Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

19

Цього разу, — попередила Енн, — дай говорити мені. Ясно?

Її брови майже зійшлися на переніссі. Вона присунулася так близько, що Зедд відчув в її диханні запах недавно з'їденої ковбаси. Вона постукала нігтем по його нашийнику — ще одне попередження, хоч і безмовне. Зедд невинно моргнув.

— Якщо тобі це принесе задоволення, будь ласка. Тільки мої вигадки завжди служили твоїм інтересам.

— Ну так, звичайно! А твої дурні жарти — просто верх дотепності!

Зедд визнав, що її знущальна посмішка — це вже зайве; могла б обмежитися однією тільки саркастичною похвалою. Всьому на світі є межа, і цій жінці давно пора навчитися триматися у відведених їй рамках.

Зедд критичним поглядом окинув тьмяно освітлену двері заїжджого двору на протилежному боці вулиці. Між двома складами висіла невелика вивіска: «заїжджий двір Джестер».

Зедд поняття не мав, як називається це досить велике місто, куди вони прибули вже в темряві, зате відмінно знав, що волів би взагалі сюди не заїжджати.

Заїжджий двір Джестер виглядав так, ніби його побудували, щоб заповнити порожнечу на задвірках або, що ймовірніше, приховати цей заклад від уваги поважної публіки, а головне, від влади. Його відвідувачі, як встиг уже помітити Зедд, сильно змахували або на найманців, або на розбійників з великої дороги.

— Мені це не подобається, — пробурмотів він собі під ніс.

— Тобі нічого не подобається, — гаркнула Енн. — Такого зануду я в житті своєму не зустрічала!

Зедд в щирому подиві звів брови.

— Невже? А мені завжди говорили, що я дуже приємний супутник. У нас ще залишилася ковбаса? — Енн закотила очі.

— Ні! Так що ж тобі не подобається на сей раз? На іншій стороні вулиці підозрілого вигляду суб'єкт злодійкувато озирнувся і, намагаючись триматися в тіні, рушив до дверей «заїжджого двору Джестера».

— Не розумію, навіщо Натану туди заходити? — Енн кинула погляд на заїжджий двір і поправила сиве пасмо волосся, що вибилося із зачіски.

— Щоб поїсти гарячого й перепочити. — Вона подивилася на Зедда. — Ось навіщо, якщо він взагалі там.

— Я ж навчив тебе відчувати чарівну нитку, яка тягнеться від стежачої хмари. Ти ж сама відчула її, відчула Натана.

— Вірно, — погодилася Енн. — І ось тепер, коли ми нарешті наздогнали його, тобі це не подобається.

— Саме так, — з відсутнім виглядом промовив Зедд. — Не подобається.

Сердитий погляд Енн змінився стурбованим.

— Що тебе турбує?

Подивися на значок. Під назвою. Дві жіночі ніжки, буквою «V».

Енн втупилася на Зедда, як на божевільного.

— Зедд, ця людина просиділа взаперті в Палаці Пророків майже тисячу років!

— Ось саме, взаперті. — Зедд постукав по нашийнику, що називався Рада-Хань. Нашийнику, який Енн начепила на нього, щоб підкорити своїй волі. Натан не побажає знову опинитися в нашийнику. Я впевнений, він кілька століть будував плани, як від нього позбавитися. Я з жахом думаю, що він за допомогою пророцтв впливав на події, щоб підвести їх до того повороту долі, який дозволить йому звільнитися від нашийника. І ти сподіваєшся переконати мене, що він пішов туди лише тому, що йому захотілося повії? Не забувай, він чудово розуміє, що ти його шукаєш.

Енн дивилася на нього в усі очі.

— Зедд, ти хочеш сказати, що Натан свідомо впливав на події — тобто пророцтва, — щоб звільнитися від нашийника?

Зедд, дивлячись через дорогу, похитав головою.

— Я всього лише хочу сказати, що мені це не подобається.

— Не виключено, що йому після довгого утримання просто дуже захотілося жінки.

— Ти знаєш Натана більше дев'ятисот років. Я ж познайомився з ним недавно. Зедд нахилився до неї ближче. — Але навіть я розумію, що це нісенітниця. Натан не дурень. Він надзвичайно талановитий чарівник. І ти робиш серйозну помилку, недооцінюючи його.

Енн деякий час дивилася йому в очі.

— Ти маєш рацію. Можливо, це пастка. Звичайно, вбивати мене заради того, щоб утекти, Натан не стане, але все інше… Так, можливо, ти правий.

Зедд пирхнув.

— Зедд, — після довгої і ніякового мовчання заговорила Енн, — нам дуже важливо спіймати Натана. У минулому він допомагав мені, коли в пророцтвах виявлялася небезпека, але все ж він залишається пророком. А пророки небезпечні. Не тому, що вони бажають людям зла, а просто тому, що такі властивості пророцтв.

