Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

65

Енн нахилилася до нього. — Це ти винен.

Вони сиділи на підлозі в центрі кімнати. Зедд повернув голову до Аннеліне.

— А ти розбила її улюблене дзеркало.

— Це вийшло випадково, — заперечила Енн. — А ти зруйнував їх вівтар.

— Я просто хотів його почистити. Звідки мені було знати, що він загориться?

Нічого було завалювати його сухими квітами. А ти пролила ягідне вино на її краще плаття.

Енн підняла ніс.

— Глечик був занадто повний. А наливав його ти. Крім того, ти зламав ручку його улюбленого ножа. Дерево, з кореня якого вона була зроблена, зустрічається рідко. Не дивно, що він так засмутився.

Зедд посмутнів.

— Що я знаю про заточку ножів? Я чарівник, а не коваль.

— І це цілком пояснює випадок з конем старійшини.

— Я тут ні при чому. Не я залишив ворота відкритими. Принаймні мені так здається. Так чи інакше, старійшина купить іншого, він собі це може дозволити.

А от як тобі вдалося пофарбувати волосся його третьої дружини в зелений колір, мені досі незрозуміло.

Енн склала руки на грудях.

— Ну, це теж була випадковість. Я думала, ці трави зроблять її волосся ароматними. Я хотіла її порадувати. А ось його кроляча шапка — це вже не випадковість; це була звичайна лінь. Замість того щоб стежити за нею, ти залишив її сохнути біля вогню і пішов. Цей головний убір був твором мистецтва, весь розшитий бісером. Нелегко буде зробити йому заміну.

Зедд знизав плечима.

— Взагалі-то ми не говорили їм, що добре вміємо працювати по господарству.

— Цілком вірно. Ми цього не говорили. Вони самі винні. Ми не могли сказати, тому що вони нас не питали.

— Звичайно, не могли. — Енн кашлянула.

— Як по-твоєму, що вони збираються з нами робити? Вони сиділи спиною один до одного, пов'язані товстою мотузкою. На зап'ястях у них і раніше були браслети, що пригнічували їх чарівну силу.

Зедд подивився туди, де йшло гаряче обговорення. Старійшина з непокритою головою, його перша дружина і шаман скаржилися один одному на бранців. Зедд розумів не всі слова, але суть вловлював.

— Вони вирішили, що раби приносять їм більше збитку, ніж користі, і тепер думають, як від нас позбавитися, — прошепотів він Аннеліні.

— Ну що? — Запитала вона, коли суперечки нарешті завершилися. — Що вони надумали? Вони нас звільнять?

Доакі подивилися на бранців. Зедд знаком велів Енн поводитися тихіше.

— Мені здається, нам все-таки треба було проявити побільше старанності, прошепотів він через плече. — По-моєму, справа погана.

— Чому? Що вони збираються зробити? — Глузливо сказала Енн. — Повернути нас нантонгам і зажадати назад свої ковдри?

Зедд похитав головою. Доаки піднялися. Намиста шамана задеренчали.

Старійшина вдарив об підлогу палицею.

— Хотілося б мені, щоб вони це зробили. Вони хочуть покрити витрати і ще отримати прибуток. Нас з тобою чекає подорож. Вони тільки що вирішили, що найвигідніше продати нас племені людожерів. У Енн закрутилася голова.

— Людожерів?

— Саме це вони і сказали. Людожерів.

— Зедд, ти зумів зняти з себе Рада-Хань. Невже ти не в змозі прибрати ці мотузочки з наших зап'ясть? По-моєму, зараз саме час.

— Боюся, що, коли нас кинуть у котел, вони як і раніше будуть на нас. Зедд подивився на старійшину і шамана і сказав:

— Ну що ж, все було весело, Енн. Але, здається, веселощі закінчилося.

Уоррен похитнувся, і Верна ледве встигла його підхопити. Підбігла Жанет і закинула собі на плече його іншу руку.

— Ти впевнений? — Пошепки запитала Верна Уолша. — Тут? Натан хотів, щоб ми зустрілися з ним у Хагенському лісі?

— Так, — кивнув Уолш, а Кларисса додала:

— Він сказав мені саме цю назву.

Верна роздратовано зітхнула. Цілком у дусі Натана змусити їх увійти в Хагенський ліс. Річард, правда, очистив його від мрісвізів, але все одно це місце було їй не до душі.

Чорні гілки тяглися до них, немов скорчені руки мерців, коріння хапали їх за ноги. У сирому повітрі пахло гниллю. Верна ніколи не заходила так глибоко в Хагенський ліс — і в неї були для цього серйозні підстави.

