Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

41

Шота налила їй і собі ще чаю. — Що ти хочеш дізнатися? Келен взяла свою чашку.

— Ти знаєш що-небудь про Храм Вітрів?

— Ні.

Келен помовчала, тримаючи чашку в руці.

— Гаразд. Ти сказала Надін, що вітри полюють на Річарда.

— Так.

— Ти можеш пояснити, що це означає?

Шота підняла руку в невизначеному жесті.

— Я не знаю, як пояснити тій, хто не відьма, як я бачу потік часу, вервечку майбутніх подій. Думаю, ти могла б сказати, що це схоже на спогади. Одні події пам'ятаються більш яскраво, інші майже невиразні. Точно так само я бачу майбутнє. Для мене майже не існує відмінності між минулим, сьогоденням і майбутнім. Я пливу по річці часу і бачу те, що відбувається і вниз, і вгору за течією. Для мене бачити майбутнє так само просто, як для тебе згадати, що було рік чи два тому.

— Але іноді я не можу пригадати щось, — сказала Келен.

— Те ж саме і зі мною. Я не можу згадати те, що трапилося з птахом, якого моя мати приманила, коли я була ще дівчинкою. Я пам'ятаю, як пташка сиділа у неї на пальці, а мати нашіптувала їй щось ласкаве. А померла вона чи відлетіла — це стерлося з пам'яті. Інші події, наприклад, смерть мого коханого, я пам'ятаю до дрібниць.

— Я розумію. — Келен опустила погляд на свою чашку. — Я теж дуже чітко пам'ятаю день, коли померла моя мати. Я пам'ятаю кожну деталь, хоча деколи шкодую, що не можу все це забути.

Шота поставила лікті на стіл і сплела пальці.

— Так само і майбутнє. Я не завжди можу розгледіти радісні події, які мені хотілося б побачити, і не можу уникнути жахливих картин. Деякі події я бачу ясно, а інші — розмито, немов тіні в тумані.

— І що про вітри, які полюють на Річарда? — Шота похитала головою, дивлячись удалину відчуженим поглядом.

— Це було не так, як завжди. Наче хтось змушував мене бачити. Наче хтось використовував мене, щоб надіслати повідомлення.

— Повідомлення — чи попередження? — Шота задумливо насупилася.

— Я сама задавала собі це питання. Але не знаю відповіді. Я передала його через Надін, тому що вирішила — Річард повинен знати в будь-якому випадку.

Келен потерла чоло.

— Шота, коли почалася чума, вона почалася серед дітей, які грали в…

— Джа-ла.

— Так, вірно. Імператор Джеган…

— Соноходець.

Келен подивилася на неї.

— Ти про нього знаєш?

— Він відвідує мої майбутні спогади — іноді. Він вдається до різних хитрощів, щоб вторгнутися в мої сни. Але це в нього не вийде.

— Як ти думаєш — може бути, соноходець передав, тобі це повідомлення?

— Ні. Я його фокуси знаю. Повір, повідомлення було не від Джегана. А при чому тут чума і джа-ла?

— Ну, Джеган використав свої здібності соноходця, щоб зайняти розум чарівника, якого він послав, щоб убити Річарда. Він дивився джа-ла його очима. Чарівника, я маю на увазі. Джеган бачив гру його очима і був незадоволений, що Річард змінив правила так, щоб грати могли всі діти. Чума почалася серед дітей, які грали в той день. Тому ми вважаємо, що її наслав Джеган.

Перша дитина, яку ми побачили, померла при нас. — Келен закрила очі і глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись. — Ми з Річардом стояли біля його ліжка, коли він помирав. Безневинне дитя, Шота! Він згнив живцем. Я не можу навіть уявити, як він мучився. Він помер на наших очах.

— Мені дуже шкода, — прошепотіла Шота. Келен змусила себе дивитися прямо.

— Після того як він помер, його рука піднялася і схопила Річарда за комір. Легені мерця наповнилися повітрям, він притягнув Річарда до себе і прошепотів: «Вітри полюють за тобою».

