Вона була вдячна добрим духам за те, що все склалося саме таким чином, і подумки підносила молитви, щоб так все було і надалі.

Більше всього на світі Келен хотілося, щоб цей підступний «подарунок» Шоти зник раз і назавжди. Вона мріяла про те, щоб ця спокуслива, красива і небезпечна молода жінка опинилася якнайдалі від Річарда, і їй не терпілося відіслати Надін геть. Якби це залежало від її бажання…

Попередивши охорону про те, що Надін — гостя, Келен з Карою пішли до Марліна. Як тільки вони зійшли сходами на один проліт і виявилися одні Кара схопила Келен за руку.

— Ти що, здуріла?! — Сказала Кара.

— Про що ти?

Рипнувши зубами, Морд-Сіт нахилилася до Келен:

— Якась відьма надсилає твоєму чоловікові весільний подарунок — наречену, а ти запрошуєш її залишитися погостювати!

Келен провела пальцем по дерев'яному кульці, прикрашають балясину.

— Мені не залишалося нічого іншого. Хіба неясно?

— Мені ясно, що ти повинна була погодитися з тим, що пропонувала ця шльондра: поголити її наголо і вислати з міста у фургоні золотаря!

— Але ж Надін теж жертва. Вона всього лише пішак у грі Шоти.

— Її язичку не до смаку правда. Вона як і раніше жадає отримати твого чоловіка. І якщо ти не прочитала цього в її очах, значить, я помилялася щодо твоєї мудрості!

— Кара, я довіряю Річарду. Я знаю, що він мене любить. Найважливішим для нього завжди будуть чесність і вірність. І я знаю, що можу довірити його захисту своє серце. Що б він про мене подумав, якби я, як ревнива дружина, відіслала Надін геть? Якщо я йому не довіряю, значить, я не варта того, щоб він був мені вірний. Я не можу навіть своїм виглядом висловити йому недовіру.

Сердитий погляд Кари не пом'якшав.

— Для мене твої доводи — порожній звук. Може, воно так, тільки ти зовсім не тому попросила Надін залишитися. Тобі не менше мого хочеться її задушити, я це бачу по твоїх зелених очах.

Келен посміхнулася і спробувала розгледіти своє відображення в полірованій поверхні поручнів. Але побачила лише розпливчасту пляму.

— Важко обдурити сестру по ейджу. Ти права. Мені довелося попросити Надін залишитися, тому що я відчуваю якусь небезпеку. Відбувається щось незрозуміле. І небезпека ця не зникне, якщо я просто відішлю Надін геть.

Рукою в рукавичці Кара відкинула з чола пасмо довгого світлого волосся.

— Небезпека? Яка?

— У тому-то й біда: я не знаю. І навіть думати не хочу про те, щоби заподіяти їй шкоду. Мені необхідно з'ясувати, що відбувається насправді, а для цього мені може знадобитися Надін. І мені б не хотілося потім її шукати, коли я можу з самого початку тримати її під рукою. Спробуй поглянути на це з іншої точки зору: хіба правильно було б відіслати Марліна геть, коли він заявився сюди і повідомив, що хоче вбити Річарда? Хіба це позбавило би нас від неприємностей? Навіщо ми його тут тримаємо? Щоб з'ясувати, що відбувається насправді, ось навіщо.

Кара стерла зі щоки мазь, наче це була смужка присохлого бруду.

— По-моєму, ти сама напрошуєшся на неприємності.

Келен моргнула, намагаючись позбавитися від раптового печіння в очах.

— Знаю. У мене теж таке відчуття. Найбільш очевидне, що потрібно зробити, що мені не терпиться зробити, — це відіслати Надін геть звідси на самому швидкому коні, який тільки тут знайдеться. Але таким шляхом нічого не вирішити, особливо тих проблем, які створює Шота.

— Ти маєш на увазі ті слова, що Шота сказала Надін? Про вітер, який полює на Магістра Рала?

— Частково. Я не знаю, що це означає. Але не схоже, щоб Шота просто вигадала цей вітер. Але гірше за все її молитва: «Хай будуть духи милосердні до його душі». Не знаю, що вона хотіла цим сказати, але ці слова приводять мене в жах.

Ці слова і те, що я, можливо, зробила би найбільшу помилку в своєму житті.