— Немає необхідності переконувати мене в цьому. Мені відомо, як небезпечні пророцтва.

— Ми завжди тримали пророків у самітництві, тому що, якщо залишити їх без нагляду, може трапитися катастрофа. Пророк несе небезпеку не тільки іншим, а й собі самому. Людям властиво мстити тим, хто говорить правду, немов знання істини і є причина нещастя. Пророцтва шкідливі для непідготовлених умів, для тих, хто не знає і не розуміє магії, не кажучи вже про самих пророкуючих. Одного разу ми привели до нього жінку — ми робили так іноді, якщо він просив…

— Ти тягала до нього повій? — Перебив Зедд, насупившись.

Енн неуважно знизала плечима.

— Ми розуміли, що йому самотньо. Готова зізнатися, що це був не найкращий вихід з положення, але так, ми час від часу приводили йому повій. Адже ми не безсердечні.

— Як гарно з вашого боку. — Енн відвела погляд.

— Ми зобов'язані були не випускати його з Палацу, але ми жаліли його. Він же не винен, що народився з даром пророка. Ми завжди попереджали Натана, щоб він не смів робити жінкам ніяких передбачень, але одного разу він порушив заборону. Та жінка вилетіла з Палацу з криками жаху. Ми так і не з'ясували, як їй вдалося втекти. Перш ніж вдалося її відшукати, вона роздзвонила про це пророцтво всім. І спалахнула війна. Загинули тисячі людей. Жінки і діти.

Іноді я всерйоз думаю, що Натан божевільний. Без сумніву, з усіх неврівноважених людей, яких я бачила, він найнебезпечніший. Натан бачить світ не лише таким, яким той стоїть перед його очима, а через призму пророцтв, що виникають у нього в голові. Того разу я, зрозуміло, учинила йому допит, але він заявив, що не пам'ятає жодного пророцтва і нічого не говорив цій повії. І тільки набагато пізніше мені вдалося пов'язати між собою кілька пророцтв, і я виявила, що один з хлопчиків, які загинули під час війни, був саме тим, хто згадується у одному з пророцтв. Він повинен був стати жорстоким і кривавим правителем. Якби він вижив, загинули б сотні тисяч людей, але Натан своїм вчинком відсік цю небезпечну розвилку. Я боюся навіть уявити, скільки відомо цій людині і як багато він від нас приховує. Пророк з легкістю здатний завдати колосальної шкоди, і якщо він жадає влади над світом, йому нічого не варто її отримати.

Зедд як і раніше не зводив очей з дверей.

— І тому ви тримаєте їх під замком.

— Так.

Зедд висмикнув ниточку зі свого темно-бордового балахона і подивився згори вниз на Аннеліну.

— Енн, я Чарівник першого рангу, і якщо б я всього цього не розумів, я не допомагав би тобі.

— Спасибі, — тихо сказала Енн. Зедд прикинув, які в них є варіанти.

Варіантів виявилося небагато.

— Якщо я правильно зрозумів, ти намагалася мені втовкмачити, що не знаєш, чи в своєму Натан розумі, але навіть якщо він і не божевільний, то все одно дуже небезпечний.

— Так, мабуть. Але Натан часто допомагав мені позбавити людей від страждань.

Кілька сторіч тому він попередив мене про Даркена Рала і повідомив про пророцтво, яке віщувало народження бойового чарівника. Річарда. Ми разом доклали чимало зусиль, щоб Річард міг спокійно вирости і щоб у тебе був час виховати з нього людину, яка скористалася б цим даром на благо людям.

— За це прийми мою вдячність, — кивнув Зедд. — Але ти начепила на мене нашийник, і це мені трохи не по душі.

— Я розумію. Не думай, що я це зробила заради власного задоволення.

Але відчайдушні обставини деколи вимагають відчайдушних дій. Я зробила те, що повинна була зробити, враховуючи можливість вельми неприємних наслідків. Чим швидше ми зловимо Натана, тим швидше ти звільнишся від Рада-Хань.

— І он то мені теж не подобається. — Зедд показав великим пальцем на небо у себе за спиною.

Енн не стала дивитися туди, куди він вказував. Вона і так знала, що там побачить.

— Яке відношення має червоний місяць до Натана? Звичайно, явище вельми незвичайне, але при чому тут воно?

— Я не казав, що це має відношення до Натана. Мені просто це не подобається.

Останні дні небо було затягнуте хмарами, і вночі вони пересувалися дуже повільно, через темряву і через те, що важко було розгледіти стежачу хмару, яку Зедд повісив над Натаном. На щастя, вони вже майже наздогнали пророка і відчували чарівну нитку, навіть не бачачи хмари. Взагалі то слідкуюча хмара потрібна було лише для того, щоб підвести переслідувачів на відстань, де відчувається ця нитка.

