Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

48

Було вже пізно, і в темряві люди на вулицях не впізнавали її. Та й хто б вирішив, що Мати-сповідниця буде бігати по місту без звичайного ескорту?

Як і говорила Кара, всюди снували дрібні торгаші. Одні закликали купувати у них зілля, щоб відганяти чуму або вилікувати близьких, якщо ті вже захворіли. Інші прогулювалися вулицями з лотками, на яких купами були навалені магічні амулети проти чуми. Келен пам'ятала їх лиця: ті ж самі лоточники зовсім недавно пропонували ті ж самі амулети тим, хто бажав знайти чоловіка або дружину чи наставити на шлях істинний невірного чоловіка. Баби продавали дерев'яні дощечки, що з гарантією захищають від чуми, якщо їх повісити над дверима.

Келен з радістю наказала б армії очистити місто від шарлатанів, але розуміла, що таке втручання викличе бурхливий протест з боку покупців. Вона добре уявляла собі, як після цього на всіх кутах почнуть горлати про володарів, які хочуть згноїти чесних трудівників. Келен дивувалася, чому люди завжди впевнені в тому, що тим, хто стоїть при владі неодмінно вигідно, щоб вони вмирали, і цю оману не в змозі були розсіяти ні очевидність, ні здоровий глузд.

Крім того, якщо б Келен наказала припинити продаж цих «ліків», ними б почали торгувати з-під поли за більш високу ціну.

Перше Правило Чарівника: люди готові повірити будь брехні, якщо хочуть, щоб це було правдою, або бояться, що це виявиться правдою. Люди купували ці «ліки» тому, що хотіли жити.

Келен уявила, що б робила вона, якби захворів Річард. Напевно, у відчаї теж кинулася б до знахарів і шарлатанів. А раптом і справді допоможе?

Але насправді допомогти людям могли тільки вона і Річард.

Увійшовши до палацу, Келен відразу пустилася на пошуки Річарда. Біля відкритих подвійних дверей залу для офіційних прийомів вона зупинилася. Її увагу привернув голос Дрефана.

Стіл, за яким зазвичай сиділи високопоставлені гості, зараз був заставлений запаленими свічками. По один бік столу стояв Дрефан, а по іншу прямо на підлозі сиділи слуги, чоловік п'ятдесят чи шістдесят. Вони слухали з великою увагою, оскільки Дрефан говорив про те, як зберегти і зміцнити здоров'я.

Келен теж послухала. Дрефан пояснював, що, засмічуючи тіло нездоровими думками і вчинками, людина сама відкриває дорогу хвороби, говорив про те, що треба правильно жити, правильно харчуватися і намагатися завжди бути в гармонії з природою, пояснював, що таке аура, як вона взаємодіє з тілом, що може її пошкодити, а що, навпаки, зміцнити.

Багато чого з того, що він говорив, здалося Келен цілком розумним, особливо коли він торкнувся питань харчування. Слухачі слухали з розкритими ротами. Келен була вражена, як йому вдалося зробити настільки складні речі доступними їхньому розумінню.

Люди дякували йому та казали, що до цього вони жили в сліпоті і лише тепер він подарував їм зір.

Ці люди слухали не брата Магістра Рала, вони слухали Дрефана Рала, верховного жерця Рауг'Мосс.

Потім Дрефан перейшов до практики, і під керівництвом верховного жерця всі як один слухняно закрили очі і почали вчитися правильно дихати. Поки вони сиділи, втягуючи повітря через ніс і видихаючи його через рот — Дрефан пояснив, що через ніс в людину вливається сила життя, а через рот віддаляються шкідливі речовини, — він повернув голову і, подивившись на Келен, променисто і доброзичливо посміхнувся їй. Його сині очі, очі Даркена Рала, були повні доброти. Келен не здивувалася, що його слухачі так вірять йому. Вона змусила себе посміхнутися у відповідь.

Келен згадала, як Шота говорила про неприємні спогади, які так хотіла вигнати з пам'яті. Вона шкодувала, що ніяк не може забути руку Дрефана між ніг Кари.

