Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

56

Келен і Річард сиділи на відстані один від одного; між ними стояли Ріші і Кара. Келен почула, як відчинилися двері. Це прийшли Надін і Дрефан. Докас впустив їх і знову закрив стулки.

Річард відкинув волосся назад і встав. Келен залишилася сидіти. Всі витікало крізь пальці. Все було втрачено в ім'я обов'язку.

Надін оглянула всіх, хто був у залі: легата, його шістьох дружин, Кару, Келен і, нарешті, Річарда, який, кульгаючи, підійшов до неї і втупився в підлогу.

— Ви обидва знаєте, — заговорив він, — що чума була розпочата магією, вкраденою з Храму Вітрів. Я повинен увійти в храм і зупинити чуму. Храм висунув умови, які повинні бути дотримані. Храм вимагає, щоб я одружився, а Келен вийшла заміж. Храм назвав тих, з ким ми повинні поєднатися шлюбом. Мені шкода, але ви обидва… приймаєте в цьому участь. Я не знаю чому. Храм не спромігся пояснити, чому це має бути саме так, сказав тільки, що це наша єдина можливість припинити епідемію. Я не можу нікого змусити брати участь в цьому; я можу лише попросити. — Він прокашлявся, намагаючись надати твердості своєму голосу, і підняв руку Надін. Він не міг дивитися їй в очі. — Надін, ти вийдеш за мене заміж?

Погляд Надін негайно перемістився на Келен. Лице Келен в цю хвилину було непроникною маскою сповідниці. Цьому навчила її мати.

Надін обвела поглядом решту і подивилася на верхівку схиленою голови Річарда.

— Ти любиш мене, Річард? — Він нарешті подивився в її очі.

— Пробач, Надін, але ні. Я не люблю тебе.

Вона не була здивована відповіддю. Келен не сумнівалася, що саме її Надін чекала.

— Я вийду за тебе, Річард. Я зроблю тебе щасливим. Ось побачиш. З часом ти полюбиш мене.

— Ні, Надін, — прошепотів Річард, — цього не станеться. Ми будемо чоловіком і дружиною, якщо ти на це згодна, але моє серце буде завжди належати Келен.

Мені шкода, що доводиться говорити тобі це, але я не хочу тебе обманювати.

Надін задумалася.

— Ну, багато шлюбів влаштовуються саме так, а потім стають щасливими. — Вона посміхнулася йому. — Наш шлюб влаштували духи. Це щось та значить. Я вийду за тебе заміж, Річард.

Річард озирнувся на Келен. Тепер була її черга. Вона бачила в його мертвих сірих очах ледь вловиме мерехтіння: гнів.

Келен знала, що його душа розривається на частини, як і її.

Вона опинилася перед Дрефаном перш, ніж зрозуміла це. У перший раз голос її не послухався. Вона спробувала знову.

— Дрефан, ти… будеш… моїм чоловіком?

Його сині очі Даркена Рала дивилися на неї без виразу. Чомусь вона згадала його руку між ніг Кари, і її ледь не знудило.

— Духи могли запропонувати мені набагато гірший шлюб. Я вважаю, немає ніякої надії, що ти колись мене полюбиш?

У Келен тремтіли губи. Вона втупилася в підлогу. Розуміючи, що голос її не послухається, вона тільки мовчки похитала головою.

— Втім, це не важливо. Ми ще можемо прожити хороше життя. Я згоден узяти за дружину тебе, Келен.

Вона була рада, що так і не розповіла Річарду про Кару. Річард міг би втратити контроль над собою після цих слів Дрефана і взятися за меч.

Кара і легат виступили вперед.

— Угоду досягнуто, — оголосили вони в один голос. — Вітри задоволені, що всі дали згоду.

— Коли? — Хрипко спитав Річард. — Коли ми… коли нас?.. І коли я зможу увійти в Храм Вітрів? Люди вмирають. Я повинен допомогти вітрам покласти край цьому.

