Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

35

Келен спробувала подумки намалювати карту внутрішніх приміщень замку, його переходів, сходів і кімнат, по яких йшла по дорозі вниз. Щури в світлі лампи з вереском розбігалися в різні боки.

Хоча з бастіонів замку їй частенько доводилося бачити вежу, де розташовувалася кімната Коло, вона жодного разу не була там з тих пір, як потрапила туди разом з Річардом. На жаль, Річард вів її туди небезпечними проходами через щити, які вона сама подолати не могла.

Але Келен була абсолютно впевнена, що в кімнату Коло ведуть і інші шляхи. У замку було багато простору, не огородженого взагалі ніякими щитами. Потрібно просто знайти дорогу, де немає щитів або є тільки ті, які вона може пройти.

Зазвичай «жорсткі щити», як їх називали чарівники, ставили для того, щоб укрити якийсь предмет, а не з метою перекрити доступ в якусь область замку. Багато приміщень, мимо яких Річард вів Келен, були саме такими; шлях через них був коротший, але вимагав володіння особливою магією.

Якщо вона не помиляється, Річард йшов по небезпечних місцях, а не крізь жорсткі щити, спеціально поставлені для захисту башти. Отже, туди повинен бути шлях і в обхід цих небезпечних зон. Досвід підказував Келен, що саме так влаштований замок. Якби доступ в башту спочатку був обмежений, перед нею стояв би жорсткий щит. А якщо доступ відкритий, то є хоча б один шлях, яким вона може пройти. Їй не залишається нічого іншого, як з'ясувати це на практиці.

Хоча Келен провела у замку досить багато часу, в основному вона сиділа в бібліотеках. Звичайно, вона трохи досліджувала замок, але він був величезний.

Зовнішня частина його вражала розмірами, але та, що ховалася всередині гори, була просто гігантською.

Келен пройшла через вирубану в камені печеру. Лампа, яку вона несла із собою, освітила вирізані в граніті символи і спеціально відполіровані, щоб були більш помітними, круги. Кожен такий круг позначав місцезнаходження невеликого щита, який викликав легке відчуття лоскоту, коли Келен його проходила.

Попереду коридор розділявся на три відгалуження. Не встигла вона дійти до розвилки, як повітря навколо раптово завібрувало. Келен йшла дуже швидко і тому зупинилася не відразу, пройшовши по інерції пару кроків. І з кожним кроком вібрація ставала все сильніше. Довге волосся Келен піднялися на голові і стали дибки. Вирізане у камені коло засяяло червоним кольором.

Келен відступила. Вібрація трохи зменшилася. Волосся вляглося.

Келен вилаялася крізь зуби. Вібруючий щит — серйозне застереження.

Червоне сяйво показувало місце розташування самого щита. А вібрація попереджала, що ти увійшов в зону його дії.

Деякі з жорстких щитів попереджали людину, роблячи повітря спочатку в'язким, як бруд, а потім твердим, як камінь. Деякі з вібруючих щитів не попереджали про себе, а здирали з людини шкіру, ледь вона заходила в них. Більш слабкі щити призначалися для того, щоб не дати людям, які не володіють магією і, відповідно, знаннями, наблизитися до небезпеки.

Келен розгорнулася і, тримаючи лампу вище, повернулася назад. Потім рушила по іншому коридору, який йшов приблизно в потрібному їй напрямку. Цей коридор виглядав більш звичайним: стіни були білені і тут було світліше.

На всьому протязі цього коридору Келен не зустріла жодного щита. Вона спустилася по сходах на більш низький рівень. Ще один кам'яний коридор без всяких щитів, який вона швидко пройшла. Келен подумки уявила собі всі коридори, кімнати, сходи і переходи і була майже впевнена, що, не вважаючи на помилкові шляхи, куди вона забрідала, є все-таки не перекрита щитами дорога в башту.

Вона відчинила двері в кінці чергового коридору і опинилася в переході з металевими перилами. Це був нижній ярус вежі. Сходинки йшли гвинтом по її внутрішньому боці. На дні вежі блищав ставок з застояною чорною водою. Над поверхнею води виступали камені. По водній гладі носилися жучки. Саламандри, які розляглися на каменях ліниво обернулися до Келен.

Тут, у цьому місці, вони з Річардом билися з королевою мрісвізів.

