Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 15

СІРИЙ ЧОЛОВІК

Еґвейн та Найнів вийшли з кабінету Престолу Амерлін і опинилися в порожніх коридорах, де поодинокі служниці поспішали у справах, м’яко човгаючи капцями по долівці. Еґвейн раділа їхній присутності. Зали починали нагадувати їй печери, — попри всі гобелени й кам’яні мури. Небезпечні печери.

Найнів цілеспрямовано рушила вперед, вкотре сильно смикнувши свою косу, і Еґвейн поквапилася за нею.

— Якщо Айз Седай з Чорної Аджі все ще тут, Найнів, — і якщо вони хоча б засумніваються щодо того, що ми збираємося робити... Сподіваюся, ти не серйозно говорила, що ми діяли так, мовби вже зв’язані Трьома Клятвами. Я не дам їм убити себе, допоки можу направляти Силу.

— Якщо вони все ще тут, Еґвейн, вони зрозуміють, хто ми, щойно побачать нас. — Голос Найнів звучав тривожно. — Або вони побачать в нас загрозу, і це закінчиться так само.

— Як вони зрозуміють, що ми — загроза? Ніхто не бачить загрози в тих, кому наказують. Ніхто не бачитиме загрози у тому, хто чистить горщики й тричі на день крутить рожен. Тому Амерлін й відправила нас на кухню. Принаймні це — одна з причин.

— А може, Амерлін не все продумала, — промовила Найнів відсторонено. —Або ж вона це зробила з інших причин, аніж нам здається. Подумай, Еґвейн. Ліандрін не намагалася б позбутися нас, якби вона не вважала нас перешкодою для себе. Не можу збагнути, яким чином чи через що, — і чому саме ситуація могла змінитися. Якщо Айз Седай з Чорної Аджі все ще тут, вони сприймають нас так само, як Ліандрін, — незалежно від того, підозрюють вони нас чи ні.

Еґвейн глитнула.

— Про це я не подумала. Світло, якби ж я була невидимою. Найнів, якщо вони досі стежать за нами, я краще ризикну бути упокореною, аніж дозволю Друзям Морока вбити мене, — а то й гірше. І я знаю, що ти їм також не здасися. Що б ти не сказала Амерлін.

— Я сказала те, що думаю. — На мить Найнів, схоже, пробудилася від своїх думок. Вона сповільнила ходу. Повз пройшла світловолоса послушниця з тацею. — Кожне слово було правдивим, Еґвейн. — Найнів продовжила, коли послушниця вже не могла їх підслухати. — Єй інші способи захиститися. Якби їх не було, Айз Седай убивали б щоразу, коли б вони лише виходили з Вежі. Ми повинні обміркувати ці способи. І застосовувати їх.

— Я знаю кілька. Як, власне, і ти.

— Вони небезпечні. — Еґвейн хотіла сказати, що небезпечні вони лише для ворога, але Найнів не дала їй цього зробити: — Ти можеш занадто ними захопитися. Коли цього ранку я змогла випустити всю свою лють на біло-плащників... Мені було добре. А це небезпечно.

Вона знову здригнулася й прискорила ходу; тож Еґвейн мусила пришвидшити крок, щоб наздогнати Найнів.

— Ти говориш, як Шеріам. Раніше такого не було. Ти ламала всі рамки, в котрі тебе намагалися запхати. Чому ж ти приймаєш обмеження зараз, коли потрібно нехтувати ними, щоб вижити?

— Що хорошого в тому, якщо все скінчиться тим, що нас виженуть з Вежі? Упокорених чи ні, — як нам це допоможе? — Голос Найнів стишився, неначе вона продовжувала говорити уже до себе. — Я це зможу. Мушу, якщо залишуся тут достатньо довго, щоби навчитися. Я мушу навчитися, якщо... — Раптом вона зрозуміла, що промовила це вголос. Дівчина пильно глянула на Еґвейн і рішуче мовила: — Дай мені подумати. Прошу, помовч — і дай мені подумати.

