Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

1

— Я його вб'ю, — вимовила Кара.

Її каблуки, як молоточки, застукали по мармуру підлоги.

М'які шкіряні чобітки, які Келен носила під довгим білим платтям сповідниці, тихо шелестіли, торкаючись холодного каменю. Їй коштувало великих зусиль зберігати спокій і не бігти слідом.

— Ні.

Кара навіть не потрудилася відповісти. Погляд її пронизливих блакитних очей був спрямований у глибину широкого коридору. На перетині його з іншим коридором стояли одягнені в шкіряні обладунки та кольчуги д'харіанські солдати, озброєні мечами і бойовими сокирами. Кожен насторожено вдивлявся в тіні біля дверей і між колон і був готовий у будь-яку хвилину оголити зброю. Вони лише на коротку мить відволіклися від своєї справи, щоб поклонитися Келен.

— Його не можна просто взяти і вбити, — пояснила Келен. — Нам потрібні відповіді.

Морд-Сіт вигнула брову над крижаним блакитним оком.

— О, я не говорила, що ми не почуємо відповідей. Перед тим як я його переконаю, він відповість тобі на всі питання, що ти захочеш поставити. — На незворушному обличчі Кари промайнула безжальна посмішка. — У цьому суть роботи Морд-Сіт — змушувати людей відповідати на питання, — Кара зробила паузу, — перед тим як вбити їх. — Келен важко зітхнула:

— Кара, це більше не твоя робота, не твоє життя. Тепер твоє завдання — захищати Річарда.

— Саме тому ти повинна мені дозволити його вбити. Ми не можемо йти на ризик, залишаючи життя цій людині.

— Ні. Спочатку потрібно з'ясувати, що відбувається, — і не таким способом, яким хочеш ти.

І так позбавлена веселощів безжальна посмішка Кари зникла.

— Як побажаєте, Мати-сповідниця.

Келен дивувалася, яким чином Кара примудрилася так швидко переодягнутися в свою уніформу. Якщо десь виникали хоча б найменші складності, там немов з повітря незмінно з'являлася Морд-Сіт, одягнена в червону шкіру. На червоному, як ці жінки любили зайвий раз підкреслити, кров не видно.

— Ти впевнена, що він сказав саме це? Такими були його слова?

— Так, Мати-сповідниця, це його слова в точності. І краще б ти дала мені його вбити перш, ніж у нього з'явиться можливість знову їх повторити.

Келен зробила вигляд, що не розчула останніх слів.

— Де Річард?

— Ти хочеш, щоб я привела Магістра Рала?

— Ні! Я просто хочу знати, де він, на випадок якщо з'являться неприємності.

— На мій погляд, неприємності вже з'явилися.

— Ти сказала, що його охороняють щонайменше дві сотні солдатів. Що може зробити одна людина проти двох сотень мечів, бойових сокир та стріл?

— Мій колишній володар, Даркен Рал, відмінно розумів, що сталь далеко не завжди здатна запобігти небезпеці. Саме тому він завжди тримав біля себе Морд-Сіт.

— Цей негідник вбивав людей, навіть не потрудившись дізнатися точно, чи становлять вони для нього загрозу! Річард зовсім інший, і я теж. Ти ж знаєш, — якщо виникне справжня небезпека, я не посоромлюся її усунути. Але чому ж він так боягузливо зіщулюється перед звичайною сталлю? І до речі, як сповідниця я навряд чи так вже беззахисна перед небезпекою, з якою не може упоратися сталь. Треба зберігати холоднокровність. Давай не будемо виносити судження, не підкріплені доказами.

— Якщо ти не вважаєш, що від нього можна чекати неприємностей, чому ж тоді мені доводиться майже бігти, щоб встигати за тобою? — Тільки зараз Келен зміркувала, що мчить по коридору на крок попереду Морд-Сіт. Вона пішла повільніше.

— Тому що мова йде про Річарда, — чомусь пошепки відповіла вона.

— Ти знервована не менше, ніж охорона, — хмикнула Кара.

— Зрозуміло, так! Але і тобі не менше, ніж мені, повинно бути ясно — якщо ця людина дійсно являє собою щось більше, ніж здається на перший погляд, то, убивши його, ми попадемо в пастку.

