Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 47

НАВВИПЕРЕДКИ З ТІННЮ

З невеличкого дворика з басейном, в якому плавали рибки, Талланвор швидко вивів Мета на велике подвір’я перед палацом, за високі позолочені ворота, що виблискували на сонці. Скоро настане полудень. Мет відчув бажання піти; необхідність поквапитись. Було важко встигати за молодим офіцером. Когось може здивувати, якщо він почне бігти, і можливо — це лише припущення — все там було саме таким, яким здавалося. Можливо, Ґаебріл справді не підозрював, що він знає. Можливо. Він згадав ці майже чорні очі, що вхопились і пронизали його голову, немов зубці вил. О Світло, — можливо. Він змусив себе крокувати так, наче в нього сила-силенна часу — просто пустоголовий селюк, що розглядає килими й золото; звичайнісінький простак, який ніколи й не думав, що хтось може вдарити ножем у спину, — поки Талланвор не пропустив його через дверцята у воротях, попрямувавши за ним.

Товстий офіцер зі щурячими очима досі стояв із гвардійцями, і, коли він побачив Мета, його обличчя знов побуряковіло. Однак перш ніж він встиг щось сказати, заговорив Талланвор.

— Він доправив листа королеві від дочки-спадкоємиці. Радій, Елбере, що ні Морґейз, ні Ґаебріл не знають, що ти намагався зупинити його. Особливо лорд Ґаебріл цікавився звісткою від Елейн.

Обличчя Елбера стало білим, як його комір. Він гнівно зиркнув на Мета і розвернувся до гвардійців; його очі-намистинки вдивлялися в забрала їхніх шоломів так, наче він хотів з’ясувати, чи бачив хтось із них його страх.

— Дякую, — сказав Мет Талланвору. Він і справді відчував вдячність. Юнак забув усе, що було пов’язано з товстуном, поки не подивився знову на його обличчя. — Бувай здоровий, Талланворе.

Він рушив овальною площею, намагаючись крокувати не надто швидко, і дуже здивувався, коли Талланвор пішов поруч. Світло, він людина Ґае-бріла — чи Моргейз ? Мет уже майже відчував, як лезо ножа от-от простромить його спину між лопатками — він не знає, щоб я згорів! Ґаебріл не підозрює, що я знаю! — коли врешті офіцер заговорив:

— Ти довго був у Тар Балоні? У Білій Вежі? Достатньо довго, щоб дізнатися щось про них?

— Я був там лише три дні, — обережно відповів Мет. Він сказав би й менше. Якби міг доправити листа, не визнаючи, що був у Тар Балоні, то так би й зробив — але він не думав, що цей чоловік повірить у те, що він подолав увесь цей шлях, аби побачити свою сестру, і повернувся в той же день. Що, заради Світла, йому потрібно ? — Я дізнався лише те, що встиг побачити за цей час. Нічого важливого. Вони не провели мені екскурсію й нічого не сказали. Я був там лише для того, аби побачити Елс.

— Ти мав щось чути, юначе. Хто така Шеріам? Що означає розмова з нею в її кабінеті?

Мет енергійно похитав головою, щоб на його обличчі не було помітно полегшення.

— Я не знаю, хто це, — правдиво відповів він. Можливо, він і чув, як Еґвейн та Найнів згадували це ім’я. Айз Седай, мабуть? — Чому це повинно щось означати?

— Не знаю, — тихо сказав Талланвор. — Я не знаю аж так багато. Інколи мені здається, що вона намагається щось сказати... — Він уважно подивився на Мета. — Ти справді доброчесний андорець, Томе Ґрінвелле?

— Аякже. — Світло, якщо я скажу це ще раз, то сам почну в це вірити. — А як щодо тебе? Ти відданий Морґейз чи Ґаебрілу?

Талланвор глянув на Мета таким немилосердним поглядом, — таким немилосердним може бути хіба кидок під час гри у кості.

— Я служу Морґейз, Томе Ґрінвелле. їй, — до самої своєї смерті. Щасливої дороги!

Він розвернувся й рушив назад до палацу, тримаючи руку на мечі.

Спостерігаючи, як той віддаляється, Мет пробурмотів до себе:

— Ставлю на те, — він ляснув по шкіряному мішечку Ґаебріла, — що Ґаебріл говорить те саме!

Що б не відбувалося в палаці, — він не хотів брати в тому участі. І він прагнув переконатися в тім, що Еґвейн та інші теж у це не вплутані. Дурні жінки! Тепер я маю стежити, щоб їхній бекон не згорів, — замість того, щоб слідкувати за своїм! Він не кинувся бігти, поки вулиці не сховали його від палацу.

