Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 10

ТАЄМНИЦІ

Відірвавшись від своїх супутників, Еґвейн аль’Вір встала на стременах і пильно подивилася вдалину, сподіваючись розгледіти Тар Вал он.

Проте все, що вона побачила, було лише розмитими миготливими відблисками світанку. Там мусило бути місто, що розляглося на острові. З горбистої рівнини здіймалася самотня гора з обламаною вершиною. Її називали Драконовою, і стояла вона на цьому березі ріки Еринін. Вперше гора забовваніла на обрії вчора, ближче до вечора. Гора була дороговказом: зазублене ікло, що стирчало з горбистих рівнин, можна було легко побачити на відстані багатьох миль, і легко об’їхати, як це робили всі, — навіть ті, хто прямував до Тар Балона.

Подейкували, що саме на Драконовій горі загинув Льюс Терін Родиче-вбивця; інші ж історії, пов’язані з горою, були пророцтвами та застереженнями. Достатньо переконливими для того, щоб обходити ці темні схили десятою дорогою.

Еґвейн же не мала причин цуратися цього шляху, — радше навпаки. Тільки у Тар Балоні вона могла пройти необхідну підготовку, саме те тренування, якого потребувала. Ніхто більше не посадовить мене на ланцюг! Вона відганяла від себе такі думки, але ті постійно поверталися. Ніколи більше не втрачу свободи! У Тар Балоні Аная продовжить перевіряти її сни; Айз Седай повинна продовжити, хоча вона й не знайшла доказів, щоб довести, що Еґвейн була Сновидицею, як підозрювала та жінка. Сни Еґвейн стали тривожними відтоді, як вона покинула Елмотську рівнину. Окрім снів про шончанців, — від яких вона прокидалася, обливаючись холодним потом, — їй дедалі частіше снився Ранд. Ранд, який біжить. Не просто кудись біжить, а тікає від чогось.

Вона ще пильніше вдивлялася в бік Тар Балона. Аная буде там. І Ґалад, мабуть, теж. Дівчина мимоволі почервоніла й прогнала його зі своєї голови. Думай про погоду. Думай про щось інше. Світло, як же тут тепло.

На початку року, коли зима стала вже лише вчорашнім спогадом, верхівка Драконової гори все ще біліла, хоч тут, унизу, сніг уже розтанув. Молоді паростки пробивалися крізь коричневу трухлість минулорічних трав, а там, де височіли на пологих схилах дерева, мріли перші червоні квітки. Еґвейн тішилася першими ознаками весни, — особливо після цієї зими, що минула в подорожах. Іноді їй доводилося залишатися в селищі чи таборі, щоб перечекати хуртовини; часто відстань, яку вона долала від світанку до заходу сонця, коли коні своїми черевами борознили сніги, була меншою від тієї, яку вона проїжджала за кращої погоди з ранку до полудня.

Еґвейн скинула з себе грубий вовняний плащ, провалилася у високе сідло й нетерплячим рухом розправила свої спідниці. Її темні очі наповнилися огидою. Вона вже давно носила цю сукню, власноруч перешиту для подорожі верхи, — але друга, котру вона мала із собою, була ще брудніша. І такого ж темно-сірого кольору Тих, що на повідці. На початку їхньої подорожі до Тар Балона і протягом всіх наступних тижнів був лише такий вибір: темно-сіре чи ніяке.

— Присягаюся, ніколи більше не вдягну темно-сіре, Вело, — сказала вона своїй кудлатій кобилі, погладжуючи її гриву. Втім, коли ми повернемося до Білої Вежі, вибір буде теж невеликим, подумала вона. У Вежі всі послушниці носили білий.

— Ти знову говориш із собою? — спитала Найнів, наближаючись на своєму гнідому мерині. Дівчата були однакового зросту й однаково вбрані, проте завдяки різним коням колишня Мудриня Емондового Лугу видавалася на голову вищою від своєї компаньйонки. Найнів спохмурніла й смикнула свою товсту темну косу, перекинуту через плече, — як робила це завжди, коли хвилювалася чи непокоїлась, або ж коли була особливо впертою, навіть як на неї. Перстень Великого Змія на її пальці свідчив, що вона одна із посвячених, — ще не Айз Седай, але вже значно ближча до них, ніж Еґвейн. — Краще б ти продовжувала пильнувати.