— Може, ти і права — але таке призначення Морд-Сіт.

— Так де ж все-таки Річард?

Кара стиснула в кулак руку в червоній рукавичці з металевими шипами. Її ейдж — на перший погляд просто червоний шкіряний стержень з палець завтовшки, а насправді — страшна зброя — звисав із зап'ястя на золотому ланцюжку. Точно такий же висів у Келен на шиї, хоча використовувати його в якості зброї вона не могла. Це був подарунок Річарда — символ болю і втрат, які їм обом довелося пережити.

— Він там, в глибині палацу, в одному з внутрішніх парків. — Кара показала пальцем через плече. — З ним Раїна і Бердіна.

Дізнавшись, що Річарда охороняють дві інші Морд-Сіт, Келен відчула себе трохи спокійніше.

— Це має відношення до сюрпризу, що він мені готує?

— Якого сюрпризу?

— Ну, тобі-то він вже напевно сказав, Кара, — посміхнулася Келен.

Кара швидко погасила промайнулі в очах вогники.

— Звичайно, казав.

— Так що ж це?

— Ще він сказав, щоб я не говорила тобі.

— Я йому не скажу, що ти мені розповіла, — знизала плечима Келен.

Кара розсміялася — але в цьому сміхові, як і в її посмішці, веселощів не було.

— У Магістра Рала є вельми своєрідний спосіб дізнаватися про все, особливо те, що від нього намагаються приховати. Келен і сама це знала.

— Так чим же він там займається? — Кара скривилася:

— Різними речами. Ти ж знаєш Магістра Рала. Він любить бувати на свіжому повітрі.

Келен глянула на неї і побачила, що обличчя Кари стало майже такого ж кольору, як її червоний одяг.

— Що ж це за справа цього разу? — Кара кашлянула.

— Він приручає бурундуків.

— Він — що? Я не розчула! — Кара нетерпляче махнула рукою.

— Стало тепло, і бурундуки прокинулися. Він їх приручає. Прикормлює. — Вона роздратовано скривилась.

Келен посміхнулася, уявивши собі, як Річард, її коханий, чоловік, який став владикою Д'хари і одержав владу майже над усіма Серединними Землями, які відтепер їдять з його рук, розважається тим, що привчає бурундуків брати корм з долоні.

— Що ж, звучить досить невинно — прикормлює бурундучків.

Вони пройшли між двома д'харіанськими стражниками. Кара знову стиснула кулаки.

— Він приручає бурундуків, — крізь зціплені зуби видавила вона, — брати корм з рук Бердіни і Раїни. А ці дві дурепи хихикають! — Пригнічено дивлячись у підлогу. — Кара сплеснула руками. — Морд-Сіт — хихикають!

Келен затиснула долонею рот, щоб не розреготатися. Кара перекинула довге світле волосся на груди і погладила їх жестом, який викликав у Келен неприємні спогади. Так відьма Шота гладила своїх змій.

— Ну, — зробила Келен спробу охолодити запал обуреної Морд-Сіт, — можливо, вони це роблять не по своїй волі. Адже вони пов'язані з Річардом узами. Можливо, він наказав їм, і вони змушені підкоритися наказу.

Кара кинула на неї недовірливий погляд. Келен знала, що кожна з трьох Морд-Сіт буде захищати Річарда до самої смерті — вони вже довели свою готовність без вагань пожертвувати життям заради нього, — і все ж Морд-Сіт, хоча і були пов'язані з ним чарівними узами, часом відмовлялися виконувати його накази, якщо вважали їх неправильними або малозначущими. Даркен Рал, колишній Владика Д'хари, батько Річарда, вбив би будь-яку з них в мить ока, лише запідозривши, що вона хоча б подумала про те, щоб не виконати його наказ, яким би безглуздим він не був. Але Річард сам дарував їм свободу і був не вправі вимагати від них сліпого послуху.

— Чим швидше ти вийдеш за Річарда — тим краще. Тоді замість того щоб привчати бурундуків їсти з рук Морд-Сіт, він сам буде їсти з твоїх.