Шота зітхнула:

— Значить, я була права; це було не моє власне бачення, це було повідомлення, передане через мене.

— Шота, Річард вважає, що це Храм Вітрів полює на нього. У нього є щоденник людини, яка жила під час великої війни три тисячі років тому. У щоденнику говориться про те, як чарівники помістили в цей храм магічні предмети великої цінності — і представляють велику небезпеку, — а потім відіслали його.

Шота, насупившись, нахилилася вперед:

— Відіслати? Куди?

— Ми не знаємо. Храм Вітрів був на вершині гори Кіммермосст.

— Я знаю це місце. Там немає ніякого храму, тільки старі руїни. Келен кивнула:

— Можливо, чарівники з допомогою магії зруйнували гору і поховали храм зсувами. Не важливо, що вони зробили, але храм зник. З того, що Річард прочитав в щоденнику, він зробив висновок, що червоний місяць був попередженням, посланим храмом. Ще він вважає, що Храм Вітрів часто називається просто «Храм».

Шота провела пальцем по обідку чашки.

— Отже, повідомлення міг послати сам Храм Вітрів.

— Ти думаєш, це можливо? Як храм може послати повідомлення?

— Чарівники того часу могли робити такі речі, яких ми не можемо навіть уявити. Сильфіду, наприклад. З того, що я знаю, і з того, що сказала мені ти, я припустила б, що Джеган якимось чином вкрав щось із Храму Вітрів і за допомогою цього наслав чуму.

Келен відчула холодну хвилю страху.

— Як він міг це зробити?

— Він соноходець. Він має доступ до знання, яке вище нашого розуміння.

Незважаючи на його жорстоку мету, він далеко не дурний. Він торкнувся мене своїм розумом, коли полював вночі за мною. Не можна його недооцінювати.

— Шота, він хоче знищити всю магію. — Шота підняла брову.

— Я вже говорила, що згодна відповісти на твої питання. Не потрібно переконувати мене в тому, що все це стосується і мене. Джеган — не менша загроза для мене, ніж Володар. Він має намір викорінити магію, але сам нею користується.

— І все ж — як він міг вкрасти чуму з Храму Вітрів? Ти справді думаєш, що це можливо?

— Я можу сказати лише, що чума не почалася сама собі. Ваше припущення вірне. Вона була наслана за допомогою магії.

— Як її зупинити?

— Я не знаю жодного засобу проти чуми. — Шота сьорбнув чаю і глянула на Келен. — З іншого боку, як була наслали чума?

— За допомогою магії. — Келен насупилася. — Ти хочеш сказати… Ти хочеш сказати, що, якщо магія породила чуму, вона ж може її і знищити, незважаючи на те що від цієї хвороби немає ліків?

Шота знизала плечима:

— Я не знаю, ні як наслати чуму, ні як її вилікувати. Але я знаю, що вона породжена магією. Напрошується висновок, що магія може її і зупинити.

Келен сіла пряміше.

— Тоді є надія.

— Можливо. Моє припущення — Джеган вкрав щось із Храму Вітрів, щоб почати чуму, і тепер храм намагається попередити про це Річарда.

— Чому Річарда?

— Як ти думаєш чому? Чим Річард відрізняється від всіх інших людей?

Хитра посмішка Шоти кольнула Келен в саме серце.

— Він — бойовий чарівник. Він володіє Магією Збитку. Він здолав дух Дарка Рала і зупинив Володаря. Річард — єдиний, у кого достатньо могутності, щоб впоратися з Джеганом.

— Не забувай про це, — прошепотіла Шота. Келен раптово охопило таке відчуття, ніби вона ковзає вниз по крижаній доріжці. Вона відігнала його. Шота хоче допомогти.

Келен набралася хоробрості і запитала:

— Шота, навіщо ти посилала Надін?

— Щоб Річард одружився на ній.

— Чому саме Надін?

Шота посміхнулася сумною посмішкою. Вона чекала цього питання.