— Сьогодні вночі, — сказали Кара і легат разом. — Ми негайно відправимося на гору Кіммермосст. Коли ми повернемося звідти, ви будете поєднані шлюбом.

Келен не стала питати, як вони збираються знайти храм, якого там давно немає. Це вже не мало значення для неї. Єдине, що було важливо, це те, що церемонія відбудеться вночі.

— Я шкодую про смерть Раїни, — сказала Надін Річарду. — Як Бердіна?

— Погано. Вона в замку, — відповів Річард і запитав Кару:

— Ми можемо завернути туди по дорозі? Я повинен повідомити їй про те, що трапилося. Їй доведеться чергувати біля сильфіди, поки я не повернуся. Я повинен її попередити.

— І я хотіла б дати їй що-небудь заспокійливе, — додала Надін.

— Це дозволено, — сказала Кара жахливим крижаним голосом.

Бердіна була в жаху, коли Річард сказав їй. Вона кинулася йому на шию і гірко заридала. Сильфіда з цікавістю спостерігала за сценою.

Надін дала Бердіні якісь трави, пообіцявши, що вони допоможуть їй подолати печаль. Річард постарався сказати Бердіні все, що, на його думку, вона повинна була знати.

Келен чи не фізично відчувала, як час біжить крізь неї, і з кожною хвилиною минуле тане, а вона все глибше занурюється в чорну безодню.

— Нам пора, — нарешті сказала Кара. — Нас чекає важкий шлях. Ми повинні приїхати його до того, як зійде місяць уповні.

— Як мені знайти Храм Вітрів? — Запитав Річард. — Тобі не потрібно шукати Храм Вітрів, — відповіла Кара. — Храм Вітрів сам знайде тебе, коли будуть виконані умови.

Надін підняла свою сумку.

— Можна я залишу її тут?… Навіщо тягати з собою тягар, якщо ми всю одно сюди повернемося.

— Залишай, — сказав Річард. — Голос його звучав мляво.

Коли вони виїжджали з міста, Келен чула крики солдатів, які закликали городян виносити своїх мерців. Скоро цей жах закінчиться, смерть і чума відступлять, думала вона і знаходила розраду тільки в цьому. Діти перестануть вмирати, і їхні батьки теж.

Якби тільки андоліани приїхали раніше! Раїна б залишилася живою. Бердіна не говорила про це, але Келен знала, що ця думка терзає її.

Річард наказав усім своїм охоронцям залишитися в палаці. Побачивши вираз його очей. Докас і Іган не стали сперечатися. Тільки Річард і Надін, Келен і Дрефан, Кара, легат і його шість дружин скакали по дорозі до гори Кіммермосст.

Поки вони їхали, Дрефан розповідав всякі історії, намагаючись підняти загальний настрій. Келен його не слухала. Вона дивилася Річарду в спину і жила тільки тими митями, коли він іноді обертався і дивився на неї.

Вона чекала його погляду і все ж, зустрічаючись з ним очима, відчувала, ніби розпечений ніж встромляють їй в серце.

День був теплим, але до вечора похолодало. Небо стало затягуватися хмарами: схоже, насувалася гроза. Ріші зіщулився і поглядав на них з побоюванням. Келен знала, що андоліан навіть легкий вітерець може змусити забитися від страху в кущі, тому не дивувалася.

Вона щільніше загорнулась у плащ і згадала своє синє плаття, яке збиралася надіти на весілля з Річардом.

Вона раптом зловила себе на тому, що сердиться на нього. Він спокусив її надіями на любов, на щастя в коханні. Змусив забути, що у неї в житті може бути тільки обов'язок. Змусив закохатися в нього.

Усвідомивши, що злиться на Річарда, Келен знову тихо заплакала. Це відбувається не тільки з нею, це відбувається і з ним теж в цю хвилину. Вони розділили ці страждання.