Келен радісно засміялася, уявивши себе дружиною Річарда. Тепер вже залишилося недовго чекати.

— Річард, звичайно, отримає мою руку — але тобі слід було б знати, як і всім іншим, що їсти з моїх рук він не стане… Та я й сама цього не захочу.

— Коли до тебе повернеться здоровий глузд, приходь до мене, і я навчу тебе, як це робити.

Після цих слів Кара перевела увагу на д'харіанських солдатів; вони перевіряли кожен коридор, заглядали в кожні двері і в кожен кут. Можна було не сумніватися, що це робиться на вимогу Кари.

— Іган теж з Магістром Ралом. Йому ніщо не загрожує, а ми поки подбаємо про цю людину.

Веселий настрій Келен відразу ж зник.

— Але як же він все-таки сюди потрапив? Пройшов з іншими прохачами?

— Ні. — У голосі Кари знову зазвучав професійний холод. — Але я це з'ясую. Наскільки мені вдалося дізнатися, він просто підійшов до вартових у Залі Ради і запитав, як йому знайти Магістра Рала. Можна подумати, будь-хто може ось так запросто увійти до палацу і вимагати зустрічі з Владикою Д'хари, ніби це м'ясник, у якого кожен може замовити шматок м'яса за смаком.

— І лише тоді стражники запитали, навіщо він хоче бачити Річарда? — Кара кивнула:

— Моя думка — його треба вбити.

Келен раптом зрозуміла, в чому справа, і по спині у неї пробіг холодок. Кара грає роль суворого охоронця, якому нічого не варто пролити чиюсь кров, але насправді вона боїться. Боїться за Річарда.

— Я хочу знати, як він сюди потрапив. Стражники побачили його вже в палаці, але ж він взагалі не повинен був увійти всередину. Отже, в системі охорони палацу є пролом. І найкраще знайти його швидко — перш, ніж хтось ще пролізе сюди непроханим?

— Ми це з'ясуємо, якщо ти дасиш мені діяти моїми методами.

— У нас недостатньо відомостей. До того ж він може померти до того, як ми щось з'ясуємо, і тоді небезпека, що загрожує Річарду, лише зросте.

— Добре, — зітхнувши, погодилася Кара. — Нехай буде по-твоєму — але тільки до тих пір, поки ти розумієш, що у мене є наказ, який я повинна виконувати.

— Який наказ?

— Магістр Рал наказав нам охороняти і захищати тебе, як його самого. Труснувши головою, Кара перекинула волосся за спину. — Я дозволила йому бути з тобою наодинці. Але якщо ти не будеш проявляти обережність, Мати-сповідниця, і своїми заборонами поставиш під загрозу життя Магістра Рала, я заберу назад свій дозвіл.

Келен розсміялася. Але її сміх зник, тому що Кара навіть не посміхнулася.

Келен ніколи не могла зрозуміти, коли Морд-Сіт жартують, а коли говорять всерйоз.

— Сюди, — сказала вонаа. — Так коротше, і до того ж, враховуючи появу нашого незвичного гостя, я хочу поглянути на прохачів, які чекають аудієнції. Можливо, його використали для того, щоб відвернути нашу увагу від когось іншого. Того, хто насправді становить небезпеку.

Кара сердито зрушила брови. Здавалося, її образили ці слова.

— А навіщо, по-твоєму, я наказала закрити Зал прохань і виставила навколо гвардійців?

— Сподіваюся, ти проробила це не дуже помітно, щоб не викликати паніки.

— Офіцери отримали вказівку не лякати людей без необхідності, але наш найперший обов'язок — захищати Магістра Рала.

Келен кивнула. Сперечатися з цим вона не могла. Двоє стражників перед дверима а також ще два десятки солдатів в коридорі — схилилися перед Келен, а потім розчинили важкі, оббиті міддю стулки. Кам'яні перила на товстих ромбоподібних балясинах бігли між білими мармуровими колонами — але цей бар'єр, що відокремлював Зал прохань від галереї, був скоріше символічним, ніж справжнім. Падаюче з тридцятифутової висоти сонячне світло освітлювало зал, але не досягало галереї, де приглушено мерехтіли золотисті вогники ламп, підвішених під стелею.

