Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

28

Назустріч їм по коридору йшла Келен. Вона спохмурніла, побачивши, що Надін веде Річарда за руку.

Річард, помітивши це, винувато знизав плечима. Надін, обдарувавши Келен сердитим поглядом, повернула до своєї кімнати. Річард губився в здогадах, що все це значить. Він роздратовано вирвав руку з пальців Надін, але продовжував йти слідом.

Надін зачепила спідницею горіховий стіл, що стояв біля стіни під гобеленом із зображеним на тлі гір із засніженими піками благородним оленем, і озирнулася, бажаючи переконатися, що Річард не відстав.

Келен з Карою наздогнали їх, і Келен негайно прилаштувалася поряд з Річардом.

— Так-так, — промовила ззаду Кара, погладжуючи густе пасмо. — Вельми цікаво…

Річард кинув на неї невдоволений погляд. Надін обернулася і знову нетерпляче схопила його за руку.

— Ти обіцяв! Пішли!

— Нічого я не обіцяв. Я сказав, що піду з тобою, але не говорив, що побіжу, — поскаржився Річард.

— Великий і сильний Магістр Рал не може за мною угнатися? — Саркастично поцікавилась Надін. — Лісовий провідник, якого я пам'ятаю, йшов швидше, навіть якщо спав на ходу.

— А я і сплю на ходу, — буркнув він.

— Стражники сказали мені, що ти повернувся і пішов до Дрефана, — шепнула Келен. — Я йшла до тебе туди. Що це за історія з Надін?

Питання з підступом. Річард відмітив, як вона кинула швидкий погляд на руку Надін, що недавно стискала його долоню.

— Вона покликала нас. Хоче кудись відвести.

— І для цього тобі обов'язково було тримати її за руку? — Сердитим шепотом запитала Келен.

Келен подивилася на Дрефана, який йшов позаду Кари з Раїною, і взяла Річарда під руку.

— Як справи? Що ти з'ясував? Річард ніжно стиснув їй долоню.

— Все в порядку, — шепнув він. — Виявилося зовсім не те, що я думав.

Розповім пізніше.

— А що з вбивцею? Його ще не знайшли?

— Хтось відшукав його раніше за нас і вбив, — відповів Річард. — А як дипломати? Келен відповіла не відразу.

— Греннідон, Тогресса і Пендізан Річ капітулювали. Міністр Джари попросив відстрочки на два тижні, щоб переконатися, що зірки сприяють їх намірам. — Річард насупився.

— Мардонія відмовилася приєднатися до нас. Рада Семи воліє зберігати нейтралітет.

— Що?! — Річард зупинився як укопаний, і ідучі слідом наткнулися на нього.

— Вони відмовилися капітулювати. Заявили про свій нейтралітет.

— Орден не визнає нейтралітету. Ми теж. Ти сказала їм це?

— Звичайно, — безпристрасно відповіла Келен.

Річард не хотів на неї кричати. Він злився на Мардонію, а не на неї.

— Генерал Райбах зараз на півдні. Може, він встигне взяти Ренвольд раніше, ніж це зробить Орден.

— Річард, ми надали їм можливість вибору. Тепер вони всі — ходячі мерці. Ми не можемо губити наших солдатів у Мардонії тільки заради того, щоб захистити її від Ордена. Це безглуздо і лише послабить нашу армію.

Надін проштовхалася між ними і сердито глянула на Келен.

— Ти розмовляла з цим мерзенним Джеганом. Ти знаєш, який він. Ці люди помруть, якщо їх завоює Орден. А тобі наплювати на життя ні в чому не винних людей. Ти безсердечна.

Краєм ока Річард відмітив, як в руку Кари влетів ейдж, і підштовхнув Надін вперед.

— Келен права. Просто я туго міркую. Мардонія вибрала свій шлях, так нехай йде по ньому. А тепер якщо хочеш щось мені показати, то показуй. У мене багато справ.