Коли Мет повернувся до корчми «Благословення королеви», у бібліотеці практично нічого й не змінилося. Том із господарем досі сиділи над кам’яною дошкою — завдяки розташуванню камінців він побачив, що це була вже інша гра, хоч і не більш вдала для Ґілла — а кіт знову, вилизуючись, сидів на столі. Таця з їхніми згаслими люльками та стравами для двох стояла поруч з котом, а речі Мета зникли з крісла. Біля ліктя кожного чоловіка стояв келих вина.

— Я їду від вас, майстре Ґілле, — сказав він. — Ви можете залишити монету й принести за неї поїсти. Я ще встигну поїсти, — але далі вирушаю У Tip.

— Куди так поспішати, хлопче? — Том, здавалося, спостерігав за котом більше, ніж за дошкою. — Ми лише приїхали.

— Виходить, ти доправив лист леді Елейн? — нетерпляче сказав господар. — І, схоже, навіть залишився цілим. Ти й справді переліз стіну, як і той юнак? Але це неважливо. Лист заспокоїв Морґейз? Чи ми все ще повинні ходити навшпиньках, чоловіче?

— Гадаю, він її заспокоїв, — відповів Мет. — Думаю, так.

Якусь мить він вагався, зважуючи гаманець Ґаебріла. Той задзвенів. Мет не перевіряв, чи там справді було десять золотих монет, однак за вагою було десь так.

— Майстре Ґілле, що ви можете мені сказати про Ґаебріла? Окрім того, що він не любить Айз Седай. Ви кажете, що він у Кеймліні віднедавна?

— Чому ти розпитуєш про нього? — спитав Том. — Базеле, ти збираєшся ставити камінь чи ні?

Господар зітхнув і поставив чорний камінець на дошку, та менестрель похитав головою.

— Що ж, хлопче, — сказав Ґілл, — нема чого тут розповідати. Він приїхав із заходу, взимку. Думаю, десь із твоїх місць. Можливо, з Межиріччя. Чув, що згадувались гори.

— У Межиріччі немає лордів, — сказав Мет. — Можливо, хіба десь біля Вейрлона. Не знаю.

— Може, й так, юначе. Я ніколи не чув про нього раніше, — але я й не стежу за ними. Він приїхав, коли Морґейз була у Тар Валоні, і половина міста боялася, що Вежа підлаштує і її зникнення. Інша половина не хотіла, щоб вона поверталася. Знову почалися заворушення, як і минулого року наприкінці зими.

Мет похитав головою.

— Мене не цікавить політика, майстре Ґілле. Я хочу знати лише про Ґаебріла.

Том похмуро зиркнув на нього і почав вичищати соломинкою залишки тютюну зі своєї люльки.

— Я про нього й розповідаю, хлопче, — сказав Ґілл. — Під час заворушень він став лідером тієї частини, що підтримувала Морґейз — подейкували, він навіть був поранений у бою, — і до того часу, коли вона повернулася, завдяки йому заворушення було придушене. Ґарету Бріну не сподобалися методи Ґаебріла — він може бути дуже жорстоким, — але Морґейз так рада була побачити відновлений порядок, що призначила його на посаду, яку колись обіймала Елайда.

Господар замовк. Мет чекав, що той продовжить, — але цього не сталося. Том узяв свою люльку, набиту тютюном, і підвівся, щоб запалити її скрученим папірчиком від маленької лампи, яка саме заради цього й стояла на полиці над каміном.

— Щось іще? — спитав Мет. — У цього чоловіка повинна бути причина зробити все те, що він зробив. Якщо він одружиться з Морґейз, — то стане королем, коли вона помре? Якщо Елейн теж буде мертва?

Том закашлявся, підпалюючи люльку, а Ґілл засміявся.

— У Андору є королева, хлопче. Завжди — королева. Якщо Морґейз та Елейн помруть — не приведи Світло! — тоді трон отримає найближча родичка Морґейз. Принаймні зараз цілком зрозуміло, хто це буде, — двоюрідна сестра Морґейз, леді Дайлін. Не як тоді, за часів Правонаступництва, коли Тиґрейн зникла. Тоді минуло два роки, перш ніж Морґейз зійшла на Левиний трон. Дайлін може залишити Ґаебріла своїм радником чи вийти за нього заміж, щоб укріпити рід — хоч навряд чи вона цього захоче, якщо тільки в Морґейз не буде дитини від нього, — але навіть тоді він буде прин-цом-консортом. І не більше. Дякувати Світлу, Морґейз — іще молода жінка. І Елейн здорова. Світло! У листі вона ж не пише, що захворіла?

