Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

45

Що, по-твоєму, відбувається? — Запитала Енн. Зедд витягнув шию, намагаючись роздивитися краще, але за частоколом ніг нічого не було видно. Нантонгські мисливці духу вигукували розпорядження, яких він не розумів, але спис, спрямований на Зедда, ясно говорив, що йому краще сидіти на місці.

Частина мисливців залишилися охороняти бранців, а інші про щось гаряче сперечалися з доаками.

— Вони надто далеко, щоб розчути, про що вони говорять, але це не важливо: на мові доаків я знаю лише кілька слів.

Енн зірвала довгу травинку і почала накручувати її на палець. На Зедда вона не дивилася. Вони не хотіли дати їх конвоїрам зрозуміти, що полонені в здоровому глузді і здатні на змову. Енн пронизливо закудахтала, але тільки щоб дотримати пристойності.

— Що ти знаєш про цих доаків?

Зедд замахав руками, як птах, яка хоче злетіти.

— Я знаю, що вони не приносять у жертву людей. Охоронець приставив спис до голови Зедда, наче боявся, що той дійсно полетить. Зедду хотілося вилаятися, але він замість цього завив і вибухнув шаленим реготом.

Енн подивилася на нього спідлоба.

— Ти ще не змінив свого погляду на те, що потрібно дозволити нантонгам жити, як їм хочеться?

Зедд посміхнувся:

— Якби я дозволив нантонгцям жити, як їм хочеться, ми були б вже в світі духів. Те, що ти дозволяєш вовкам жити, ще не означає, що ти повинен дозволити їм тебе з'їсти.

Енн хмикнула, визнаючи його правоту.

Віддалік на невеликому підвищенні йшли переговори. Чоловік десять нантонгів і стільки ж доаків сиділи кружком, схрестивши ноги. Нантонги щось говорили, супроводжуючи вигуки виразними жестами. Потім вони взялися вказувати на Зедда. Чарівник не чув їхніх слів, але, безсумнівно, нантонги нахвалювали товар.

Він нахилився до Енн і прошепотів:

— Наскільки я знаю, доаки — досить миролюбне плем'я; я жодного разу не чув, щоб вони воювали навіть із слабкими сусідніми племенами. Але коли мова про торгівлю, вони просто безжалісні. В інших племенах дітей вчать володіти зброєю; доаки вчать своїх дітей торгуватися.

Енн відвернулася, ніби їй це було нецікаво.

— І що ж робить їх настільки неперевершеними в питаннях торгівлі?

Зедд подивився на вартових. Всі вони спостерігали за переговорами і приділяли безпорадним бранцям мало уваги.

— Вони володіють рідкісною здатністю легко ставитися до операції. Інші зазвичай ставлять перед собою мету і, щоб домогтися її, врешті-решт йдуть на поступки. Доаки не такі. Вони будуть просто торгуватися. Якщо до угоди прийти не вдається, вони без жалю визнають невдачу і будуть рухатися далі.

Один з доаків, з хутром кролика на голові, вдарив рукою по купі ковдр в центрі крута і вказав на двох козенят, прив'язаних трохи віддалік. Зедд зрозумів, що він пропонує включити в угоду і їх.

Нантонги, здавалося, були обурені. Їх ватажок підстрибнув і почав тикати в небо списом, очевидно, висловлюючи незадоволення настільки низькою ціною. Але Зедд зазначив, що він не збирається йти. Це було питання честі: нантонги натомилися з бранцями і бажали отримати компенсацію.

Зедд штовхнув Аннеліну, потім закинув голову і завив койотом. Енн приєдналася до нього. Вони обидва верещали і гавкали так голосно, як тільки могли.

Всі учасники переговорів затихли і подивилися на бранців. Ватажок нантонгів знову сів.

Тичок списом змусив замовкнути чарівника і аббатису. Торгівля відновилася. Ватажок нантонгів подивився на козенят.

Зедд пошкріб плече: шкіра зуділа під висохлим брудом. Втім, ця незручність була дрібницею в порівнянні з відрізаною головою, вирваним серцем або що там ще нантонги роблять з жертвами для своїх духів.

— Я хочу їсти, — пробурмотів він. — Вони не годували нас цілий день.

Він знову загавкав, щоб показати своє невдоволення. Переговори на мить призупинилися, і представники зацікавлених сторін знову подивилися на бранців. Потім доаки склали на грудях руки і мовчки втупилися на нантонгів.

Нантонги заговорили, пересипаючи слова підлещуючим хихиканням. Відповідь доаків була лаконічною. Той, у кого була кроляча шкурка на голові, показав на сонце і зробив жест до горизонту.

Головний нантонг витягнув з купи ковдр одну ковдру і оглянув її зі стриманим захопленням. Потім він передав ковдру товаришам. Вони кивали з таким виглядом, ніби тільки що виявили її цінність. Їх ватажок привів козенят, і всі знову почали охати і захоплюватися, наче раніше не помічали, які це чудові козенята.

Очевидно, нантонги вирішили, що, раз вже вони все одно не можуть повернутися в село з двома божевільними, будь-яка плата буде краще, ніж нічого, особливо враховуючи, що інтерес доаків до угоди танув буквально на очах.

Доаки дивилися на них з легким презирством. Нантонги пішли на поступки і обдурили самих себе. Твердість у торговельних питаннях доакі цінували найбільше.

Вождь доаків і ватажок нантонгів зчепили руки ліктями і тричі обійшли навколо один одного. Коли вони розімкнули руки, почувся сміх і весела балаканина. Угода була укладена.

