Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

33

Цілу годину офіцери задавали Дрефану питання, а обидва генерала давали Річарду поради по командуванню і забезпечення. Обговорили перспективи, склали плани, розподілили обов'язки. Було вирішено розпочати передислокацію цієї ж ночі.

Захисників пастви, які принесли Річарду клятву вірності, передбачалося на всяк випадок роз'єднати і направити невеликими групами у різні підрозділи. Річард погодився з такою пропозицією.

Коли офіцери пішли, Річард важко опустився на стілець. Він пройшов довгий шлях від лісового провідника до головнокомандуючого.

Келен пишалася їм.

Вона вже відкрила рот, щоб це сказати, але її випередила Надін.

— Спасибі, — байдуже буркнув Річард. Надін нерішуче торкнула його за плече.

— Річард, ти завжди був… Ну, я не знаю… Для мене просто Річардом. Моїм земляком. Лісовим провідником. Але сьогодні, особливо зараз, я вперше побачила тебе в іншому світлі. Ти дійсно Магістр Рал.

Річард сперся на стіл і сховав обличчя в долонях.

— Мені здається, що я скоріше волів би опинитися на дні обриву похованим разом з Храмом Вітрів.

— Не дурій, — прошепотіла вона. Келен швидко підійшла до Річарда, і Надін ковзнула геть.

— Річард, ти повинен лягти спати, — сказала Келен. — Зараз же. Ти обіцяв. Ти нам потрібен здоровим. Якщо ти не ляжеш спати…

— Знаю. — Важко відштовхнувшись від столу, він встав і повернувся до Дрефана і Надін. — У кого з вас є що-небудь, що допоможе заснути? Я вже пробував… Марно. Просто лежав і витріщався в стелю. Мій мозок ніяк не може заспокоїтися.

— Дисгармонія Фен Сан, — негайно повідомив Дрефан. — І ти сам у цьому винен, бо довів себе до знемоги. У кожного з нас є свої межі, і якщо…

— Дрефан, — ласкаво перебив його Річард, — я знаю, що ти хочеш сказати, але я роблю те, що повинен робити. Постарайся це зрозуміти. Джеган хоче нас всіх перебити. І я не можу сидіти склавши руки.

Дрефан хмикнув.

— Я все розумію, тільки ти від цього здоровішим не стаєш.

— Одним словом, я постараюся бути хорошим хлопчиком, але тільки потім, добре? Так як щодо того, щоб мені все ж якимось чином сьогодні заснути?

— Медитація, — відповів Дрефан. — Вона приведе в гармонію твої енергетичні потоки. — Річард почухав брову.

— Дрефан, сотням тисяч людей загрожує смерть, тому що Джеган жадає влади над світом. І він вже довів нам, що його рішучість не має меж. І вбивати він почав з дітей. — Річард стиснув кулак так, що побіліли кісточки. — І лише для того, щоб передати мені послання! Дітей! — Лице Річарда, навпаки, налилося кров'ю. — Ну так він прорахувався! Я ні за що і ніколи не віддам свій народ такому тирану! Ніколи! Я зроблю все, щоб зупинити чуму! Клянуся!

У кімнаті запанувала дзвінка тиша. Келен ніколи не бачила Річарда таким. Коли в його очах танцювала чарівна лють магії Меча Істини, то об'єкт цієї люті зазвичай знаходився в межах досяжності. Лють була спрямована на цілком реальну загрозу.

А зараз це була безсила лють на невидимого супротивника. Зараз перед Річардом не було ворога, з яким можна поборотися. По його очах Келен бачила, що цей гнів не чарівного походження. Це була лють Річарда в чистому вигляді, без магії.

Нарешті він зробив глибокий вдих, заспокоюючись, і провів долонею по обличчю.

— Якщо я спробую медитувати, — голос його знову звучав рівно, — то знову побачу в своїй уяві вмираючих дітей. Я цього не винесу. Мені потрібно заснути без сновидінь.

— Без сновидінь? Тебе турбують сни?

— Кошмари. Втім, кошмари чекають мене і вдень, коли я не сплю, але тоді вони принаймні реальні. Соноходець не може проникнути в мої сни, але він все ж примудрився змусити мене бачити кошмари. О добрі духи, даруйте мені спокій хоча б уві сні!

— Явна ознака дисгармонії меридіана Фен Сан, — підтвердив сам для себе Дрефан. — Я бачу, ти будеш непростим пацієнтом.

Він розстебнув один з Кошелів у себе на поясі і дістав звідти кілька маленьких мішечків. Один він прибрав назад.

