Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

55

Річард сидів у себе в кабінеті. За його спиною сиділа Келен і, обнявши його і поклавши голову йому на плече, тихо плакала.

Річард катав в пальцях ейдж Раїни. Бердіна сказала, що Раїна просила віддати її ейдж йому.

Бердіна пішла в замок, щоб повідомити Карі про смерть Раїни. Ще вона збиралася чергувати біля Сильфіди за неї, тому що Кара останні три дні не виходила звідти.

Річард сказав їй, що вона може робити все, що їй хочеться, і якщо їй потрібно, щоб він чергував за неї в її зміну чи сидів би разом з нею біля сильфіди, то він готовий. Бердін відповіла, що їй хотілося б деякий час побути одній.

— Чому храм досі не послав повідомлення? — Келен погладила його по волоссю.

— Не знаю.

— Що ж робити? — Запитав Річард. Втім, він і не чекав відповіді на це питання. — Я просто не знаю, як бути.

Келен перестала плакати і непомітно для Річарда витерла очі.

— Може бути, ми знайдемо відповідь у судовому звіті?

— Вона може бути в будь-якому рядку, хоч в самої останньому. — Річард повільно похитав головою. — А ми всі помремо набагато раніше, ніж я переведу його до кінця.

— Він повісив ейдж Раїни на один ланцюжок з амулетом і нарешті порушив тяжке мовчання:

— Джеган, схоже, все-таки переможе.

Келен припала до нього головою.

— Не говори так. Будь ласка, не говори так. — Річард змусив себе посміхнутися.

— Ти права. Ми його поб'ємо.

У двері постукали. На запитання Річарда «Хто там?» Докас просунув у кімнату голову.

— Магістр Рал, генерал Керсон хотів би знати, чи може він поговорити з вами.

Келен погладила Річарда по плечу.

— Я піду повідомлю Дрефану і Надін про Раїну. Річард разом з нею вийшов за двері. Генерал Керсон чекав, тримаючи в руках стос рапортів.

— Я наздожену тебе через пару хвилин, — сказав Річард Келен.

Вона пішла по коридору. Її супроводжував Іган, і Келен відчувала себе незвично без Морд-Сіт.

— Мати-сповідниця, — сказав Іган, — якісь люди тільки що прибули до палацу і вимагають зустрічі з вами і Магістром Ралом. Я сказав їм, що ви обидва зайняті. Я не хотів турбувати Магістра Рала.

— У Залі Прохачів багато охочих поділитися з нами своїми бідами.

— Вони не в Залі Прохачів. Стража зупинила їх, оскільки вони увійшли в зал для аудієнцій. Вони не настільки зарозумілі, як деякі з дипломатів, але вельми наполегливі.

Келен насупилася.

— Вони сказали, хто вони такі?

— Вони сказали, що вони андоліани.

Келен зупинилася і схопила Ігана за руку.

— Андоліани! І вартові впустили їх? Впустили андоліан у палац?

Іган теж спохмурнів.

— Я не знаю, як вони увійшли. Знаю тільки, що вони тут. Виправити цю помилку, Мати-сповідниця? Його рука була вже на ефесі меча.

— Ні… Мабуть, ні. Просто… — Добрі духи, як пояснити, що таке андоліани? Вона замислилась, підбираючи слова. — Вони не зовсім люди.

— Що це означає?

— У Серединних Землях мешкають різні істоти, наділені магією. Не тільки люди, хоча часом буває важко провести чітку межу між людьми і не людьми. До таких істот відносяться і андоліани.

— Магія? — Перепитав Іган з явною відразою. — Вони небезпечні?

Келен зітхнула й повернула в напрямку зали для аудієнцій.

— Не зовсім. Принаймні в звичайному розумінні. Якщо знаєш, як з ними поводитися, вони не заподіють шкоди. Втім, про них дуже мало відомо.

