Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

40

Подібно яструбові, що атакує жертву, Келен летіла вперед і в той же час, мов орел в височині, висіла на місці. Світло і темрява, спека і холод, час і відстань — ніщо не мало значення, і все ж вони означали все. Це була чудова плутаниця відчуттів, і вона ставала гострішою всякий раз, коли Келен втягувала живу ртуть у свої легені, в свою душу. Це був екстаз.

Здатність сприймати світ повернулася до Келен, ніби пролунав вибух, і все закінчилося.

Світло вдарило Келен в очі. Спів птахів, шелест вітру і стрекотіння комах ледь не оглушили її. Дерева і камені, повиті виноградними лозами, тонули в темному вологому тумані, текучому всюди. Ця картина її нажахала.

Дихай, сказала Сильфіда.

Ця думка теж призвела Келен в жах. Ні.

Голос Сильфіди, здавалося, висушував розум Келен. Дихай.

Келен не бажала, щоб її виштовхували з безтурботної утроби Сильфіди в засліплюючий та оглушливий світ.

Але вона згадала Річарда і разом з Річардом — небезпеку, яка загрожувала йому: Шота.

Келен видихнула Сильфіду зі своїх легенів, випустила із себе сріблясту ртуть і всім тілом вдихнула туманне пахуче повітря. Вона затулила вуха і примружилася, а Сильфіда поставила її на край кам'яного колодязя.

— Ми там, куди ви бажали переміститися, — сказала Сильфіда.

Келен з великим небажанням відкрила очі і опустила руки. Поступово все навколо стало на свої місця, і вона прийшла в гармонію з навколишнім світом.

Сильфіда відпустила Келен.

— Спасибі, Сильфіда. Це було… чудово. По обличчю Сильфіди хвилею пробігла усмішка.

— Я рада, що ви залишилися задоволені.

— Сподіваюся, я довго не затримаюся, а потім нам треба повернутися.

— Я буду готова, коли ви побажаєте переміститися знову, — сказала Сильфіда. — Я завжди готова подорожувати, якщо я не сплю.

Келен зістрибнула з парапету. Серед дерев миготіли руїни — частина стіни там, напівзруйнована колона тут, купа булижників на землі. І всюди вилися виноградні лози.

Келен впізнала похмурий ліс, що оточує палац жінки-відьми. Вона пам'ятала, як проходила по ньому, коли Шота захопила її і забрала в землю Агада, щоб заманити туди Річарда.

Зубчасті піки, немов вінок з шипів, вінчали темний ліс на горизонті — гори Ранг-Шада. Темний і небезпечний, цей ліс захищав житло Шоти і не дозволяв нікому наблизитися до її палацу.

Келен мерзлякувато потерла руки, незважаючи на те що повітря було вологим і теплим. Холод пробирав її зсередини.

Через рідкісні проміжки між гілками виднілося розувате небо. Світанок тільки починався. Келен знала, що денне світло не розсіє темряву цього лісу. У самий сонячний день тут панувала похмура півтемрява.

Келен обережно зробила крок, і туман вибухнув шипінням, клацанням, криками — ймовірно, в ньому ховалися якісь звірі й птахи. В калюжі стоячої води майнули чиїсь очі, трохи виступаючі над поверхнею.

Келен зробила другий обережний крок і зупинилася. Вона зрозуміла, що не знає, в якому напрямку йти. Цей ліс всюди був однаковий.

Потім вона зметикувала, що не знає навіть, чи вдома Шота. Коли Річард і Келен останній раз зустрічалися з відьмою, Шота приходила в село людей Тіни.

До неї увірвався чарівник, поплічник Володаря, і Шоті довелося втікати. Її могло і не бути тут.

Ні, Надін була у неї. Шота тут. Келен зробила ще один крок.

Хтось схопив її за ногу і перекинув на землю. Щось важке звалилося їй на груди, на мить позбавивши Келен здатності дихати.

З пащі, утиканої гострими зубами, покритими сірої булькаючої слиною, вирвалося шипіння:

— С-симпатична пожива.

Келен судорожно втягнула в себе повітря.

— Самюель! Геть від мене!

Сильні пальці стиснули їй ліву грудину. Безкровні губи розсунулися в злісній усмішці.

— С-Самюель з-з'їсть с-симпатичну поживу. — Келен приставила кістяний ніж до складки на шиї Самюеля. Іншою рукою вона захопила його довгий палець і почала відгинати назад, поки він не заверещав і не відпустив її груди. Вона сильніше тицьнула ножем йому в горло.