— З нею все добре. — Принаймні було до цього часу. — Ви можете ще щось сказати про нього? Схоже, вам він не подобається. Чому?

Господар замислився, потер підборіддя й кивнув.

— Мені б не хотілося, щоб він одружився з Морґейз, — але насправді я не знаю чому. Кажуть, він хороший чоловік; всі вельможі слухаються його. Мені не подобаються люди, яких він взяв у гвардію. Надто багато змінилося вже відтоді, відколи він прийшов, — але я не можу все повісити на нього. Надто багато людей почали шепотітися по кутках з моменту його появи. Ти скажеш, що всі ми були кайренцями, — такими, як до громадянської війни: усюди шукаємо вигоду й щось вигадуємо. Мені почали снитися погані сни після приїзду Ґаебріла, — і не мені одному. Дурниці, через які й перейматися не варто, — ці сни. Все це лише хвилювання за Елейн — і через те, що Морейн вирішить робити з Білою Вежею та людьми, що чинять як кайренці. Я не знаю. Чому ти розпитуєш про лорда Ґаебріла?

— Бо він хоче вбити Елейн, — сказав Мет, — і Еґвейн та Найнів разом з нею.

У тому, що сказав Ґілл, не було нічого корисного для нього. Щоб я згорів, — я не повинен знати, чому він хоче їх убити. Я просто мушу зупинити його. Обидва чоловіки знову витріщалися на нього. Так, наче він божевільний. Знову.

— Ти що, знову захворів? — підозріло спитав Ґілл. — Я пам’ятаю, як ти минулого разу витріщався на всіх. Тобі знову погано, — чи ти вирішив так пожартувати? Ти схожий на дотепника, як на мене. Якщо це так, то жарт невдалий!

Мет набурмосився.

— Ніякий це не клятий жарт. Я підслухав, як він говорив якомусь чоловіку на ім’я Комар відрубати Елейн голову. А заодно й Еґвейн та Найнів. Великий чоловік із сивиною в бороді.

— Схоже, ти говориш про лорда Комара, — повільно сказав Ґілл. — Він був добрим солдатом, — але кажуть, що він покинув гвардію через якусь темну історію. Ніхто не говорив з ним про це напряму; Комар був одним з найкращих мечників у гвардії. Ти говориш серйозно?

— Думаю, так, Базеле, — сказав Том. — Упевнений, що так.

— Світло, осяй нас! Що сказала Морґейз? Ти ж сказав їй, чи не так? Щоб ти згорів, — ти ж сказав їй!

— Аякже, — гірко сказав Мет. — 3 Ґаебрілом, що стояв поруч з нею, і її телячим поглядом на нього! Я сказав: «Я простий селянин, який просто переліз через вашу стіну пів години тому, але вже дізнався, що ваш довірений радник, той, у якого ви закохані, планує вбити вашу доньку». Світло, . чоловіче, — та вона відрубала б мені голову!

— Так, вона могла б. — Том розглядав складне різьблення на чапгі люльки й крутив один вус. — У неї запальний характер, — мов блискавка, і вдвічі небезпечніший.

— Тобі відомо це краще від інших, Томе, — відсторонено сказав Ґілл. Дивлячись у простір, він провів обома руками по сивіючому волоссі.—Має ж бути щось, чим я можу допомогти. Я не тримав меча в руках ще з Аїльської війни, але... Що ж, нічого хорошого з цього не вийде. Лише вб’юся ним. Але ж мушу я щось зробити!

— Чутки. — Том потер свого носа; здавалося, він вивчав дошку й говорив до себе. — Ніхто не може вберегти Морґейз від чуток, і, якщо вона чутиме про це достатньо багато, то почне міркувати. Чутки — це голос народу, а народ часто говорить правду. Морґейз це відомо. Немає жодної живої людини, котра б перевершила її в Грі. Любов — любов’ю, але коли Морґейз стане перевіряти Ґаебріла, він не зможе приховати все, як дитячі шрами. А коли вона дізнається, що він планує нашкодити Елейн... — Він поклав камінець на дошку; на перший погляд, це був дивний хід, але Мет бачив, що через три ходи третина Ґіллових камінців буде оточена. — У лорда Ґаебріла будуть найбільш продумані похорони.