Андоліани живуть відособлено. Люди їх недолюблюють. Андоліани крадуть речі. Не з метою збагачення, а просто тому, що вони люблять речі. Блискучі предмети в основному. Осколок скла, шматочок золота, кнопки — це їм все одно. Люди не люблять їх, тому що андоліани дуже схожі на людей, тому всім здається, що вони повинні і поводитися як люди, але вони не люди. Зазвичай вони приходять до людей з цікавості. Ми не пускаємо їх у палац, тому що за ними постійно треба стежити. Простіше їх не пустити. Враховуючи магію, якою вони наділені, вони можуть заподіяти багато клопоту.

— Я можу сказати солдатам, щоб вони гнали їх геть.

— Ні. Це буде дуже неприємно. Маючи з ними справу, треба дотримуватися особливих правил. На щастя, вони мені відомі. Я сама їх виставлю.

— Як?

Андоліани обожнюють передавати послання. Вони люблять це навіть більше, ніж блискучі предмети. Я припускаю, що в них є дещо людське, і їм подобається відчувати себе учасниками людського життя. У деяких країнах андоліан навіть беруть на службу в якості гінців. Андоліанин буде берегти послання краще за будь-якого кур'єра. Вони готові робити це заради начищеного гудзика.

Навіть взагалі без винагороди. Вони живуть, щоб передавати послання. Я пошлю їх абикуди з повідомленням, і вони будуть раді вирушити в дорогу. Це найлегший спосіб позбутися від андоліан.

— Позбутися від усіх них? — Запитав Іган, почухавши потилицю.

— Від усіх? Добрі духи, тільки не кажи мені, що їх більше двох!

— Сім. Шість жінок, однакових як краплі води, і один чоловік.

Келен збилася з кроку.

— Просто не віриться. Це, мабуть, легат Ріші і його шість дружин, всі сестри. Ці шість сестер з одного… посліду…

Андоліани вважали, що тільки шість жінок з одного посліду гідні бути дружинами легата. Голова Келен йшла обертом. Вона відчайдушно намагалася придумати, куди послати цих андоліан і яке повідомлення їм всучити.

Може, послати їх з попередженням про чуму? Абикуди в степ. В степах до андоліан краще ставляться…

Стражники, наїжачені зброєю, заповнили всі коридори, що вели до залу аудієнцій. Два солдати з піками розчинили подвійні двері з червоного дерева, і Келен в супроводі Ігана увійшла всередину.

Цей зал був невеликим і позбавленим вікон. Уздовж стін стояли бюсти правителів і діячів історії. Стіни були покрашені і скрізь горіли лампи. Легат Ріші, сидячи за столом, відставив убік чашу з напоєм а його свита підхопилися з лавок і вклонилися Келен.

Келен пройшла на підвищення і сіла в крісло.

— Прошу Вас, легат Ріші, викласти своє прохання. — Одна з жінок легата підбігла до Келен — Мати-сповідниця, легат трохи перебрав напою і нетвердо стоїть на ногах.

— Він навіть виміняв кілька своїх призів на цей напій. — Обличчя її прийняло спантеличений вираз. — Від цього ми рухалися повільніше, інакше були б тут раніше.

— Спасибі за те, що повідомила мені про це, — сказала Келен. Будь-яка інформація про себе вважалася у андоліан подарунком, і за неї належало дякувати. В зал війшов Річард. — Легат Ріші, я хотіла б попросити вас віднести послання.

— Жалкую, — сказав легат. — Ми не можемо взяти у вас послання.

Келен була приголомшена. Вона ніколи не чула про андоліанина, який відмовився б нести послання.

— Але чому?

Сестра нахилилася до Келен:

— Тому що ми вже несемо послання великої важливості.

— Ви?

Вона моргнула.

— Так. Найвеличніше і почесне. Чоловік несе послання від місяця.

— Що? — Прошепотів Річард, звівши голову.

— Місяць посилає повідомлення від вітрів, — сказав легат, Язик у нього заплітався.

Келен здалося, що світ застиг.

— Ми були б тут швидше, але чоловік повинен був багато разів пити напій щастя.

У Келен по шкірі пробігли мурашки крижаного жаху.