— Ні, це знімає біль, але не допоможе заснути. — Він понюхав наступний. Це блювотне. — Він перебрав всі мішечки і знову склав їх у кошіль. — Ні, боюся, у мене з собою немає нічого простішого. Я привіз тільки рідкісні засоби.

— Що ж, дякую за спробу, — зітхнув Річард. Дрефан повернувся до Надін. Вона була сама готовність і стояла, стиснувши губи, щоб не видати свого тріумфу.

— Те, що ти дала матері Йоніка, для Річарда буде занадто слабким, сказав їй Дрефан. — У тебе немає хмелю?

— Є, — спокійно відповіла вона, явно задоволена тим, що нарешті хтось запитав її. — Екстракт, зрозуміло.

— Чудово, — кивнув Дрефан і ляснув Річарда по спині. — Помедитуєш іншим разом. А сьогодні заснеш, ледь до подушки доберешся. Надін зробить тобі настоянку. А я піду наставляти слуг.

— Не забудь помедитувати, — пробурмотів Річард, коли Дрефан пішов.

Бердіна залишилася вивчати щоденник, а Надін, Кара, Раїна, Докас з Іганом і Келен попрямували слідом за Річардом в його спальню, яка знаходилася неподалік від його кабінету. Докас з Іганом, як завжди, залишилися в коридорі.

Решта увійшли в кімнату.

Річард кинув свій золотий плащ на стілець. Зняв через голову перев'язь і поклав на плащ Меч Істини. Потім ліниво стягнув через голову розшиту золотом куртку, зняв сорочку і залишився в чорній майці без рукавів.

Надін куточком ока стежила за ним, одночасно вголос відраховуючи краплі, які капали в склянку з водою.

Річард плюхнувся на край ліжка.

— Кара, будь добра, стягни з мене чоботи. — Кара закотила очі.

— Я що, схожа на лакея?

І взялася за справу, а Річард лише посміхнувся:

— Скажи Бердіні, нехай знайде будь-які згадки про цю Гору Чотирьох Вітрів. Може, наткнеться на ще щось путнє.

Кара глянула на нього знизу вгору.

— Блискуча ідея! — З глузливим ентузіазмом вигукнула вона. Готова посперечатися, вона в житті б до цього сама не додумалася, о всезнаючий і мудрий повелителю!

— Гаразд-гаразд. Схоже, я тут нікому не потрібен. Так де там мій чарівний напій?

— Вже несу, — радісно проспівала Надін. Кара крякнула, стягуючи з нього другий чобіт.

— Розстебніть штани, я їх теж зніму. Річард кинув на неї сердитий погляд:

— Спасибі, сам впораюся.

Кара хихикнула, а він скотився з ліжка і підійшов до Надін. Та простягнула йому склянку.

— Не пий все. Я накапала п'ятдесят крапель. Цього більше ніж достатньо, але я вирішила, хай у тебе буде запас. Випий третину, а якщо прокинешся вночі, можеш зробити ще пару ковтків. Я додала ще валеріани та пустирника, щоб ти заснув вже напевно і без сновидінь.

Річард залпом випив половину і скривився.

— Судячи з гидкого смаку, я від цієї штуки або засну, або помру.

— Будеш спати, як немовля, — посміхнулася Надін.

— Чув я, що немовлята сплять зовсім не так міцно, як прийнято думати.

Надін тихо розсміялася мелодійним сміхом.

— Ти заснеш, Річард. Обіцяю. А якщо прокинешся дуже рано, просто випий ще трохи.

— Спасибі. — Він сів на край ліжка і оглянув усіх жінок по черзі. — А зі штанами я впораюся. Клянуся. Кара закотила очі і попрямувала до дверей, підштовхуючи перед собою Надін. Келен поцілувала Річарда в щоку.

— Лягай. Я прийду і поцілую тебе на ніч, тільки розставлю охорону.

Раїна вийшла слідом за Келен і закрила двері. Надін чекала в коридорі, погойдуючись на підборах.

— Як рука? Змінити припарку?

— Рука набагато краще, — відповіла Келен. — Мабуть, вистачить припарок. Але спасибі за пропозицію.

Вона схрестила на грудях руки і втупилася на Надін. Кара теж втупилася на Надін. Раїна втупилася на Надін.

Надін переводила погляд з одної жінки на іншу. Потім глянула на Докаса з Іганом, які теж очей з неї не спускали.

— Ну що ж, гаразд. Доброї ночі.

— Доброї ночі, — в один голос відповіли Келен, Кара і Раїна.