Еґвейн прикусила язика, хоча їй і хотілося сказати, що вона вже і так виглядає Тар Балон. Вона думає, що я стою в стременах, бо мені не подобається сідло ? Найнів, схоже, забула, що вона — вже не Мудриня Емондового Лугу, а Еґвейн — вже не дитина. Але у неї є перстень, а у мене ні — поки що — і для неї це означає, що нічого не змінилося!

— Тобі цікаво, як Морейн поводиться з Ланом? — солодко прощебетала вона — і насолодилася тим, як Найнів різко смикнула свою косу. Щоправда, насолода тривала недовго. Дошкульні слова не звучали з її уст природно, і вона знала, що почуття Найнів до Охоронця — мов нитки пряжі після того, як кошенятко стрибнуло до кошика із в’язанням. Але Лан — не кошеня, і Найнів повинна вже б зробити щось із цим, перш ніж його дурнувато-вперте благородство зведе її з розуму настільки, що вона його задушить.

Мандрівників було шестеро; всі вбрані просто, щоб не вирізнятися в селищах і маленьких містечках, крізь які вони проїжджали. Утім, вони були найдивнішою компанією, що перетинала Каралейнський степ останнім часом: четверо жінок, а один із двох чоловіків лежав на ношах, прив’язаних до двох коней. Тому ці коні несли найлегші пакунки з провіантом для тривалих переходів між селищами на шляху, яким вони прямували.

Шестеро людей, подумала Еґвейн, а скільки у нас таємниць ? Усі вони мали більше однієї таємниці, що повинна нею й залишатися, — навіть у Білій Вежі. Удома життя було простішим.

— Найнів, як думаєш, з Рандом усе добре? І з Перрином? — квапливо додала вона. Еґвейн більше не могла собі дозволити вдавати, що одного дня вона вийде заміж за Ранда; тепер це було б лицемірством. їй це не подобалося, — вона не зовсім змирилася, але принаймні розуміла це.

— Твої сни? Вони знову непокоїли тебе? — Голос Найнів прозвучав стурбовано, але Еґвейн було зараз не до її співчуття. Вона відповіла настільки невимушено, наскільки могла.

— За чутками я не можу сказати, що відбувається. Всі вони такі пере-бріхані й сумнівні.

— Відтоді, відколи в нашому житті з’явилася Морейн, усе йде під три чорти, — грубо мовила Найнів. — Перрин і Ранд... — Вона завагалася, скривившись. Еґвейн думала, що Найнів вірить, начебто те, ким став Ранд, — це справа рук Морейн. — Зараз вони повинні потурбуватися про себе самі. Боюся, нам слід переживати за себе. Щось не так. Я... відчуваю це.

— Ти знаєш, що саме? — спитала Еґвейн.

— Немов буря, — темні очі Найнів розглядали рщікове небо, синє та ясне; його лише де-не-де плямували білі хмаринки. Вона похитала головою. — Так, наче наближається буря.

Найнів завжди вміла передбачати погоду. Це називалося — слухати вітер, і всі гадали, що Мудриня кожного селища може це робити, — хоча насправді це було не так. Тепер, коли Найнів покинула Емондів Луг, її здібності чи то покращилися, чи то змінилися. Бурі, які вона передчувала були пов’язані радше з людьми, аніж з вітрами.

Еґвейн, замислившись, прикусила нижню губу. Вони не могли собі дозволити спинитися чи сповільнити ходу, — не тепер, коли вони стільки пройшли і були так близько від Тар Балона. Заради порятунку Мета, а також з причин, котрі, як підказував їй розум, були значно вагоміші від життя якогось селянина, хоч і друга дитинства. Проте її серце не могло визнати їх важливішими. Вона подивилася на інших, — чи ніхто цього не помітив.