Еґвейн прикусила язика, але її думки вирували невисловленими запитаннями. Що ж це таке, що змушує Найнів особливо бажати навчитися усьому, що може їй дати Біла Вежа? Що вона хоче зробити? І чому зберігає це в таємниці? Таємниці. Ми навчилися приховувати надто багато таємниць відтоді, як прибули до Вежі. Амерлін також щось приховує. Світло, що вона зробить з Метом?

Найнів, не завертаючи до половини посвячених, провела її аж до кімнат послушниць. Галереї були все ще порожні, і ніхто не з’являвся на їхньому шляху, поки вони підіймалися спіральними пандусами.

Коли вони проходили повз кімнату Елейн, Найнів зупинилася, постукала, одразу відчинила двері й просунула туди голову. Відтак вона зачекала, доки білі двері зачиняться, і попрямувала до кімнати Еґвейн.

— Її ще немає, — сказала вона, — а я повинна поговорити з вами обома.

Еґвейн схопила Найнів за плечі й різко зупинила:

— Про що?..

Раптом щось смикнуло Еґвейн за волосся, вколовши у вухо. Чорна пляма майнула перед її очима і ляснула об стіну. На наступному видиху Найнів повалила її на долівку галереї, за парапет.

З широко розплющеними очима Еґвейн дивилася на те, що лежало на камені перед дверима її кімнати, куди щойно впало. Це була арбалетна стріла. Кілька темних пасем її волосся заплуталися в чотирьох масивних зубцях, призначених для пробивання обладунків. Вона піднесла тремтячу руку до вуха, щоб помацати його, — і торкнулася крихітної ранки, мокрої від крові. Якби я не зупинилася тоді... Якби я... Стріла пробила б їй голову, і вбила б Найнів також.

— Кров і попіл! — скрикнула вона. — Кров і клятий попіл!

— Слідкуй за словами, — попередила Найнів, але подумки була десь-інде. Вона лежачи вдивлялася між балясинами з білого каменю у протилежний кінець галерей. Еґвейн побачила, як її оточило сяйво. Найнів торкнулася саїдар.

Еґвейн також квапливо намагалася сягнути Єдиної Сили, — але поспіх завадив їй. Поспіх і образи, які заповнювали порожнечу; образ її голови, що, наче гнила диня, розлітається від важкої стріли, яка далі занурюється в Найнів. Вона глибоко зітхнула і спробувала знову. Врешті троянда зависла в безмежжі, Істинне Джерело відкрилося, і Сила наповнила її.

Дівчина перевернулася на живіт, щоб дивитися крізь балюстраду туди ж, куди й Найнів.

— Щось бачиш? Бачиш його? Я проткну його блискавкою! — Вона відчувала, як щось формується, прагнучи вирватися на волю. — Це ж чоловік, правда?

Важко було уявити чоловіка, що вдерся на половину послушниць, — але ще важче було уявити жінку, що принесла до Вежі самостріл.

— Не знаю. — Тихий гнів вчувався в голосі Найнів; це був найгірший його вияв. — Здається, бачу. Так! Там! — Еґвейн відчула Силу, що пульсувала в іншій жінці. Найнів повагом встала на ноги, розгладжуючи сукню, —• так, наче її нічого не турбувало.

Еґвейн витріщилася на неї:

— Піп? Що ти робиш? Найнів?

— Багато хто вважає, — сказала Найнів вчительським тоном, трішки насмішкувато, — що з П’яти Сил Повітря — яку ще називають Вітер — найменш корисна. Але це неправда. — Вона договорила і пирснула зі сміху. — Я ж казала тобі, що ми маємо й інші способи захисту. Я використала Повітря, щоб він зависнув на місці. Якщо це він. Не можу розгледіти. Цей прийом мені якось показала Амерлін, — хоча вона, мабуть, і не сподівалася, що я вивчу його. Ну гаразд. Ти тут весь день збираєшся лежати?

