Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 29

ПРИЧИНИТИ ПАСТКУ

У кутку, посопуючи, розвалився пес. Подивившись на нього, Найнів стерла рукою піт з чола і нахилилась уперед, продовжуючи робити те, від чого ухилився той собака. Я не здивована тим, що вони засунули мене до цього плетеного колеса замість того, щоб дозволити крутити цю Світлом забуту ручку! Айз Седай! Горіти вам усім! Лайливі слова з уст дівчини свідчили про те, що вона вкрай засмучена; ще однією ознакою було те, що вона не помічала цього. їй здавалося, що вогнище в довгому каміні з сірого каменю не стане гарячішим, навіть якщо б вона залізла в нього. Дівчина була впевнена: плямистий пес глузливо сміявся з неї.

Елейн довгою дерев’яною ложкою збирала з пательні жир від смаженини. Еґвейн такою ж ложкою поливала м’ясо. Опівдні метушня великої кухні поглинала їх. Навіть послушниці звикли бачити тут посвячених, тож заледве звертали увагу на цих трьох дівчат. Та й кухарки не залишали послушницям вільного часу, аби витріщатися на когось. Айз Седай кажуть, що праця формує характер, — тож кухарки й пильнували, щоб у послушниць був сильний характер. І у трьох посвячених також.

Ларас, господиня кухні — насправді головна кухарка, але це прізвисько вживали так давно, що воно, по суті, стало її титулом — підійшла, аби перевірити печеню. І дівчат, що вкривалися над нею потом, Ларас була більш ніж просто огрядною, — з кількома підборіддями й чистісіньким білим фартухом, з якого можна було б пошити три послушницькі сукні. Вона несла власну довгу дерев’яну ложку, немов берло. Ложка слугувала не лише для помішування. Вона призначалася для керування тими, хто їй служив, і ляскання тих, чий характер, як на неї, формувався недостатньо швидко. Вона дослідила печеню, презирливо пирхнула і похмуро подивилася на трьох посвячених.

Найнів спокійно зустріла її погляд, продовжуючи обертати рожен. Це широке жіноче обличчя завжди залишалося незмінним. Найнів пробувала усміхнутися, — але це не змінило виразу обличчя Ларас. Проте зупинитися, щоб поговорити з нею, нехай і мирно, означало катастрофу. Це було гірше від цькування та тиску з боку Айз Седай. Вона повинна була змиритися з цим, як би її це не мучило й не допікало, — якщо вона хотіла і далі навчатися використанню власного потенціалу. Її не зовсім влаштовувало те, що вона вміла: одне діло — знати, що Айз Седай, хоч і направляють Силу, але не є Друзями Морока; а зовсім інше — знати, що вона сама може направляти. Проте вона повинна була більше вчитися, аби отримати змогу розквитатися з Морейн. Ненависть до Морейн за те, що вона зробила з Еґвейн та іншими жителями Емондового Лугу, розділивши їхні життя на «до» і «після», використовуючи їх у цілях Айз Седай, була двигуном, який змушував її рухатися вперед. Але те, що Ларас називала її лінивою, нездібною дитиною, необхідність кланятися й бігати за цією жінкою, якій удома вона могла б сказати кілька влучних слівець, щоб поставити ту на місце, — все це змушувало Найнів стискати зуби майже так само, як і від думок про Морейн. Можливо, якщо я просто не дивитимуся на неї... Ні! Нехай я згорю, але не опускатиму очі перед цією... цією коровою!

Ларас пхикнула ще гучніше — й пішла. Вона колихалася з боку на бік, коли прямувала щойно витертою сірою плиткою.

Все ще правлячи ложкою і масною сковорідкою, Елейн сердито глянула їй услід.

— Якщо ця жінка вдарить мене ще раз, я відправлю Ґарета Бріна арештувати її і...

— Тихіше, — прошепотіла Еґвейн. Вона не припиняла поливати печеню і не дивилася на Елейн. — У неї слух, як...

Ларас озирнулася, мовби справді почула, — ще більше насупилась і широко роззявила рота. Проте перш ніж пролунав хоч звук, до кухні влетіла, мов вихор, Престол Амерлін. Навіть смугастий палантин на її плечах, здавалося, став дибки. За мить Ларас уже й сліду не було.

Нарешті, похмуро подумала Найнів. Хоча можна було й раніше!