— Це я згодую тебе тим, хто водиться он у тій калюжі.

Вибирай — або ти залишиш мене в спокої, або я переріжу тобі горлянку.

Лиса, вимазана брудом голова відсунулася. Жовті очі, палаючі, як два ліхтарі, з ненавистю дивилися на Келен. Самюель сповз з Келен, але вона як і раніше тримала ніж біля його горла.

Самюель підняв руку і вказав в темний туман.

— Господиня чекає тебе.

— Звідки вона знає, що я тут? — Самюель з шипінням посміхнувся:

— Господиня знає все. Йди за Самюелем. — Він пробіг кілька кроків і озирнувся через плече. — Коли господиня закінчить з тобою говорити, Самюель тебе з'їсть.

— У мене є сюрприз для Шоти. На цей раз вона зробила помилку. Коли я закінчу з нею говорити, у тебе не буде господині.

Безкровні губи Самюеля розсунулися, і він погрозливо зашипів.

— Твоя господиня чекає, — сказала Келен. — Пішли.

Самюель підтюпцем побіг вперед, обходячи пастки і озираючись іноді, щоб переконатися, що Келен йде за ним. Нарешті попереду з'явилося світло, і вони вийшли на край скелі.

Далеко внизу розкинулася знайома зелена долина, де жила жінка-відьма. Красиве місце — тільки Келен від цього спокійніше себе не відчула. Долину оточували скелясті піки, і здавалося, спуститися по стрімких скелях неможливо, але Келен знала, що тут є сходинки, вирубані в скелі. Стежка, ховаючись за деревами і валунами, обривалася прямо на краю прірви.

Самюель показав вниз, в долину.

— Господиня.

— Я знаю. Давай веди.

Слідом за Самюелем Келен почала спускатися з кручі. Подекуди вилася вузенька стежка, але в основному вони йшли по великих — їх були тисячі — сходинках, вирубаних в скелі.

Внизу, далеко в центрі долини, серед струмків і вікових дерев, стояв ажурний палац Шоти, На вежах і башточках тріпотіли різнокольорові прапори, ніби там проходило свято. Келен чула, як полотнища ляскають на вітрі. Це було красиво, але вона дивилася з ненавистю на цей прекрасний палац. Для Келен він був центром павутини. А всередині причаїлася загроза. Загроза для Річарда.

Самюель стрибав зі сходинки на сходинку. Він радів, що повертається під захист своєї господині, і, без сумніву, уявляв собі, як буде гасити Келен у великому казанку, коли господиня закінчить з нею розмовляти.

Він раз у раз з ненавистю поглядав на Келен, але вона ледь помічала його погляди. Вона сама була охоплена ненавистю.

Шота бажала Річарду зла. Келен знову і знову повторювала про себе цю фразу: це був ключ. Шота хотіла позбавити Річарда щастя. Шота хотіла змусити його страждати.

Келен відчувала, як сила гніву здіймається в ній, готова відгукнутися на заклик захистити Річарда. Келен нарешті знайшла спосіб знищити Шоту. Проти Магії Збитку відьма була безсила. Будь-який її щит буде знищений синьою блискавкою Кон Дар.

Келен відчувала, як магія тече по її рукам до пальців. Сині іскри вже тріщали навколо її стислих кулачків. Вона вже була майже охоплена кривавою люттю.

Вперше Келен не боялася жінки-відьми. Якщо Шота НЕ присягне залишити Річарда в спокої, вона перетвориться на порох ще до заходу сонця.

День розгорявся; хмари розсіювалися, і скелясті піки із засніженими вершинами, здавалося, росли на очах.

Келен відчувала, що в неї вистачило б могутності зрівняти із землею ці гори. Варто тільки Шоті висловити вголос те, що несе загрозу для Річарда, — і вона буде спопеляти. Самюель призупинився і показав довгим пальцем.

— Господиня. — Жовті очі з ненавистю дивилися на Келен. — Господиня чекає тебе.

Келен підняла руку. Сині нитки потріскували навколо її стиснутого кулака.

— Піднімешся на моєму шляху чи насмілишся втрутитися — помреш.

Самюель подивився на її кулак, потім подивився Келен в очі. Його безкровні губи розсунулися, він зашипів і стрімко поскакав у ліс, під захист дерев.

В коконі клекочучого гніву Келен рушила по схилу туди, де чекала її жінка-відьма. Вітерець був по-весняному теплий, день — яскравий і радісний.

