Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 16

ПОЛЮВАННЯ ВТРЬОХ

Кімната Найнів була значно більшою, ніж у послушниць. У неї було справжнє, а не вбудоване в стіну ліжко, два крісла з драбинчастими спинками замість табуреток та шафа для одягу. Хоч умеблювання кімнати було простим, яку типовому селянському будинку, але, порівняно з послушницями, посвячені жили в розкошах. Тут був навіть маленький килимок, зітканий жовтими та червоними завитками по блакитному. Коли Еґвейн та Найнів увійшли, в кімнаті вже хтось був.

Елейн стояла біля каміна, схрестивши руки на грудях. Її очі почервоніли, — частково від злості. Двоє високих юнаків розсілися у кріслах, розкинувши руки й ноги. Один був вбраний в темно-зелений каптан, з-під якого виглядала сніжно-біла сорочка; його блакитні очі й золотаво-руде волосся споріднювали його з Елейн, а широка усмішка чітко давала зрозуміти, що він — її брат. Інший був десь такого ж віку, як і Найнів; він сидів у сірому, охайно застібнутому каптані. Юнак був струнким і мав темні очі та волосся. Він із цілковитою упевненістю та гнучкою м’язистою грацією підвівся, коли уві йшли Еґвейн та Найнів. Еґвейн вже не вперше подумала, що він — най-вродливіший чоловік, якого вона коли-небудь бачила. Його звали Ґалад.

— Радий знову тебе бачити, — сказав юнак, простягаючи руку. — Я так хвилювався. Ми хвилювалися.

Її пульс пришвидшився, і вона висмикнула свою руку, перш ніж юнак відчув би це.

— Дякую, Ґаладе, — пробурмотіла вона. Світло, який же він красень. Вона намагалася не думати про це. Але це було нелегко. Дівчина мимоволі розправила свою сукню, шкодуючи, що він бачить її у звичайному білому вовняному платті, — а не в шовковому, чи навіть у доманському, про яке їй розповідала Мін: обтислому й такому тонкому, що здається, наче воно невидиме, хоча це не так. Вона гнівно спаленіла й прогнала цю думку з голови, бажаючи, щоб юнак відвів погляд від її обличчя. Не допомагало й те, що половина жінок у Вежі, від посудомийниць до самих Айз Седай, дивилися на нього так, наче мали подібні думки. Не допомагало й те, що, здавалося, його усмішка була призначена лише їй. По суті, його усмішка тільки погіршувала ситуацію. Світло, якби він лиш, запідозрив, про що я думаю, — я б вмерла!

Золотоволосий юнак нахилився у своєму кріслі.

— Питання в тому, де ви були. Елейн уникає моїх запитань. Немов у неї повні кишені спілих фіг, і вона не дає мені жодної.

— Я вже казала тобі, Ґавіне, — сказала Елейн напружено, — це не твоя справа. Я прийшла сюди, — вона звернулася до Найнів, — бо не хотіла залишатися одна. Вони побачили мене й пішли слідом. Вони не розуміють слова «ні».

— І нехай, — відрізала Найнів.

— Але це наша справа, сестричко, — сказав Ґалад. — Твоя безпека — це наша справа. — Він подивився на Еґвейн, і її серце обірвалось. — Безпека усіх вас дуже важлива для мене. Нас.

— Я тобі не сестра, — огризнулась Елейн.

— Якщо тобі потрібна компанія, — з усмішкою мовив Ґавін до Елейн, — то ми не гірші від інших. І після того, через що ми пройшли, аби просто бути тут, ми заслуговуємо на пояснення щодо того, де були ви. Та краще б Ґалад весь день духопелив мене на тренуванні, аніж здибатися з матір’ю хоч на хвилину. Краще б гнів Коулін навалився на мене.

Коулін був майстром зброї. Він вимагав суворої дисципліни серед молодиків, які навчалися у Білій Вежі: прагнули вони стати Охоронцями чи просто тренувалися з ними.

— Можеш скільки хочеш заперечувати нашу спорідненість, — серйозно мовив Ґалад, — але вона є. І наша мати довірила твою безпеку нам.