Вони стояли і дивилися як Надін ішла геть.

— Я тебе ще раз прошу — дозволь мені її вбити, — крізь зуби просичала Кара.

— Може, й дозволю, — відповіла Келен і постукала в двері. — Річард? Ти ліг?

— Так.

Кара хотіла теж увійти.

— Я тільки на хвилинку, — сказала їй Келен. — Навряд чи він встигне за цей час мене згвалтувати.

— Від Магістра Рала всього можна чекати, — вдавано насупилася Кара.

Раїна розсміялася і грюкнула її у спину.

— На твоєму місці я б не стала турбуватися. Після того, що ми сьогодні бачили, навряд чи у когось з нас буде відповідний настрій, — сказала Келен і закрила двері.

У кімнаті горіла одна свічка. Річард лежав, укрившись до пояса ковдрою.

Келен присіла на краєчок ліжка, взяла його руку і притиснула до грудей.

— Ти дуже засмучена? — Запитав він.

— Річард, ми неодмінно одружимося. Я чекала тебе все життя. Ми з тобою разом. А все інше не важливо. — Річард посміхнувся. Його стомлені очі зблиснули.

— Ну, не все.

Келен не змогла втриматися від посмішки. Вона поцілувала його пальці.

— Я все розумію, — сказала вона, — і не хочу, щоб ти заснув з думкою, що у мене серце розбите через те, що ми не можемо одружитися прямо в цю хвилину.

— Одружимося, коли зможемо.

Він притягнув її до себе і ніжно поцілував. Поклавши долоню на його оголені груди, Келен відчула тепло його тіла, його подих, биття його серця. В інший час цей дотик неодмінно пробудив би у ній вогник бажання, але після того, що вона сьогодні побачила, це було неможливо.

— Я люблю тебе, — прошепотіла вона.

— І я тебе люблю, зараз і завжди, — прошепотів він у відповідь.

Келен задула свічку.

— Спи, любов моя.

Кара підозріло оглянула Келен.

— Минуло цілих дві хвилини.

Келен пропустила цей жартик повз вуха.

— Раїна, ти не залишишся біля дверей Річарда? А коли підеш спати, постав тут солдат.

— Звичайно, Мати-сповідниця.

— Докас, Іган, з цим сонним зіллям Річард не зможе прокинутися, якщо щось трапиться. Я б хотіла, щоб ви теж прийшли сюди, коли Раїна піде спати.

Докас склав на грудях здоровенні ручищі.

— Мати-сповідниця, ми і так не збиралися йти звідси, поки Магістр Рал не прокинеться.

Іган вказав на підлогу біля протилежної стіни.

— Ми можемо і тут подрімати по черзі, якщо знадобиться, — прогудів він. Ми будемо тут. Не хвилюйтеся за безпеку Магістра Рала.

— Спасибі вам усім. І ще одне: Надін в цю кімнату не пускати ні під яким приводом. Ні під яким.

Всі із задоволеним виглядом кивнули. Келен повернулася до Каре:

— Кара, приведи Бердіну. Я йду за плащем. І вам двом теж плащі знадобляться. Ніч сьогодні мерзотна.

— А куди ви зібралися?

— Я буду чекати вас у стайні.

— У стайні? Що тобі там знадобилося? Пора вечеряти. — Кара ніколи не заперечувала проти наказу через таку дрібницю, як вечеря. Вона просто щось підозрює.

— Тоді візьми що-небудь на кухні, повечеряємо в дорозі. Кара заклала руки за спину.

— Куди ми їдемо?

— На прогулянку.

— На прогулянку. Мати-сповідниця, куди ми їдемо?

— У замок Чарівника.

Кара з Раїна здивовано втупилися на Келен. Втім, на обличчі Кари здивування швидко змінилося виразом несхвалення.

— А Магістр Рал знає, що ти зібралася в замок?

— Звичайно, ні. Якби я йому розповіла, він би став наполягати, що поїде зі мною. А йому треба поспати, тому я нічого йому не сказала.

— А навіщо ми туди їдемо?

— Тому що Храм Вітрів зник. Чарівників, які це зробили, судили.

А всі судові звіти зберігаються в замку. Я хочу знайти звіт про це засідання.

Завтра Річард прочитає його, коли виспиться. Йому це може допомогти.

— Дуже мудро їхати в замок Чарівника серед ночі. Піду заберу Бердіну, візьму чого-небудь пожувати, і зустрінемося в стайні. Відмінний вийде пікнічок, — з відвертим сарказмом сказала Кара.