Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 18

ЗЦІЛЕННЯ

Переходи, розташовані глибоко під Вежею, куди завела їх Шеріам, освітлювали настінні ліхтарі на залізних підставках. Кілька дверей, повз котрі вони проходили, були щільно причинені; інші — на замках, а ще деякі сховані так хитромудро, що Еґвейн могла побачити їх лише тоді, коли опинялася просто перед ними. Темні прорізи проступали на перетинах коридорів; їх освітлювало здаля лише тьмяне світло вогників, розташованих далеко один від одного. Інших людей тут не було. У ці місця навіть Айз Седай нечасто заходили. Повітря було ні холодним, ані теплим, — але дівчина все одно тремтіла, водночас відчуваючи, як стікає спиною піт.

Це відбувалося тут, у підземеллі Білої Вежі. Саме тут послушниці проходили останнє завдання, щоб піднестися до посвячених. Чи покинути Вежу, — якщо вони його провалять. Саме тут посвячені виголошували Три Клятви після виконання фінального завдання. Вона усвідомила, що ніхто ніколи не говорив їй, що відбувалося з посвяченими, котрі це завдання не виконали. Саме тут розташовувалась кімната, де зберігалося кілька анґрі,-алів та са’ан/ріалів, — і тут же були комори, де охоронялися тер ’ангріали. Чорна Аджа проникла в ці комори. А що, якщо Чорна Аджа чекала тут, у засідці, в одному з цих темних бокових коридорів, — і Шеріам веде їх не до Мета, а до...

Вона зойкнула, коли Айз Седай раптово зупинилася, — і почервоніла, коли інші з цікавістю подивилися на неї.

— Я думала про Чорну Аджу, — сказала вона ледь чутно.

— Не думай про неї, — сказала Шеріам, і її голос прозвучав, як колись: суворо, але тепло.

— Упродовж найближчих років Чорна Аджа не буде вашим клопотом. У вас є те, чого бракує решті, — час. До того, як вам доведеться давати собі раду з цим. Багато часу. Коли ми увійдемо, станьте навпроти стіни й мовчіть. Вам дозволено бути тут з милості, — тож не відволікайте й не втручайтеся.

Вона прочинила двері, оббиті сірим металом, що був дуже схожий на камінь. Квадратна зала, куди вони увійшли, була просторою; на її світлих стінах не було прикрас. У центрі стояв довгий кам’яний стіл, накритий білою тканиною, — і це був єдиний предмет обстановки. Мет лежав на столі повністю вбраний, — не вистачало лишень плаща та чобіт. Його очі були заплющені, а обличчя — таким виснаженим, що Еґвейн хотілося плакати. Він важко дихав, видихаючи повітря із хрипким свистом.

На його паску висів у піхвах кинджал із Шадар Лоґота. Рубін, який прикрашав руків’я, вбирав усе світло, тож палахкотів, неначе люте червоне око, попри світіння дюжини ліхтарів, що ширилось світлими стінами та білою плиткою підлоги.

Престол Амерлін стояла біля узголів’я, а Леане — біля ніг юнака. Чотири Айз Седай стояли з одного боку столу, і ще три — з другого. Шеріам приєдналася до трійці. Однією з них була Верін. Еґвейн впізнала також Сера-фелл, ще одну Коричневу сестру, Аланну Мосвані із Зеленої Аджі та Анаю з Блакитної, до якої належала і Морейн.

Аланна й Аная навчали її, як відкриватися Єдиному Джерелу, а також тому, як піддатися саїдар, щоб зуміти контролювати її. За той час, відколи дівчина приїхала до Білої Вежі й покинула її, Аная разів з п’ятдесят перевіряла, чи не є вона Сновидицею. Щоразу нічого не з’ясовувалося, — але добра Аная з непримітними рисами обличчя та теплою усмішкою, що була її єдиною окрасою, продовжувала кликати дівчину для нової перевірки, такої ж невблаганної, як валун, що котиться схилом униз.

Решту жінок вона не знала, — окрім однієї, з холодними очима, яка, схоже, була Білою сестрою. Амерлін та Хранителька, звісно, вбрались у свої палантини; інші ж не мали нічого, що б їх виказувало, — окрім перснів з Великим Змієм та нев’янучих облич. Жодна з жінок не відзначила появу Еґвейн та двох її супутниць чимось, окрім дуже уважного погляду.

Незважаючи на позірний спокій жінок, які зібралися довкола столу, вона все ж помітила якусь невпевненість. Підтиснуті губи Анаї. Ледь спохмурніле, моторошно вродливе обличчя Аланни. Мимовільне прогладжування по стегнах жінки з холодними очима у блідо-блакитній сукні.

Одна з Айз Седай, що її Еґвейн не знала, поставила на стіл просту відполіровану дерев’яну скриню, довгу й вузьку, і відчинила її. Зі складок

свого червоного шовкового вбрання Амерлін дістала білий гофрований жезл завдовжки з передпліччя. Еґвейн ніколи раніше його не бачила, але розпізнала за лекцією, яку Аная читала послушницям. Це був один із са'анґріалів, — мабуть, наймогутніший з усіх, що були у Вежі. Са’ангріал сам по собі не мав сили — ці знаряддя лиш фокусували та посилювали силу, що направляли Айз Седай, — але з ним могутня Айз Седай могла б знести стіни Тар Балона.