Вона згадала, як вперше побачила Річарда. Здавалося, це було неймовірно давно. Вона втікала від убивць, посланих Даркеном ралом, і Річард її врятував. Вона згадала, скільки разів вони разом боролися з небезпекою, скільки разів охороняли сон один одного, згадала, як вона дивилася на нього, коли він спав, і уявляла себе звичайною жінкою, яка може зізнатися йому в любові, а не сповідницею, яка змушена приховувати свої почуття і думати тільки про обов'язок.

Але Річард знайшов спосіб, і вона пізнала любов. А тепер все це перетворилося на попіл.

Чому духи були до них такі жорстокі? Відповідь прийшла, коли вона згадала свою розмову з Шотою і з духом дідуся Чандалена. Рішення повинні були прийняти не тільки добрі, але й злі духи. І злі духи придумали це. Злі духи призначили ціну, яка стократ гірше смерті.

Пізнього ранку вони зробили привал. Надін і Дрефан за їжею безперервно базікали. Ріші важливо сидів, а дружини годували його. Кара їла в тиші. Келен і Річард до їжі не доторкнулися. Вони сиділи на каменях нерухомі і похмурі, немов обламані дерева мертвого лісу.

Коли вони знову сідали на коней, Келен знову помітила тліючий гнів в очах Річарда. Духи вибрали Дрефана, щоб болючіше поранити його. І вони не помилилися.

— Як рука? — Запитала Надін Дрефана. Дрефан підняв руку і кілька разів зігнув і розігнув пальці.

— Майже як новенька.

Весь ранок Келен не чула, про що вони говорять, але зараз чомусь звернула увагу на їх розмову.

— А що не так з вашою рукою, майстер Дрефан? — Запитала одна з дружин Ріші.

— О, одному негідникові не сподобався спосіб, яким я намагався очистити світ від хвороби. Великі чорні очі мигнули.

— І що він вам зробив?

Дрефан гордовито випростався в сідлі.

— Ударив мене ножем. Хотів убити мене, мерзотник.

— Чому ж він не досяг успіху? Дрефан недбало махнув рукою.

— Як тільки я показав йому сталеве лезо, він побіг, рятуючи своє життя.

— Я зашила йому рану, — пояснила Надін здивованим жінкам. — І глибока ж вона була — жах!

Дрефан кинув на Надін погляд, від якого вона стиснулася в сідлі.

— Я ж казав тобі, Надін, це дрібниці. Мені не потрібно співчуття. Багато людей мають потребу в ньому набагато більшу, ніж я. — Побачивши її сум'яття, він пом'якшав.

— Але ти відмінно впоралася. Не гірше, ніж будь-який з моїх цілителів. Ти проробила чудову роботу, і я це ціную.

Надін посміхнулася.

Дрефан накинув на голову капюшон плаща. Добрі духи, подумала Келен, ця людина має бути моїм чоловіком. Всю решту життя він повинен бути моїм чоловіком.

Поки вона не помре і знову не з'єднається з Річардом.

Але милосердна смерть ніколи не поспішає.

Кларисса витерла спітнілі долоні одну об іншу. Вона дивилася в замкову щілину і слухала Натана, який розмовляв з сестрами в іншій кімнаті.

— Я впевнений, що ви зрозумієте, Магістр Рал, — говорила сестра Йоделла. — Це для вашої ж безпеки.

Натан хихикнув.

— Як мило з боку імператора подбати про неї.

— Якщо, як ви кажете, Річард Рал буде усунений сьогодні ввечері, то вам немає про що турбуватися. Ви отримаєте її потім.

Натан спрямував на сестер палаючий погляд.

— Я сказав вам, що план Джегана спрацював. Річард Рал сьогодні вночі перестане бути Магістром Ралом. Після півночі, сподіваюся, ви Відучитеся ставити мені дурні питання. — Натан на мить відвернувся від двох сестер, потім знову обернувся до них, — А на все інше він погодився?