Надін, пирхнувши, перекинула густе каштанове волосся за спину і пішла далі. Кара з Раїною грізними поглядами свердлили їй потилицю. Цей погляд, як правило, служив лише прелюдією до більш серйозних наслідків. Річард швидше за все тільки що врятував Надін від цих наслідків. В один прекрасний день йому все ж доведеться вгамувати Шоту. Поки Келен цим не зайнялася.

— Пробач, — нахилився він до Келен. — Я втомився до смерті і не подумав як слід. Вона стиснула його руку.

— Ти обіцяв трохи поспати, не забув?

— Як тільки Надін покаже мені те, що хотіла, відразу відправлюся спати.

Надін знову вхопила Річарда за руку і втягла його в свою кімнату. Він не встиг обуритися, тому що побачив сидячого на червоному стільці хлопчика.

Річарду здалося, що він впізнав хлопчину. Один з гравців в джа-ла.

Заплаканий хлопчина тремтів. Побачивши Річарда, він схопився і зірвав зі світлої голівки в'язану шапочку. Він мовчки м'яв шапку в руках, тремтячи від хвилювання. По щоках його текли сльози.

Річард присів перед хлопчиком навпочіпки.

— Я Магістр Рал. Мені сказали, що тобі терміново потрібно мене побачити. Як тебе звуть?

Хлопчина втер носа. Сльози продовжували литися струмком.

— Йонік.

— Ну, Йонік, що скоїлося?

Крізь схлипи Річард вловив лише слово «брат». Він обійняв хлопчика і почав заспокоювати. Хлопчина вчепився в нього і бурхливо розридався. Якесь глибоке горе мучило його душу.

— Йонік, ти можеш сказати мені, що сталося?

— Будь ласка, Батько Рал, мій брат хворий! Дуже хворий! Річард поставив хлопчика на підлогу.

— Хворий? І чим він захворів?

— Не знаю! — Проридав Йонік. — Ми купили йому лікувальні трави. Перепробували все, що тільки можна. Він такий хворий! Йому стало ще гірше з тих пір, як я тоді до вас приходив.

— З тих пір, як ти до мене приходив?

— Так! — Гаркнула Надін. — Він приходив благати тебе про допомогу кілька днів тому. А вона, — Надін тицьнула пальцем в Келен, — відіслала його геть!

Лице Келен стало червоним. Вона ворушила губами, але не могла вимовити ні слова.

— Єдине, про що вона думає, це армія, війна і як би заподіяти людям біль. Їй наплювати на нещасну хвору дитину! Вона б турбувалася, тільки якщо б він був якимось лощеним послом! Вона не знає, що значить бути бідним і хворим!

Річард поглядом зупинив Кару, що вийшла вперед, потім грізно подивився на Надін.

— Припини!

Дрефан поклав руку Келен на плече.

— Я впевнений, що у вас була поважна причина його відіслати. Ви не могли знати, що його брат так важко хворий. Ніхто вас ні в чому не звинувачує.

Річард повернувся до хлопчика:

— Йонік, це мій брат, Дрефан. Він цілитель. Відведи нас до твого брата, і подивимося, чим ми можемо йому допомогти.

— А у мене є трави, — додала Надін. — Я теж попробую допомогти твоєму братові, Йонік. Ми зробимо все, що в наших силах. Обіцяємо тобі. Йонік витер очі.

— Будь ласка, поспішіть! Кіп правда дуже хворий! — Келен була готова розридатися. Річард ласкаво поклав руку їй на плече і відчув, як вона тремтить. Він боявся, що брат хлопчини дійсно дуже поганий, і хотів позбавити її від важкого видовища. Річард боявся, що вона стане звинувачувати себе.

— Можливо, тобі краще почекати тут? Келен сердито блиснула на нього вологими зеленими очима.

— Я йду з тобою! — Крізь зуби проговорила вона.

Річард залишив спроби запам'ятати всі повороти кривих провулків і вузьких вуличок, по яких вони йшли, тому просто запам'ятав положення сонця на небі, щоб мати загальне уявлення про напрям. Йонік вів їх між будинками, через обнесені стінами внутрішні дворики з розвішаних для просушки білизною.