Проте Амерлін навіть не подивилася в їхній бік. Не сказала ні слова. Вона провела рукою по поверхні столу, відчищеного до білини, подивилася на пальці — й так скривилася, начебто там була якась гидота. Ларас миттю опинилася біля неї, посміхаючись на всі зуби, — проте рівний погляд Амерлін змусив господиню мовчки проковтнути посмішку.

Престол Амерлін блукала кухнею. Вона подивилася на жінок, які нарізали вівсяну паляницю. Тоді на жінок, що чистили овочі. Вона насмішкувато зазирнула у супники, а тоді глянула на дівчат, що їх пильнували; ті захопилися дослідженням поверхні супу. Її похмурий погляд змусив поквапитись послушниць, котрі несли тарілки та миски до обідньої зали. Дівчата шугнули від суворих очей Амерлін, мов миші від кота. Але за той час, поки вона обійшла половину кухні, кожна дівчина працювала вдвічі швидше, ніж до цього. Коли вона закінчила свій обхід кухні, Ларас була єдиною, хто наважувався подивитись на неї.

Амерлін зупинилася перед рожном, вперши кулаки в боки, і подивилася на Ларас. Просто, без жодного виразу. Її блакитні очі були холодними й суворими.

Повна жінка глитнула, а її підборіддя сколихнулися, коли вона розправила фартуха. Амерлін не кліпала. Ларас опустила очі й важко переступила з ноги на ногу.

— Хай матінка вибачать мені, — сказала вона слабким голосом. Зробивши щось подібне до реверансу, вона кинулася геть, до такої міри забувшись, що приєдналася до дівчат біля супника, де почала перемішувати вариво власною ложкою.

Найнів усміхнулася і, щоб приховати це, нижче схилила голову. Еґвейн та Елейн також продовжували працювати, зрідка дивлячись на Амерлін, що за два кроки від них стояла до них спиною.

Амерлін з місця, де стояла, уважним поглядом оглянула усю кухню.

— Якщо їх так легко залякати, — тихо пробурмотіла вона, — то, мабуть, їм багато що вибачалось. Занадто багато й занадто довго.

Справді легко залякати, подумала Найнів. Жалюгідне виправдання для жінок. А вона лише подивилася на них! Амерлін озирнулася через плече, вкрите палантином, і зустрілась на мить з поглядом Найнів. Раптом дівчина зрозуміла, що крутить ручку швидше. Вона запевнила себе, що просто повинна мати такий самий заляканий вигляд, як і всі інші.

Погляд Амерлін зупинився на Елейн, — і несподівано вона заговорила так гучно, щоб горщики й каструлі на стіні задзенькотіли.

— Є деякі слова, яких я не бажаю чути з уст молодої дівчини, Елейн з Дому Траканд. Якщо ти промовлятимеш їх, то я простежу, щоб тобі вимили рота!

Усі на кухні аж підстрибнули. Елейн мала збентежений вигляд, а на обличчі Еґвейн з’явилося обурення.

Найнів похитала головою, — маленькими, різкими посмикуваннями. Ні, дівчата! Припніть язика! Хіба ви не бачите, що вона робить 1

Проте Еґвейн вже відкрила рота й шанобливо та рішуче сказала:

— Матінко, вона не...

— Тихо! —Лемент Амерлін спровокував ще одну хвилю підскакувань. — Ларас! Чи не могла б ти якось навчити дівчат говорити, коли це потрібно, і те, що потрібно, господине кухні? Можеш це влаштувати?

Ларас прибігла, похитуючись, значно швидше, ніж Найнів коли-небудь бачила, і, накинувшись на Елейн та Еґвейн, вхопила їх за вуха, при цьому повторюючи:

— Так, матінко. Негайно, матінко. Як накажете, матінко.

Вона виштовхувала двох дівчат з кухні так, наче чимшвидше хотіла втекти від погляду Амерлін.

Амерлін тепер була на відстані дотику від Найнів, —- але все ще оглядала кухню. Молода кухарка з мискою для змішування в руках, озирнувшись, випадково зустрілася поглядом з очима Амерлін. Дівчина гучно вискнула — і вибігла геть.

— Я не хотіла втягнути в це Еґвейн, — Амерлін заледве рухала губами. Здавалося, вона говорить до себе, а через вираз її обличчя ніхто не бажав чути, що вона говорить. Найнів могла розібрати слова. — Втім, можливо, це навчить її думати, перш ніж говорити.