— Як ти, Уоррен? — Прошепотіла вона.

— Прекрасно, — пробурмотів він здавленим голосом.

— Вже скоро, Уоррен. Ще трохи потерпи, і все закінчиться. Натан допоможе тобі.

— Натан… — Повторив він, задихаючись. — Потрібно його попередити…

Вони наткнулися на якісь древні руїни, порослі мохом. Уламки стіни валялися в траві, немов білі кістки; Верна побачила ряд зруйнованих колон, що нагадували ребра кістяка якогось чудовиська.

Крізь підлісок пробивалося світло, і скоро Уолш і Боллесдун вивели їх до багаття. Вогонь горів у вогнищі, на швидку руку складеному на кам'яних плитах колишньої підлоги. За багаттям Верна побачила якусь круглу стіну, що нагадувала широкий колодязь. Вона не знала, що це за місце і чим були раніше ці руїни, але це не дивно: в Хагенський ліс звичайні люди намагалися не забрідати.

Натан, одягнений як багатий дворянин, піднявся їм назустріч. Вигляд у нього був грізний, особливо без Рада-Хань навколо шиї. Він посміхнувся; Уолш і Боллесдун голосно зареготали і радісно прийнялися аплодувати один одного по спині.

Кларисса кинулася до Натана і міцно обійняла його. Потім вона гордо простягнула йому книгу. Натан взяв її і посміхнувся Клариссі посмішкою, призначеною тільки їй. Кларисса засяяла. Верна закотила очі.

— Верна! — Вигукнув Натан, побачивши її. — Радий, що ти наважилася це зробити.

— Дуже приємно бачити вас. Магістр Рал.

— Не хмурся, Верна, у тебе будуть зморшки. — Він обвів поглядом решту.

— Отже, Жанет, ти теж до нас приєдналася. — Він злегка підняв брову. — І Амелія. — Він повернувся до жінки, що стоїть трохи осторонь. — А це хто у нас тут?

Кларисса поманила Менді, і та, стискаючи біля горла плащ, боязко вийшла вперед.

— Натан, це моя подруга Менді. З Ренвольда. Менді схилила коліно.

— Магістр Рал, моє життя належить вам.

— Ренвольд… — Брова Натана знову трохи сіпнулася, коли він кинув швидкий погляд на Клариссу. — Отже, ти рада, що втекла від Джегана, Менді?

— Я в боргу у вас і Кларисси, — сказала Менді, піднявшись. — Вона сама хоробра жінка, яку я коли-небудь бачила.

Кларисса хихикнула і притиснулася до Натана.

— Дурниця. Я так вдячна добрим духам за те, що вони послали тебе мені назустріч, а то б я ніколи навіть не дізналася, що ти там.

Натан знову подивився на Верну:

— А це хто? Юний Уоррен, я гадаю? — Верна щосили постаралася зберегти на обличчі дружелюбний вираз.

— Натан…

— Магістр Рал. — Він на мить насупився. — Втім, ми старі друзі, Верна. Для тебе я як і раніше Натан, як і для всіх старих друзів.

Верна покусала губи.

— Натан, — знову почала вона, — ти правий, це Уоррен. Ти можеш йому допомогти?

Він тільки починає осягати свій дар. Я зняла з нього Рада-Хань завчасно, і нічого більше не захищає його від дару. У нього моторошні головні болі. Натан, він дуже поганий. Я піду за тобою куди завгодно, якщо ти допоможеш йому.

— Допоможу йому?

— Будь ласка, Натан. Я благаю тебе.

— Досить, Верна. Я і так з радістю допоможу хлопчикові. — Він повів рукою. Підведіть його до вогню.

Уоррен щось промимрив, намагаючись проявити ввічливість, але він був майже без свідомості. Верна і Жанет підвели його до багаття і стали поруч, підтримуючи його, щоб він не впав.

Натан підсмикнув штани і сів на кам'яну підлогу, схрестивши ноги. Поруч із собою він поклав книгу. Він уважно вдивлявся в обличчя Уоррена і зводив брови.

Потім помахом руки він звелів Верні і Жанет віддалитися і за допомогою чарівної мережі сам став утримувати Уоррена у вертикальному положенні.

— Уоррен, — суворим голосом наказав Натан. Уоррен відкрив очі. — Простягни руки вперед.

Уоррен витягнув руки. Натан зробив те ж саме, і їх пальці стикнулися.

