Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

11

Падаючи, Надін потрапила факелом Марлін прямо по переніссі. Він випустив її і почав відчайдушно стирати з лиця гарячу смолу. Потоком його знесло вниз. Келен схопила Надін за руку і вдруге допомогла їй вибратися на камінь.

Притулившись до стіни, вони важко дихали, тремтячи від переляку.

— Ну що ж, — вимовила нарешті Келен. — Принаймні тепер ми точно знаємо, яким шляхом він пішов.

Надін після другого купання бив сильний озноб. Мокре волосся обліпило її обличчя і шию.

— Я не вмію плавати. І тепер розумію, чому ніколи не хотіла вчитися.

Мені це не подобається.

Келен посміхнулася. У цієї жінки виявилося набагато більше мужності, ніж вона думала. Але усмішка згасла, ледве Келен згадала, чому Надін зявилася в Ейдіндрілі і хто її сюди відправив.

— Пусти мене вперед. Надін взяла факел обома руками і підняла над головою. Келен обхопила її за талію, і вони навшпиньки розвернулися. Надін була холодною, як риба взимку. Втім, і сама Келен була не набагато теплішою.

Пальців ніг вона вже не відчувала.

— А раптом він пропливе вгору за течією і втече? — Стукаючи зубами, запитала Надін.

— Сумніваюся, що з однією рукою це можливо. Напевно, він зрозумів, що ми його наздоганяємо, і тримався за камінь, чекаючи нас, щоб втопити.

— А якщо він ще раз це зробить?

— Тепер я іду першою. Він схопить мене, і це буде його останньою помилкою.

— А якщо він тебе пропустить і знову схопить мене?

— Тоді вріж йому посильніше, ніж в той раз!

— Я і так врізала йому з усієї сили!

Келен посміхнулася і підбадьорливо стиснула Надін лікоть.

— Я знаю. Ти молодець. І дуже хоробра!

Вони повільно просувалися вперед, кілька разів поверталися, тому що їм поздавалося, ніби у воді промайнуло обличчя Марліна. Але це виявився всього лише якесь сміття.

Факел чадив все більше і погрожував скоро згаснути. У дитинстві Келен досліджувала водостоки та тунелі під палацом, але тоді вони здавалися їй нескінченними. Вона не знала їх протяжності і тільки молилася добрим духам, щоб вихід був уже близько.

Шум води змінився, але що це означає, Келен не знала. Канал попереду пішов вправо.

Келен різко зупинилася, навіть не почувши щось, а скоріше відчувши.

Жестом вона веліла Надін завмерти і мовчати.

Вологі стіни попереду освітилися. Почувся наростаючий гул.

За повороту вирвався вогненна куля. Жовто-синій згусток полум'я, що заповнив весь простір тунелю, з ревом летів прямо на них.

Рідкий вогонь, що сповіщає смерть.

Вогонь Чарівника.

Келен схопила Надін за волосся.

— Затримай подих!

І разом з нею пірнула у воду, буквально на мить випередивши ревучий клубок вогню. Вода була такою крижаною, що вона ледь не захлинулася від шоку.

Келен відкрила очі і побачила над головою палаюче пекло. Надін відчайдушно рвалася на поверхню. Келен, вчепившись лівою рукою в камінь, правої притискала її до себе. Надін, яка боялася втонути, пручалася.

Поступово Келен теж почала опановувати паніка.

Коли нагорі знову стало темно, Келен, з палаючими від нестачі кисню легенями, виринула на поверхню і виштовхнула Надін. Кашляючи й задихаючись, Надін хапала ротом вологе повітря.

По тунелю понеслася ще одна вогненна куля.

— Вдихни глибше! — Крикнула Келен.

Вони знову пірнули. У Келен промайнула думка, що Надін воліла б згоріти, ніж потонути, але сама вмирати вона не збиралася. Чарівний вогонь палав зі смертельною непохитністю, підкоряючись волі чарівника, який його зробив.

Келен розуміла, що довго так тривати не може. Вода крижана, і навіть якщо вони не потонуть, холод в кінці кінців вб'є їх так само вірно, як чарівний вогонь.

Крізь полум'я їм до Джегана не добратися. Значить, залишається одне — рухатися нижче полум'я. Під водою.

Келен придушила страх потонути, переконалася, що тримає Надін міцно, і відпустила камінь, за який трималася.

Протягом завертіло їх і стрімко понесло вперед.

Келен відразу ж втратила всяке уявлення про те, де верх, а де низ.

Стукнувшись об камінь пораненим плечем, вона мало не завила, але вчасно задавила крик, щоб не втратити дорогоцінний повітря.

Тільки коли від нестачі кисню у неї в очах почало зеленіти, Келен вирішила виринути. Здоровою рукою вона продовжувала тримати Надін, а другий примудрилася вхопитися за камінь. Біль у плечі була страшною, але Келен вчепилася міцно і, зорієнтувавшись, відштовхнулася від каменя і спливла на поверхню.

Світло. Футах в двадцяти виднілася кам'яна решітка. Крізь неї пробивалися промені післяполудневого сонця.