Келен же радості не відчувала.

Під покровом високих дубів та кленів стояв стіл, накритий білою скатертиною і заставлений стравами, чашками і келихами. Перед столом на мармуровому троні, прикрашеному барельєфами з виноградними лозами з золотими листям і зміями, сиділа Шота. До трону вели три великі ступені.

Нестаріючі очі Шоти кольору мигдалю піднялися на Келен. Шота поклала руки на підлокітники, і кам'яна горгуля підняла голову, немов бажаючи, щоб її погладили. Червоний парчевий навіс приховував господиню трону від сонця, і все ж густе темно-руде волосся Шоти мерехтіло, ніби його торкалися сонячні промені.

Келен зупинилася, пильно дивлячись на відьму. Синя блискавка рвалася на волю.

Шота цокнула пальцями з яскраво нафарбованими нігтями. На її повних червоних губах заграла самовдоволена посмішка.

— Ну-ну, — сказала Шота своїм оксамитовим голосом. — Дівчинка-вбивця нарешті завітала.

— Я не вбивця, — сказала Келен. — І я не дівчинка. Але з мене вистачить твоїх ігор, Шота.

Шота перестала посміхатися і встала. Вітер зметнув її легке плаття. Не зводячи очей з Келен, вона спустилася по мармурових сходах.

— Ти припізнилися. — Шота повела рукою над столом. — Чай охолов, З безхмарного неба вдарила яскрава блискавка, і Келен здригнулася від несподіванки. Блискавка вдарила в чайник, але, як це не дивно, не заподіяла йому шкоди.

Шота глянула на руки Келен і знову перевела погляд на її обличчя.

— Ну от, чай знову гарячий. Хіба ти не хочеш присісти? Будемо пити чай і… розмовляти. — Знаючи, що Шота помітила сині нитки, Келен посміхнулася їй такою ж самовпевненою посмішкою. Шота сіла за стіл і знову зробила рукою запрошувальний жест.

— Будь ласка, сідай. Мені видається, є речі, які треба б обговорити.

Келен сіла. Шота розлила чай по чашках, потім підняла золоту кришку і запропонувала Келен гарячі тости. Келен обережно взяла один, і Шота підсунула їй через стіл блюдо з кульками свіжого масла.

— Ну, — сказала вона, — не так вже й противно? — Проти волі Келен посміхнулася:

— Гидко.

Шота взяла срібний ніж, намазала маслом тост і зробила ковток з чашки.

— Їж, дівчинко. Вбивати завжди краще на повний шлунок.

— Я прийшла не для того, щоб тебе вбити. — Шота лукаво посміхнулася;

— Я вважаю, ти знайшла цьому гідне виправдання, хіба ні? Відплата, чи не так? Або, може бути, самозахист? Покарання? Правосуддя? Розплата? — Посмішка Шоти стала ширше. — Погані манери?

— Ти послала Надін, щоб вона одружила Річарда на собі.

— Ах! Значить, ревнощі, — Шота відкинулася на стільці і піднесла чашку до губ. — Благородний привід, відмінне виправдання. Сподіваюсь, ти розумієш, що ревнощі можуть бути жорстоким тираном.

Келен відкусила шматочок хрусткого тосту.

— Річард любить мене, і я люблю його. Ми хочемо одружитися.

— Так, я знаю. Але від тієї, хто стверджує, що любить його, я б чекала більшого розуміння.

— Розуміння?

— Зрозуміло. Якщо ти любиш когось, значить, хочеш, щоб ця людина була щаслива.

— Річард щасливий зі мною. Я потрібна йому.

— Так — тільки ми не завжди отримуємо те, що нам потрібно, чи не так?

Келен злизала з пальців солодке масло.

— Скажи мені тільки, чому ти нас переслідуєш. — Здавалося, Шота щиро здивована.

— Переслідую? Ти насправді так думаєш? Ти думаєш, що мною рухає злоба?

— Чому ж іще ти завжди намагалася нас розлучити? — Шота витонченим рухом взяла з блюда тост. Вона не кваплячись прожувала його, а потім запитала:

— Чума таки почалася? — Чашка завмерла біля самих губ Келен.

— Звідки ти знаєш про неї?

— Я — відьма. Я бачу потік подій. Дозволь мені задати тобі одне питання.

Якщо ти приходиш до дитині, хворої на чуму, і мати запитує тебе, чи видужає вона, а ти говориш їй правду — чи винна ти в смерті дитини, тому що передбачила її смерть?