Але що мені ще залишалося робити? В один і той же день зголошуються двоє. Одного послали вбити Річарда, іншу — вийти за нього заміж. Не знаю, що небезпечніше, але зате я чудово розумію, що від кожної з цих проблем не можна просто відмахнутися. Коли хтось намагається встромити тобі в спину ножа, ти, звичайно, можеш просто закрити на небезпеку очі, але тебе це не врятує.

Кара пом'якшилася, і на її обличчі з'явився вираз, властивий звичайній жінці, яка розуміє побоювання іншої жінки.

— Я тебе прикрию. Якщо вона залізе в ліжко Магістра Рала, я викину її звідти перш, ніж він її виявить.

— Спасибі! — Келен стиснула руку Кари. — Тепер пішли в яму.

Кара не рушила з місця.

— Магістр Рал сказав, що не бажає, щоб ти туди ходила.

— А з яких це пір ти стала підкорятися його наказам?

— Я завжди підкоряюся його наказам. Особливо тоді, коли він вимагає їх беззаперечного виконання. Цей наказ був відданий в такому тоні.

— Відмінно. Тоді можеш доглянути за Надіно, а я поки сходжу до Марліна.

Келен не встигла зробити крок, як Кара різко схопила за лікоть.

— Магістр Рал не хоче, щоб ти піддавала себе небезпеці.

— А я не хочу, щоб небезпеці піддавався він! Кара, я відчувала себе повною дурепою, коли Річард почав ставити мені питання, які ми не додумалися поставити Марліну. І тепер я хочу отримати на них відповідь.

— Магістр Рал сказав, що сам його допитає.

— Але він повернеться лише до завтрашнього вечора. Мало що може статися за цей час? А раптом в цю саму мить відбувається щось несподіване, і коли він повернеться, буде вже пізно що-небудь робити? Що, якщо Річард загине лише тому, що ми сиділи склавши руки, підкоряючись його наказом? Річард боїться за мене і тому не може мислити тверезо. Марлін знає, що відбувається, і, поки ми втрачаємо час, загроза зростає. Що ти мені говорила? Про те, що коливання можуть виявитися для тебе фатальними. Або для тих, хто тобі дорогий.

Лице Кари закам'яніло, але вона промовчала.

— Річард мені дорогий, і я не збираюся ризикувати його життям, віддаючись коливанням. Я отримаю відповіді на запитання.

Кара нарешті посміхнулася:

— Мені подобається хід твоїх думок, Мати-сповідниця.

До того ж ти мені сестра по ейджу. Наказ був невірним, якщо не дурним. Морд-Сіт підкоряються дурним наказам Магістра Рала лише тоді, коли під загрозою його чоловіча гордість, а не життя. Ми трохи поговоримо з Марліном і отримаємо відповіді на всі ці питання і на деякі інші теж. Коли Магістр Рал повернеться, ми зможемо надати йому всі необхідні відомості — якщо взагалі до цього часу не покінчимо з виниклою загрозою.

Келен грюкнула по перилах долонею:

— Ось тепер впізнаю Кару!

Вони пішли вниз. У міру того як вони спускалися, коридори, прикрашені панелями і килимами, змінилися вузькими кам'яними тунелями, в яких горіли тільки тьмяні лампи, ще нижче ходи були освітлені смолоскипами і пахло вогкістю і цвіллю.

Келен доводилося ходити по цих похмурих тунелях набагато частіше, ніж хотілося б. Тут вона вислухувала сповіді засуджених. Саме тут вона вперше застосувала свою чарівну силу сповідниці, коли допитувала чоловіка, який жорстоко поглумився над доньками свого сусіда і вбив їх. Звичайно, кожен раз її супроводжував чарівник. І ось тепер вона йде допитувати чарівника.

Коли вони пройшли повз солдатів, які охороняли перехід між двома сходовими прольотами, і зібралися повернути за ріг, до останнього коридору, де було повно солдатів, Келен глянула на Морд-Сіт. Кара була красунею, але грізною красунею, і в її очах була зараз тільки холодна настороженість.

— Кара, можна я задам тобі особисте питання?

Кара заклала руки за спину, але не збавила кроку.

— Ти сестра по ейджу. Питай.

— Ти тоді сказала, що коливання можуть коштувати життя тобі чи тим, хто тобі дорогий. Ти казала про те, що вже одного разу сталося з тобою, так?