— Тому що я дбаю про нього. Я хотіла, щоб він одружився на комусь, хто йому хоча б частково подобався. Келен ковтнула.

— Йому подобаюся я.

— Я знаю. Але він повинен одружитися з іншою.

— Потоки майбутнього сказали тобі про це? — Шота кивнула. — Це була не твоя затія? Ти не хотіла просто послати когось, щоб ця жінка відбила Річарда у мене?

— Ні. — Шота відкинулася на спинку стільця і стала дивитися на дерева. — Я бачила, що він одружується на іншій. Я бачила, як йому було боляче. Я використовувала весь свій вплив, щоб цією жінкою була та, кого він знає, в кому зможе знайти хоча б якусь розраду. Я як могла намагалася послабити його майбутню біль.

Келен не знала, що сказати. Вона відчувала себе так, ніби бореться із стрімким потоком, як тоді, в каналі під замком.

— Але я ж його люблю.

Це було все, що вона могла придумати.

— Я знаю, — тихо сказала Шота. — Не я вирішила, що Річард одружується на іншій. В моїх силах було лише вплинути на те, хто буде його дружиною.

Келен на мить задихнулася і відвела погляд від Шоти.

— Я нічого не могла зробити, — додала Шота, — з тим, хто стане твоїм чоловіком.

Келен знову подивилася на неї.

— Що? Що ти маєш на увазі?

— Ти повинна вийти заміж. І не за Річарда. На цю частину подій я не можу вплинути. До речі, це погана ознака.

Келен була приголомшена.

— Що це означає?

— У це якимось чином залучені духи. Вони визнають лише обмежене втручання в їх дії. Все інше — виключно в їх владі. Вони керуються своїми причинами, і ці причини від мене приховані.

По щоці Келен скотилася сльоза.

— Шота, що ж мені робити? Я втрачу мою єдину любов. Я ніколи не зможу любити нікого, крім Річарда, навіть якщо захочу. Адже я — сповідниця.

Шота сиділа не рухаючись і дивилася на Келен.

— Добрі духи дозволили мені вибрати, хто буде нареченою Річарда. Я шукала і не змогла знайти нікого більш відповідного. Якщо ти справді любиш Річарда, спробуй втішитися тим, що він буде одружений на жінці, до якої відчуває хоча б крихітне почуття. Можливо, їй вдасться зробити його щасливим, і він полюбить її.

Келен стиснула колінами руки, щоб вони не тремтіли. Сперечатися з Шотою марно. Вона ні при чому. В це залучені Духи.

— Навіщо? Навіщо духам потрібно, щоб Річард одружився на Надін? Щоб я вийшла заміж за людину, яку не люблю?

В голосі Шоти звучало співчуття.

— Я не знаю, дитя. Як деякі батьки вибирають подружжя для своїх дітей, так і духи вибрали їх для вас з Річардом.

— Якщо сюди залучені духи, чому ж вони бажають нам такого нещастя? Вони ж самі віднесли нас в обитель між світами, де ми були разом. — Келен відчайдушно опиралася потоку. — Чому вони такі жорстокі з нами?

— Можливо, тому, — прошепотіла Шота, дивлячись на Келен, — що ти зрадиш Річарда.

У Келен стислося серце. У неї в голові зазвучало пророцтво:

«… Бо та, що в білому, його щира любов, зрадить його своєю кров'ю…»

Вона схопилася на ноги.

— Ні! — Її руки стислися в кулаки. — Я ніколи не заподію Річарду біль! Я ніколи не зраджу його! — Шота спокійно потягувала чай.

— Сядь, Мати-сповідниця. — Келен, відчайдушно намагаючись не розридатися, впала на стілець. — Я можу керувати майбутнім не більше, ніж минулим. Я попереджала, що тобі потрібна буде хоробрість, щоб почути відповіді. — Вона показала на свою голову. — Не тільки тут, — вона приклала руку до серця, — але й тут теж.

Келен змусила себе глибоко зітхнути.

— Прости мене. Ти не винна. Я знаю. — Шота підвела брову.