За стародавнім звичаєм, сюди, в Зал прохань, приходили люди з різними проханнями — від розбіжностей з приводу прав пішоходів збиратися на перехрестях до вимоги військового втручання в прикордонну суперечку між сусідніми країнами. Справи, які могли вирішити міська влада, направлялися у відповідні інстанції, а питання, що стосуються політики, якщо вони не підлягали вирішенню іншим способом, передавалися на обговорення Раді Серединних Земель. У Залі прохань чиновники визначали порядок і черговість подачі прохань.

Коли Даркен Рал, батько Річарда, напав на Серединні Землі, загинув Сол Вітеррін, начальник Протокольного відділу; разом з ним загинули і майже всі його підлеглі. Річард завдав поразки Даркену Ралу і сам як спадкоємець, який володіє чарівним даром, став Владикою Д'хари. Він поклав кінець роз'єднаності між країнами Серединних Земель, змусивши їх капітулювати перед Д'харою, щоб заново згуртувати їх в єдину силу, здатну протистояти загрозі, яка насувалася із Старого світу в лиці Імперського Ордена.

Келен відчувала себе вкрай ніяково, опинившись Матір'ю-сповідницею, яка править після того, як Серединні Землі перестали існувати як єдине ціле, як союз суверенних держав. Але вона розуміла, що найперший її обов'язок — зберегти життя людям, а не традиціям. Якщо навалу не зупинити, Імперський Орден поневолить весь світ, і мешканці Серединних Земель перетворяться на його рабів. Річард зумів зробити те, що не вдалося його батькові, але поступив він так з абсолютно інших причин. Келен любила Річарда і розуміла, що він захопив владу, лише піклуючись про благо людей.

Скоро вони одружаться, і в результаті цього шлюбу Серединні Землі мирним шляхом назавжди об'єднаються з Д'харою. І це буде апофеозом їх любові — вони теж стануть єдиним цілим.

Келен не вистачало Сола Вітерріна: він був би хорошим помічником. Тепер, коли радники загинули і Серединні Землі стали частиною Д'хари, нікому стало стежити за дотриманням протоколу. Кілька розгублених д'харіанських офіцерів метушилися біля бар'єра, безуспішно намагаючись навести порядок серед прохачів.

Увійшовши, Келен уважно оглянула натовп чекаючих в спробі визначити, з якими питаннями ці люди сьогодні прийшли до палацу. Судячи з одягу, в основному це були жителі передмість Ейдіндріла: робітники, крамарі й торговці.

Вона побачила декількох дітлахів, з якими познайомилася в той день, коли Річард взяв її подивитися, як грають у джа-ла. У той день Келен вперше побачила цю гру і зраділа, дивлячись, як грають і веселяться діти. Хлопці швидше за все хочуть покликати Річарда на наступний матч. Він з однаковим азартом «хворів» за кожну команду — втім, Келен сумнівалася, що, навіть якщо б Річард віддав перевагу якійсь одній, це мало б якесь значення.

Діти тяглися до Річарда інстинктивно, відчуваючи його доброту.

Келен впізнала декількох дипломатів з невеликих країн, які, як вона сподівалася, приймуть пропозицію Річарда капітулювати і визнати панування Д'хари. Вона знала правителів цих країн і сподівалася, що вони зрозуміють необхідність об'єднатися в боротьбі за свободу.

Вона подумки пошкодувала, що Річард не носить одежі, більш відповідної його нинішньому становищу. Проста мисливська куртка і штани добре служили йому, але тепер йому був потрібний наряд для виходів. Адже він уже не звичайний лісовий проводник.

Келен правила людьми майже все своє життя і розуміла, що образ правителя повинен відповідати очікуванням його підданих. Це сильно полегшує взаєморозуміння, і не тільки для того, хто наділений владою. Келен сильно сумнівалася, що хто-небудь найняв би Річарда провідником, не будь він одягнений як провідник. Звичайно, в якійсь мірі Річард і був провідником в цьому підступному світі ненадійних союзників і нових ворогів. І все ж він часто запитує її ради — доведеться поговорити з ним щодо одягу.