Ґавін скривився:

— Вона спустить з нас шкуру, Елейн, якщо з тобою щось станеться. Ми мусили швидко переговорити з нею, — інакше б вона потягла нас із собою назад. Ніколи не чув, щоб королева відправила власних синів до ката, — але мати, схоже, була готова зробити виняток, якщо ми не відвеземо тебе додому неушкодженою.

— Упевнена, — сказала Елейн, — ваші перемовини стосувалися лише моєї безпеки. Ви зовсім не прагнули переконати матір залишити вас тут, щоб тренуватися з Охоронцями.

Обличчя Ґавіна почервоніло.

— Твоя безпека була нашою головною турботою, — Ґалад говорив щиро, і Еґвейн була певна, що так воно й було. — Ми переконали матір, що, якщо ти повернешся сюди, тобі потрібен буде хтось, хто б наглядав за тобою.

— Наглядати за мною! — вигукнула Елейн, але Ґалад спокійно продовжив.

— Біла Вежа стала небезпечним місцем. Тут гинуть люди — їх убивають — без зрозумілих причин. Навіть кілька Айз Седай загинули, — хоч інші й намагаються це приховати. Я також чув про Чорну Аджу, що нібито є у Вежі. Згідно з наказом матері, коли ти зможеш безпечно завершити своє навчання, ми повернемо тебе до Кеймліна.

Замість відповіді Елейн підняла підборіддя і стала впівоберта до нього.

Ґавін у розпачі провів рукою по волоссю і сказав:

— Світло, Найнів, Ґалад і я — не якісь там злодії. Ми лише хочемо допомогти. Ми б допомогли у будь-якому разі, — але це наказ матері, тож у вас немає іншого виходу.

— Накази Морґейз нічого не означають у Тар Валоні, — сказала Найнів твердо. — А про ваше бажання допомогти я пам’ятатиму. У разі чого ви — перші, до кого ми звернемося. А тепер прошу вас піти.

Вона рукою вказала на двері, але юнак не зважав на це.

— Це все дуже добре, але мати захоче знати, що Елейн повернулася. І причину, через яку вона втекла, не сказавши ні слова; і що вона робила протягом усіх цих місяців. Світло, Елейн! Уся Вежа була в сум’ятті. Мати ледь не збожеволіла від жаху. Я думав, вона завалить Вежу голими руками. — На обличчі Елейн проступила провина, і Ґавін скористався перевагою. — Ти їй багато завинила, Елейн. І мені також. Спопели мене Світло, — ти вперта, мов віслюк. Зникла на місяці, і все, що я знаю — це те, що ти не догодила Шеріам. А дізнався я про це лише тому, що ти плакала й не хотіла сісти.

Обурений погляд Елейн означав лише те, що він вмить втратив будь-яку перевагу, яку щойно мав.

— Досить, — сказала Найнів. Ґалад і Ґавін розтулили роти. Жінка підвищила голос: — Я сказала — досить! — Вона прикипіла до них поглядом, поки не переконалася в тому, що вони не порушать тишу. А тоді продовжила: — Елейн не винна вам нічого. Відтоді, відколи вирішила нічого вам не розповідати. А зараз — це моя кімната, а не зала корчми; тож я хочу, щоб ви пішли.

— Але ж Елейн... — Ґавін почав одночасно з Ґаладом: — Ми просто хочемо...

Найнів заговорила достатньо голосно, щоб перервати їх:

— Сумніваюся, що ви просили дозволу зайти на половину посвячених. — Вони здивовано глянули на неї. — Гадаю, що ні. Ви щезнете з моєї кімнати, — з моїх очей — перш ніж я порахую до трьох, — інакше я напишу про це записку майстру зброї. Коулін Ґайдін має сильнішу руку, аніж Ше-ріам Седай, і можете бути певні: я особисто перевірю, чи гідне він знайде для вас покарання.

— Найнів, ти не... — схвильовано почав Ґавін, але Ґалад жестом закликав до тиші й підійшов ближче до жінки. Її обличчя зберігало суворий вираз, але все ж вона мимохіть розгладила свою сукню, коли юнак усміхнувся. Еґвейн не здивувалася. Вона не зустрічала жінки, хіба що з Червоної Аджі, яка б не піддалася усмішці Ґалада.