Пророки дивилися один одному в очі.

— Нехай твій Хань тече крізь мої пальці, — промовив Натан. — Відкрий сьомі ворота. Всі інші закрий. Ти розумієш, про що я кажу?

— Так.

— Гарний хлопчик. Тоді дій. Якщо ти будеш мені допомагати, мені буде простіше.

Їх огорнуло тепле золотисте сяйво. Нічне повітря затремтів від магії цього світла, але ні спеки, ні полум'я не було. Верна не могла зрозуміти, що робить Натан.

Все це було їй незнайоме.

Натан все життя був загадкою для сестер Світу. Він здавався Верні старим, навіть коли сама вона була юною дівчиною. Навіть самі терплячі сестри завжди вважали його принаймні неврівноваженим.

Були у Палаці Пророків і такі, хто взагалі не вірив, що дар Натана не обмежується одними пророцтвами. Інші, навпаки, підозрювали, хоча і не були в цьому впевнені, що він здатний на більше, ніж дозволяє собі показати. А дехто так боявся його, що не наважувався підходити до його покоїв, незважаючи на те що на шиї у Натана тоді був ще Рада-Хань. Верна ж завжди вважала Натана ходячим нещастям.

Зараз вона дивилася, як цей шкідливий старий розпусник намагається врятувати життя людині, яку вона любить. Світло то згасало, то спалахувало яскравіше, немов щось забувало, йдучи, і знову поверталося з півдороги.

Уолш і Боллесдун тинялися біля круглої кам'яної стіни позаду вогнища, але решта як заворожені дивилися на Натана і Уоррена. Верна розуміла сенс його дій не більше, ніж могла зрозуміти його Менді.

Верна злегка стривожилася, коли чарівники, стикаючись пальцями, піднялися в повітря на кілька дюймів, і заспокоїлася, тільки коли вони знову опустилися на землю.

Раптово Натан плеснув у долоні.

— Все! — Оголосив він. — Це повинно подіяти. Верна не розуміла, як цього могло бути достатньо, щоб примирити Уоррена з його даром.

Уоррен, проте ж, широко посміхався.

— Натан, це було дивовижно. Голова відразу пройшла. Я наче заново народився. Такої ясності в думках у мене ніколи не було.

Натан взяв чорну книгу.

— Мені теж це сподобалося, малюк. Цій зграї сестер знадобилося триста років, щоб зробити для мене те, що зараз зробив для тебе я. Правда, в той час вони були куди тупіше. — Він покосився на Верну. — Пробач, аббатиса. Я не хотів нікого образити.

— Тобі це і не вдалося. — Верна підскочила до Уоррена. — Спасибі, Натан. Я так за нього турбувалася! Ти не уявляєш собі, яке це для мене полегшення.

Лице Уоррена втратило радісний вираз.

— Натан, тепер, коли ти мені допоміг, я ще ясніше бачу, що ми необережно дали Джегану зрозуміти сенс пророцтва про…

Натан скрикнув. Кларисса скрикнула. Верна застигла. Вона відчула, як щось гостре кольнуло її в спину.

Амелія встромила дакрил Натану в стегно. Менді приставила ніж до горла Кларисси. Жанет вперла вістря дакрила в спину Верні. Уоррен завмер, коли Жанет посварилась пальцем йому і двом солдатам.

— Не ворушись, Натан, — попередила Амелія, — інакше я звільню свій Хань і ти відразу помреш.

— Уоррен правий, — сказала Жанет. — Він дав його превосходительству дуже цінну інформацію.

— Амелія, Жанет! — Вигукнула Верна. — Що ви робите?

Амелія зі злісною посмішкою повернулася до Верни:

— Виконуємо волю його превосходительства, зрозуміло.

— Але ви дали клятву.

— Ми поклялися на словах, а не в наших серцях.

— Але ви можете від неї звільнитися! Вам не обов'язково служити Джегану!

— Можливо, в перший раз ти сказала нам правду, але, коли Річард помер, його превосходительство нас покарав. Більше ми пробувати не хочемо.

— Приберіть зброю, — сказала Верна. — Ми ж подруги. Я прийшла, щоб врятувати вас. Не робіть цього, прошу вас! Принесіть клятву, і ви звільнитеся!

— Боюся, дорогенька, вона не може бути принесена. — Це вже не був голос Амелії.

Це був голос, який раніше звучав в голові у Верни: голос Джегана. Почувши його, вона затремтіла. — А тепер мій довірений представник забере книгу. Ми з сестрою Амелією розпорядимося нею краще.