— Ти й твоя Гра Домів, — пробурмотів Ґілл. — Все ще може запрацювати. — На його обличчі раптом засяяла посмішка. — Я навіть знаю, кому першому розповісти. Все, що мені потрібно, — це сказати Ґілді, що мені це приснилося; і через три дні половина служниць у Новому місті говоритимуть про це, як про факт. Вона найвеличніша пліткарка, яку коли-небудь вимислив Творець.

— Тільки переконайся, що слід не приведе до тебе, Базеле.

— Не турбуйся за це, Томе. От тиждень назад один чоловік розповів мені один зі своїх поганих снів, який він нібито чув від когось, хто чув його ще від когось. Ґілда, мабуть, підслухала, як я розповів це Колін; проте, коли я запитав її, вона дала мені кілька імен, що вели на інший бік Кеймліна і там зникали. Після цього я відстежив шлях плітки й знайшов останнього чоловіка, — лише з цікавості, щоб дізнатися, через скільки ротів це пройшло. І він заявив, що це був його сон. Не бійся, Томе.

Мета не хвилювали всі ці балачки про чутки — не вони захистять Еґвейн та інших, — і все ж одна річ спантеличила його.

— Томе, здається, ти сприймаєш все це дуже спокійно. Гадав, Морґейз була коханням усього твого життя.

Менестрель укотре роздивлявся чашу своєї люльки.

— Мете, одна дуже мудра жінка якось сказала мені, що час вилікує всі мої рани, заспокоїть всі переживання. Я не повірив їй. А все-таки вона мала рацію.

— Тобто ти більше не кохаєш Морґейз?

— Хлопче, минуло вже п’ятнадцять років відтоді, як я втік із Кеймліна, опинившись за крок від сокири ката. Тоді ще чорнило не висохло на наказі Морґейз. Сидячи тут і слухаючи пліткування Базела, — Ґілл запротестував, і Том підвищив голос, — пліткування, я сказав, про Морґейз і Ґаебріла, і про те, що вони одружаться, — я зрозумів, що почуття згасли, і вже давно. О, я досі обожнюю її і, можливо, навіть трохи люблю, — але це більше не велика пристрасть.

— А я вже думав, що ти кинешся в палац попередити її.

Мет засміявся, — і був здивований тим, що Том — теж.

— Я не настільки дурний, хлопче. Кожен дурень знає, що чоловіки й жінки інколи думають по-різному, але найбільша відмінність полягає ось у чому. Чоловіки забувають, але ніколи не пробачають; жінки ж пробачають, але ніколи не забувають. Морґейз, можливо, поцілує мене в щоку, дасть келих вина й скаже, що сумувала за мною. А тоді дозволить гвардійцям запроторити мене до в’язниці, а потім — відвести до ката. Ні. Морґейз — одна з найздібніших жінок, яких я коли-небудь знав, а це чогось варте. Мені майже шкода нещасного Ґаебріла, коли вона дізнається про все. Tip, кажеш? Ми можемо зачекати до завтра? Я хотів би поспати хоч одну ніч.

— До ночі я хочу опинитися якомога ближче до Тіра, — Мет змигнув. — Ти хочеш їхати зі мною? Я думав, ти плануєш залишитися тут.

— Ти хіба не чув, що я вирішив не бути страченим? Tip звучить для мене безпечніше, ніж Кеймлін, — і раптом там буде не так вже й погано. Крім того, мені подобаються ці дівчата. — Ніж з’явився в його руках так само раптово, як і зник. — Я не хочу, щоб з ними щось трапилося. Однак, якщо хочеш доїхати до Тіра швидко, потрібно їхати через Аринґілл. Швидкий корабель доправить нас туди на кілька днів швидше, ніж коні, — навіть якщо ми заженемо їх до смерті. І я так кажу не лише тому, що моя дула вже набула форми сідла.

— Тоді Аринґілл. Якщо так швидше.

— Гаразд, — сказав Ґілл, — якщо ви виїжджатимете, я краще потурбуюся про вашу їжу. — Він штовхнув назад стілець і рушив до дверей.

— Збережи це для мене, майстре Ґілле, — сказав Мет і кинув йому шкіряний гаманець.

— Що це, хлопче? Монети?

— Ставка. Ґаебріл не знає, — але ми побились об заклад.

Кіт зістрибнув зі столу, коли Мет витяг дерев’яне горнятко і кинув кості на стіл. П’ять шісток.

—' А я завжди перемагаю.