Дрефан намагався допомогти людям. Він робив усе, що міг, щоб зупинити чуму. Він був майстерний цілитель — верховний жрець Рауг'Мосс. Келен спробувала замістити образ Дрефана, нишпорячи у Кари між ніг, видом Дрефана, заспокоюючого хворих дітлахів.

Дрефан пояснив, навіщо він тоді це зробив. Це було необхідно, щоб врятувати Карі життя. Морд-Сіт вмирала, але Дрефан її зцілив. Річард задоволений Дрефаном. Келен відвернулася і пішла далі — шукати Річарда.

Трістан Башкар походжав по балкону і зупинився, побачивши Келен внизу.

За звичкою він упер руку в бік, відкинувши плащ, і на стегні у нього блиснув кинджал, з яким він не розлучався.

Келен часто зустрічала Трістана у палаці, і з кожним разом їй все менше подобалося його присутність. Вона вже починала шкодувати, що не поселила його десь на околиці.

Біля дверей кабінету, де Річард зазвичай перекладав щоденник Коло, Келен побачила Докаса з Іганом. Вони подивилися на неї якось дивно, але вона не надала цьому значення, а лише привіталася з ними і увійшла до кабінету.

Річард сидів за столом, підперши руками голову. Перед ним лежала відкрита книга. Дві свічки на столі і лампа висвітлювали кімнату, а в каміні потріскували березові поліна. Плащ Річарда валявся на стільці, але перев'язі з мечем він не зняв.

Річард обернувся і, побачивши Келен, скочив на ноги. Без золотого плаща він був схожий на велику чорну тінь, ковзнула через кімнату. Келен кинулася йому назустріч, обняла його і притулилася до його грудей.

— Будь ласка, Річард, не кричи на мене. Будь ласка, тільки обіймай мене. — Її душили сльози. — Будь ласка, нічого не говори, тільки обіймай мене.

Це була насолода — знову відчувати, що він поряд. У його сильних обіймах Келен відразу забула про всі тривоги. Вона слухала потріскування вогню і стукіт його серця. В безпеці його обіймів вона майже вірила, що все чудово і у них є майбутнє.

Вона згадала слова матері: У сповідниць не буває любові. Келен. У них є тільки обов'язок.

Келен вчепилася в його чорну куртку, намагаючись не розридатися. Річард обіймав її і гладив по волоссю. Вона попросила, щоб він обіймав її і нічого не говорив, і він це робив. Але від цього їй стало ще болючіше.

Він повинен був ставити їй питання. Говорити, що радий бачити її цілою і неушкодженою, кричати, що турбувався за неї, питати, де вона була і що дізналася, розповідати, що вдалося дізнатися йому; але він мовчав. Він робив те, про що вона попросила, ставлячи її бажання понад усе.

Як вона буде жити без його любові? Як буде дихати? Як змусить себе дотягнути до старості, поки смерть не покладе край її стражданням?

— Річард… Пробач, що мій лист був таким загрозливим. Я не хотіла тобі погрожувати, клянуся. Я хотіла тільки, щоб ти був у безпеці. Пробач, що я заподіяла тобі біль.

Він обійняв її міцніше і поцілував у маківку. Келен шкодувала, що не може померти в його обіймах прямо зараз і позбутися від необхідності виконувати свій обов'язок і робити те, що їй визначено.

— Як твоя нога? — Запитала вона.

— Моя нога?

— Кара сказала, що ти пошкодив її об стілець.

— О, моя нога чудово. Стілець помер, але я не думаю, що він довго мучився.

Незважаючи ні на що, Келен розсміялася. Крізь сльози.

— Гаразд, по-моєму, твої обійми привели мене до тями. Тепер можеш на мене накричати.

Замість цього він поцілував її. Це був захват, якого Келен не відчувала навіть в Сильфіді.

— Так, — нарешті сказав Річард. — Що тобі сказали духи наших предків?

— Духи предків? Звідки ти знаєш, що я була в Племені Тіни? Річард підняв брову:

— Келен, у тебе все обличчя розмальоване глиною. Невже ти думала, що я не помічу?

Келен провела пальцями по лобі і щоках.

— Я так поспішала, що зовсім забула про це. Не дивно, що всі на мене так дивно дивилися.