Натан простягнув книгу, і Амелія схопила її вільною рукою.

— Ну що, — сказав Натан, — збираєтеся ви мене вбивати чи ні?

— О так, я збираюся тебе вбити, — сказала Амелія голосом Джегана. — Ти порушив нашу угоду, Магістр Рал. Крім того, я не люблю підлеглих, які не пускають мене в свій розум. Але перш, ніж ти помреш, я, мабуть, дозволю тобі подивитися, як виконують накази справжні раби. Я думаю, тобі буде приємно побачити, як я переріжу горло твоїй дорогенькій.

Дихай.

Келен видихнула Сильфіда і квапливо вдихнула звичайне повітря. Навколо була ніч. Не бажаючи витрачати час і чекати, поки слух і зір повернуться в початковий стан, вона зістрибнула з кам'яного парапету.

Оскільки Келен ще зберігала хворобливу гостроту почуттів, вона побачила всю сцену відразу, немов в голові у неї запалився чарівний ліхтар.

У першу ж мить Келен впізнала Натана. Він був вилитий Рал і повністю відповідав опису, який дав їй Річард, — високий, старий, з довгим білим волоссям до плечей. Якась жінка встромила йому в ногу дакрил. Келен почула її ім'я — Амелія. Та, що принесла чуму. Келен побачила Верну і іншу жінку, яка стояла в неї за спиною. В стороні завмер хлопець. Ще Келен побачила, як якась дівчина тримає за волосся красиву молоду жінку, очевидно, Клариссу.

Іншою рукою дівчина приставила до горла Кларисси ніж.

Келен якраз встигла почути останню частину розмови і впізнала голос, яким говорила та жінка з дакрилом. Слівце «дорогенька» було їй теж відмінно знайоме. Вона чула цей голос з вуст Марліна — чарівника, який був присланий, щоб убити Річарда. Це був голос Джегана.

Перед її уявним поглядом виник амулет Річарда. Це означає тільки одне і в той же час, все: вбивати.

Одного разу покликаний до боротьби, ти повинен вбивати. Все інше вторинне.

Вбивати.

Батько вчив Келен майже того ж самого. Убий, або вб'ють тебе. Ніколи не відступай. Ніколи не чекай. Нападай.

Річард був на межі смерті. У неї не було часу на роздуми. Вона була покликана. Вбивай.

Одним текучим рухом вона кинулася вперед, на ходу вихопила з піхов одного з солдатів короткий меч, пірнула вперед, перекотилася через голову і перш, ніж хтось встиг зрозуміти, що відбувається, вдарила мечем.

Вона повинна зупинити Амелію перш, ніж та увіллє магію в дакрил, інакше Натан помре. Клинок блиснув подібно блискавки і обрубав сестрі Амелії руку по лікоть.

Подальше вона сприймала як болісно-уповільнений танець і бачила одночасно всіх його учасників. Сестра Амелія з криком упала навзнак, але меч Келен наздогнав її в падінні і пронизав наскрізь. Верна повернулась, тримаючи в руці свій дакрил, до здивованої жінки у неї за спиною. Юнак кинувся на третю зрадницю. Натан простягнув руки до Кларисси. Його крик пронизав ніч.

Кларисса рвонулася йому назустріч. Дівчина, яка тримала її за волосся, зловісно оскалилася, і ніж ковзнув по горлу Кларисси.

Келен побачила, як бризнула кров, і в той же час в ночі блиснули дві блискавки. Одну метнув Натан, іншу — юний чарівник.

Дакрил Верни знайшов свою мету. Дівчина з ножем зникла у вогненнім спалаху, а тіло Кларисси впало на землю.

Все було скінчено перш, ніж хтось встиг усвідомити, що сталося.

Натан зробив крок уперед, але Келен випередила його і опустилася на коліна поряд з Клариссою. Побачивши рану, вона ледь утрималася від крику.

Келен схопилася на ноги і перегородила Натану дорогу.

— Занадто пізно, Натан. Вона тепер з духами. Не дивися. Будь ласка, не дивись. Я бачила в її очах любов до тебе, Натан. Будь ласка, тобі не треба бачити її зараз. Запам'ятай її такою, якою вона була.

Натан кивнув.

— У неї було добре серце. Вона врятувала багато людей. Він підняв руки і направив долоні до тіла Кларисси.

Чарівне сяйво охопило загиблу. Воно був настільки яскраве, що тіла не було видно в його сяйві.