Нантонги забрали ковдри і повели козенят, а доаки попрямували до своєї покупки. Охоронці ткнули Зедда і Енн списами, очевидно, попереджаючи, щоб ті не зіпсували угоду.

Зедд не мав ніякого бажання її псувати. Доаки не приносили в жертву людей. Вони були досить добросерді, і найжорстокішим покаранням у племені було вигнання. Правда, вигнаний доак деколи уморював себе голодом від засмучення, що його позбавили єдиного будинку, який він знав. Якщо дитина погано себе вела, на неї весь день ніхто не звертав уваги, і цього було достатньо, щоб виправити її поведінку.

Правда, Зедд і Енн не були членами племені, так що, ймовірно, ця м'якість на них не поширювалася.

Зедд знову нахилився до Енн:

— Ці люди не заподіють нам шкоди, не забувай про це. Якщо вони відмовляться нас забрати, нантонги прикінчать нас прямо тут, лише б не вести назад у село.

— Спочатку ти хочеш, щоб я поралася в багнюці, а тепер заявляєш, що я повинна бути пай-дівчинкою?

Зедд посміхнувся:

— Тільки до тих пір, поки наші нові господарі не заберуть нас від колишніх.

Вождь доаків сів перед ними навпочіпки, помацав м'язи Зедда і несхвально хмикнув. Потім він помацав мускули Енн і видав звук, який говорив про те, що він задоволений.

Енн підняла брову.

— Здається, я більше йому підходжу, ніж якийсь худий старий. — Зедд посміхнувся.

— Це вірно. Тобі дадуть роботу поважче. — Енн спохмурніла.

— Що це означає?

Зедд цитькнув на неї. Інший доак сів навпочіпки поруч з вождем. На голові у нього були козлячі роги, а все тіло обвішано намистами. Намиста звисали в нього між ніг, охоплювали шию, зап'ястя; зроблені вони були з зубів, намистинок, кісток, глиняних черепків, металевих кружечків, золотих монет і іншого сміття. Крім намист, він був обвішаний маленькими шкіряними мішечками і різними амулетами. Це був шаман доаків.

Шаман знаками попросив Зедда витягнути руки вперед і не опускати їх.

Вартові приставили списи до спини чарівника, а шаман вийняв зі шкіряного мішечка мотузочки, сплетені зі стебел трави. Бурмочучи якісь заклинання, він обв'язав їх навколо зап'ясть Зедда, а потім зробив те ж саме з Енн.

— Що це таке? — Підозріло запитала вона.

— Трава пов'язує нашу магію. Нантонгам нічого такого не було потрібно, щоб зробити нашу магію безсилою, але у доаків не так. У цього шамана є дар. Можна назвати його чарівником доаків. — Зедд скоса подивився на Енн. Точніше сказати, він у них як твої сестри Світла з їх ошийниками. І ці браслети, як нашийник, не знімеш.

Тим часом нантонги забрали свою зброю, ковдри, двох козенят і поспішно ретирувалися.

Вождь доаків нахилився до Зедда і щось сказав. Коли Зедд насупився і знизав плечима на знак того, що не розуміє, вождю довелося вдатися до мови жестів. Він показував, як риє землю, задихався від літньої спеки і тремтів від морозу. Зедд багато чого все одно не зрозумів, але суть вловив.

Він повернувся до Енн:

— Отже, ці хлопці нас викупили. Ми повинні працювати на них два роки, щоб відшкодувати витрати і, зрозуміло, моральний збиток.

— Тобто ми продані в рабство?

— По суті, так. Але тільки на два роки. Вельми щедро з їх боку, особливо якщо врахувати, що нантонги збиралися взагалі нас вбити.

— Може бути, ми заплатимо їм викуп?

— Для доаків це наш персональний обов'язок, і він може бути відшкодований лише нашою персональною працею. Доаки дивляться на це так: вони повернули нам життя, і, щоб висловити свою подяку, ми повинні взяти участь в їх житті. І прибирати за ними.

— Прибирати? Ми повинні прибирати за цими дикунами, щоб відшкодувати наш борг?

— Я вважаю, на практиці це означає, що ми повинні їм готувати, служити їм носіями, шити одяг, доглядати за худобою і все таке інше.

Немов на підтвердження того, що говорив Зедд, один з доаків вказав на міхи з водою.

— Чого він хоче? — Запитала Енн Зедда.

Зедд знизав плечима:

— Щоб ми несли їх воду.

Крім міхів, на бранців нав'ючили решту ковдр.

— Ти хочеш сказати, — прогарчала Енн, — що Перший Чарівник Серединних Земель і аббатиса сестер Світла були продані в рабство за кілька ковдр і двох козенят?

Спонукуваний стусанами, Зедд рушив за доаками.

— Я тебе розумію, — сказав він через плече. — Вперше на моїй пам'яті доаки переплатили.

Зедд спіткнувся і впустив половину свого вантажу. Намагаючись відновити рівновагу, він впав у колючий чагарник. Нахилившись за ковдрами, які звалилися в калюжу води з лопнулого мішка, він послизнувся і встав коліном на ковдру. Під ковдрою виявилися ягоди, і Зедд їх роздавив.

— Пробачте, хлопці. — Він зробив вибачаючий жест доакам, які дивилися на нього в жаху. — Мені шкода.

Доаки замахали руками, вимагаючи, щоб він негайно все підібрав.

— Я ж сказав — вибачте, — повторив Зедд, забувши, що вони його не розуміють, і заходився збирати мокрі ковдри. Він підняв ті, під яким опинилися ягоди, і розтягнув їх, милуючись отриманим ефектом. — Поглянь, дорога, який чудовий колір. У нас не вміють так фарбувати!