Поки вона йшла по палацу, три різних служниці запитали, чи не хоче Мати-сповідниця прийняти ванну. Напевно, вони вирішили, що вона позбулася розуму.

Обличчя Річарда стало серйозним.

— Так що ж сказали тобі духи предків? Келен набралася хоробрості і показала на кістяний ніж у себе на плечі.

— Дух діда Чандалена покликав мене за допомогою цього ножа. Він сказав, що чума не обмежується Ейдіндрілом. Вона поширюється по всіх Серединних землях.

Річард здригнувся.

— Ти думаєш, це правда?

— У старійшини Брегіндеріна я помітила плями. Він, напевно, вже помер.

Чандален сказав, що діти бачили жінку біля села людей Тіни. Вона показала їм щось різнокольорове і блискуче, точно як говорила Лілі. Один хлопчик уже помер. Сестра Амелія була там.

— Добрі духи! — Прошепотів Річард.

— Положення погіршується. Дух показав мені, що буде, якщо чуму не зупинити. Смерть охопить всю землю. Виживуть одиниці. Ще дух сказав, що чума розпочата за допомогою магії, вкраденої в Храму Вітрів, але в самій чумі магії вже немає.

Джеган використав магію, не знаючи про її велику проникність. Якщо чуму не зупинити, вона в кінцевому рахунку перекинеться і на Старий світ.

— Слабка розрада. Дух не говорив, як Джеган вкрав цю магію?

Келен відвела погляд і кивнула.

— Ти був правий щодо червоного місяця. Це було попередження, що Храм Вітрів осквернений.

Келен розповіла йому про Зал Зрадника, про те, чому сестра Амелія змогла пройти через нього, і про те, що Храм Вітрів, як і підозрював Річард, в якійсь мірі розумний.

Річард сперся рукою на камінну полицю і втупився на вогонь. Він закусив губу й уважно слухав.

Келен розповіла йому, що для того, щоб зупинити чуму, вони повинні увійти в Храм Вітрів, який існує в обох світах одночасно, і про те, що приймати рішення у всьому, що стосується цього, будуть як добрі, так і злі духи.

— І дух предка не дав тобі ніякого натяку, як ми повинні дістатися до Храму Вітрів?

— Ні, — сказала Келен. — По-моєму, він і не знав. Він сказав, що храм свого часу відкриє нам, що повинно бути зроблено. Шота говорила те ж саме.

Річард неуважно кивнув і надовго задумався. Келен нервово ламала пальці та мовчки чекала.

— А що Шота? — Запитав нарешті Річард. — Що сталося з нею?

Келен завагалася. Вона розуміла, що повинна бути з Річардом відверта, але вона була не в силах передати йому все, про що говорила Шота.

— Річард, мені здається, Шота зовсім не намагалася доставити нам неприємності.

Він повернувся до неї.

— Вона послала Надін, щоб та стала моєю дружиною, і ти вважаєш, що цим вона не доставила нам неприємностей?

Келен відкашлялася.

— Шота не посилала Надін. — Річард мовчав, не зводячи з неї хижого погляду, і вона продовжувала:

— Повідомлення про те, що вітри полюють на тебе, виходить не від неї. Храм Вітрів послав його тобі через неї, так само як і через того хлопчика, який помер. Шота не хотіла завдавати нам зла.

Річард насупився.

— Що ще відьма сказала тобі?

Келен зціпила руки за спиною. — Річард, я вирушила туди, щоб покласти край зазіханням Шоти на нашу долю. Я була готова вбити її. Я була переконана, що вона бажає нам зла. Я розмовляла з нею. Саме розмовляла.

Шота не так… злонамірена, як мені здавалося. Вона не хоче, щоб ми мали дитину, але зовсім не збирається нас розлучати. Вона вміє бачити майбутнє і лише повідомляє про те, що бачить, в надії допомогти нам. Вона — лише посланець. Вона не керує подіями.

Вона сказала те ж саме, що і дух предка, — чума була наслали за допомогою магії, а не почалася сама по собі… Річард підняв руку, змусивши її замовчати.

— Вона сказала Надін — йди і стань дружиною цього Річарда! Вона хоче нас розлучити! Вона хоче вбити клин між нами, а ти піддаєшся на її фокуси!