— З цього світла в Світло. У добру путь до світу духів, — прошепотів Натан.

Коли вогонь згас, залишилася лише жменька попелу.

Натан втомлено опустився на землю.

— А решту нехай приберуть стерв'ятники. Верна сховала дакрил назад в рукав. Один із солдатів витягнув свій меч з тіла Амелії і вклав його в піхви.

Юний чарівник був абсолютно роздавлений.

— Натан, прости. Я пояснив Джегану значення пророцтва. Я не хотів, але він змусив мене. Пробач.

Сумні блакитні очі Натана звернулися до нього.

— Я все розумію, Уоррен. Соноходець проник у твій розум, і у тебе не було вибору. Тепер ти вільний.

Натан витягнув дакрил з рани і повернувся до Верни.

— Ти привела зрадників до мене, Верна. Ти привела до мене вбивць. Але я розумію, що ти зробила це не навмисне. Іноді пророцтво зводить нанівець наші зусилля обійти його і застає нас зненацька. Іноді нам здається, що ми розумніші, ніж є насправді, і можемо зупинити руку долі, якщо дуже захочемо.

Верна поправила на плечах плащ.

— Я думала, що рятую їх від Джегана. Мені і в голову не приходило, що вони принесуть тобі присягу, не присягнувшись в своєму серці.

— Я розумію, — прошепотів Натан.

— Мені важко зрозуміти, що в тебе на думці, Натан. Точніше, Магістр Рал. Верна глянула туди, де тільки що було тіло Кларисси, а тепер лежала тільки купка попелу. — Але я бачу, що ти не зраджуєш своїм звичкам. Знову чергову твою шлюшку вбили.

Удар кулака Натана збив Верну на землю. Щелепа її затріщала. Бризнула кров. Уоррен скрикнув, побачивши, як Верна перекинулась на спину. Він схилився над нею. Вона не ворушилася.

— Натан! В ім'я Творця, навіщо ти це зробив? Ти зламав їй щелепу.

Навіщо ти намагався її вбити?

Натан стиснув руку в кулак.

— Якби я намагався її вбити, вона була б мертва. Якщо ти хочеш, щоб вона жила, пропоную тобі зайнятися її лікуванням. Я чув, що ти вправний цілитель, і після того, що я сьогодні для тебе зробив, тобі не складе труднощів справитися з цим завданням. І поки будеш її лікувати, вклади їй в голову трошки мізків.

Уоррен схилився над Верною і приклав долоні до її обличчя. Келен нічого не сказала. Вона бачила любов в очах Натана, коли він дивився на Клариссу. А тільки що вона бачила в них лють.

Натан нахилився і підібрав з землі книгу в чорнильно-чорній палітурці.

Потім випростався і звернув на Келен характерний раловський погляд. Потім простягнув їй книгу.

— А ти, звичайно, не хто інша, як Келен. Я чекав тебе. Сама знаєш пророцтво. Я радий, що не спізнився. У тебе мало часу. Віддай книгу Магістрові Ралу. Я сподіваюся, він знає, як її знищити.

— Він знав, коли був у Храмі Вітрів. Але він сказав, що повинен був пожертвувати знанням, щоб піти звідти. Правда, він записав це на долонях.

Щіпку білого чаклунського піску на третю сторінку. Одну піщинку чорного зверху. Там були ще три якихось слова, але я не знаю, що вони означають.

Натан поклав руку їй на плече.

— Слова — це три дзвіночки: реехані, сентраші, вази. У мене немає часу пояснювати докладно, але запам'ятай, що їх потрібно вимовити після того, як кинеш білий пісок, і перед тим як кинути чорний. Це найважливіше.

— Реехані, сентраші, вази, — повторила Келен, щоб запам'ятати, і ще кілька разів вимовила їх подумки.

— У Річарда є обидва види піску? Келен кивнула:

— Так. Він мені говорив. У нього є і той, і інший. Натан похитав головою, заглибившись у свої думки.

— І той, і інший, — пробурмотів він, потім стиснув її плече. — З пророцтва я знаю, що йому судилося вижити. Будь поряд з ним. Любов занадто дорогоцінний дар, щоб її втратити.

Келен посміхнулася.

— Я знаю. Може, добрі духи нагородять нею твоє серце, Натан. Ніяких слів не вистачить, щоб подякувати тобі за те, що ти зробив для нас з Річардом. Її голос зламався. — Я не знала, що буду робити. Я тільки знала, що повинна відправитися сюди.