Еґвейн підхопилася на ноги й поквапилася за Найнів. Невдовзі на одному з поворотів вони побачили чоловіка, вбраного у дешеві коричневі бриджі та плащ. Він стояв до них спиною, немов балансуючи однією ногою на кулі, — а інша була підвішена в повітрі так, наче він тікав. Чоловік, схоже, почувався так, мовби вгруз у густе желе, — хоча це було лишень ущільнене довкола нього повітря. Еґвейн пам’ятала цей фокус Амерлін, — але ніколи не думала, що зможе повторити його. Найнів же достатньо було лише раз щось побачити, щоби вивчити це. Звісно, коли вона могла направляти Силу.

Вони підійшли ближче до чоловіка, і зв’язок Еґвейн із Силою через сильне збентеження втратився. Руків’я кинджала стирчало з його грудей. Обличчя запало; напівзаплющені очі вже були затуманені смертю. Він звалився на підлогу галереї, щойно Найнів прибрала пастку, у якій він опинився.

Чоловік мав цілковито посередній вигляд: середній зріст, непримітна статура і звичайні риси, — такі, що Еґвейн не змогла б вирізнити його й серед трьох людей. Вона певний час розглядала його, поки не зрозуміла, що чогось не вистачає. Самостріла.

Вона здригнулася й ошелешено роззирнулася.

— Є ще хтось, Найнів. Хтось забрав самостріл. І заколов його. Він може вистрілити знову.

— Заспокойся, — сказала Найнів, але роззирнулась навсібіч, смикаючи косу. — Просто зберігай спокій, і ми з’ясуємо, що...

її голос обірвався через звук кроків по переходу, що вів до їхнього поверху. Серце Еґвейн, здавалося, пульсувало в горлі. Очима вона прикипіла до пандуса, відчайдушно намагаючись торкнутися саїдар знову, — але це вимагало спокою, а серцебиття розбивало його вщент.

Шеріам Седай спохмурніла від побаченого і зупинилася вгорі пандуса.

— Що, заради Світла, тут трапилося?

Вона поспішила вперед, і її безтурботність враз розвіялася.

— Ми натрапили на нього, — сказала Найнів, коли наставниця послушниць нахилилася над тілом.

Шеріам приклала руку до грудей чоловіка — і відсмикнула її удвічі швидше, щось прошипівши. Помітно пересиливши себе, вона торкнулася його знову і затримала дотик надовше.

— Мертвий, — пробурмотіла вона. — Мертвий, як усі мерці, і ще мерт-' віший. — Випроставшись, вона дістала носову хустинку з рукава й витерла пальці. — Ви натрапили на нього? Тут? Ось так?

Еґвейн кивнула, впевнена в тім, що, якщо вона заговорить, то Шеріам почує брехню в її голосі.

— Саме так, — твердо сказала Найнів.

Шеріам похитала головою.

— Чоловік — мертвий чоловік — тут, на половині послушниць — це уже грандіозний скандал, але цей...

— Чим він особливий? — спитала Найнів. — І як можна бути мертвішим від мертвого?

Шеріам глибоко зітхнула й уважно подивилася на них.

— Це один з Бездушних. Сірий Чоловік.

Вона знову недбало витерла пальці й перевела погляд на тіло. Стурбований погляд.

— Бездушні? — мовила Еґвейн з дрожем у голосі, — і водночас Найнів вигукнула:

— Сірий Чоловік?

Шеріам зиркнула на них; її погляд був проникливим і коротким.

— Це не входить до навчальної програми, але, схоже, ви вже багатьма різними способами вийшли за межі правил. І враховуючи, що ви знайшли це... — Вона вказала на труп. — Бездушні, Сірі Чоловіки, віддають свої душі для служіння Мороку в ролі убивць. Насправді після цього вони не особливо й живі. Не мертві, але й не направду живі. Незважаючи на назву, серед деяких Сірих Чоловіків є й жінки. Лише кілька. Навіть серед Друзів Морока є кілька жінок, які були настільки дурними, щоб піти на таку жертву. Ви можете дивитися просто на них, заледве їх помічати, — допоки не буде пізно. Він був таким же мертвим, коли ще рухався. Тепер тільки мої очі кажуть мені, що те, що лежить тут, колись було живим. — Вона пильно розглядала його. — Жоден Сірий Чоловік не насмілювався проникнути у Тар Валон з часів Траллоцьких війн.