— Бути тут швидше, — повторив Річард. — Люди вмирали, а ти тим часом пив? — Його голос звучав подібно грому. — Раїна померла, бо ти всю дорогу пив! — Майнув кулак, і Ріші впав на стіл. — Люди вмирали, а ти напивався! — Заревів Річард, встрибнувши на стіл.

— Річард, ні! — Вигукнула Келен. — Він володіє магією!

Перед нею майнуло червона пляма. Кара підскочила до Річарда і скинула його на підлогу.

Легат Ріші в гніві піднявся. Кров стікала в нього по підборіддю, а навколо пальців клубилася тьма, що прорізалася сліпучими блискавками. Він збирав свою магію, готуючись направити її проти Річарда. Річард схопився за меч.

Кара знову відіпхнула його і з розмаху вдарила легата в обличчя. Ріші хотів штовхнути її, але Кара зі спритністю кішки ухилилася і вдарила його ще раз. Ріші знову повернувся до неї, забувши про Річарда.

Його магія була вже зібрана, і він її випустив.

Повітря здригнулося, і в ту ж мить легат з криком болю впав. Кара підскочила до нього раніше, ніж він торкнувся підлоги, і приставила ейдж до його горла.

— Ти мій, — посміхнулася вона. — Твоя магія тепер належить мені.

— Кара! — Закричала Келен. — Не вбивай його! Шість сестер збилися в купу, тремтячи від жаху. Келен жестом постаралася їх заспокоїти і знову крикнула Карі: — Не чіпай його! Він приніс послання від Храму Вітрів. — Голова Кари поникла, в очах з'явилася тривога.

— Я знаю. Послання вкладено в його магію. — Річард прибрав меч у піхви.

— Докас, Іган, — розпорядився він. — Приберіть солдатів. Закрийте двері. Нікого не впускайте.

Докас і Іган поспішили виконати наказ, а Річард схопив легата за воріт, підняв його і кинув на стілець. Легат відразу зробився напрочуд лагідним.

Річард навис над ним як скеля.

— Давай сюди це послання. І не намагайся брехати. Тисячі людей померли, поки ти там напивався.

— Послання від вітрів — для двох людей. — Річард озирнувся. Одночасно з Ріші ті ж слова сказала Кара. Здавалося, вона була здивована цим не менше, ніж Річард.

— Я… це прийшло до мене тоді ж, коли прийшло до нього. Я знала тільки, що він несе повідомлення. І… він знав лише це. А тепер магія підказує йому слова.

— Для кого воно?

Келен вже це знала.

— Для чарівника Річарда Рала і для Матері-сповідниці Келен Амнелл, — знову хором сказали Ріші і Кара.

— Про що в ньому йдеться? — Запитав Річард. Келен знала і це. Вона вчепилася в рукав Річарду, немов сподівалася таким чином утримати його.

У залі не було нікого, крім Річарда, Келен, Кари, легата і його шести дружин, що збилися в купу. Лампи коптили, і по драпіровках стрибали моторошні тіні.

Обличчя легата стало відчуженим. Він встав із стільця; з підборіддя у нього капала кров. Його рука піднялася, вказуючи на Річарда. На цей раз говорив тільки він.

— Вітри закликають тебе, чарівник Річард Рал. Магія була вкрадена у вітрів і використана в цьому світі на зло. Ти повинен одружитися, щоб увійти в Храм Вітрів. Твоєю дружиною повинна бути Надін Брайтон.

Втративши дар мови, Річард обома руками взяв руку Келен і притиснув її до серця.

Рука Кари піднялася, вказуючи на Келен. На цей раз говорила тільки вона, і голос її був холодним і нещадним.

— Вітри закликають тебе, Мати-сповідниця Келен Амнелл. Магія була вкрадена у вітрів і використана в цьому світі у зло. Ти повинна вийти заміж, щоб увійти в Храм Вітрів. Твоїм чоловіком повинен бути той, хто носить ім'я Дрефан Рал.

Річард впав на коліна. Келен опустилася поруч з ним на підлогу.