Кара зупинилася. Навіть у тьмяному світлі смолоскипів Келен побачила, що Морд-Сіт побіліла.

— Оце вже дійсно дуже особисте питання.

— Ти зовсім не зобов'язана мені нічого розповідати. Тобто це не наказ, а просто жіноча цікавість. Мені стало цікаво. Ти стільки про мене знаєш, а я знаю про тебе тільки те, що ти Морд-Сіт.

— Я не завжди була Морд-Сіт, — прошепотіла Кара. Загрозливий вираз зник з її обличчя, і вона раптом стала схожа на маленьку перелякану дівчинку.

Келен зрозуміла, що зараз Кара бачить не порожній коридор, а щось зовсім інше.

— Чому б мені й не розповісти. Ти ж сама казала, що мене не можна звинувачувати за те, що зі мною зробили інші.

Це не моя вина. Щороку в Д'харі відбирали дівчаток, яких навчали майстерності Морд-Сіт. Відомо, що найбільша жорстокість виростає з найбільшої доброти. За імена дівчаток, що відповідали необхідним вимогам, виплачувалася нагорода. Я була єдиною дитиною, відповідала всім вимогам, і вік був відповідним. Дівчинку забирають разом з батьками, і під час підготовки Морд-Сіт своїх батьків вбивають. Мої батьки не знали, що нас продали мисливцям.

Голос Кари звучав безпристрасно, лице не виражало ніяких емоцій, ніби вона говорила про минулорічний врожай. Самі слова, а зовсім не інтонація, висловлювали всі її емоції.

— Ми з батьком були у дворі, різали курчат. Коли за нами прийшли, я і гадки не мала, що це значить. Але батько знав. Він побачив, як мисливці спускалися з пагорба, і напав першим. Але або він побачив не всіх, або їх було занадто багато, вони стали його тіснити. «Карі, ніж! — Кричав він мені. Карі, візьми ножа!» Я послухалася. Батько утримував трьох мисливців. Мій тато був дуже великий. «Карі, ріж їх! Знову закричав він мені. — Ріж їх! Швидко!»

Кара глянула Келен в очі:

— Але я просто стояла. Коливалася. Я не хотіла нікого вбивати. Не хотіла завдавати нікому біль. Я навіть курчат різати не могла, їх різав батько.

Келен на знала, чи стане Кара продовжувати розповідь. У повислому мертвому мовчанні вона вирішила про себе, що якщо Кара не стане продовжувати, то вона більше не буде її розпитувати. Кара дивилася в простір, занурившись у свої видіння. Потім вона продовжила:

— Хтось підійшов до мене. Ніколи цього не забуду. Я підняла голову і побачила жінку. Дуже красиву жінку, красивіше якої я ніколи не бачила, з величезними блакитними очима й розкішним світлим довгим волоссям. Сонячні відблиски танцювали на її червоному шкіряному вбранні. Вона з посмішкою схилилася наді мною і забрала в мене ніж. В її усмішці було щось зміїне. З тих пір подумки я її тільки так і називала — Змія. Випроставшись, вона вимовила: «Ну хіба це не чарівно? Крихітка Карі не хоче нікого різати. Твої коливання тільки що зробили з тебе Морд-Сіт, Кара. Початок покладено».

Кара стояла нерухомо немов статуя.