— Добре, Мати-сповідниця. Уміння прийняти правду — перший крок на шляху до влади над своєю долею.

— Шота, не хочу здатися неповажною, але, спостерігаючи майбутнє, не можна отримати точних відповідей. Пам'ятається, ти казала, що я торкнуся Річарда своєю владою. Я думала, вона знищить його. Я хотіла покінчити з собою, щоб твоє пророцтво не збулося, але Річард не дозволив мені вчинити самогубство. Раз так, твоє бачення майбутнього, здавалося, було істинним, але все сталося зовсім по-іншому. Я торкнулася Річарда, але його магія захистила його, і він не отримав ніякої шкоди.

— Я не бачу результатів твого дотику. Тільки те, що ти торкнулася його.

Це велика різниця. Зараз я бачу, що ти вийдеш заміж, а він одружиться.

Келен заціпеніла.

За кого я повинна вийти заміж?

— Я бачу тільки туманний силует. Я не знаю, хто це буде.

— Шота, мені казали, що твої бачення майбутнього — форма пророцтва.

— Хто тобі це сказав?

— Чарівник. Зедд.

— Чарівники, — пробурмотіла Шота. — Вони не в змозі осягнути розуму відьми, хоча уявляють, що знають все.

Келен відкинула назад своє довге волосся.

— Шота, ми збиралися бути чесними одна з одною, пам'ятаєш?

Шота зітхнула.

— Добре, я готова визнати, що в цьому випадку він в основному правий.

— Пророцтво не завжди збувається так, як воно бачиться. Страшних небезпек можна уникнути або видозмінити їх. Як ти думаєш, є спосіб, яким я можу змінити це пророцтво?

Шота насупилася.

— Пророцтво?

— Те, про яке ти говорила. Про мою зраду Річарда. — Шота насупилася ще більше.

— Ти хочеш сказати, що це було ще й передбачене пророцтвом?

Келен відвела погляд.

— Той чарівник, чий розум захопив Джеган, сказав, що імператор здійснив одне пророцтво, щоб заманити Річарда в пастку. Воно теж говорить про те, що я зраджу Річарда.

— Ти пам'ятаєш це пророцтво? — Келен провела пальцем по обідку чашки.

— Це один з тих спогадів, який ми з Річардом хотіли б назавжди вигнати з пам'яті, але не можемо. «З червоним місяцем прийде вогненний вал. І той, хто оперезаний мечем, побачить смерть свого народу. Якщо він буде бездіяльним, він сам і всі, хто йому дорогий, загинуть в горнилі пожежі. Бо жоден клинок, викуваний зі сталі або створений магією, не може вразити цього ворога. Щоб погасити пожежу, він повинен шукати відповідь у вітру. І на цьому шляху його вдарить блискавка, бо та, що в білому, його щира любов, зрадить його своєю кров'ю.»

Шота відкинулася на спинку стільця, тримаючи чашку в руках.

— Це правда, що події, про які йдеться в пророцтві, можуть бути змінені чи можна їх уникнути, але не в пророцтві зі взаємозалежною розвилкою. Це пророцтво саме таке, і воно — пастка для жертви. Червоний місяць говорить про те, що пастка закрилася.

— Але повинен бути спосіб. — Келен знову пригладила смуги. — Шота, що я повинна робити?

— Ти повинна вийти заміж за іншого, — прошепотіла Шота, — а Річард одружитися з іншою.

— Шота, я знаю, що ти говориш правду, але хіба я можу зрадити Річарда? Я не брешу, я померла б перш, ніж це зробила. Моє серце не дозволить мені зрадити його. Я не зможу.

Шота задумливо розгладила сукню.

— Подумай, Мати-сповідниця, і ти побачиш, що ти не права.

— Як? Як я можу зрадити Річарда? Що мене може змусити?

Шота терпляче зітхнула.