Кури з кудкудаканням розбігалися у них з-під ніг, ляскаючи крилами. У деяких двориках блеяли кози або вівці, гуляли свині. Серед цих тісно притиснулися один до одного будиночків тварини здавалися недоречними.

Над їх головами через відчинені вікна перемовлялися люди. Деякі, спершись на підвіконня, спостерігали за незвичайною процесією, яку вів хлопчик. Поява Магістра Рала і Матері-сповідниці негайно викликала метушню. Не будь їх, на солдатів і двох жінок в коричневому шкіряному одязі ніхто б не звернув уваги.

Побачивши їх, люди на вулицях поспішно відходили в сторону. Деякі зупинялися, щоб подивитися на цей несподіваний маленький парад.

Солдатські патрулі на перехрестях радісно вітали свого Магістра Рала і вигукували слова подяки за зцілення.

Річард міцно тримав Келен за руку. З тих пір як вони вийшли з палацу, вона не вимовила жодного слова. Надін він звелів йти позаду, між двома Морд-Сіт. Він сподівався, що їй вистачить розуму не розкривати рот.

— Сюди, — вказав Йонік.

Вони пішли за хлопчиком у вузенький провулок між будинків. Цокольні поверхи були побудовані з каменю, а верхні — з колод. Однією рукою тримаючись за Річарда, Келен вільною рукою підібрала поділ і обережно ступала по дошках, укладених поверх бруду.

Йонік зупинився біля ганку з обшарпаним козирком. З обох боків вулиці з вікон визирали люди. Коли Річард підійшов до ганку, Йонік відкрив двері і побіг вгору по сходах.

Нагорі відчинилися двері, і на поклик хлопчика вийшла жінка в коричневому платті з білим фартухом.

— Ма! Це Магістр Рал! Я привів Магістра Рала!

— Хвала вам, добрі духи! — Видихнула жінка. Однією рукою вона дбайливо обняла синочка, а інший вказала на двері в кінці крихітної кімнати, що служила одночасно кухнею, їдальні і вітальні.

— Спасибі вам, що прийшли, — пробурмотіла вона Річарду і, не встигнувши договорити, залилася сльозами.

Йонік кинувся до дальньої кімнати.

— Сюди, Магістр Рал!

Річард підбадьорливо потиснув жінці руку і пройшов за Йоніком. Келен як і раніше не випускала його долоні. Надін з Дрефаном і Кара з Раїною теж рушили слідом. Коли всі увійшли, Йонік розчинив двері в спальню.

Свічка, що горіла на крихітному столику, ледь освітлювала кімнатку. Біля свічки стояв таз з водою і лежали вологі ганчірки. Інша частина кімнати, велику площу якої займали три матраци, немов би чекала, коли свічка згасне, щоб остаточно зануритися в тьму.

На одному матраці хтось лежав. Річард, Келен, Надін і Дрефан стовпилися навколо. Йонік і його мати стояли в дверях, не зводячи очей з тих, що прийшли.

У кімнаті смерділо гнилим м'ясом.

Дрефан відкинув капюшон плаща і присів навпочіпки біля ліжка хворого.

— Розкрийте віконниці, щоб я міг бачити. — Кара відкрила обидві стулки, і денне світло, що впало на підлогу крихітної кімнати, висвітлило світловолосого хлопчика, який по шию був укритий білим простирадлом з ковдрою. Його шия над простирадлом сильно опухла. Він нерівно і важко дихав.

— Як його звати? — Запитав Дрефан у матері.

— Кіп, — схлипнула вона. Дрефан поплескав хлопчика по плечу.

— Ми прийшли тобі допомогти. Кіп.

— Так, Кіп, — нагнулася до нього Надін, — ми піднімемо тебе на ноги, ти і оком моргнути не встигнеш!

Сказавши це, вона знову затиснула долонею рот і ніс, рятуючись від гнильного запаху.

Хлопчик не відгукувався. Очі його були заплющені. Змокле волосся прилипло до чола.

Дрефан спустив ковдру хлопчику до пояса. Кіп лежав, склавши руки на животі.

Кінчики пальців у нього почорніли.

Дрефан весь напружився.

— О духи! — Видихнув він.