Еґвейн стисла руку Найнів з одного боку, а з другого — руку Елейн. Світло! Вони не впевнені, що зможуть зцілити його навіть із са’анґріа-лом — із цим са’анґріалом/ Які б у нас були шанси? Ми тільки б убили його й себе. Світло!

— Я об’єднаю потоки, — сказала Амерлін. — Будьте обачні. Сила, необхідна, щоб розірвати зв’язок з кинджалом та зцілити його, межує зі знищенням. Я фокусую. Увага.

Вона тримала жезл обома руками просто над обличчям Мета. Все ще непритомний, хлопець похитав головою і стиснув кулак на руків’ї кинджала, бурмочучи щось схоже на відмову.

Навколо кожної Айз Седай з’явилося сяйво, — те м’яке біле світіння, яке може побачити лише жінка, здатна направляти Силу. Сяйво почало повільно поширюватися: те, що огортало одну жінку, торкалося того, що огортало сусідню, зливалося з ним, — аж поки не утворилося суцільне світіння, котре, як здавалося Еґвейн, перебивало світло ліхтарів. І в цій яскравості було іще потужніше світіння. Стовп полум’я кольору кістки. Са’анлріал.

Еґвейн змагалася з бажанням відкритися для саїдар й додати свій потік до течії. Бажання було таким сильним, що вона ледь змогла втриматися на місці. Елейн міцніше стисла її руку. Найнів ступила крок до столу, — але зупинилася, сердито похитавши головою. Світло, подумала Еґвейн, я зможу. Але вона не розуміла, що саме зможе. Світло, він такий могутній. Такий — чудовий. Рука Елейн затремтіла.

У самому центрі сяйва, на столі Мета трусило і смикало в різні боки; він бурмотів щось незрозуміле. Проте хлопець все ще тримав свій кинджал, а його очі залишалися заплющеними. Повагом, — дуже повільно, — він почав вигинати спину, напружуючи м’язи, поки його не почало тіпати. Однак юнак боровся й опирався так, що аж врешті лише його п’яти та плечі торкалися столу. Його рука на кинджалі розімкнулася і, тремтячи, відсторонилася; почала віддалятися, борюкаючись, від піхов. Його губи, скривлені від болю, з гарчанням відкривали зуби, а дихання перетворилося на придушене хрипіння.

— Вони вбивають його, — прошепотіла Еґвейн. — Амерлін вбиває його! Ми повинні щось зробити.

— Якщо ми зупинимо їх, — так само тихо відповіла Найнів, — якщо ми зможемо зупинити їх — він помре. Я не зможу впоратися з половиною тієї Сили, що у них. — Вона зупинилася, немов усвідомлюючи сенс власних слів: вона може направляти половину тієї сили, яку направляють десять повноцінних Айз Седай із са’анлріалом — і її голос став слабшим: — Світло, поможи мені, — як би я цього хотіла.

Найнів раптом затихла. Вона справді хотіла допомогти Мету — чи, можливо, лише направити такий потік Сили? Еґвейн відчувала таке саме сильне бажання, — немов пісня змушувала її танцювати.

— Ми мусимо довіритися їм, — врешті напружено прошепотіла Найнів. — Іншого виходу у нас немає.

Раптом Мет закричав, протяжно й голосно:

— Муад ’дрін тіа дар алленде, каба’дрінрадім! — Вигнувшись і борсаючись із міцно заплющеними очима, він чітко вигукнув слова: —Лос Валдар Кьюбіяри! Лос! Карай ан Калдазар! Ал Калдазар!

Еґвейн наморщила чоло. Вона достатньо вчилася, щоб розпізнати стару мову, але зараз зрозуміла тільки кілька слів. Карай ан Калдазар! Ал Калдазар! «За честь Червоного Орла! За Червоного Орла!» Давні бойові вигуки Манетерена, народу, що зник під час Траллоцьких війн. Народу, що проживав на території теперішнього Межиріччя. Це було все, що вона знала; але на мить їй здалося, що вона повинна дізнатися й решту, — так, наче ці знання перебували за межами її зору, і їй варто було лише повернути голову, щоб дізнатися про все інше.

З гучним тріском шкіри, що рветься, кинджал у золотих піхвах вирвався з Метового паска і завис за фут над його тілом. Рубін мерехтів, випускаючи багряні іскринки, мовби теж боровся зі зціленням.

Очі Мета розплющилися, й він оглянув жінок, що стояли довкола нього.

— Міа аєнде, Айз Седай! Кабаллейн мізайн є! Інде муагде, Айз Седай мізайн є! Міа аєнде!

Він почав кричати; люте ревіння продовжувалося і тривало далі, — аж Еґвейн здивувалася, як він встигав дихати.