— Пробач, Найнів, за нашу надокучливу турботу, — м’яко мовив він. — Авжеж, ми підемо. Але пам’ятай: якщо потрібна буде допомога, — ми поруч. І що б не змусило вас тікати, — ми також зможемо цьому зарадити.

Найнів всміхнулася юнаку й сказала:

— Раз.

Ґалад моргнув, і його усмішка щезла. Мовчки він повернувся до Еґвейн. Ґавін підвівся й рушив до дверей.

— Еґвейн, — мовив Ґалад, — ти ж знаєш, що ти — особливо ти — можеш кликати мене, коли забажаєш, з будь-якої причини. Сподіваюся, ти це знаєш.

— Два, — сказала Найнів.

Ґалад роздратовано поглянув на неї.

— Ми ще поговоримо, — сказав він Еґвейн, схилившись до її руки. Знову посміхнувшись, він неспішно рушив до дверей.

— Тррр... — Ґавін кинувся до дверей, і навіть граційні кроки Ґалада помітно пришвидшилися. — ...ррри, — закінчила Найнів, коли двері за юнаками зачинилися.

Елейн захоплено заплескала в долоні.

— Ох, чудово, — сказала вона. — Блискуче придумано. А я й не знала, що чоловікам заборонено приходити на половину посвячених.

— Не заборонено, — сухо сказала Найнів, — але ці невігласи теж цього не знали.

Елейн знову заплескала в долоні й засміялася.

— Я б дозволила їм спокійно піти, — додала Найнів, — якби Ґалад не влаштував таку виставу своєю неквапністю. На щастя для нього, у цього юнака дуже миле личко.

Еґвейн це розсмішило: Ґалад був молодшим від Найнів на рік, якщо не менше. Найнів знову розправила свою сукню.

— Ґалад! — пирхнула Елейн. — Він знайде нас знову, — і я не впевнена в тім, що твій фокус спрацює ще раз. Він чинить так, як вважає за потрібне, — і йому байдуже, якщо це когось ранить. Навіть якщо його самого.

— Значить, я придумаю щось іще, — сказала Найнів. — Ми не можемо дозволити їм ходити за нами назирцем. Елейн, якщо хочеш, я можу зробити заспокійливий бальзам.

Елейн похитала головою і лягла на ліжко, спираючись підборіддям на руки.

— Якщо Шеріам дізнається, нам не уникнути ще одного візиту до її кабінету. Ти й слівцем не прохопилась, Еґвейн. Замріялась? — Вона спохмурніла. — Чи не про Ґалада бува?

Еґвейн мимоволі почервоніла.

— Я просто не вважала за доцільне сперечатися, — сказала вона так поважно, як тільки могла.

— Аякже, — сухо мовила Елейн. — Визнаю, що він красень. Але він жахливий. Він завжди думає, що чинить правильно, — я знаю, це не звучить як щось жахливе, але так воно і є. Ґалад ніколи не йде наперекір матері, — навіть у найменшій дрібниці. Він ніколи не збреше, навіть про найнезначніші речі; ніколи не порушить правил. Якщо він здасть тебе за якесь порушення, то не виявить при цьому жодної ворожості. Ґалад просто засмутиться від того, що ти не живеш згідно з його стандартами, — але це не змінить того факту, що він тебе здасть.

— Звучить не дуже, — обережно мовила Еґвейн, — але не жахливо. Не можу уявити, щоб Ґалад робив щось жахливе.

Елейн похитала головою, не розуміючи, чому Еґвейн так важко побачити те, що для неї є очевидним.

— Якщо хочеш звернути на когось увагу, то придивись до Ґавіна. Він достатньо добрий — більшість часу — і зачарований тобою.

— Ґавін! Він ніколи й не гляне на мене більше разу.

— Звісно, ні, дурненька, — не так, як ти виглядаєш Ґалада; так, мовби твої очі ось-ось випадуть з орбіт.

Щоки Еґвейн спаленіли, і вона злякалася, що це може виявитися правдою.

— Ґалад врятував життя Ґавіну, коли той був малий, — продовжила Елейн. — Ґавін ніколи не викаже свою симпатію до дівчини, якщо вона цікавить Ґалада, — але я чула, як він говорив про тебе, тож все знаю. Йому ніколи не вдавалося щось від мене приховати.