Коли присутні побачили Мати-сповідницю, розмови стихли; усі опустилися на одне коліно і схилили голови. Келен була незвично молода для своєї посади. Авторитет Матері-сповідниці в Серединних Землях ніким не оспорювався. Мати-сповідниця — це Мати-сповідниця, незалежно від її віку чи зовнішності. Люди кланялися не стільки сповідниці, скільки стародавній владі, яку вона втілювала.

Для жителів Серединних Земель сповідниці були загадкою; але людьми керували Матері-сповідниці — тому вік не мав значення.

Келен була обрана, щоб захищати свободу і права всіх народів Серединних Земель, але люди рідко дивилися на це з такої точки зору. Для більшості людей правителі є необхідність. Одні краще, інші гірше. В якості правителя правителів Мати-сповідниця заохочувала хороших і карала поганих. Якщо правитель опинявся занадто кепським, в її владі було його усунути. Для цього, власне, і існувала Мати-сповідниця. Втім, для більшості таке рішення проблеми управління країною виглядало лише звичайним палацовим переворотом.

У тиші Келен зупинилася і ще раз уважно оглянула присутніх.

Молода жінка біля дальньої стіни дивилася, як люди навколо опускаються на коліна. Вона кинула погляд на Келен, потім знову озирнулася і тільки тоді теж схилила коліно.

Келен повела бровою.

У Серединних Землях довжина волосся жінки відповідала її положенню в суспільстві і тій владі, якою вона володіла. Навіть королева не мала права носити волосся такої довжини, як у сповідниці, і ні в однієї сповідниці волосся не могли бути довшим, ніж у Матері-сповідниці.

Пишне каштанове волосся цієї жінки майже не поступалися в довжині волоссю Келен.

У Серединних Землях Келен знала практично всіх людей, наділених владою.

Це був її обов'язок, і вона ставилася до нього вельми відповідально. Але цю жінку вона бачила вперше.

— Встаньте, діти мої, — вимовила Келен. Зашелестів одяг; люди вставали, не піднімаючи очей — одні з поваги, інші від страху. Невідома жінка теж встала, мнучи в руках простеньку хусточку, потім, як і решта, опустила погляд своїх карих очей.

— Кара, — прошепотіла Келен, — як по-твоєму, чи не може он та жінка з довгим волоссям бути родом з Д'хари?

Кара теж не зводила очей з незнайомки. У неї самої волосся було майже таким же довгими, як у Келен, але вона була д'харіанка. У Д'хари інші звичаї.

— Для д'харіанки вона занадто кирпата.

— Я серйозно.

Кара оглянула жінку уважніше.

— Сумніваюся. Наші жінки не носять суконь в квіточку, і покрій інший.

Але, бути може, вона змінила одяг, щоб не виділятися.

Сукня жінки не була схожою і на ті, що носять в Ейдіндрілі. Келен кивнула, і повернувшись до стоячого неподалік капітана-розпорядника, жестом велівши йому підійти.

Офіцер наблизився, і Келен тихенько сказала:

— Зліва від мене біля дальньої стіни стоїть жінка з довгим каштановим волоссям. Бачите?

— Симпатична така, в синьому плащі?

— Так. Ви знаєте, навіщо вона тут?

— Сказала, що хоче поговорити з Магістром Ралом. — Келен насупилася і помітила, що Кара теж зрушила брови.

— Про що?

— Вона сказала, що шукає чоловіка: Сай… щось там. Ім'я мені не знайоме.

Каже, що він зник минулої осені, і їй сказали, що Магістр Рал може їй допомогти.

— Ну треба ж, — хмикнула Келен. — А вона не сказала, яка в неї справа до цього зниклого чоловіка? — Капітан ще раз глянув на жінку.

— Вона сказала, що повинна була вийти за нього заміж. — Келен кивнула.

— Цілком можливо, що вона шляхетного походження, але якщо це так, то я змушена визнати, що не знаю її імені.

Капітан переглянув список і на звороті знайшов потрібне ім'я.

— Її звати Надін. Титулу не назвала.