— Так, — кивнула сестра Вілламіна. — Він вважає вас найбільш підходящою кандидатурою на посаду свого намісника в Д'харі і консультанта по книгах пророцтв, які він зібрав за ці роки.

Натан хмикнув.

— Де вони знаходяться? Я не бажаю подорожувати через весь Старий світ тільки заради того, щоб поглянути на нічого не варті видання. У мене є справи в Д'харі, в кінці кінців. Як новий Магістр Рал я повинен буду зміцнити свою владу.

— Його превосходительство передбачав, що це буде для вас незручно, тому він розпорядився, щоб чарівники відібрали найцінніші і послали їх вам.

Кларисса знала, про що говорить сестра. Ще до того, як вони приїхали, Натан сказав, що йому, ймовірно, не дозволять поглянути на всі пророцтва: Джеган не хотів, щоб хтось дізнався, де вони зберігаються.

Натан тим часом говорив:

— Свого часу, в свій час. Коли ми почнемо разом працювати і довіряти слову один одного, тоді я буду радий візитам шукачів Джегана, але до тих пір… Я впевнений, наш імператор розуміє, що мені не хочеться, щоб його слуги, що володіють даром, точно знали, де я перебуваю. Тому мені доведеться змінити місце проживання.

Сестра Йоделла зітхнула.

— Як я говорила, він буде радий вам її прислати. Але і ви повинні розуміти, що у нього з'явиться причина для занепокоєння, якщо чарівник з вашою могутністю, та ще чий розум йому не підвладний, занадто близько підійде до його таємниць. Він прагне до угоди, але в той же час хоче вжити заходів обережності.

— Як і я, — сказав Натан. — Саме тому я не можу дозволити, щоб книгу мені переслали. Наша сьогоднішня зустріч — це ризик, на який я більше йти не маю наміру. Тим часом мені потрібна ця книга. Не отримавши її, я не зможу дізнатися, коли можна буде, нічого не побоюючись, відправитися в Д'хару.

— Його превосходительство все розуміє і не збирається відмовляти вам у цьому проханні. Він скоро доб'ється своєї мети, і книга буде йому більше не потрібна.

Крім того, світ, позбавлений людей, які служили б йому, — не надто цінна здобич. Книга працює тільки в руках сестри Амелії, бо саме вона увійшла в Храм Вітрів, щоб її взяти. Ви можете отримати або книгу, або сестру Амелію.

Якщо ви бажаєте, ми відправимо сестру Амелію до вас.

— І Джеган буде знати, де я перебуваю? Я не згоден, сестра. Я візьму книгу.

— Це його превосходительство теж цілком влаштовує. Ми можемо послати вам її або передати в умовленому місці. Він заперечує тільки проти того, щоб ви особисто приїжджали за книгою — з міркувань безпеки, як я вже пояснила.

Натан потер підборіддя.

— Припустимо, я пошлю кого-небудь разом з вами? Свого, так би мовити, представника? Людину, вірну мені, щоб я не боявся, що Джеган прийметься ритися у нього в голові? Людину без дару, щоб він теж почував себе в безпеці.

— Без дару? — Сестра Йоделла задумалася на мить. — І ми зможемо перевірити його без цих ваших щитів, щоб переконатися, що він дійсно не має дару?

— Зрозуміло. Я хочу, щоб наші відносини з Джеганом були вигідні обом нам. Я не став би ризикувати цим, намагаючись обдурити нашого імператора. Я хочу зміцнювати довіру, а не руйнувати її. — Натан кашлянув. — Але ви повинні проте усвідомити собі, що ця людина для мене… цінна. Якщо з нею щось трапиться, я буду змушений розглядати це в самому невигідному для вас світлі.

Обидві сестри посміхнулися.

— З нею. Я так і думала, — сказала сестра Вілламіна.