— Звичайно ж, ні.

— А. Ну, тоді, мабуть, ти судиш про мене за іншими мірками.

— Я тебе не суджу. Я просто хочу, щоб ти припинила втручатися в наше з Річардом життя.

— Посланця часто страчують за послання.

— Шота, коли ми бачилися востаннє, ти сказала, що, якщо ми зупинимо Володаря, ти будеш у нас в боргу. Ти попросила мене допомогти Річарду.

Ми зупинили Володаря. Це дорого коштувало нам, але ми його зупинили. Ти у нас в боргу.

— Так, я знаю, — прошепотіла Шота. — Саме тому я послала Надін.

Келен відчула, як у неї знову скипає лють.

— Вельми дивний спосіб виразити свою вдячність, — загрозливо сказала вона.

— Ні, дитино, — м'яко відповіла Шота. — Ти дивишся на речі, але очі твої незрячі.

Келен розуміла, що повинна допомогти Річарду, з'ясувавши все, що можливо, — і захистити його, якщо доведеться. Але перш вона повинна отримати відповіді, і, значить, доведеться терпіти цю ухильну бесіду.

— Що ти маєш на увазі? — Запитала вона. Шота потягувала чай.

— Ти лягла з Річардом?

Питання застало Келен зненацька, але вона швидко оговталася. Вона недбало знизала плечима і відповіла байдуже:

— По суті справи, так.

Шота відставила чашку і пильно подивилася на Келен.

— Ти брешеш.

Радіючи, що в голосі Шоти прослизнули нотки переляку, Келен підняла брову:

— Це чиста правда. Якщо тобі не до душі послання, чи будеш ти гніватися на посланця?

Очі Шоти звузилися. Її погляд був спрямований на Келен як стріла, лежача — тятиві.

— Де, Мати-сповідниця? Де це було?

Келен тріумфувала, бачачи, що Шота починає злитися.

— Де? Яка різниця де? Або ти вирішила стати не відьмою, а пліткаркою? Я спала з ним. Подобається тобі це чи ні, але це правда. Я більше не незаймана.

Я була з Річардом; все інше не важливо.

Пильний погляд Шоти став смертельно небезпечним.

— Де? — Повторила вона.

Тон її був загрозливим, і Келен на мить забула, що їй нічого боятися жінки-відьми.

— В обителі між світами, — сказала вона з раптовою тривогою. — Добрі духи… віднесли нас туди. — Вона затнулася. — Добрі духи подарували… вони хотіли, щоб ми були разом.

— Розумію. — Пильний погляд Шоти охолов, і до неї повернулася посмішка. — Боюся, що це не в рахунок.

— Не в рахунок! Що, в ім'я всього святого, ти хочеш скачати? Я була з Річардом. Ось і все. Чи ти допитуєшся тільки тому, щоби впевнитися, що це правда.

— Правда? Ти не була з ним в цьому світі, дитя. У цьому світі, в якому всі ми живемо. Стало бути, це не в рахунок. У цьому світі ти все ще незаймана.

— Нісенітниця якась. — Шота знизала плечима:

— Думай що хочеш. Я рада, що ти не була з Річардом.

Келен склала на грудях руки.

— Цей світ або інший — яка різниця. Я була з ним. Шота глузливо вигнула брову.

— Якщо так, чому ж в цьому світі ви не ляжете з ним, раз ти вже втратила цноту, як стверджуєш? — Келен моргнула.

— Ну, я… Ми… ми подумали, що краще всього почекати, поки…

Дзвінкий сміх Шоти розсипався в ранковому повітрі.

— Ось бачиш? Ти знаєш, що я права. — Вона знову взялася присьорбувати чай, хихикаючи між ковтками.

Келен злилася, але відчувала, що програла спір. Вона постаралася напустити на себе впевнений вигляд і потяглася за чашкою.

— Якщо тобі хочеться всякими формальностями вводити себе в оману прошу. Я-то знаю, як було насправді, — сказала вона. — Але я не розумію, чому тебе це має стосуватися.

Шота подивилася на неї.

— Ти знаєш чому, Мати-сповідниця. Дитина сповідниці обов'язково успадковує її магію. Якщо у вас народиться дитина, це буде хлопчик. Я веліла вам обом згадати про це, перш ніж ви ляжете разом. Від тебе хлопчик успадкує магію сповідниць. Від Річарда — його дар. Такого небезпечного поєднання в світі ще не бувало.