Натан обійняв її — і їй здалося, що його ці обійми втішають не менше, ніж її.

— Ти вчинила правильно. Напевно, добрі духи вели тебе. Тепер поспішай до нього, інакше ми втратимо нашого Магістра Рала.

Келен кивнула.

— Вбивства закінчилися.

— Вбивства ще тільки починаються.

Натан повернувся і здійняв стиснуті в кулаки руки. Страхітлива блискавка пронизала нічний небосхил і понеслася на північний захід, на мить затьмаривши своїм блиском світло зірок.

Келен побачила, як Уоррен допоміг Верні сісти і стер кров з її вилікуваного підборіддя.

— Що ти зробив? — Запитала Келен Натана.

Він подивився на неї довгим поглядом, і на губах його заграла підступна посмішка.

— Я підніс Джегану неприємний сюрприз. Я тільки що подав генералу Райбаху сигнал до атаки. — До атаки? Кого вони будуть атакувати?

— Експедиційний корпус Джегана. Той, який зруйнував Ренвольд. Вони чекають неприємностей у Новому світі, але не підозрюють, що їм уготовано. Це буде коротка битва. Пророцтво говорить, що д'харіанці битимуться так люто, як вони ще ніколи не билися, і ще до того, як закінчиться ніч, впораються з ворогом традиційним д'харіанським чином: без милосердя.

Верна піднялася на ноги. Келен ніколи не бачила, щоб у неї був такий лагідний вигляд.

— Натан, я прошу твого прощення.

— Не бажаю слухати.

Келен поклала руку йому на плече і прошепотіла:

— Натан, будь ласка, заради себе самого, вислухай її. Натан подивився Келен в очі і нарешті повернувся до Верни.

— Я слухаю.

— Натан, я знаю тебе давно. Все своє життя. Я пам'ятаю, який ти був раніше… Я не зрозуміла. Я думала, ти все це влаштував, щоб отримати владу.

Будь ласка, прости мене. Я накинулася на тебе тому, що насправді відчуваю себе винуватою за те, що мої подруги зрадили мене — зрадили нас. Я іноді… занадто поспішаю. Тепер я бачу, що помилялася щодо тебе і Кларисси. Вона любила тебе, а я думала… Благаю, прости мене, Натан.

Натан хмикнув.

— Знаючи тебе, Верна, можу сказати, що вимовити ці слова тобі було дуже і дуже важко. Так і бути, прощаю.

— Спасибі, Натан, — видихнула вона.

Натан нахилився до Келен і поцілував її в щоку.

— Хай зостануться з тобою добрі духи, Мати-сповідниця. Скажи Річарду, що я повертаю йому титул. Може, ми з ним ще побачимося.

Він підхопив Келен і поставив її на парапет колодязя Сильфіди.

— Спасибі, Натан. Я розумію, чому Річард любить тебе. І Кларисса теж. Я думаю, вона знала справжнього Натана. Натан посміхнувся, але тут же знову став серйозним.

— Якщо хочеш врятувати Річарда, ти повинна запропонувати його братові те, чого він так жадає.

— Ви бажаєте подорожувати? — Запитала Сильфіда. Келен нудило.

— Так, тому у Ейдіндріл.

— А Річард правда живий? — Запитала Верна.

— Так, — з знову ожилим страхом сказала Келен. — Він хворий, але поправиться, як тільки я поверну йому цю книгу і він її знищить.

— Уолш, Боллесдун, — ідучи, покликав Натан, — карета чекає. Пора забиратися звідси.

— Але, Натан, — сказав Уоррен, — я хочу дізнатися все про пророцтва. Я хочу у тебе навчатися.

— Пророками народжуються, а не стають.

— Куди ти? — Крикнула Верна йому навздогін. — Ти не можеш піти. Ти ж пророк. Ми повинні знати, де тебе шукати в разі потреби.

Не оглядаючись, Натан вказав на північний схід.

— Твої сестри там, аббатиса. Ідіть до них, і залиш спроби пов'язати за мною. Все одно ти не досягнеш успіху. Твоїм сестрам більше не страшний соноходець; я зробив так, щоб їх клятва перейшла на мене, поки Річард був у світі мертвих.

Якщо він виживе, ви можете знову присягнути йому, і ваші узи знову будуть з ним. Всього доброго, Верна. До побачення, Уоррен.

Келен притиснула руку до грудей. Якщо виживе? Якщо?

— Поспішай, — сказала він Сильфіді. — Поспішай! Срібна рука зняла її з парапету й занурила в ртутну піну.