— Що ви робитимете? — спитала Еґвейн. Шеріам підняла брови, й дівчина швидко додала: — Чи можна мені поцікавитися, Шеріам Седай?

Айз Седай вагалася.

— Якщо вже ви мали нещастя знайти його, то можна. Я розповім Престолу Амерлін, — але, зважаючи на обставини, думаю, що вона не захоче розголосу про цей випадок, наскільки це взагалі буде можливо. Годі з нас пліток. Ви не говоритимете про це ні з ким, — хіба зі мною і з Амерлін, якщо вона заговорить першою.

— Так, Айз Седай, — гаряче сказала Еґвейн. Голос Найнів звучав холодно.

Шеріам, схоже, сприймала їхню покірність як належне. Вона не дала взнаки, що почула їх. Вся її увага була зосереджена на мертвому чоловікові. Сірому Чоловіку. Бездушному.

— Не будемо приховувати, що тут — убитий чоловік.

Сяяння Єдиної Сили раптово огорнуло її — і так само раптово довгий низький купол покрив тіло на підлозі, сіруватий і такий тьмяний, що під ним важко було побачити тіло.

— Але це не дозволить комусь доторкнутися до нього, щоб дослідити його природу. Я мушу прибрати це, перш ніж послушниці повернуться. — Її розкосі зелені очі роздивлялись їх так, наче вона тільки зараз помітила їхню присутність. — Ви двоє, йдіть. Думаю, до твоєї кімнати, Найнів. Зважаючи на те, з чим ви уже стикалися, — якщо стане відомо, що ви маєте якийсь стосунок до цього... Хоч якийсь... Ідіть.

Найнів зробила реверанс і смикнула Найнів за рукав, але та сказала:

— Чому ви йшли сюди, Шеріам Седай?

На мить Шеріам виглядала сторопілою, але враз спохмурніла. Вперши кулаки в боки, вона розглядала Найнів з усією рішучістю власного статусу.

— Чи потрібен наставниці послушниць привід, щоб прийти на половину послушниць, посвячена? — тихо сказала вона. — І відколи це посвячені допитують Айз Седай? Амерлін хоче зробити з вас когось, — але вийде це чи ні, я принаймні навчу вас манерам. А зараз, парочко, йдіть, — інакше я відведу вас до свого кабінету. І не для тієї зустрічі, яку вже для вас призначила Престол Амерлін.

В Еґвейн з’явилася несподівана думка.

— Пробачте нас, Шеріам Седай, — квапливо сказала вона, — але я маю принести свій плащ. Я змерзла.

Дівчина кинулася вздовж галереї, перш ніж Айз Седай встигла щось сказати.

Якби Шеріам знайшла стрілу перед її дверима, виникло б надто багато запитань. І тоді вдавати, що вони натрапили на цього чоловіка випадково, не було б сенсу. Однак коли дівчина опинилася перед дверима своєї кімнати, стріли вже не було. Лише зазубрена щербина в камені біля дверей свідчила про її колишню присутність.

Шкірою Еґвейн побігли сироти. Як хтось зумів непомітно забрати її... Інший Сірий Чоловік! Вона сягнула саїдар, навіть не усвідомивши цього, — лише відчула солодкий потік Сили, що наповнив її зсередини. Все одно відчинити двері й зайти до кімнати здавалося найважчим з усього, що їй доводилося робити за все її життя. Всередині нікого не було. Втім, вона зірвала білий плащ з гачка й вибігла геть, не відпускаючи саїдар, доки не опинилася на півшляху до інших.