Верін Седай, невеличка й огрядна жінка, вбрана в одяг коричневих відтінків, занурившись у роздуми, їхала попереду, слухаючись темпу свого коня. Каптур її плаща був натягнутий на голову, майже закриваючи все обличчя. Верін була із Коричневої Аджі, — а вони зазвичай найбільше турбувалися пошуками насамперед знання, аніж будь-чого іншого у світі, що їх оточував. Утім, Еґвейн не була так упевнена у відстороненості Верін. Айз Седай глибоко зав’язла в цьому світі, приєднавшись до їхніх справ.

Елейн, — такого ж віку, як і Еґвейн, і також послушниця, але із золотавим волоссям та блакитними очима, на відміну від темноволосої та темноокої Еґвейн, — їхала позаду, біля нош, на яких без свідомості лежав Мет. У такому ж сірому вбранні, як і Еґвейн та Найнів, вона, як і всі, стурбовано поглядала на юнака. Уже три дні він не приходив до тями. З іншого боку нош їхав худий довговолосий чоловік, який намагався дивитися навсібіч, коли інші цього не помічали, — і риси його обличчя свідчили про глибоку зосередженість.

— Гюрін, — сказала Еґвейн, і Найнів кивнула. Вони сповільнилися, щоб ноші зрівнялися з ними. Верін їхала попереду.

— Ви щось помітили, Гюріне? — спитала Найнів. Елейн запитально подивилась на нього, відірвавши очі від Метових нош.

Під поглядом трьох вершниць худий чоловік засовався в сідлі й потер свого довгого носа.

— Проблеми, — сказав він коротко й водночас неохоче. — Думаю, можливі... проблеми.

Мисливець за злодіями при королі шайнарців, Гюрін, на відміну від інших, не носив воїнського оселедчика, хоча коротким мечем і зубчастим мечеломом, що висіли на його ремені, схоже, користуватись умів. Досвід, що налічував багато років, розвинув у нього талант відшукування злочинців, — особливо тих, що чинили насильство.

Двічі впродовж їхньої подорожі він радив їм покинути селище, де вони пробули менше години. Першого разу вони відмовилися, — адже були занадто втомлені, але ще до приходу ночі господар корчми та з ним двоє чоловіків намагалися вбити їх у власних ліжках. Це були не Друзі Морока, а звичайні злодії, яких мучила жадоба до коней і всього, що знаходилося в саквах та торбах. Хоч решта селян знала про це, вони, схоже, вважали незнайомців хорошим урожаєм. Тож подорожні змушені були тікати від натовпу, що розмахував сокирами й вилами. Іншого разу Верін наказала всім рушати, щойно Гюрін закінчив говорити.

Мисливець за злодіями завжди був обережним, коли говорив із кимось зі своїх супутників. За винятком Мета, коли той іще міг говорити; коли поблизу не було жінок, вони жартували і грали в кості. Еґвейн думала, що, мабуть, йому нелегко залишитися самому із Айз Седай і трьома дівчатами, що готуються до сестринства, — попри практичні цілі їхньої поїздки. Дехто вважає, що зіткнутися з ворогом у битві простіше, ніж опинитися поруч із Айз Седай.

— Що за проблеми? — спитала Елейн.

Вона говорила спокійно, але зі зрозумілою ноткою очікування негайної і детальної відповіді. Тож Гюрін одразу розтулив рота:

— Я відчуваю запах... — він зупинився й здивовано кліпнув, переводячи погляд з однієї дівчини на іншу. — Це всього лиш припущення, — врешті мовив він. — Передчуття. Я бачив сліди, вчора й сьогодні. Багато коней. Двадцять чи тридцять пройшли цим шляхом; двадцять чи тридцять коней. Це мене здивувало. Це все. Просто передчуття. Але можемо втрапити в халепу.

Сліди? Еґвейн нічого не помітила. Найнів упевнено мовила:

— Не бачу в них нічого підозрілого. — Дівчина пишалася тим, що вона — добрий слідопит, не згірш будь-якого чоловіка. — Цим слідам кілька днів, Чому ви гадаєте, що може трапитися халепа?