Осколки її смердючих яєць як і раніше валялися на каменях. Уламки дверей все ще плавали у воді.

А на тій стороні, за ставком, був вхід в кімнату Коло.

Келен швидко дісталася до широкої платформи перед нею. Двері були вирвані чарівною блискавкою; почорнілі уламки скелі по краях пролому стирчали, як гнилі зуби. Подекуди камінь оплавився, немов віск. Стіна башти біля пролому була покрита сажею — тут стався потужний виплеск магії, який вперше за тисячоліття відкрив замуровану кімнату Коло. Зруйнувавши Башти згуби, Річард зруйнував і магічну печатку, яка закривала цю кімнату. Під час великої війни три тисячі років тому башти відокремили Старий світ від Нового. І запечатали кімнату з Сильфідою. А разом з нею — Коло, який в цю хвилину чергував біля сильфіди.

Крокуючи по скрипучих уламках, Келен увійшла в кімнату, де помер Коло.

Кімнату, де знаходилася Сильфіда. Стояла мертва тиша, і Келен була рада навіть звуку власних кроків.

Річард пробудив Сильфіду від трьохтисячолітнього сну. Сильфіда віднесла Річарда в Старий світ, а потім в цілості й схоронності доставила його і Келен назад в Ейдіндріл. Після повернення Річард велів Сильфіді знову заснути. За всі ті роки, що Келен провела у замку, їй і в голову не приходило, що тут є створіння, подібне Сильфіді.

Келен навіть уявити не могла, якого роду магією користувалися чарівники давнини, щоб створити таку істоту. Вона лише трохи, самим краєчком уяви могла усвідомити могутність, якою володів Річард, але не розуміла її.

Які ж чудеса могли творити бойові чарівники давнини, які добре знали, як користуватися своїм даром? Яким кошмаром повинна була бути битва між тими, хто володів такою могутністю?

Від однієї лише цієї думки Келен кидало в тремтіння.

Вона згадала про чуму, наслану на Ейдіндріл. Вони напевно вміли робити такі речі. І боротися з ними.

Лампа освітила скелет Коло біля стільця. Перо і чорнильниця як і раніше лежали на курному столі. Круглу кімнату майже в шістдесят футів в поперечнику вінчала куполоподібна стеля майже такої ж висоти, як ширина кімнати.

У центрі стояло кам'яне кільце, як у колодязя, приблизно футів двадцять п'ять — тридцять у поперечнику. Там дрімала Сильфіда. Келен, тримаючи над головою лампу, швидко глянула вниз, темний провал ішов, здавалося, в нескінченність.

Стіни кімнати були порізані, немов тут металися оскаженілі блискавки, ще один наслідок тієї магії, яку Річард закликав, коли зруйнував Башти згуби. Келен швидко обійшла кімнату в пошуках чогось, що могло придатися. Нічого тут не було, крім стола, стільця і скелета Коло. Та ще товстого шару пилу на полицях.

Не знайшовши книг, Келен була розчарована. Вона побачила три олов'яні фляги, в яких, ймовірно, тримав колись воду або суп черговий чарівник.

Біла зблякла миска з срібною ложкою. На одній з полиць — акуратно складений рушник або якась вишивка. Коли Келен доторкнулася до неї, вона розсипалася на порох.

Келен нахилилася і виявила на нижній полиці кілька свічок і лампу.

Раптом вона відчула, що хтось за нею спостерігає. Келен застигла, затамувавши подих, і постаралася переконати себе, що це всього лише гра уяви.

Волосся у неї на голові заворушилося. По тілу побігли мурашки.

Вона прислухалася. Пальці ніг судорожно стиснулися. Вона боялася поворухнутися.

Дуже повільно Келен набрала в груди повітря.

І так само повільно, дуже повільно, щоб не видати ні шереху, трішки випросталась. Переступити ногами вона не ризикнула, боячись, що кам'яна крихта рипне під каблуком.

Залишки мужності, крихітні як шпилькова головка, вимагали, щоб вона кинулася до стінки колодязя. Звідти вона зможе визначити, чи не зіграла з нею злий жарт її власна уява, чи це щось інше. Може, це всього-навсього щур……

Келен різко розвернулася.

І відсахнулася, вдавившись криком.