Відкинувшись на п'яти, він тильною стороною долоні торкнувся ніг стоячих над ним Морд-Сіт.

— Заберіть звідси Річарда, — квапливо прошепотів він, — Негайно!

Не задаючи питань. Кара з Раїна підхопили Річарда під руки і почали підштовхувати до виходу. Річард вирвався.

— У чому справа? — Вимогливо запитав він. — Що відбувається?

Дрефан провів по губах долонею і глянув на матір і брата хлопчика. Потім обвів очима інших і нарешті подивився на Річарда.

— У цього хлопчика чума, — тихо сказав він, схилившись над нерухомим тілом.

Річард глянув на нього.

— І що ми повинні зробити, щоб його вилікувати? Дрефан підняв брову, потім обернувся до хлопчика і підняв маленьку ручку.

— Поглянь на його пальці. — Кінчики були чорними. Дрефан відкинув ковдру. Подивися на пальці ніг. — Вони теж почорніли. Дрефан приспустив хлопчині штани.

— Подивися на пеніс. — І там кінчик теж почорнів. — Це гангрена. Кінцівки гниють і чорніють. Тому її і називають чорною смертю.

Річард відкашлявся.

— Що ми можемо для нього зробити? Дрефан від подиву заговорив ще тихіше:

— Річард, ти що, не чув, що я сказав? Чорна смерть. Люди іноді видужують від чуми, але тільки не тоді, коли вона досягла цієї стадії.

— Якби ми прийшли до нього раніше… — Репліка Надін повисла в повітрі.

Келен з силою стиснула руку Річарда. Він відчув, що вона насилу придушила зойк.

Річард гнівно подивився на Надін. Вона відвела погляд.

— А ти знаєш, як лікувати чуму, травниця? — Процідив Дрефан.

— Ну, я… — Надін спалахнула і замовкла.

Очі хлопчика відкрилися. Він повернув до них голову.

— Магістр… Рал… — Насилу вимовив він. Річард поклав руку йому на плече.

— Так, Кіп. Я прийшов тебе провідати. Я тут. Кіп ледь помітно кивнув.

— Я чекав. — Дихання його ставало все важче.

— Ви можете допомогти? — Пролунав від дверей плачучий голосок. — Він скоро видужає?

Дрефан розстебнув комір своєї мереживний сорочки і нахилився ближче до Річарда.

— Скажи хлопцеві небудь втішне. Це все, що ми можемо зробити. Він довго не протягне. А я піду поговорю з матір'ю. Це теж частина роботи цілителя.

Дрефан встав і потягнув з собою Надін. Келен притулилася до плеча Річарда. Він не дивився на неї, боячись, що вона розридається. Або він сам заплаче.

— Кіп, ти скоро видужаєш і знову будеш грати в джа-ла. Тобі в найближчі дні стане краще. І я із задоволенням прийду подивитися, як ти граєш. Обіцяю прийти, як тільки ти видужаєш.

По обличчю хлопчика пробігла слабка посмішка. Він наполовину опустив повіки.

Груди його опали, випустивши з легенів повітря.

Річард присів навпочіпки і з завмираючим серцем чекав, коли легені хлопчика знову наповняться повітрям. Але наступного вдиху не було.

У кімнаті запанувала тиша.

Річард чув, як на вулиці скриплять колеса візка, а десь вдалині каркають ворони. У повітрі дзвенів дитячий сміх.

Ця дитина ніколи вже більше не засміється.

Келен впустила голову Річарду на плече. Вчепившись йому в рукав, вона тихо схлипувала.

Річард встав, щоб прикрити тіло простирадлом.

Рука хлопчика повільно піднялася над животом. Річард завмер.

Рука потягнулася прямо до горла Річарда. Чорні пальці скорчившись, міцно вчепившись Річарду в сорочку.

Келен миттєво затихла.

Вони обидва знали, що хлопчик мертвий.

Рука хлопчика підтягла Річарда ближче. Давно завмерлі легені зробили ще один вдих.

У Річарда волосся стало дибки, але він нахилився ближче.

— Вітри полюють за тобою, — прошепотіла мертва дитина.