Аная поспіхом нахилилася, щоб дістати темну металеву скриню з-під столу, — рухаючись так, наче та річ була важкою. Коли вона поставила її поруч з Метом і відчинила,.виявилось, що всередині був лише невеличкий простір, довгасте вільне місце завтовшки два дюйми. Аная знову нахилилася й дістала щипці, схожі на ті, що їх добра господиня використовує в себе на кухні, і вхопила завислий кинджал так обережно, наче то була отруйна змія.

Крик Мета перетворився на божевільне ревище. Рубін люто виблискував, виграючи криваво-червоним.

Айз Седай сунула кинджал у скриньку й зачинила її, голосно зітхнувши разом з клацанням кришки.

— Огидна річ, — мовила вона.

Щойно кинджал сховали, Метовий рев обірвався, і він повалився на стіл, немов його м’язи й кістки перетворилися на воду. Через якусь мить сяйво довкола Айз Седай і столу згасло.

— Все, — хрипко сказала Амерлін, наче це вона кричала. — Готово.

Деякі з Айз Седай помітно ослабли, і піт оросив не одне чоло. Аная витягла з рукава просту лляну хустинку і, не ховаючись, витерла обличчя. Холодноока Біла сестра майже непомітно витерла щоки луґардським мереживом.

— Дивовижно, — сказала Верін, — як давня кров може в комусь так потужно вирувати сьогодні.

Вони з Серафеллою нахилилися одна до одної і, активно жестикулюючи, про щось тихо говорили.

— Він зцілений? — спитала Найнів. — Він... житиме?

Мет неначе спав, — але його обличчя досі було запалим і виснаженим. Еґвейн ніколи не чула про Зцілення, яке б не вилікувало всього. Якщо тільки відлучення від кинджала не забрало всю Силу. Світло!

— Брандас, — сказала Амерлін, — простежиш, щоб його віднесли до кімнати?

— Як накажете, матінко, — відповіла холодноока жінка. Її реверанс був таким же відстороненим, як і вона сама. Коли вона вийшла покликати носильників, кілька інших Айз Седай теж пішли разом з Анаєю. Верін і Серафелле рушили за ними, все ще обговорюючи щось, — але так тихо, що Еґвейн нічого не змогла почути.

— З Метом усе добре? — допитувалася Найнів. Шеріам вигнула брови.

Престол Амерлін розвернулася до дівчат.

— Він вилікуваний, — наскільки це можливо, — мовила вона холодно. — Час покаже. Так довго носити річ, забруднену Шадар Лоґотом... Хтозна, як це вплине на нього. Можливо, сильно, — а може, й ні. Побачимо. Але зв’язок з кинджалом зламано. А зараз йому потрібен відпочинок — і стільки їжі, скільки в нього влізе. Він повинен жити.

— Що він кричав, матінко? — мовила Елейн, і швидко додала: — Чи можу я спитати?

— Він командував воїнами. —Амерлін стурбовано поглянула на юнака, який лежав на столі. Той не ворушився відтоді, відколи гепнувся, але Еґвейн здавалося, що його дихання стало більш ритмічним. — У битві, що відбулася дві тисячі років тому, гадаю. Давня кров повертається.

— Але там не все було про битву, — сказала Найнів. — Я чула, як він сказав «Айз Седай». Битва тут ні до чого. Матінко, —додала вона квапливо.

Якусь мить Амерлін, схоже, вирішувала, що сказати, — і чи говорити взагалі.

— Протягом певного часу, — врешті мовила вона, — минуле й теперішнє були для нього невіддільні. Він був там і тут водночас, — і він знав, хто ми. Тож він наказував звільнити його. — Вона знову зробила паузу. — «Я вільна людина, Айз Седай. Я не ваша здобич». Ось що він сказав.

Леане голосно пирхнула, а деякі інші Айз Седай сердито пробурмотіли щось собі під ніс.

— Але, матінко, — сказала Еґвейн, — він не міг мати саме це на увазі. Манетерен і Тар Валон були союзниками.

— Манетерен і Тар Валон справді були союзниками, дитино, — сказала їй Амерлін, — але хто може зрозуміти серце чоловіка? Підозрюю, що навіть він сам не здатен. Чоловік — найлегша тварина, яку можна взяти на повідець, — але найскладніша, щоб втримати її. Навіть якщо він сам того хоче.

— Матінко, — мовила Шеріам, — уже пізно. Куховарки чекатимуть на цих помічниць.

— Матінко, — схвильовано сказала Еґвейн, — ми не залишимося з Ме-том? Якщо він усе ще може померти...

Погляд Амерлін був спокійним, а її обличчя не відображало емоцій.

— У вас є робота, дитино.

Не чистка горщиків малася на увазі. Еґвейн у цьому була впевнена.

— Так, матінко.

Вона зробила реверанс, і її спідниці торкнулися Найнів та Елейн, які теж присіли в реверансі. Вона ще раз поглянула на Мета і попрямувала за Шеріам. Хлопець досі лежав нерухомо.