— Просто мені так здається, — повільно мовив Гюрін, так, ніби хотів додати ще щось. Він опустив очі, почухав носа й глибоко зітхнув. — Минуло багато часу відтоді, коли ми були в селищі, — пробурмотів він. — Хтозна, які новини з Фалме випередили нас. Можливо, нас прийматимуть не так добре, як ми очікуємо. Думаю, ці люди могли бути розбійниками; вбивцями. Ми повинні бути обережними, я гадаю. Якби Мет був на ногах, я б пішов у розвідку, але, мабуть, краще не залишати вас самих.

Найнів підняла брови.

— Гадаєте, ми не можемо подбати про себе самі?

— Єдина Сила не допоможе вам, якщо вас уб’ють до того, як ви зможете нею скористатися, — сказав Гюрін, дивлячись на високу луку свого сідла. — Прошу мені пробачити, але я думаю... Я приєднаюся ненадовго до Верін Седай.

Він підострожив коня й рвонув уперед, перш ніж хтось устиг заговорити.

— Оце так сюрприз, — сказала Елейн, коли Гюрін уже майже порівнявся із Коричневою сестрою. Верін не помітила чоловіка,—як не помічала всього іншого; і, здавалося, його це задовольняло.

— Відтоді, як ми покинули мис Томан, Гюрін тримається якомога далі від Верін. Він завжди так на неї дивиться, наче боїться того, що вона скаже.

— Поважати Айз Седай не означає не боятися їх, — сказала Найнів, а потім незадоволено додала: — Тобто нас.

— Якщо він думає, що можуть виникнути проблеми, потрібно відправити його на розвідку. Еґвейн глибоко зітхнула й поглянула на двох інших дівчат так невимушено, як тільки могла. — Якщо виникнуть проблеми, ми зможемо захистити себе краще, аніж він із сотнею своїх воїнів.

— Але він не знає, — рішуче сказала Найнів, — і я не збираюся йому розповідати. Чи комусь іще.

— Можу уявити, що скаже Верін про це все, — тривога охопила Елейн. — Хотілося б мені знати, як багато їй відомо. Еґвейн, я не знаю, чи зможе моя матір допомогти мені, якщо Амерлін про все дізнається, — а тим більше допомогти вам обом. Не знаю навіть, чи спробує вона.

Мати Елейн була королевою Андору. Вона лише трохи встигла дізнатися про Силу, коли покинула Білу Вежу, — але для усіх поводилася так, мовби вже була повноцінною сестрою.

— Ми не можемо розраховувати на допомогу Морґейз, — сказала Найнів. — Вона — у Кеймліні, а ми будемо у Тар Валоні. Ні, у нас може бути багато проблем уже через те, що ми покинули Білу Вежу. І неважливо, що ми повернулися. Найкращий вихід для нас — це не висовуватися, поводитися смиренно і не робити нічого, що приверне до нас більше уваги, ніж ми маємо тепер.

За інших обставин Еґвейн добряче посміялася б над словами Найнів щодо смиренної поведінки. Навіть у Елейн це виходило краще. Але зараз було не до сміху.

— А якщо Гюрін має рацію? Якщо на нас нападуть? Він не зможе захистити нас від двадцяти чи тридцяти людей. А поки ми дочекаємося, щоб Верін щось зробила, то будемо вже мертві. Ти казала, що відчуваєш бурю, Найнів.

— Це правда? — спитала Елейн. Золотаво-руді кучері загойдалися, коли вона похитала головою. — Верін розсердиться, якщо ми... — Вона замовкла. — Сподобається їй це чи не сподобається, але ми мусимо.

— Я зроблю те, що повинна, — відрізала Найнів, — якщо буде потрібно. А ви двоє муситимете втекти. Хоч Біла Вежа гуде про ваші здібності, проте не думайте, що вони вас не упокорять, якщо Престол Амерлін чи Рада Вежі вирішать, що так треба.