Найнів повернула рожен і опустила голову, намагаючись зробити вигляд, що вона теж бурмотить до себе, якщо хтось дивився.

— Я думала, ви будете пильно стежити за нами, матінко. Так ми могли б розповідати, що знайшли.

— Якби я стежила за вами щодня, донько, це було б підозріло.

Амерлін продовжувала вивчати кухню. Більшість жінок, схоже, уникали навіть дивитися в її бік через страх накликати гнів.

— Після обіду я планувала викликати вас до свого кабінету. Щоб вичитати за те, що ви не обрали собі заняття, — так думає Леане. Але є новини, які не можуть зачекати. Шеріам знайшла ще одного Сірого Чоловіка. Жінку. Мертву, як риба з минулого тижня, і на ній — жодного сліду. Вона лежала, немов спочиваючи, прямо посеред ліжка Шеріам. Не дуже приємне видовище для неї.

Найнів напружилася, і рожен зупинився на мить, перш ніж вона знову почала його крутити.

— Шеріам мала змогу побачити список, який Верін дала Еґвейн. Як і Елайда. Я не звинувачую, — але у них була така можливість. І Еґвейн казала, що Аланна... дивно поводилася.

— Вона розповіла тобі це? Аланна — арафелійка. В Арафелі побутують дивні уявлення про честь і обов’язок. — Вона легковажно знизала плечима й сказала: — Думаю, я зможу наглянути за нею. Ти дізналася щось корисне за цей час, дитино?

— Дещо, — похмуро пробубоніла Найнів. А як щодо нагляду за Шеріам? Можливо, вона не просто знайшла Сірого Чоловіка. Амерлін могла б також придивитися до Елайди. Значить, Аланна справді... — Не розумію, чому ви довіряєте Елс Ґрінвелл, — однак її повідомлення було корисним.

Найнів коротко розповіла про речі, котрі вони знайшли в підвалі під бібліотекою, переповівши все так, наче вона була там тільки з Еґвейн, і також сказала про висновки, які вони зробили стосовно знахідок. Вона не згадала про сон Еґвейн — чи що то було; Еґвейн наполягала, що все було реально — у Тел’аран’ріоді. Також не обмовилась вона й про тер’анлріал, який Верін дала Еґвейн. Дівчина не могла змусити себе цілковито довіритися жінці, яка носила палантин із сімома смугами — чи й будь-якій жінці, котра могла носити шаль, якщо вже зовсім відверто. Тож найкраще було тримати деякі речі в таємниці.

Коли вона закінчила, то Амерлін так довго мовчала, що Найнів почала міркувати, чи почула та її. Вона вже готова була все повторити, трохи голосніше, коли Амерлін врешті заговорила, ледь ворушачи губами.

— Я не відправляла повідомлень, донько. Речі, що залишила Ліандрін та інші, ретельно обшукали й спалили після того, як там нічого не знайшли. Ніхто б не використовував речі, залишені Чорними Айз Седай. А стосовно Елс Ґрінвелл... Я пам’ятаю цю дівчину. Вона могла би вчитися, якби докладала зусиль. Проте все, чого вона хотіла, — це лиш усміхатися чоловікам на тренувальному майданчику Охоронців. Елс Ґрінвелл посадили на торгове судно й відправили назад до матері десять днів тому.

Найнів намагалася проковтнути клубок, що зав’язався у неї в горлі. Слова Амерлін змусили її подумати про розбишак, що цькують менших дітей. Вони настільки зверхні щодо них, що майже завжди впевнені: менші надто тупі, аби зрозуміти, що відбувається, — тож розбишаки майже не докладають зусиль, щоб приховати свої пастки. Ця Чорна Аджа до такої міри презирливо поставилась до них, що кров Найнів закипіла. Те, що впни змогли влаштувати цю пастку, наповнило її шлунок кригою. Світло, якщо Елс відіслали... Світло, будь-хто, з ким я розмовляла, міг бути Ліандрін або кимось іншим. Світло!

Рожен зупинився. Вона квапливо знову почала його обертати. Втім, схоже, ніхто не помітив цього. Всі досі щодуху намагалися не потрапити на очі Амерлін.