— Мене посадили в крихітну комірчину з маленьким лазом у нижній частині дверей. Я не могла вийти. Але щури вповзати могли. Вночі, коли я не витримувала і засипала, щури пробиралися в комірчину і кусали мене за пальці. Змія побила мене до півсмерті, коли я загородила лаз. Щури люблять кров. Вона їх збуджує. Я навчилася спати, згорнувшись в тугий клубок, стиснувши руки в кулаки і притискаючи їх до живота, щоб щури не могли дістатися до пальців. Але вони завжди добиралися до пальців ніг. Я знімала з себе сорочку, щоб прикрити нею ноги, але тоді, якщо я не спала на животі, вони кусали соски. Лежати напівголою на холодній підлозі, ховаючи під живіт руки, вже само по собі було тортурами, але це допомагало мені подовше не заснути. Якщо щури не могли дістатися до пальців ніг, то кусали за вуха, за носа, за литки, поки я не прокидалася і не відганяла їх. Вночі я чула, як кричать інші дівчатка, коли їх будить щурячий укус. Я постійно чула, як хтось із них плаче ночами і кличе маму. Іноді я усвідомлювала, що чую власний голос. Часом я прокидалася від того, що щурячі кігтики дряпали мені обличчя, вусики лоскотали щоки, а холодні носи тикали в губи, винюхуючи залишки їжі. Я вирішила перестати їсти і залишати юшку і шматок хліба щурам в надії, що вони залишать мене в спокої. Але нічого не вийшло. Їжа тільки привернула полчища щурів, а потім… Після цього я з'їдала до останньої крихти все, що приносила мені Змія. Іноді вона повчала мене: «Не треба вагатися. Кара, ні то щури з'їдять твою вечерю». І я розуміла, що вона має на увазі, кажучи «не треба коливатися». Вона нагадувала мені, у що обійшлися мої вагання мені і моїм батькам. Коли вони в мене на очах замучили до смерті маму. Змія сказала: «Бачиш, до чого призвели твої коливання, Кара? До чого привела твоя нерішучість?» Нас вчили, що Даркен Рал — «Батько Рал». Що у нас немає іншого батька, крім нього. Коли мене ламали втретє, наказавши замучити мого справжнього батька до смерті, Змія веліла мені не вагатися. І я не вагалася. Батько благав мене про пощаду. «Карі, будь ласка, ридав він, — Карі, не будь такою, якою вони хочуть тебе зробити». Але я не вагалася ні секунди. А після цього моїм єдиним батьком був Отець Рал.

Кара взяла в руку ейдж і подивилася на нього.

— Цим я заслужила свій ейдж. Той самий ейдж, за допомогою якого мене вчили. Я заслужила звання Морд-Сіт.

Кара глянула Келен в очі, і хоча їх розділяло якихось два кроки, здавалося, що вона дивиться звідкись здалека. З іншого боку безумства. Того безумства, в яке її повалили інші. Келен здалося, що вона сама перетворюється на камінь при вигляді того, що таїлося в самій глибині цих блакитних очей.

— Я сама була Змією. Я стояла в променях сонця над маленькими дівчатками і забирала у них з рук ніж, коли вони коливалися, не бажаючи нікому заподіювати біль.

Келен завжди ненавиділа змій. І зараз зненавиділа ще більше.

По щоках її струмками лилися сльози.

— Мені так шкода. Кара, — прошепотіла вона з щемливим почуттям у грудях. Найбільше їй хотілося обійняти цю жінку в червоному одязі, але вона не могла навіть поворухнутися.

Потріскували смолоскипи. Здалеку долинали приглушені голоси стражників.

Вибух реготу покотився по коридору. Зі стіни капала вода, підживлюючи неглибоку калюжу. Стукіт крапель гулко відлунював під склепінням. Але Келен чула тільки удари власного серця.

— Магістр Рал дарував нам порятунок.

Келен згадала слова Річарда про те, що він мало не розплакався, побачивши, як дві Морд-Сіт годують бурундучков і хихикають, немов дівчиська. Келен розуміла, що для цих жінок уміння просто по-людськи радіти — величезне досягнення. Річард розумів, у яку безодню безумства вони були занурені, і Келен знала — якщо у Морд-Сіт є можливість коли-небудь виринути з цієї безодні, то лише завдяки йому.

Обличчя Кари знову стало жорстким.

— Пішли з'ясуємо, яким саме чином Марлін мав намір убити Магістра Рала. І не чекай, що я буду поступливою, якщо він хоч на секунду забариться з відповіддю.

Під пильним поглядом сержанта Коллінза один з д'харіанських солдат зняв іржавий замок і швидко відійшов, ніби прибрав єдину перешкоду, що відокремлює всіх людей у палаці від злої магії, що причаїлася внизу, в колодязі. Двоє інших солдатів без особливих зусиль підтягли важку драбину.

Келен вже хотіла відкрити двері, але почула голоси і кроки, що наближалися.

Всі обернулися на шум.

Це була Надін у супроводі чотирьох стражників.

Потираючи руки, немов вони у неї мерзли, Надін проштовхалася крізь щільне кільце солдатів.

Вона посміхалася, але Келен не відповіла на її посмішку.

— Що ти тут робиш?