Келен відійшла від нього подалі.

— Ні, Річард. Ти, як і я, все неправильно уявляєш. Духи послали тобі наречену. Шоті було дозволено вплинути лише на те, хто це буде. Вона вибрала Надін. Шота говорить, що вона бачила, як ти одружишся на нареченій, надісланій духами, і хотіла, щоб це був хтось, кого ти знаєш. Вона всього лише намагалася, щоб тобі не було так боляче.

— І ти повірила? Ти божевільна!

— Річард, мені боляче. — Він відпустив її руку.

— Пробач, — пробурмотів він і відійшов до каміна. Келен почула, як він скрипнув зубами.

— Ти говориш, вона сказала тобі те ж саме, що і дух. Ти пам'ятаєш її слова?

Келен відчайдушно думала, як відокремити те, що вона знала, від того, що можна йому сказати. Вона знала, як нерозсудливо приховувати щось від Річарда, але була не в силах сказати йому все.

— Шота сказала, що це було не останнє послання від вітрів. Вона сказала, що ми отримаємо ще одне, пов'язане з місяцем.

— З місяцем? Що це значить?

— Я не знаю. І вона, по-моєму, теж. Вона сказала тільки, що ми ні в якому разі не повинні ним нехтувати.

— Ось як? І вона не сказала чому?

— Вона сказала, що від цього залежить наше майбутнє — і майбутнє всього живого.

Вона сказала, що це буде єдина можливість виконати свій обов'язок і врятувати життя всіх, хто залежить від нас.

Річард повернувся до неї. Келен здалося, що над нею закрутилася смерть.

Його погляд був таким же, як у Дрефана. Як у Дарка Рала.

— Вона сказала тобі ще щось, і ти намагаєшся це приховати! — Прогарчав він. — Що?

Це не Річард з нею говорив. Це говорив Шукач. Тепер Келен зрозуміла, чому Шукача так боялися: він сам був законом для себе. Погляд його сірих очей проникав їй прямо в душу.

— Річард, — прошепотіла вона, — будь ласка, не питай мене про це.

Його погляд вперся в неї як стріла.

— Що Шота сказала тобі?

Келен глитнула. Вона задихалася від страху. Гарячі сльози потекли по її щоках.

— Шота бачила майбутнє. — Келен хотіла промовчати і з подивом почула власний голос. — Вона бачила, як ти одружишся на інший. — Під його поглядом неможливо було мовчати. — Вона бачила, як я виходжу заміж. Не за тебе.

Річард застиг на мить. У ньому вирувала лють. Він зірвав через голову перев'язь з мечем і кинув її на стілець.

— Річард, що ти робиш?

Не кажучи ні слова, він пішов до дверей. Келен загородила йому дорогу. Це було все одно що встати перед розлюченим горою.

— Річард, що ти задумав?

Він підняв її і відставив убік, як дитину.

— Я збираюся вбити її.

Келен обхопила його і потягнула назад. Річард, здавалося, цього навіть не помітив. Він залишив свій меч, бо не міг подорожувати з ним в Сильфіді.

— Річард! Річард, будь ласка, зупинись! Якщо ти любиш мене, зупинись!

Він зупинився і повернувся до неї. Його голос був схожий на удар грому.

— Що?

— Річард, ти думаєш, я безмозка дурепа?

— Звичайно, ні.

— Ти думаєш, що я хочу вийти за когось, окрім тебе?

— Ні.

— Річард, тоді послухай мене. Шота сказала, що бачила майбутнє. Вона не творить майбутнє, вона тільки бачить його. І вона розповіла мені про те, що бачила, щоб допомогти нам;

— Досить з мене її «допомоги». Вона дозволяє собі занадто багато вольностей.

Ця буде остання.

— Річард, ми повинні подумати, що робити. Ми повинні зупинити цю чуму.

Ти бачив, як помирають діти. Ти хочеш, щоб померли всі, тому що тобі лінь сісти і поворушити мізками?

Він зціпив в кулаці якийсь амулет на ланцюжку, якого Келен раніше у нього не бачила.

Хоча він був без меча, смертельна магія танцювала в його очах.