— Що ж, тоді подбайте, будь ласка, щоб леді Надін перепровадили в окремі апартаменти, і простежте, щоб їй там було зручно. Скажіть їй, що я прийду поговорити з нею і, можливо, зможу їй допомогти. Нехай їй принесуть вечерю і все, що потрібно на ніч. Передайте їй мої вибачення і скажіть, що у мене є справи першорядної важливості, але потім я обов'язково зроблю їй візит. І додайте, що я бажаю зробити все можливе, щоб допомогти їй.

Келен могла зрозуміти почуття жінки, яку розлучили з коханим; вона сама не раз їх відчувала.

— Я займуся цим негайно, Мати-сповідниця.

— І ще одне, капітан. — Келен дивилася, як жінка мне в пальцях хустинку. — Поясніть пані Надін, що в Ейдіндрілі зараз неспокійно через війну з Імперським Орденом, і заради її безпеки ми наполегливо просимо її не покидати цих апартаментів. Поставте біля дверей надійну охорону. І лучників по обидві сторони коридору. Якщо вона спробує вийти, чемно умовте її повернутися назад і чекати. Якщо знадобиться, скажіть, що такий мій наказ. Але якщо вона все одно зуміє вирватися, — Келен глянула під уважні блакитні очі капітана, — убийте її.

Капітан вклонився, і Келен рушила далі по галереї. Кара йшла за нею по п'ятах.

— Так-так, — вимовила Морд-Сіт, як тільки вони вийшли з Залу прохань. Нарешті до Матері-сповідниці повернувся здоровий глузд. Я знала, що не помилилася, дозволивши Магістрові Ралу взяти тебе. Ти будеш йому гідною дружиною.

Келен звернула в коридор, який вів до кімнати, де сторожа тримала незнайомця.

— Моя думка не змінилася, Кара. Просто, враховуючи появу нашого дивного гостя, я даю леді Надін можливість зберегти життя. Але ти помиляєшся, якщо гадаєш, що я буду вагатися хоч би мить, коли потрібно захистити Річарда. Крім того, що я люблю його більше власного життя, без нього і Д'хара, і Серединні Землі втратять свободу. Імперський Орден це розуміє і піде на все, щоб дістатися до нього.

Цього разу посмішка Кари була щирою.

— Я знаю, що і він любить тебе не менше. Саме тому мені не подобається, що ти хочеш розмовляти з цією людиною. Магістр Рал мені голову відірве, якщо вирішить, що я дозволила тобі підійти до небезпечної людини ближче, ніж потрібно.

— Річард чарівник за покликанням. Я теж народилася з магічним даром. Коли Даркен Рал знищував сповідниць, він посилав за кожною цілий Квод, тому що один чоловік не представляє для сповідниці великої загрози.

Згадавши про загибель сповідниць, Келен відчула знайомий, але вже приглушений смуток. Приглушений, тому що здавалося, з тих пір пройшло багато часу, хоча насправді ледь минув рік. Перші місяці були найжахливішими — їй здавалося, що, виживши, вона зрадила своїх сестер. Тепер вона залишилася останньою.

Рухнувши зап'ястям, Кара взяла ейдж в руку.

— Навіть такий, як Магістр Рал? Чарівник з даром?

— Так — і навіть якщо він на відміну від Річарда знає, як своїм даром користуватися. Адже я не тільки сповна володію даною мені магією, але й володію чималим досвідом. Я вже давним-давно втратила рахунок…

Келен замовкла, а Кара задумливо покрутила в пальцях ейдж.

— Мабуть, в даному випадку небезпека ще менше, оскільки я поруч.

У коридорі, прикрашеному гобеленами і різьбленими панелями, юрмилися солдати з блискучими мечами, бойовими сокирами та списами. Непроханого гостя тримали в маленькій елегантній приймальні, розташованій поруч з куди більш скромно обставленою кімнатою, де Річард зазвичай радився зі своїми офіцерами і вивчав знайдений в замку Чарівника щоденник. Солдати попросту заштовхали чужинця в найближче приміщення до тих пір, поки начальство не вирішить, що з ним робити.