— І що ти збираєшся робити з цією... очевидною пасткою? — тихо сказала Амерлін, все ще оглядаючи кухню спиною до Найнів. — Хочеш і в цю втрапити?

Найнів почервоніла.

— Я знаю, що це пастка заради пастки, матінко. І найкращий спосіб зловити того, хто поставив пастку, — причинити її і дочекатися, коли він — чи вона — прийде. — Тепер, після слів Амерлін, це звучало менш переконливо, ніж тоді, коли вона говорила це Еґвейн та Елейн. Але своєї точки зору вона не змінила.

— Можливо, й так, дитино. Можливо, цей шлях дасть змогу віднайти їх. Або ж вони прийдуть — і не знайдуть тебе надійно заплутаною в їхній сіті. — Вона невдоволено зітхнула. — Я покладу золото для подорожі у твоїй кімнаті. І пущу поголос, що відправила вас на ферму сапати капусту. Елейн поїде з вами?

Найнів настільки забулася, що почала дивитися на Амерлін, — а потім швидко опустила очі на свої руки. Кісточки на них були білими від стискання ручки.

— Ви, як завжди, підступно... Навіщо щось вдавати, якщо ви все знаєте? Через ваші приховані плани нам доводиться викручуватися, мов Чорній Аджі. Навіщо? — Обличчя Амерлін скам’яніло, тож Найнів змусила себе додати шанобливіше: — Якщо дозволите спитати, матінко.

Амерлін пхикнула.

— Навернути Морґейз на правильний шлях, хоче вона того чи ні, буде досить важко і так, — навіть якщо вона не думатиме, що я кинула її доньку в море у дірявому човні. Таким чином я можу прямо сказати, що це — не моя справа. Елейн може бути трохи складно потім, коли вона врешті зустрінеться зі своєю матір’ю. Але тепер я маю трьох гончаків, а не двох. Я вже казала тобі, що мала б сотню, якби могла. — Вона розправила палантин на плечах. — Це триває вже надто довго. Якщо я стоятиму так близько від тебе, це можуть помітити. Хочеш мені ще щось сказати? Чи запитати? Тільки швидко, донько.

— Що таке Каллакдор, матінко? — спитала Найнів.

Цього разу вже Амерлін втратила самоконтроль і розвернулася до Найнів упівоберта, перш ніж повернутись до початкової позиції.

— Вони не повинні його отримати. — Її шепіт був ледь чутним, наче призначався лише для її вух. — Вони не можуть взяти його, але... — Вона глибоко вдихнула, і її тихі слова увиразнилися достатньо для того, щоб їх почула Найнів. Але більше ніхто вже за два кроки від неї. — Не більше дюжини жінок у Вежі знають, що таке Калландор, — і, мабуть, десь стільки ж назовні. Високі лорди Тіра також знають, — але ніколи не говорять про нього, окрім тих випадків, коли оголошують про піднесення нового лорда землі. Недоторканний — це са’ангріал, дівчинко. Загалом було створено лише два потужніших від нього, — і, дякувати Світлу, жодним з них не скористалися. З Калландором у руках, дитино, ти одним ударом зможеш зрівняти місто із землею. Якщо, захищаючи його від Чорної Аджі, ви з Еґвейн і Елейн помрете, ви, проте, зробите послугу всьому світові. І ця ціна буде ще малою.

— Як вони можуть забрати його? — спитала Найнів. — Я гадала, лише Відроджений Дракон може торкнутися Калландора.

Амерлін краєм ока зиркнула на неї так гостро, що могла б розсікти печеню з рожна.

— Вони вміють бути чимось іншим, — сказала вона за мить. — Вони викрали звідси тпер’анлріали. У Твердині Тіра є майже стільки ж тер’анлріалів, як і у Вежі.

— Я думала, що високі лорди ненавидять все, що пов’язано з Єдиною Силою, — прошепотіла Найнів недовірливо.