— Знайти причину не так важко, як тобі здається. Наприклад — якщо б ти знала, що в тебе є тільки один спосіб врятувати його життя і він полягає в тому, щоб зрадити Річарда, хіба ти не пожертвувала б заради цього своєю любов'ю?

У Келен в горлі стояв клубок.

— Так. Я зрадила б його, якби тільки так можна було б врятувати йому життя.

— Так що, як бачиш, це не настільки неможливо, як ти уявляєш.

— Шота, — слабким голосом промовила Келен, — Шота, навіщо це все? Чому майбутнє залежить від того, що Річард одружується на Надін, а я вийду заміж за якогось там чоловіка? Повинна бути причина.

Шота задумалася на мить, а потім сказала:

— Храм Вітрів полює на Річарда. Духи залучені в це.

Келен втомлено закрила обличчя долонями.

— Ти сказала Надін — «нехай духи будуть милосердні до його душі». Що ти мала на увазі?

— У Підземному світі є не тільки добрі духи. В це залучені і добрі духи, і злі.

Келен більше не хотіла говорити про це. Ця розмова завдавала їй нестерпного болю. Її надії і мрії руйнувалися на очах.

— Але мета? — Пробурмотіла вона.

— Чума. — Келен подивилася на Шоту.

— Що?

— Це має якесь відношення до чуми і до того, що соноходець вкрав з Храму Вітрів.

— Ти думаєш, що це трапилося через наші спроби знайти магію, яка зупинить чуму?

— Я вважаю, так, — сказала Шота. — Ви з Річардом відчайдушно шукаєте спосіб зупинити чуму і врятувати життя людям. Я бачу в майбутньому, що кожен з вас стане партнером іншої людини. Заради чого ще ви могли б піти на таку жертву?

Келен сховала під стіл свої тремтячі руки. Вона бачила біль в очах Річарда, коли він бачив, як вмирає Кіп. Ні він, ні сама Келен ніколи не пробачили б собі, якщо б єдиний спосіб врятувати інших дітей полягав у тому, щоб пожертвувати їх любов'ю, а вони відмовилися б це зробити.

— Так, ти права… — Пробурмотіла вона. — Навіть якщо це вбило би нас, ми пожертвували би своєю любов'ю. Але як добрі духи можуть вимагати таку ціну?

Келен раптом згадала, як Денна перевела на себе клеймо Володаря і добровільно пішла замість Річарда у вічні муки в руки Володаря. Правда, за цей вчинок Володар відкинув її, але тоді вона не знала, що так станеться, — і пожертвувала своєю душею заради того, кого любила.

Гілки кленів гойдалися під слабким вітром. Келен чула, як ляскають прапори на вежах. Повітря був повне весни. Трава яскраво зеленіла, навколо зачиналося нове життя.

Серце ж Келен було схоже на жменьку мертвого попелу.

— Я повинна повідомити тобі ще одну річ. — Голос Шоти доносився наче здалеку. — Це не останнє попередження, надіслане вітрами. Ви отримаєте інше, пов'язане з місяцем. Не пропустіть його і поставтеся до нього серйозно. Твоє майбутнє, майбутнє Річарда і майбутнє всіх невинних людей залежить від цього. Ви повинні використовувати все, чому навчилися, щоб не упустити можливість, яка вам буде надана.

— Можливість? Яку можливість? Келен не могла відвести погляду від нестаріючих очей Шоти.

— Можливість виконати ваш самий священний обов'язок. Можливість врятувати життя всіх, хто залежить від вас.

— Коли це буде?

— Я знаю лише, що скоро.

Келен кивнула. Вона сама дивувалася, що досі не розплакалася. Для неї не було нічого жахливішого, ніж втратити Річарда, — і все ж вона не плаче.

Вона подумала, що, напевно, все-таки розридається — але тільки не тут, не зараз.

Вона втупилася в стіл.

— Шота, ти не хочеш, щоб у нас з Річардом була дитина, чи не так? Хлопчик?

— Так.

— Ти постаралася вбити б нашого сина, якби він народився?

— Так.

— Тоді звідки мені знати, що все це не якась змова з твого боку, щоб не допустити народження у нас з Річардом сина?