— Ну, Натан, — сестра Йоделла покачалася на п'ятах, — ти, я бачу, дійсно насолоджувався свободою.

— Саме так, — незворушно сказав Натан. — Якщо з нею щось станеться, я анулюю нашу угоду. Я посилаю її на знак того, що довіряю Джегану. Я беру на себе сміливість першим продемонструвати довіру, щоб імператор переконався в щирості моїх намірів.

— Ми розуміємо, Натан. — Сестра Йоделла стала серйозною. — Їй не буде заподіяно шкоди.

— Коли вона виїде з книгою, я хочу, щоб її проводили до кордонів табору, але не далі. Якщо ви пустите за нею шпигунів, я про це дізнаюся. І теж буду розглядати це як прояв ворожості по відношенню до мене.

Сестра Йоделла кивнула.

— Зрозуміло і дуже розумно. Вона їде з нами, отримує книгу і благополучно повертається до вас. Одна. Всі щасливі.

— Добре, — сказав Натан. — Сьогодні вночі Джеган буде позбавлений від Річарда Рала. А отримавши книгу, я приєднаю південну армію Д'хари до експедиційного корпусу Джегана, тим самим виконавши свою частину угоди.

Сестра Йоделла вклонилася.

— Ми уклали договір. Магістр Рал. Його високопревосходительство вітає вас у своїй імперії в якості другої людини після нього самого.

Натан попрямував до дверей, за якими стояла Кларисса. Кларисса схопилася, підбігла до вікна і, відсмикнувши важку штору, прикинулася, що з цікавістю дивиться на вулицю.

— Кларисса, — покликав Натан. Вона обернулася; він стояв у дверному прорізі, а за його спиною маячили сестри.

— Так, Натан. Вам щось потрібно?

— Так, Кларисса. Я хотів би попросити вас зробити одну маленьку поїздку — суто ділового характеру.

Шарудячи спідницями, Кларисса вийшла у вітальню, і Натан представив її сестрам.

Сестри розуміюче посміхнулися, подивившись на виріз її плаття і перезирнулися.

Кларисса безпомилково могла вгадати, що вони в цю хвилину думають.

— Кларисса, ти повинна виїхати зараз, з цими дамами. Там, куди вони тебе привезуть, тобі дадуть книгу. Ти повернешся з книгою сюди. Ти пам'ятаєш, куди я збирався переїхати?

— Так, Натан.

— Отримавши книгу, ти попрямуєш туди. Ніхто, жодна людина, не повинен знати, де я перебуваю. Ти розумієш?

— Так, Натан.

— Я піду велю, щоб їй приготували коня, — сказала сестра Вілламіна.

— Кінь? — Кларисса задихнулася. — Я ніколи в житті не їздила на коні.

Я не вмію…

Натан поставився до цієї заяви спокійно.

— У мене є карета. Кларисса візьме її. Це нікого не бентежить?

Сестра Йоделла знизала плечима.

— Кінь, карета — яка різниця, якщо ми можемо перевірити її на наявність дару.

— Перевіряйте все, що хочете. Я пошлю за каретою, поки ви займаєтеся своїми перевірками, а потім Кларисса почне укладати речі.

— Згодні.

— Добре. Отже, все залагоджено.

Натан встав перед Клариссою, затуливши її собою від сестер.

— Це ненадовго, моя дорога, і скоро ми знову будемо разом. — Він поправив медальйон, що висів у неї на шиї на золотому ланцюжку, так, щоб вона подивилася на нього, і на мить глянув їй в очі. — Я буду чекати тебе. Я сказав моїм подругам, що, якщо щось трапиться з тобою, я буду більш ніж нещасний.

Кларисса подивилася в його дивовижні очі.

— Спасибі, Натан. Я привезу книгу, як ви просите. — Натан поцілував її в щоку.

— Спасибі тобі, моя дорога. Дуже мило з твого боку. Ну що ж, спокійної подорожі.