— Ну, ви ж самі сказали, що я ваша гостя. Якими б прекрасними не були мої покої, мені захотілося прогулятися. Я попросила охоронців провести мене вниз. Я хочу побачити цього вбивцю.

— Я веліла тобі чекати нагорі. І ясно сказала, що не бажаю, щоб ти спускалася сюди.

Густі брови Надін зійшлися на переніссі.

— Мені починає набридати, що зі мною поводяться як з сільською дурепою. — Вона зморщила свій витончений носик. — Я цілителька. І там, звідки я родом, мене поважають. Люди прислухаються до моїх слів. Коли я комусь наказую щось зробити, мене слухаються беззаперечно. Якщо я звелю раднику приймати настоянку три рази в день і лежати в ліжку, він буде приймати ліки тричі на день і не вставати, поки я не дозволю.

— Мені зовсім не цікаво, хто там у вас в Хартленді тебе слухається, відрізала Келен. — Тут ти будеш слухатися мене. Зрозуміло?

Підібгавши губи, Надін вперлася руками в боки.

— А тепер ти послухай! По дорозі сюди я замерзла, зголодніла і натерпілася страху. З мене зробили дурепу люди яких я і знати не знаю. Я займалася своїми справами, жила, як хотіла, поки мене не відправили в цю безглузду подорож лише для того, щоб потім, в подяку за те, що я поспішила прийти на допомогу, зі мною поводилися як з прокаженою. Мене підозрювали в пособництві вбивці, а хлопець, з яким я разом виросла, мене принизив. Я мріяла вийти заміж за людину, яку любила, але його в мене забрали. Він любить тебе, а не мене. Що ж, нехай так. Але тепер хтось намагається вбити людину, заради якого я проробила весь цей довгий шлях, а ти заявляєш, що мене це не стосується! — Вона погрозила Келен пальцем. — Річард Сайфер врятував мою честь. Якби не Річард, я б зараз була одружена з Томмі. Якщо б не він, я, а не Рита Веллінгтон, ходила б з вічно підбитим оком і няньчила нащадків цього свиномордого кнура; Томмі сміявся над тим, що я збираю трави, щоб лікувати людей. Він говорив, що це безглузде заняття для дівчини. Він казав, що моєму батькові треба було обзавестися сином, якщо він хоче, щоб у нього був помічник в крамниці. У мене не було б ні найменшої надії стати цілителькою, якби не Річард. І те, що не мені судилося бути його дружиною, зовсім не означає, що він мені не дорогий. Я з ним виросла, він мій земляк. А у нас прийнято дбати про своїх, навіть якщо вони не члени сім'ї. І я маю право знати, яка небезпека йому загрожує! Я маю право побачити ту людину з вашої країни, який хоче убити хлопця, з яким я разом виросла!

У Келен не було настрою сперечатися. Якщо вона хоче побачити, нехай дивиться, а потім нарікає тільки на себе.

Вона глянула в карі очі Надін, намагаючись побачити в них, чи дійсно вона не залишила своїх надій відносно Річарда, але нічого не змогла прочитати в її погляді.

— Ти бажаєш бачити людину, яка хоче вбити Річарда і мене? — Келен відкрила двері. — Добре. Твоє бажання здійсниться.

Вона жестом веліла солдатам встановити драбину, а коли вони це зробили, зняла зі стіни факел і простягнула його Карі.

— Пішли покажемо Надін те, що вона так жадає побачити.

Кара уважно подивилася на Келен і, зрозумівши, що її рішення непохитне, почала мовчки спускатися по сходах.

Келен жестом запросила Надін лізти слідом:

— Ласкаво просимо в мій світ, Надін. Ласкаво просимо у світ Річарда.

Надін завагалася лише на мить, а потім рішуче ступила на сходи і стала спускатися за Карою.

Келен повернулася до стражників:

— Сержант Коллінз, якщо він вилізе з підвалу раніше нас, не можна випустити його звідси живим. Він хоче вбити Магістра Рала.

— Слово д'харіанського солдата, Мати-сповідниця, небезпека і не торкнеться Магістра Рала.

За сигналом Коллінза солдати взяли зброю напоготів. Лучники натягнули тятиви; в напівтемряві блиснули леза бойових сокир.

Келен задоволено кивнула, взяла зі стіни ще один факел і почала спускатися в колодязь.