— Це приємно чути, — сказала Еґвейн і засміялася у відповідь на усмішку Елейн. — Можливо, я зможу змусити його сказати це мені, а не тобі.

— Ти можеш обрати Зелену Аджу. Зелені сестри інколи виходять заміж. Ґавін щиро захоплений тобою, і ти йому підходиш. Крім того, я б хотіла бути тобі сестрою.

— Якщо ви двоє закінчили ці дівчачі балачки, — буркнула Найнів, — є важливіші речі, про які треба поговорити.

— Так, — сказала Елейн, — наприклад, про що говорила Престол Амерлін, коли я пішла.

— Я б не хотіла розмовляти про це, — розгублено сказала Еґвейн. Вона не любила брехати Елейн. — Нічого приємного вона не сказала.

Елейн обурено пхикнула.

— Більшість людей гадає, що мені простіше, бо я — дочка-спадкоємиця Андору. Однак правда полягає в тому, що в разі якоїсь халепи мені дістанеться більше, ніж іншим, — саме тому, що я дочка-спадкоємиця. Ніхто з вас не зробив чогось такого, чого не зробила я, — і якщо Амерлін насварила вас, то мені б перепало удвічі більше. Тож що вона сказала?

— Але це повинно залишитися тільки між нами трьома, — сказала Найнів. — Чорна Аджа...

— Найнів! — вигукнула Еґвейн.—Амерлін наказала нічого не говорити Елейн.

— Чорна Аджа! — Елейн майже викрикнула це й піднялася на коліна посередині ліжка. — Сказала «А», кажи і «Б». Я не буду третьою зайвою.

— Я б ніколи не лишила тебе осторонь, — запевнила її Найнів. Еґвейн лиш здивовано витріщилася на неї. — Еґвейн, саме нас з тобою Ліандрін вважає загрозою. Саме нас з тобою вона ледь не вбила...

— Ледь не вбила? — прошепотіла Елейн.

— ...можливо, тому, що ми і досі загроза для неї, — та, можливо, тому, що вона знає, що ми розмовляли з Амерлін наодинці, або й навіть чула нашу розмову. Нам потрібна людина, яку вони не підозрюватимуть. А якщо її не підозрюватиме також і Амерлін — іще краще. Я не впевнена, що ми можемо довіряти Амерлін більше, ніж Чорній Аджі. Вона лишень використовує нас для власних цілей. Я ж хочу, щоб ми не докладали всіх зусиль заради неї. Розумієш?

Еґвейн неохоче кивнула і сказала:

— Це небезпечно, Елейн, — так само небезпечно, як і те, що нас спіткало у Фалме. Можливо, навіть більше. Ти не мусиш брати в цьому участь; не цього разу.

— Я розумію, — тихо мовила Елейн. Після паузи вона продовжила: — Коли Андор вступає у війну, Перший принц Меча командує армією, — проте королева також вирушає з ними. Сімсот років тому у битві біля Куалін Ден андорське військо було розбите. Тоді королева Модреллін — сама й без зброї — кинулася у лави тіренської армії, стискаючи знамено з Левом. Тоді андорці згуртувалися й атакували ще раз, щоб врятувати свою королеву, — і так виграли битву. Ось якої мужності очікують від королеви Андору. Я досі не навчилася контролювати свій страх; мені потрібно це зробити, перш ніж я посяду місце матері на Левиному троні. — Раптом її похмурий настрій перетворився в хихотіння. — А крім того, — ви думаєте, що я пропущу пригоди, щоби шкребти горщики?

— Ти все одно їх шкребтимеш, — сказала Найнів, — і сподівайся на те, що всі думатимуть, що ти тільки цим і займаєшся. А тепер слухай уважно.

Елейн слухала, і її щелепа повільно відвисала все нижче, поки Найнів розставляла крапки над тим, що їм сказала Престол Амерлін, і над тим, яке завдання та поставила перед ними, а також розповідала про замах на їхнє життя. Вона здригнулася при згадці про Сірого Чоловіка та прочитала документ, який дала їм Амерлін. Здивовано подивившись на Найнів, вона повернула його й пробурмотіла:

— Хотіла б я мати щось схоже, коли зустрінуся з матір’ю наступного разу.