Келен відповіла, намагаючись за терплячим, вдумливим тоном приховати внутрішній жах, який охопив її, коли вона в черговий раз почула це передбачення Шоти.

— Шота, ти могутня відьма і, напевно, дійсно знаєш, що це буде хлопчик. Але ти не можеш знати, що він неодмінно буде таким же, як більшість Сповідників в минулому. Не всі вони були чудовиськами. Ти не Творець, щоб знати це напевно.

— Щоб це знати, не обов'язково бачити майбутнє. Всі — не майже більшість, а всі до єдиного — Сповідники були чудовиськами, звірами, позбавленими совісті. Моя мати жила в темні часи, які обрушив на світ один Сповідник. А ви впустите у світ не просто Сповідника, а Сповідника з даром. Ти навіть не можеш уявити, якою це загрожує катастрофою. Саме тому, якщо у сповідниці народжується хлопчик, вона повинна наказати чоловікові убити його. Ти любиш Річарда і ніколи не попросиш його про це. У вас обох не вистачить сил це зробити. У мене сили вистачить. Я вже попереджала, що зроблю це, і можу ще раз повторити — в цьому немає нічого особистого.

— Ти говориш про події далекого майбутнього так, немов вони вже відбулися, — сказала Келен, — але невідомо ще, чи буде все так, як ти стверджуєш. А інші події вже відбулися — і лише завдяки Річарду ти ще жива. Ти казала, що, якщо ми з Річардом замкнемо завісу, ти будеш вічно нам вдячна.

— Я вдячна.

Келен нахилилася вперед.

— І на знак вдячності ти погрожуєш вбити мою дитину і намагалася вбити мене, коли я прийшла, щоб попросити у тебе допомоги?

Шота насупилася.

— Я не зробила жодної спроби позбавити тебе життя.

— Ти наказала Самюелю напасти на мене і тепер маєш нахабство дорікати мені в тому, що я підготувалася до самозахисту. Цей твій маленький негідник накинувся на мене. Не будь у мене зброї, хто знає, чим би це закінчилося. І це — твоя вдячність? Він сказав, що, коли ти закінчиш зі мною говорити, він мене з'їсть. І ти чекаєш, ніби я повірю в твої добрі наміри?

Шота перевела свій пильний погляд на гай.

— Самюель! — Крикнула вона. — Самюель! Швидко сюди! Приосадкувата істота вискочило з-під дерев. Самюель підбіг до Шоти і сів біля її ніг.

— Хазяйка, — промуркотів він.

— Самюель, що я говорила тобі щодо Матері-сповідниці?

— Господиня сказала, щоб Самюель зустрів її. Шота кинула погляд на Келен.

— Що ще?

— Щоб Самюель привів її до вас.

— Самюель! — Шота підвищила голос.

— Господиня сказала, щоб я не заподіював їй шкоди.

— Ти напав на мене! — Викрикнула Келен. — Ти повалив мене і стрибнув зверху! Ти хотів мене з'їсти.

— Це правда, Самюель?

— Самюель не шкодив красивій пані, — буркнув Самюель.

— Те, що вона говорить, — правда? Ти нападав на неї? — Самюель зашипів на Келен. Шота стукнула його пальцем по голові. Він стиснувся в грудку біля її ніг.

— Самюель, що я тобі веліла?

— Самюель повинен привести Мати-сповідницю. Самюель не повинен торкатися Матері-сповідниці. Самюель не повинен заподіювати зло Матері-сповідниці. Самюель не повинен загрожувати Матері-сповідниці.

Шота потарабанив пальцями по столу.

— І ти не послухався мене, Самюель? — Самюель сховав голову під її платтям.

— Самюель, відповідай на питання: те, що говорить Мати-сповідниця, — правда?

— Так, господиня, — проскавчав Самюель.

— Я дуже розчарована в тобі, Самюель.

— Самюель просить вибачення.

— Ми обговоримо це пізніше. Залиш нас.

Самюель поскакав назад до гаю. Шота повернулася і подивилася Келен в очі.

— Я сказала йому, щоб він до тебе не доторкався. Розумію, чому ти вирішила, що я хочу тобі зла. Я приношу вибачення. — Вона налила Келен ще чаю. Ти переконалася? Я зовсім не збиралася тебе вбивати.

Келен зробила ковток з чашки.

— Самюель — дрібниці. Я знаю, що ти хочеш розлучити мене з Річардом, але більше я тебе не боюся. Ти вже не зможеш заподіяти зла ні мені, ні йому.