Вона думала про те, що повинна відчувати хоч щось. Але вона нічого не відчувала. Це здавалося їй сном.

Очікування було довгим, але тепер все відбувалося занадто стрімко, немов вона падала зі скелі в крижану жадібну чорноту.

Все закінчилося. Все скінчено. Її життю, її мріям, її майбутньому, її щастю — всьому прийшов кінець.

Річард підняв на Кару попелясто-сіре обличчя.

— Кара, будь ласка, я прошу тебе, не треба. — Його голос зламався. — Добрі духи, будь ласка, не треба з нами цього робити.

Погляд синіх очей Кари був крижаним.

— Не я це роблю з вами. Я тільки передаю послання від вітрів. Ви обоє повинні дати згоду, якщо бажаєте увійти в Храм Вітрів.

— Чому Келен повинна вийти заміж?

— Вітри вимагають, щоб наречена була незаймана. Річард кинув погляд на Келен і знову обернувся до Каре.

— Вона не незаймана.

— Незаймана, — сказала Кара.

— Ні!

Келен обняла його.

— Так, Річард, — прошепотіла вона. — У цьому світі я незаймана. Те, що було раніше, має значення тільки в світі духів. Так сказала мені Шота. Ми були разом у іншому світі. Тут це не в рахунок.

— Це божевілля, — хрипко прошепотів він. — Це просто безумство.

— Така вимога вітрів, — сказала Кара.

— Це єдина можливість, яка вам буде запропонована, — сказав Ріші. — Якщо ви відмовитеся, вітри вважатимуть себе вільними від зобов'язань виправити шкоду.

— Будь ласка, Кара, — прошепотів Річард. — Будь ласка… Не роби цього. Повинен бути інший шлях.

— Це єдиний шлях. — Кара, затягнута у червону шкіру, височіла над ними. — Якщо ви хочете виправити шкоду, ви повинні погодитися. Якщо ви будете не в змозі відгукнутися на заклик, викрадена магія назавжди залишиться на волі.

— Вітри бажають знати вашу відповідь, — сказав Ріші. — Ви обоє повинні дати згоду. Добровільно. Це повинен бути справжній шлюб в усіх відношеннях і на все життя. У вас повинні бути чесні наміри, і ви повинні бути вірні тому, з ким будете пов'язані таїнством шлюбу.

— Яка ваша відповідь? — Запитала Кара крижаним голосом. Крізь сльози Келен подивилася в очі Річарда і побачила, як помирає в них його душа.

— Це наш обов'язок. Тільки так ми можемо врятувати наших людей. Але якщо ти захочеш, Річард, я скажу «ні».

— Скільки ще людей помруть тоді у мене на руках? Це занадто велика ціна за щастя нашої любові. — Келен придушила крик.

— Там було щось… Ти знаєш, що ми могли зробити, щоб зупинити чуму? — Річард похитав головою.

— Прости. Я підвів тебе. Я не знайшов шляху, щоб обійти пророцтво.

— Ти не підвів мене, Річард. Я б не винесла думки, що через нас вмирають люди, як Раїна сьогодні. — Вона обвила руками його шию. — Я люблю тебе так сильно, Річард!

Річард притиснув до себе її голову.

— Ми згодні. Ми повинні це зробити. — Він встав і допоміг піднятися Келен. Їй так багато хотілося йому сказати. Але не було слів. Побачивши очі Річарда, вона зрозуміла, що слова не потрібні.

Вони обернулися до легата і Кари.

— Я згоден. Я одружуся на Надін.

— Я згодна. Я вийду заміж за Дрефана. Келен впала в обійми Річарда, не в силах більше боротися з риданнями. Річард обійняв її так міцно, що ледь не задушив.

Кара і легат відтягнули їх один від одного.

— Кожен з вас обіцяний іншому, — сказала Кара. — Вам не можна тепер цього робити. Ви повинні бути вірні своїм половинам.

Келен подивилася повз Ріші в очі Річарда. І він, і вона зрозуміли, що вони тільки що обнялися в останній раз.

І в цю хвилину її світ загинув.