Келен легенько торкнула найближчого солдата за лікоть. М'язи його оголеної руки здавалися сталевими, і піка, яку він тримав у кулаку, з таким же успіхом могла бути вмурована в камінь. Не менше десятка нерухомих пік були націлені на двері кімнати, звідки не долинало ні звуку. За списоносцями стояли солдати, озброєні мечами і бойовими сокирами.

Солдат, відчувши дотик, трохи повернув голову.

— Дай-но пройти, солдат, — звеліла Келен. Він ступив убік. Решта озирнулися і теж почали розступатися. Кара йшла попереду Келен, плечем розштовхуючи солдатів, які вельми неохоче давали дорогу — але не від нестачі поваги, а через небезпеку, яка, можливо, таїлася за дверима. Вони продовжували тримати зброю напоготові і не спускали очей з міцних дубових дверей.

У тьмяно освітленій кімнаті, позбавленій вікон, пахло шкірою і потом. Худорлявий високий чоловік сидів навпочіпки, прихилившись спиною до табурету, розписаного квітами.

Він виглядав досить мирно, і навіть дивним здавалося, що його охороняють стільки солдатів. Побачивши біле плаття Келен, він підвів голову і з цікавістю втупився на Мати-сповідницю.

Один із охоронців ткнув його в спину носком чобота.

— На коліна, ти, нікчема!

Юнак, одягнений в мундир, який був йому явно великий, глянув на Келен, потім на солдата, який його штовхнув, і прикрився рукою, очікуючи наступного удару.

— Досить, — владно промовила Келен. — Нам з Карою потрібно з ним поговорити. А ви будьте люб'язні почекати зовні.

Солдати не проявили ні найменшого бажання виконати наказ.

— Ви чули, — сказала Кара. — Вийдіть усі.

— Але… — Почав офіцер.

— Ти думаєш, що Морд-Сіт не в змозі впоратися з цією кістлявою дилдою? Почекайте зовні.

Келен була здивована, що Кара не підвищує голосу. Морд-Сіт було не обов'язково підвищувати голос, щоб змусити людей виконати їх накази, але, враховуючи побоювання Кари з приводу цього юнака, було дивно, що вона говорить так спокійно.

Стражники почали відступати до дверей, не зводячи очей з юнака. Кісточки пальців офіцера на руків'ї меча побіліли. Він вийшов останнім і акуратно прикрив за собою двері вільною рукою.

Юнак глянув на двох жінок, що стояли над ним:

— Ви прийшли, щоб мене вбити.

— Ми прийшли з тобою поговорити, — відповіла Келен. — Я — Келен Амнелл, Мати-сповідниця…

— Мати-сповідниця? — Він піднявся на коліна, і по-хлоп'ячому усміхнувся. Ух ти, яка красуня! Ніколи не думав, що ви така гарна.

Він почав вставати; ейдж Кари негайно здійнявся в повітря.

— Залишайся на місці.

Юнак завмер, дивлячись на яскраво-червоний стрижень біля свого обличчя, а потім знову опустився на килим. Дві лампи на панелях з червоного дерева висвітлили його худе обличчя. Він був ще зовсім хлопчисько.

— Чи не можна мені отримати назад мою зброю? Мені потрібен меч. Або, на худий кінець, кинджал.

Кара роздратовано зітхнула, але Келен заговорила першою:

— Ти потрапив в неприємне становище, хлопче. Ми зараз не в тому настрої, щоб терпіти твої витівки. — Він поспішно кивнув:

— Я розумію. Але це зовсім не гра. Чесне слово.

— Тоді повтори нам те, що ти сказав солдатам.

Він знову посміхнувся і махнув рукою в бік дверей:

— Ну, як я вже говорив цим хлопцям, коли мене… Стиснувши кулаки, Келен зробила крок вперед:

— Повторюю тобі — це не іграшки. Ти живий тільки завдяки моїй милості! Я хочу знати, що ти тут робиш, і негайно! Повтори, що ти їм сказав!

Юнак моргнув.

— Я — вбивця, посланий імператором Джеганом. Я прийшов убити Річарда Рала.

Не могли б ви мене до нього провести?