Елейн глитнула.

— Якщо вони упокорять нас, — безсило сказала вона, — то упокорять і тебе. Ми повинні або тікати всі разом, або діяти. Гюрін мав рацію і раніше. Якщо ми хочемо дожити до проблем у Вежі, то маємо... зробити, що повинні.

Еґвейн здригнулася. Упокорена. Відрізана від саїдар, жіночої половини Істинного Джерела. Небагатьом Айз Седай призначали таке покарання, — але були деякі вчинки, за які Вежа вдавалася до упокорення. Від послушниць вимагали вивчити імена усіх Айз Седай, що були упокорені, та їхні помилки.

Вона завжди могла відчувати Джерело тут і зараз,—хоча воно лишалось невидимим для неї, немов полуденне сонце за плечима. І, хоча їй нечасто вдавалося торкнутися саїдар, її прагнення не згасало. А що більше вона торкалася його, то дужче цього хотіла, — байдуже, що Шеріам Седай, наставниця послушниць, говорила про небезпеку надто захопитися відчуттям Єдиної Сили. Але відчувати саїдар і в той же час бути відірваною від неї, не мати змоги торкнутися її...

Схоже, ніхто більше не хотів говорити.

Щоб приховати дріж, вона нахилилася на сідлі до нош, що плавно погойдувалися. Метові покривала розкрилися, оголивши вигнутий кинджал у золотих піхвах, прикрашений рубіном розміром із голубине яйце, що його хлопець тримав у руці. Обережно, щоб не зачепити кинджал, вона натягнула покривало на руки. Він був усього лише на кілька років старший від неї, але запалі щоки й бліда шкіра зістарили його. Груди юнака ледь помітно здіймалися, коли він хрипко вдихав повітря. У ногах лежав опецькуватий шкіряний мішечок. Вона поправила покривало, щоб сховати і його. «Ми маємо довезти Мета до Вежі, — подумала дівчина. — І мішечок теж».

Найнів також нахилилася до Мета й торкнулася його чола.

— Жар посилився, — стурбовано сказала вона. — Якби ж десь дістати корінь супокійниці чи жаробою.

— Можливо, якби Верін ще раз спробувала його зцілити... — сказала Елейн.

Найнів похитала головою. Вона поправила волосся Мета й зітхнула, а тоді випросталась у сідлі і заговорила:

— Вона каже, що зробила все, що змогла, аби він залишився живим. І я їй вірю. Минулої ночі я... Я намагалася його зцілити, — але нічого не сталося.

Елейн зойкнула.

— Шеріам Седай сказала, що ми не повинні пробувати зцілити когось, допоки не вивчимо, як це робити, — крок за кроком, повторюючи сотню разів.

— Ти могла вбити його, — різко мовила Еґвейн.

Найнів голосно пирхнула.

— Я вже й раніше зцілювала, — ще до того, як потрапила до Тар Балона, хоч і не знала, як це робиться. Але, схоже, мені потрібні ліки, які допомагають мені в цьому. Якби ж я мала трохи жаробою... Гадаю, йому небагато залишилося. Кілька годин, мабуть.

Еґвейн подумала, що дівчина така нещасна через Мета, — через те, що з ним трапилося, як і через те, яким чином вона про це дізналася. Вона знову здивувалася, чому Найнів узагалі вирішила пройти тренування в Тар Балоні. Вона навчилася направляти Силу мимохіть. Навіть якщо та не завжди могла контролювати ситуацію, вона вже подолала кризовий момент, коли три з чотирьох жінок, що навчаються без супроводу Айз Седай, гинуть. Дівчина запевняла, що хоче дізнатися більше, — проте часто так опиралася цьому, мов дитина, яку змушують пити відвар з корінців овечих язичків.

— Скоро ми довеземо його до Білої Вежі, — сказала Еґвейн. — Там його зможуть вилікувати. Амерлін подбає про нього. Вона подбає про все.