Зедд знав, що Натан десь неподалік, буквально в декількох сотнях футів. Така близькість до об'єкту переслідування, магія нитки, спотворювала всі відчуття Зедда і погіршувала його можливості користуватися даром. На такій відстані магія ставала схожою на гончу, яка нічого не бачить навколо, крім сліду жертви. Дуже незручна форма сліпоти — додатковий привід для занепокоєння.

Зедд міг би обірвати нитку, але це було ризиковано, поки вони не опинилися віч-на-віч з Натаном. Порвану нитку вже не можна відновити без фізичного контакту з об'єктом.

Снігопад теж заважав просуванню; Зедд з Аннеліною мерзли і відчували себе нещасними. Але сьогодні вдень хмари нарешті розсіялися, і Зедд з Енн чекали сходу місяця, щоб наблизитися до Натана при його світлі.

І обоє завмерли в німому подиві, коли місяць нарешті зійшов. Він зійшов червоним.

Спочатку вони подумали, що це через якусь димку, але, коли він повис у них над головами, стало ясно, що його колір абсолютно не пов'язаний із звичайними явищами природи. Гірше того, з-за хмар Зедд не знав, чи давно місяць став червоним.

— Зедд, — порушила нарешті довгее мовчання Енн. — Ти знаєш, що це значить?

Зедд дивився в бік, роблячи вигляд, що вивчає тіні.

— А ти? Ти ж прожила набагато довше мене. І напевне щось чула про подібне чудо.

Він почув шурхіт: Енн поїжилась під вовняним плащем.

— Ти ж Чарівник першого рангу. І я схильна покластися на твою думку в такого роду питаннях.

— З чого це ти раптом визнала мою думку гідною уваги?

— Зедд, не будемо сперечатися. За моє життя це знамення не спостерігалося, але я пригадую згадку про червоний місяць в одному древньому тексті часів великої війни. Там не було сказано, що це означає конкретно, — говорилося тільки, що вона обіцяє велику біду.

Зедд присів навпочіпки, сперся спиною на стіну і жестом запропонував Аннеліні влаштовуватися поруч. Та теж сіла, забравшись поглибше в тінь.

— У замку Чарівника є десятки бібліотек. Обширних бібліотек. Як правило, кожна не поступається за розміром книгосховищу Палацу Пророків, а багато з них навіть набагато більше. І там теж зберігається величезна кількість пророцтв.

Серед цих пророцтв були і такі, які вважалися настільки небезпечними, що їх тримали за потужними магічними щитами, захичаючими особисті апартаменти Чарівника першого рангу. Навіть старі чарівники, що жили в замку, коли Зедд був молодий, не мали доступу до цих книг. І навіть Зедд, ставши Чарівником першого рангу, прочитав далеко не усі. Але ті, що він встиг прочитати, надовго позбавили його сну.

— Добрі духи! — Продовжував він. — У замку така сила-силенна книг, що кожна бібліотека в колишні часи обслуговувалася цілим штатом кураторів. Без них знайти потрібну книгу було майже неможливо. Кожен з них досконально знав свою ділянку і міг сказати, чи міститься у книгах, що знаходяться в його веденні, необхідна інформація.

Але ще коли я був молодим, в бібліотеках залишалося лише два куратори. А дві людини не в змозі охопити усі знання, які зберігаються там. У цих книгах сила-силенна всяких відомостей, але знайти те, що потрібно, — задачка не з простих.

Можна померти від старості, перш ніж це вийде. У молодості мені показали найбільш важливі книги з історії, магії і, зрозуміло, збірники пророцтв. Моє навчання, власне, цими книгами і обмежилося.

— Так як щодо червоного місяця? — Не відставала Енн. — У книгах, які ти прочитав, сказано щось про нього?

— Так. Але те, що я прочитав, було досить туманним, згадувалося про нього тільки побіжно. Шкода, що я тоді не досліджував цей предмет більш уважно, але, на жаль, в той час інші речі займали мою увагу.

— І що ж там говорилося?

— Якщо я правильно пам'ятаю — а я в цьому не певен, — то щось про щілини між світами. У книзі було написано, що в разі утворення такої щілини попередженням про це буде поява протягом трьох ночей червоного місяця.

— Три ночі. Враховуючи безперервну хмарність в останні дні, він цілком може висіти вже третю ніч. А якби хмари не розійшлися? Тоді б місяця ніхто і не побачив.

Зедд примружився, пригадуючи.

— Ні… Ні, там говорилося, що той, кому це знамення призначене, буде бачити червоний місяць всі три ночі.

— Не розумію. Що за щілина може утворитися між світами?

— Хотів би і я знати. — Зедд відкинув сиву голову на стінку. — Коли Даркен Рал відкрив шкатулки Одена, теж утворилася дірка в завісі, через яку в наш світ ледь не проник Володар, але тоді ніякого червоного місяця не було.