Щось відбулося між жінками, поки її не було. Найнів вдавала з себе покірну, — хоча це виглядало так, мовби в неї був розлад шлунку. Шеріам стояла, втиснувши кулаки в боки, і роздратовано притупувала ногою. Її очі, що їх вона не відводила від Найнів, були наче зелені жорна млина, що мололи ячмінне борошно. Такий же погляд вона кинула на Еґвейн.

— Пробачте мені, Шеріам Седай, — швидко сказала дівчина, присідаючи в реверансі й водночас розправляючи плащ на плечах. — Цей... Мертвий чоловік... Сірий чоловік! — мене трусить від нього. Ми можемо йти?

Після різкого ствердного кивка Шеріам Найнів квапливо зробила реверанс. Еґвейн схопила її за руку й потягла геть.

— Ти що, хочеш іще більше проблем? — допитувалася Еґвейн, коли дівчата були вже на два рівні нижче і Шеріам не могла їх почути. — Що викликало в неї такий погляд? Ще якісь запитання, гадаю? Сподіваюся, ти почула щось корисне, якщо вже довела її до такого стану.

— Вона б нічого не сказала, — пробурмотіла Найнів. — Ми маємо ставити питання, якщо хочемо щось дізнатися, Еґвейн. Повинні ризикнути, — інакше нічого не вивідаємо.

Еґвейн зітхнула.

— Гаразд. Але будь обачнішою.

З виразу обличчя Найнів було зрозуміло, що дівчина не збиралася поводитися обережніше й уникати ризику. Еґвейн знову зітхнула.

— Стріла зникла, Найнів. Мусить бути ще один Сірий Чоловік, який її забрав.

— Ось чому ти... Світло! — Найнів спохмурніла і різко смикнула свою косу.

Через деякий час Еґвейн сказала:

— Що вона застосувала, щоб накрити... тіло?

Вона не хотіла думати про нього як про Сірого Чоловіка, — це нагадувало їй, що був іще один. їй зараз взагалі не хотілося думати про будь-що.

— Повітря, — відповіла Найнів. — Вона використала Повітря. Кмітливий прийом, — гадаю, я знаю, як здобути з цього щось корисне.

Єдина Сила поділялася на П’ять Сил: Землю, Повітря, Вогонь, Воду та Дух. Різні Таланти вимагали різних комбінацій цих Сил.

_Але я не розумію деяких способів поєднання П яти Сил. Візьмімо Зцілення. Я розумію, що воно вимагає Духу, і навіть Повітря, але чому ще й Води?

Найнів накинулась на неї:

— Про що ти балакаєш? Чи забула, чим ми зайняті?

Вона роззирнулася. Вони дійшли до половини посвячених, — низки галерей, що розташовувались нижче від кімнат послушниць і були оточені радше садом, аніж двором. Довкола нікого не було, окрім якоїсь посвяченої, що поспішала кудись на інший рівень. Проте Найнів стишила голос:

— Ти забула про Чорну Аджу?

— Я намагаюся про неї забути, — палко сказала Еґвейн. — Хоча б на мить. Я намагаюся забути, що ми тільки-но покинули мертвого чоловіка. Про те, що він ледь не убив мене, — і що він має спільника, який, можливо, спробує зробити це знову. — Вона торкнулася вуха: крапля крові висохла, але ранка все ще завдавала болю. — Нам просто пощастило, що ми досі живі.

Обличчя Найнів пом’якшало, але в її голосі лунали нотки ще з тих часів, коли вона була Мудринею Емондового Лугу. Слова, які потрібно було сказати для чийогось блага.

— Пам’ятай те тіло, Еґвейн. Пам’ятай, що він намагався вбити тебе. Вбити нас. Пам’ятай і Чорну Аджу. Пам’ятай її увесь час. Бо, якщо ти забудеш це хоча б на мить, то будеш наступною, хто лежатиме мертвою.

— Знаю, — зітхнула Еґвейн. — Але мені це не подобається.

— Ти помітила, чого Шеріам не сказала?

— Ні. Чого?

— Вона жодного разу не сказала про його вбивцю. Ходімо. Моя кімната ось там, унизу; там ти зможеш відпочити, поки ми поговоримо.