— Мені наплювати на те, що говорить Шота. Я не одружуся з Надін. І не дозволю тобі вийти заміж за когось ще.

— Я знаю, — прошепотіла Келен. — Річард, я знаю, що ти відчуваєш. Я відчуваю те ж саме. Але треба думати. Якщо ти уб'єш Шоту, це нічого не змінить. Ти завжди говорив, що на майбутнє можна впливати, тому що воно ще не здійснилося. Ти завжди говорив, що не можна дозволити Шоті змусити нас повірити її словами і тим самим дати їй можливість направляти наші дії.

Його очі сяяли смертельним гнівом.

— Ти віриш їй.

Келен зробила глибокий вдих, намагаючись відновити самовладання.

— Я вірю, що вона бачила майбутнє. Річард, хіба ти не пам'ятаєш, як вона казала, що я торкнуся тебе своєю владою? І чим це скінчилося? Вона виявилася права — але моя магія не пошкодила тобі, і ми отримали можливість любити один одного. Все обернулося на краще — а згадай, як я боялася.

— Як твоє весілля з кимось іншим може обернутися на краще?

Келен раптом зрозуміла, що це насправді: ревнощі.

Річард ніколи раніше її не ревнував. Вона вперше бачила його охопленим ревнощами.

— Я збрехала б, якби сказала, що знаю відповідь на це питання. — Келен поклала руки йому на плечі. — Річард, я люблю тебе, і це правда. Я ніколи не зможу полюбити когось ще. Ти ж віриш мені, Річард? Я вірю тобі і знаю, що ти не любиш Надін. Хіба ти не віриш мені? Хіба ти мені не довіряєш?

Річард трохи охолов.

— Звичайно, я вірю тобі. — Гнів в його очах змінився сумом. Він розтулив кулак, і амулет повис на ланцюжку. — Але…

— Але нічого! Ми любимо один одного, і це найголовніше. Що б не сталося, ми повинні вірити один в одного. Якщо ми не будемо вірити, то ми пропали.

Нарешті він взявв її в обійми. Келен знала, як він страждає. Вона страждала не менше. І їй було ще гірше, тому що насправді Келен не вірила, що є спосіб обійти пророкування Шоти.

Вона взяла в руку незнайомий амулет. У центрі, оточений візерунками із золотих і срібних ліній, горів рубін у формі сльозинки і розміром з ніготь великого пальця. — Річард, що це? Де ти його взяв? Він взяв у неї амулет і подивився на нього.

— Це частина мого костюма, як і все інше. Я знайшов його в замку.

— У анклаві Першого Чарівника?

— Так. Він належав людині, яка за часів Коло була Першим Чарівником. Його звали Барах.

— Кара сказала, що ти знайшов звіт про суд. Як тобі там сподобалось?

Річард подивився в бік.

— Там було… красиво. Я не хотів іти звідти.

— Ти щось довідався зі звіту?

— Ні поки що. Він написаний на древнєд'харіанській. Бердіна працює над щоденником Коло; мені доведеться зайнятися звітом. Я тільки годину тому почав його перекладати, але далеко не просунувся. Я турбувався про тебе і ні про що інше не міг думати.

Келен торкнулася дивного амулета.

— Ти знаєш, що цей символ означає?

— Так. Рубін означає краплю крові. Це символ першої заповіді.

— Першої заповіді?

Голос став далеким, наче він говорив не їй, а собі самому;

— Це означає тільки одне і в той же час все: вбивати. Одного разу покликаний до боротьби, ти повинен вбивати. Все інше вторинне. Вбивати. Це твій обов'язок, твоя мета, твій голод. Немає законів важливіше і немає зобов'язань вище.

Вбивати.

Від цих слів Келен охопив холод, а він продовжував:

— Лінії — зображення танцю. Вбивай з порожнечі і не барися. Зарубай ворога як можна швидше. Вбивай з упевненістю. Рубай рішуче. Врубася в його силу. Просочися крізь пролом у захисті ворога. Убий його. Не дозволяй йому дихати. Зламай його. Убий його без милосердя до глибин його духу. Ця рівновага між життям і смертю. Це — танець зі смертю. Це — закон життя бойового чародія. Він слідує йому — або помирає.