— Тоді, може бути, там було сказано не про щілину. Може, ти не те згадав.

— Можливо. Але я твердо пам'ятаю, що він віщував щось вельми недобре.

Енн співчутливо торкнулася його руки — жест, якого раніше вона собі не дозволяла.

— Зедд, як тільки Натан буде у нас в руках, я зніму з тебе Рада-Хань. Ти поспішиш в Ейдіндріл і з'ясуєш, в чому справа. Ні — ми всі разом туди вирушимо. Я впевнена, Натан зрозуміє серйозність того, що відбувається і погодиться допомогти.

— По-моєму, непогана угода. Я допомагаю тобі зловити Натана, а ви мені розібратися з червоним місяцем.

— Значить, домовилися. Ми добровільно допомагаємо один одному. Повинна зізнатися, це приємна зміна в наших відносинах.

— Невже? — Вигнув брову Зедд. — Тоді чому б тобі не зняти з мене нашийник?

— Зніму. Як тільки Натан буде у нас в руках.

— Натан значить для тебе більше, ніж ти готова визнати. — Деякий час Аннеліна мовчала.

— Так і є. Ми працювали разом протягом сотень років. Звичайно, Натан ходяче занепокоєння, але в нього благородне серце людини. — Її голос упав, і вона відвернулася. Зедду здалося, що вона змахнула сльозу. — І мені дуже дорогий цей невиправний, чудовий чоловік.

Зедд подивився з-за рогу на зачинені двері заїжджого двору.

— І все ж мені це не подобається, — прошепотів він. — Щось тут не так. І дорого б я дав, щоб дізнатися, що саме.

— Ну, так що ми будемо робити з Натаном? — Нарешті запитала Енн.

— Мені здалося, цього разу ти вирішила вести переговори.

— Ти переконав мене, що треба дотримуватися обережності. По-твоєму, що потрібно зробити?

— Я зайду туди і попрошу кімнату. Ти почекаєш зовні. Якщо Натан там, я постараюся застати його зненацька. Якщо він вийде до того, як я його знайду, або щось… піде не так, його схопиш ти.

— Зедд, Натан — чарівник. А я — всього лише чаклунка. Поки у нього на шиї немає Рада-Хань, мені з ним не впоратися.

Зедд задумався. Дійсно, ризик втратити Натана занадто великий. До того ж Енн могла постраждати. А потім їм буде важко знову відшукати Натана. Якщо він здогадається про стежачу хмару, то, цілком можливо, зуміє позбутися її.

Втім, останнє малоймовірно.

— Ти права, — нарешті промовив він. — Я накину магічну мережу із зовнішнього боку дверей. Він у ній загрузне, якщо спробує вийти, і ти застібнеш у нього на шиї цей поганий нашийник.

— Непогана думка. І якого роду мережу ти маєш намір накинути?

— Як ти сама сказала, ми не маємо права допустити промах. — Зедд пильно вивчав її очі при тьмяному нічному освітленні. — Прокляття! Повірити не можу, що я це роблю! — Пробурчав він. — Дай-но мені його нашийник!

Енн пошарила під плащем, і в світлі червоної місяця похмуро блиснув Рада-Хань.

— Це нашийник Натана? — Уточнив Зедд.

— Він носив його майже тисячу років.

Зедд хмикнув. Взявши нашийник в руки, він направив в нього свою магію, дозволяючи їй змішатися з магією Рада-Хань. Він відчував тепло Магії Приросту і крижаний холод Магії Збитку — Рада-Хань був наділений ними обома.

— Я підвісив заклинання. — Зедд повернув нашийник Енн — Яке ж? — Підозріло поцікавилася вона. Зедд оцінююче глянув на неї.

— Заклинання полум'я. Якщо він вийде без мене… У тебе буде двадцять ударів серця, щоб надіти на нього ошийник, інакше мережа спалахне.

Якщо вона не зуміє за цей час надіти на пророка нашийник, то Натан згорить. Без нашийника він не зможе врятуватися від заклинання полум'я. А з Рада-Хань він уникне вогню, але, потрапить у руки Енн.

Подвійний капкан.

В цю хвилину Зедд був сам собі виключно неприємний.

Енн глибоко зітхнула.

— На когось іншого воно не спрацює, вірно? Зедд похитав головою.

— Я прив'язав його до стежачої хмари. Заклинання стсується тільки Натана. — Він загрозливо знизив голос:

— Але якщо ти не встигнеш надіти на нього ошийник і мережа спалахне, то, крім Натана, загинуть всі, хто виявиться занадто близько. І якщо ти з якоїсь причини не зможеш надіти на нього Рада-Хань, виноси ноги. Крім того, він може віддати перевагу смерті поверненню в рабство.