Ледве голова Надін здалася над водою, Келен миттєво затиснула їй рота долонею.

На камені поруч із гратами стояв Марлін.

Він дивився в інший бік, і Келен побачила, що з його спини стирчать обламані стріли, роблячи його схожим на дивовижного їжака. Він похитнувся, переходячи на наступний камінь, і Келен зрозуміла, що довго маріонетці Джегана не протягнути.

Обрубок його лівої руки не кровоточив. Ох, якби Келен могла бути впевнена, що Марлін помре раніше, ніж дістанеться до замку! Джеган, судячи з усього, завзято гнав пораненого чарівника вперед. Келен уявлення не мала наскільки далеко поширюються здатності соноходця управляти чужим розумом, як йому вдається підтримувати в Марліні життя і заставляти рухатися, але розуміла — імператор змусить його винести будь-які муки, аби виконати своє бажання.

Марлін виставив перед собою руку і розвів пальці. Келен виросла серед чарівників і знала: він закликає повітря. Пролунав вибух, зметнулися уламки і пил. У пролом полилося сонячне світло.

Потік відразу став сильніше. Келен, виснажена і поранена, не втрималася і відпустила і камінь, і руку Надін.

Вода стрімко понесла її до пролому. Келен борсалася, шукаючи, за що можна зачепитися, але марно. Набрати в груди повітря вона не встигла і швидко почала задихатися.

Біля самого краю пролому її пальці намацали гострий камінь, але вир затягнув Келен на дно, і вона вдарилася головою об нижній кінець решітки. Ледь не втрачаючи свідомість, вона вилізла по решітці на поверхню і стала жадібно дихати. Їй здавалося, що вона вдихає більше води, ніж повітря.

Потім Келен глянула вгору і зустріла злісну усмішку Джегана. Він стояв всього в декількох кроках.

Потік поступово втягував її в пролом, і у Келен не вистачало сил опиратися натиску. Як вона не старалася, дістатися до Джегана їй не вдасться. Всі сили йшли на те, щоб хоча б дихати.

Келен озирнулася — і її подих, за яке вона так боролася, ледь не обірвалося. Вони знаходилися в східній частині палацу, де фундамент був найвищим. Випливаюча з водостоку вода розбивалася об каміння футах в п'ятдесяти внизу.

— Ну-ну, дорогенька! Як мило з твого боку зайти подивитися, як я тікаю.

— Куди ти зібрався, Джеган? — Зуміла видавити Келен.

— Я думаю, треба піднятися в замок. Келен вдихнула, але замість повітря хильнула води і закашлялась.

— Навіщо тобі в замок? Що тобі там знадобилося?

— Дорогенькаа, ти обманюєш себе, якщо вважаєш, то я розповім тобі те, що тобі знати ні до чого.

— Що ти зробив з Карою?

Джеган посміхнувся, але не відповів. Піднявши руку, він потоком повітря вибив ще шматок грат.

Камінь, за який чіплялася Келен, розколовся. Келен встигла вхопитися за уцілілу частину решітки буквально в останню мить. Глянувши вниз, вона побачила камені біля підніжжя фундаменту. Навколо гриміла вода.

Келен відчайдушно намагалася вилізти назад по залишку решітки. Страх надав їй сил, і вона зуміла відсунутися від самого краю, але далі пробратися не змогла. Вода дуже міцно притиснула її до каменя.

— Не виходить, дорогенька?

Келен хапала повітря ротом, борючись з напором води. Вона розуміла, що повинна зупинити Джегана, але не могла придумати, як це зробити.

Вона подумала про Річарда.

Джеган знову підняв руку своєї маріонетки.

Надін вискочила з води прямо у нього за спиною. Однією рукою вона трималася за камінь, а в другій як і раніше стискала згаслий факел. Погляд у неї був божевільний. Широко розмахнувшись, вона вдарила Марліна факелом по ногах.

Він впав у воду, і протягом підтягла його прямо до Келен. Єдиною рукою він ухопився за зламану решітку і відчайдушно спробував вибратися з потоку. Судячи з усього, він і не припускав, що канал може кінчатися великим водоспадом.

Пораненою рукою Келен міцно вчепилася в камінь.

Іншою рукою вона схопила Марліна за горло.

— Так-так! — Прошипіла вона крізь зуби. — Погляньте-но, кого я зловила: сам великий і всемогутній імператор Джеган.

Він посміхнувся, показавши зламані зуби.

— Взагалі-то, дорогенька, — вимовив він скреготливим голосом, — ти спіймала Марліна. Вона присунулася ближче до нього.

— Ти так гадаєш? А чи знаєш ти, що магія сповідниця швидше думки?

Саме тому в людини, якого я торкаюся, немає ніякої надії. Ні найменшої. Чарівні пута, що зв'язують мене з Річардом ралом, не дозволяють тобі проникнути в мій розум. Отже, тепер розум Марліна — наше з тобою поле битви.

Уяви, що моя магія діє швидше думки. Як ти вважаєш? Чи не здається тобі, що я можу захопити і тебе разом з Марлін?