— Тобі доведеться зважити істинність моїх слів на терезах своєї душі і серця.

Келен згадала слова мертвого хлопчика і пророцтво.

Так чи інакше, вона ніколи не стане дружиною Річарда, Це була тільки порожня мрія.

В юності Келен одного разу запитала матір про любов, про чоловіка, про дім. Її мати стояла перед нею, красива, струнка, сліпуча — але обличчя її являло собою безпристрасну маску сповідниці.

«У сповідниць не буває любові, Келен. У них є тільки обов'язок.»

Річард був народжений бойовим чародієм. У нього є призначення, обов'язок.

Келен дивилася, як вітерець качає по столі крихти.

— Я вірю тобі, — прошепотіла вона. — Я не хочу тобі вірити, мене це вбиває, — але я вірю. Ти говориш правду.

Більше говорити не було про що. Келен встала. Ноги в неї тремтіли. Вона спробувала пригадати дорогу до Сильфіди, але виявила, що думки її не слухаються.

— Дякую за чай, — долетів до неї немов з боку власний голос.

Якщо Шота і відповіла, Келен цього не чула. — Шота? — Вона вхопилася за спинку стільця, щоб не впасти. — Ти не можеш показати мені, куди йти? Здається, я не можу пригадати…

Шота вже була поруч. Вона взяла Келен за руку.

— Я проведу тебе, дитя, — сказала відьма голосом сповненим співчуття.

— Я покажу тобі шлях.

Вони йшли в мовчанні. На вершині скелі Келен зупинилася і окинула поглядом землю Агада. Це було чудове місце, долина, яка затишно влаштувалася серед піків зубчастих гір.

Келен згадала, що Володар послав чарівника і скрійлінга, щоб ті вбили Шоту. Їй довелося втікати, щоб врятувати своє життя. Вона присягнулася, що поверне своє житло собі.

— Я рада, що ти повернула собі свій будинок, Шота, — сказала Келен. — Я кажу щиро. земля Агада належить тобі.

— Спасибі, Мати-сповідниця.

Келен подивилася в очі жінки-відьми.

— Що ти зробила з тим чарівником, який напав на тебе?

— Те, що збиралася. Я прив'язала його за пальці і заживо зняла з нього шкіру. І дивилася, як магія витікає з нього разом з кров'ю. — Вона махнула рукою в напрямку палацу. — Я покрила його шкурою свій трон.

Келен згадала, що це було в точності те, що Шота обіцяла зробити.

Не дивно, що навіть чарівники рідко насмілювалися входити в землю Агада; куди їм було змагатися з Шотою. Але один чарівник дізнався про це з великим запізненням.

— Не можу сказати, що звинувачую тебе за це. Якби Володар підкорив тебе… Ну, загалом, я знаю, як ти цього боялася.

— Я в боргу перед тобою і Річардом. Річард не дозволив Володареві захопити нас усіх.

— Я рада, що чарівник не відправив тебе до Володаря, Шота.

Келен говорила щиро. Вона знала, що Шота небезпечна, але в ній було і співчуття, якого Келен від неї ніяк очікувала.

— Ти знаєш, що він сказав мені, цей чарівник? — Запитала Шота. — Він сказав, що прощає мене. Уявляєш? Він дарував мені прощення. А потім попросив, щоб я пробачила його.

Вітер кинув волосся Келен на обличчя. Вона прибрала їх на і сказала:

— Досить дивно, якщо подумати.

— Четверте Правило Чарівника, так він це назвав. Сказав, що в прощенні є магія, у Четвертому правилі. Магія зцілення. Як у прощенні, яке даруєш ти, так і в тому, яке сам отримуєш.

— Я вважаю, цей поплічник Володаря хотів таким чином втекти від тебе. Як я розумію, у тебе був не той настрій, щоб його прощати.

Світло, здавалося, зникло у глибині нестаріючих очей Шоти.

— Він забув сказати слово «щире» перед словом «прощення».