Шота посміхнулася:

— Справді?

— Раджу не намагатися використовувати свою магію.

— Магію? Я постійно її використовую. Навіть коли дихаю.

— Я говорю про те, щоб звернути її проти мене. Якщо ти зробиш таку спробу, тобі її не пережити.

— Дитя, у мене немає ні найменшого бажання заподіювати тобі зло, що б ти там не думала.

— Непотрібно запевняти мене в цьому тепер, коли ти зрозуміла, що тобі не вдасться.

— Справді? А тобі не спадало на думку, що чай міг бути отруєний?

Келен здригнулася, і посмішка Шоти стала ширше.

— Ти?..

— Звісно, ні. Я сказала, що не бажаю тобі зла. Але я могла б заховати гадюку біля твоїх ніг. Гадюки не люблять різких рухів.

Якщо Келен ненавиділа щось, так це змій, і Шота добре це знала.

— Заспокойся, дитино. Немає ніякої гадюки під твоїм стільцем. — Шота взяла собі ще тост. Келен перевела подих.

— Але ти хотіла, щоб я подумала, ніби вона там є.

— Я хотіла, щоб ти зрозуміла — довіру можна переоцінити. Якщо це доставить тобі задоволення, можу сказати, що завжди бачила в тобі велику небезпеку. Але те, що ти навчилася вивільняти інший бік своєї магії, для мене мало що значить. Є багато речей, які лякають мене куди більше. Твоє бажання народити дитину. Твоя зарозуміла самовпевненість.

Келен ледь не підскочила від гніву, але раптом подумала про дітей, вмираючих в Ейдіндрілі, поки вона обмінюється звинуваченнями з Шотою. Шоті щось було відомо про цю чуму і про вітри, які полюють на Річарда. Що значить у порівнянні з цим її гордість?

Келен згадала пророцтво:… жоден клинок, викуваний зі сталі або створений магією, не може вразити цього ворога.

Точно так само і сутичка з Шотою ні до чого не приведе. Келен була змушена зізнатися собі, що прийшла сюди тільки для того, щоб мстити. А її істинний обов'язок — допомогти людям, які страждають і вмирають там, в Ейдіндріле. А вона поставила свої інтереси вище за життя невинних людей.

— Шота, я йшла сюди, затамувавши в серці зло — через Надін. Я хотіла, щоб ти залишила Річарда і мене в спокої. Ти кажеш, що хочеш допомогти нам. Я теж хочу допомогти людям, які страждають і вмирають в цю хвилину.

Чому б нам, хоча б на час, не домовитися вірити словам один одного?

Шота вивчала свою чайну чашку.

— Не треба впадати в крайності, дитя.

Келен досліджувала свій страх і свій гнів — і зрозуміла, що не вірила Шоті тільки через те, що та послала Надін. Але що, якщо це не було помилкою Шоти? Що, якщо Надін діяла сама по собі, як Самюель? Що, якщо Шота говорить правду і дійсно не бажає зла Річарду? Якщо це так, то Келен даремно накинулася на неї.

Келен зізналася собі в тому, що бажала лише помститися й не хотіла нікого слухати.

Вона поклала руки на стіл. Шота, спокійно потягуючи чай, дивилася, як сині нитки навколо пальців Келен гаснуть і зникають. Келен не знала, чи буде вона здатна знову закликати Кон Дар, якщо доведеться битися з Шотою, але розуміла, що це вже не має значення.

Зазнати невдачі в головному — занадто висока ціна за її гордість.

Думай про рішення, а не про завдання, завжди говорив Річард. Їй треба було відразу повірити Шоті.

— Шота, — прошепотіла Келен, — я завжди чула про тебе найгірше. Страх це всього лише наслідок. Як ти казала, мене засліпила ревнощі — жорстокий наглядач. Я прошу тебе пробачити мою впертість і зухвалість. Я знаю, що ти намагалася допомагати людям раніше. Будь ласка, допоможи мені зараз. Мені потрібні відповіді. Від цього залежить життя багатьох людей. Будь ласка, поговори зі мною. Я спробую слухати з відкритим розумом, знаючи, що ти — всього лише посланець.

Шота поставила чашку на стіл.

— Мої вітання, Мати-сповідниця. Ти заслужила право задати мені питання. Май хоробрість почути відповіді, і вони допоможуть тобі.

— Присягаюся, я зроблю все, що в моїх силах, — сказала Келен.