— Два розуми в одному? — Хмикнув він. — Сумніваюся, дорогенька.

— Подивимося. Сподіваюся, тебе я теж дістану. Сподіваюся, ми покінчимо з війною і Імперським Орденом прямо тут і зараз.

— Дорогенькаа, ти дуже дурна! Людині судилося звільнити світ від кайданів магії.

Навіть якщо ти зумієш вбити мене тут і зараз — а це тобі не вдасться, — ти не покінчити з Орденом. Він переживе будь-яку людину, навіть мене, тому що це битва всього людства в ім'я того, щоб успадкувати цей світ.

— І ти справді думаєш, ніби я повірю, що ти робиш все це не заради себе самого? Та ти просто прагнеш влади!

— Аж ніяк. Я насолоджуюся владою. Але насправді я всього лише осідлав коня, який уже мчав щодуху. І він вас затопче. Ти дурепа, яка чіпляється за вмираючу магію чарівництва.

— Дурепа, яка тримає тебе за горлянку. Великий Джеган, що проголошує, що бажає тільки перемоги людини над магією, сам раз у раз вдається до цієї самої магії!

— Поки що. Але коли магія помре, я стану просто людиною у якої вистачить відваги і сили правити. Без магії.

Келен захлеснула скажена лють. Ця людина наказала убити тисячі ні в чому не винних людей. Кат Ебініса, І тепер він збирається поневолити весь світ.

Він хоче вбити Річарда.

У тиші її розуму, в серцевині її чарівної сили не було ні холоду, ні втоми, ні страху. В її розпорядженні було скільки завгодно часу. Джеган не робив спроб вирватися — втім, навіть якби він спробував, нічого б не зміг… Він в її владі.

Келен зробила те, що робила сотні разів, — звільнила свою силу.

На якийсь невловимий проміжок часу вона відчула щось інше.

Опір там, де його ніколи раніше не було. Стіна.

Як розпечена сталь прорізає скло, магія Келен проламала стіну.

І розтрощила розум Марліна.

Грянув беззвучний грім.

Камені здригнулися. Келен і Марліна накрила стіна кам'яної крихти і водяного пилу. Надін, яка виявилася занадто близько від сплеску магії сповідниці, закричала від болю.

Щелепа Марліна безвольно відвалилася. Як тільки магія сповідниці руйнує розум людини, той стає її рабом і потребує її наказах.

Втім, Марлін уникнув цієї долі.

З його вух і носа хлинула кров. Голова впала на плече. Мертві очі втупилися в порожнечу.

Келен відпустила його шию; тіло Марліна ковзнуло в пролом і полетіло на камені вниз. Келен знала: вона майже дістала Джегана, але все ж не змогла. Соноходець випередив магію сповідниці.

До неї нахилилася Надін:

— Хапайся за мою руку! Я не можу триматися за камінь вічно!

Келен вчепилася за її руку. Після магічного удару навіть Келен, Мати-сповідниця і, можливо, наймогутніша з усіх, що існували коли-небудь сповідниць, могла тільки через кілька годин знову користуватися своїм чарівництвом. А на те, щоб відновити фізичні сили, часу було потрібно ще більше. Вона була зовсім виснажена і більше не в змозі боротися з течією. Якби не Надін, вона б уже відправилася слідом за Марліном.

За допомогою Надін Келен дісталася до каменів. Тремтячи від холоду, вони повилазили з води.

Від пережитого жаху Надін схлипувала. У Келен не було сил заридати, але вона розуміла, що зараз почуває Надін.

— Я не торкалась його, коли ти звільнила свою магію, але мені здалося, що в мене тріщать всі кістки. Зі мною… Адже мені твоя магія нічого не зробила, так? Я не помру?

— Не помреш, — заспокоїла її Келен. — Тобі було боляче, бо ти була занадто близько, от і все. От якби ти його торкалася, було б набагато гірше.

Тобі прийшов би кінець.

Надін мовчки кивнула. Келен обняла її і пошепки подякувала. Надін посміхнулася крізь сльози.

— Нам треба повернутися до Кари, — сказала Келен. — І ми повинні поспішити.

— Як? Факела у нас більше немає. Назовні не вийти, а якщо підемо тією дорогою, якою прийшли, то заблукаємо в темряві. Треба дочекатися солдатів зі смолоскипами.

— Немає нічого неможливого, — втомлено кинула Келен. — Ми весь час згортали направо, так що тепер будемо триматися лівою рукою за стіну і виберемося.

Надін тицьнула пальцем у темряву тунелю.

— Може, це спрацює в коридорах, але у водостоку ми заплуталися. Ми ні за що не знайдемо вхід.

— Вода в середині тунелю шумить інакше. Ти не помітила? Я пам'ятаю цей звук.

Треба спробувати. Кар потрібна допомога. Надін якийсь час дивилася на неї, потім кивнула:

— Гаразд. Тільки почекай трохи. — Вона відірвала смужку від Подолу сукні і якомога тугіше перев'язала Келен рану в плечі. — Пішли! І старайся менше рухати рукою, поки я не зможу зашити тобі рану і не накладу припарку.