Коли ж Найнів закінчила, обличчя Елейн було уособленням обурення.

— Що ж, — це все одно, що вам сказали б піти в гори і полювати на левів, — тільки ви не знаєте, чи є вони там; але якщо є, то вони, можливо, полюють на вас і, ймовірно, сховані в кущах. Ох, і навіть якщо ви їх знайдете, — то не дозвольте їм зжерти вас до того, поки не скажете, де вони.

— Якщо ти боїшся, — сказала Найнів, — ти все ще можеш залишитися осторонь. Якщо ж приєднаєшся, — буде пізно.

Елейн відкинула голову.

— Звісно, я боюся. Я ж не дурепа. Однак мені не настільки страшно, щоб відмовлятися, навіть не спробувавши.

— І ще дещо, — додала Найнів. — Боюся, Амерлін дозволить Мету померти.

— Але ж Айз Седай повинні зцілювати всіх, хто цього потребує. — Д очка-спадкоємиця, схоже, вагалася між обуренням і недовірою. — Однак для чого це їй? Не можу в це повірити! Не вірю!

— Не може бути! — зойкнула Еґвейн. Вона не може цього допустити! Амерлін не дасть йому загинути! — Всю дорогу Верін розказувала нам, що Амерлін нагляне за тим, щоб його зцілили.

Найнів похитала головою.

— Верін казала, що Амерлін «нагляне за ним». Це не одне й те саме. І Амерлін уникала чіткої відповіді, коли я запитала її про це. Можливо, вона ще не вирішила.

— Але чому? — запитала Елейн.

— Тому що Біла Вежа грає за власними правилами.

Голос Найнів змусив Еґвейн здригнутися.

— Я не знаю чому. Чи допоможуть вони Мету, чи дозволять йому померти, — залежить від їхніх цілей. Жодна із Трьох Клятв не зобов’язує їх зцілити його. Для Амерлін Мет — лише інструмент. Як і ми. Вона використовує нас, щоб уполювати Чорну Аджу; але якщо інструмент ламається

і його не можна полагодити, то ви не оплакуєте його. Просто берете інший. Ви обидві повинні це добре запам’ятати.

— Що ми будемо з ним робити? — спитала Еґвейн. — Що ми можемо зробити?

Найнів підійшла до своєї шафи й почала щось шукати на далекій полиці. Вона повернулась, тримаючи в руках смугастий полотняний мішечок із зіллям.

— Цими ліками — якщо пощастить — я зможу зцілити його самостійно.

— Верін не змогла, — сказала Елейн. — Морейн і Верін не змогли, а у Морейн ще й був анґріал. Найнів, якщо ти залучиш забагато Єдиної Сили, то можеш згоріти до вуглинки. Чи, якщо пощастить, упокориш себе. Якщо про це, звісно, можна сказати «пощастило».

Найнів здригнулася.

— Вони досі стверджують, що я можу стати наймогутнішою Айз Седай за останню тисячу років. Мабуть, зараз час це перевірити.

Вона смикнула свою косу. Без сумніву, як сміливо не звучали б слова Найнів, їй було страшно. Але вона не може дозволити Мету померти, — навіть якщо це поставить під загрозу її власне життя.

— Вони продовжують стверджувати, що ми троє могутні — або ж станемо такими. Можливо, якщо ми спробуємо втрьох, то розділимо потік, — сказала Еґвейн.

— Але ми ніколи не робили цього втрьох, — повільно мовила Найнів. — Я не впевнена, що знаю, як поєднати наші здібності. Це може призвести до таких же наслідків, що й використання надміру Сили.

— Ох, якщо вже ми збираємося зробити це, — сказала Елейн, злазячи з ліжка, — то до справи. Якщо ми говоритимемо про це довше, я боятимуся ще більше. Мет в гостьовій кімнаті. Я не знаю, у котрій саме: Шеріам була небагатослівна.

Немовби ставлячи крапку в її словах, двері відчинилися і увійшла Айз Седай, — так, наче це була її кімната, а непроханими гістьми були дівчата.

Еґвейн зробила низький реверанс, щоб приховати переляк на своєму обличчі.