— О, вони ненавидять її, дитино. Ненавидять і бояться. Коли вони знаходять тіренку, що здатна направляти, то пакують її на човен до Тар Балона ще до закінчення дня, заледве даючи хвилину на прощання із сім’єю. — Слова Амерлін здавалися гіркими спогадами. — А втім, вони зберігають у своєму Серці Каменя один із наймогутніших предметів усіх часів, що фокусує Силу. На мою думку, вони зібрали таку кількість тер’ан/ріалів за всі ці роки — і всього, що пов’язано з Силою, — для того, щоб якось зменшити існування речей, яких вони не можуть позбутися власноруч; речей, котрі нагадують їм про їхню власну минущість щоразу, коли вони заходять до Серця Каменя, їхня фортеця, що перемогла сотні армій, одного дня впаде, — і це стане знаком Відродження Дракона. Навіть не єдиним знаком, а одним із низки. Мабуть, це сильно кривдить їхні горді серця. їхнє падіння навіть не буде єдиним великим знаком того, що світ зміниться. Вони не можуть забути про це навіть за межами Серця. Адже саме там лорди землі підносяться до високих лордів; саме там вони виконують чотири рази на рік церемонію, яку називають Ритуалом сторожування, проголошуючи, що охороняють весь світ від Дракона, оберігаючи Калландор. Мабуть, це шматує їхні дупті так, мовби вони наковталися живих срібних щук, — і вони на це цілком заслуговують. — Вона здригнулася від того, що наговорила більше, аніж хотіла цього. — Це все, дитино?

— Так, матінко, — сказала Найнів. Світло, завжди все зводиться до Ранда, — хіба не так ? Завжди і все стосується Відродженого Дракона. Досі важко було думати про нього так. — Це все.

Амерлін знову поправила свій палантин, скрививши носа через шалену метушню на кухні.

— Я повинна це владнати. Потрібно було негайно поговорити з вами, — але Ларас хороша жінка, і вона добре керує кухнею та коморами.

Найнів шморгнула й пробубніла у бік своїх рук, що крутили рожен.

— Ларас — кислий шмат сала, і вона надто зухвала зі своєю ложкою.

їй здавалося, що вона прошепотіла це собі під ніс, але почула, як Амерлін іронічно хихикнула.

— Ти добре розбираєшся в людях, дитино. Мабуть, у своєму селі ти була хорошою Мудринею. Проте саме Ларас пішла до Шеріам, щоб з’ясувати, скільки ще ви втрьох будете виконувати найбруднішу й найважчу роботу без жодного перепочинку. Вона сказала, що не братиме участі в руйнуванні здоров’я та духу будь-якої дівчини, — байдуже, що я там наказала. Точна оцінка людини, дитино.

Тоді у проймі дверей з’явилася Ларас, вагаючись, чи можна вже заходити до своєї господи. Амерлін пішла їй назустріч; похмурість змінилась усмішкою.

— Тут все дуже добре, Ларас. — Амерлін мовила це голосно, — так, аби вся кухня почула. — Все на своїх місцях, як воно й має бути. Ви заслуговуєте схвалення. Думаю, я зроблю господиню кухні офіційним титулом.

Широке обличчя жінки змінило вираз зі стурбованого шоку на променисте вдоволення. До того моменту, як Амерлін вилетіла з кухні, Ларас усміхалася на всі зуби. Але вона спохмурніла, коли її погляд перейшов від Амерлін до робітниць. Кухня, здавалося, почала рухатися. Похмурий погляд Ларас зупинився на Найнів.

Повертаючи ручку, дівчина намагалася усміхнутися до цієї великої жінки. Насупленість Ларас поглибилася, і вона почала постукувати ложкою по стегні, явно не пам’ятаючи, що ще нещодавно використовувала ту за призначенням. Ложка залишила масні плями супу на її білому фартуху.

Буду всміхатися їй, навіть якщо це вбиватиме мене, подумала Найнів. Але для цього їй доводилося стискати зуби.

З’явилися Еґвейн і Елейн, кривлячись і витираючи свої роти рукавами. Під наглядом Ларас вони кинулися до рожна й продовжили свою роботу.

— Мило, — невиразно пробурмотіла Елейн, — жахливе на смак!

Еґвейн аж трусило, коли вона вичерпувала сік зі сковорідки з печенею.

— Найнів, якщо ти скажеш мені, що Амерлін наказала нам залишатися тут, — я закричу. Я справді хочу тепер втекти.

— Ми поїдемо, коли закінчимо миття, — сказала вона, — так швидко, як тільки зможемо скласти свої речі у наших кімнатах.

їй хотілося б відчувати такий же запал, який засяяв у їхніх очах. Світло, зроби так, щоб ми не втрапили в пастку, з якої не зможемо вибратися. Світло, вбережи нас.