Еґвейн не дивилася туди, де під покривалом лежав мішечок. Інші дві дівчини теж старанно відвертали свої погляди. Були в них таємниці, яких вони з полегшенням позбулися б.

— Вершники, — раптом сказала Найнів, однак Еґвейн уже побачила їх. На невеликому схилі попереду, зрізаючи кут, до них наближалися дві дюжини чоловіків, білі плащі яких підстрибували від галопу.

— Діти Світла, — промовила Елейн як прокльон. — Гадаю, це і є твоя буря та Гюрінова халепа.

Верін під’їхала до Гюріна й притримала його руку, що вже була схопилася за меч. Еґвейн спинила за віжки коня, що віз ноші, прямо за спиною огрядної Айз Седай.

— Дозвольте мені самій вести розмову, діти, — спокійно сказала Айз Седай, відкинувши каптур, щоб відкрити своє сиве волосся. Еґвейн достеменно не знала, скільки саме років Верін; вона могла бути бабцею, хоча на це вказувало лише її сиве волосся. — І що б вони не робили, не дозвольте їм вас розлютити.

Обличчя Верін залишалося таким же безтурботним, як і голос, проте Еґвейн зрозуміла, що Айз Седай оцінює відстань до Тар Балона. Уже виднілися верхівки веж і високий міст, що перекинувся над річкою до острова, — достатньо високий, щоб під ним могли пропливати торговельні кораблі.

Тар Валон вже достатньо близько для того, щоб ми могли побачити його, подумала Еґвейн, але й достатньо далеко, щоб чимось нам зарадити.

На якусь мить вона подумала, що білоплащники, які наближалися, збираються напасти на них, — але їхній ватажок підніс руку, й вони різко смикнули за віжки десь за сорок кроків, здіймаючи пилюку й багно поперед себе.

Найнів гнівно бурмотіла щось собі під ніс, а Елейн сіла рівно, сповнена гідності, — так, наче збиралася вичитати білоплащників за погані манери. Гюрін все ще тримався за руків’я свого меча, готовий стати між жінками й білоплащниками, що б там не казала Верін. Жінка ж м’яко помахала перед обличчям рукою, щоб відігнати пилюку. У той час білоплащники витягнулися дугою, навідріз перегороджуючи їм шлях до міста.

їхні ретельно начищені кіраси й конічні шоломи сяяли на сонці, і навіть рукави кольчуг яскраво блищали. На грудях у кожного чоловіка ясніло сліпуче золоте сонце. Дехто приклав стріли до луків, не підіймаючи їх, але тримаючи напоготові. їхнім ватажком був юнак, який, втім, уже мав два золотих вузли під вишитим золотим сонцем, що свідчило про його високий ранг.

— Дві тарвалонські відьми, якщо не помиляюся? — сказав він, і тута посмішка прорізала його вузьке обличчя. Зарозумілість переповнювала цього чоловіка — так, мовби він знав якусь істину, а інші були надто тупими, щоб її побачити.

— Дві нікчеми і пара псів; один хворий, а другий старий. — Гюрін спалахнув, але рука Верін стримала його. — Звідки ви їдете? — спитав білоплащник.

— Ми їдемо із заходу, — мирно відповіла Верін. — Відійдіть з дороги, і ми рушимо далі. Діти Світла не мають тут влади.

— Діти мають владу всюди, де є Світло, відьмо, — а там, де немає, ми його приносимо. Відповідай на запитання! Чи, може, відвезти тебе до нашого табору і там з тобою поговорять Випитувані?

Мет не витримає більше жодних затримок на шляху до Білої Вежі, де його мають вилікувати. А що іще важливіше — Еґвейн здригнулася від такої думки — ще важливіше, щоби вміст мішечка не потрапив у руки білоплащників.

— Я вам відповіла, — сказала Верін усе ще спокійно, — і навіть ввічливіше, ніж ви заслуговуєте. Чи ви справді думаєте, що можете зупинити нас? — Дехто з-поміж білоплащників підняв свої луки, сприйнявши її слова як загрозу, але жінка продовжила, не змінюючи тону. — На інших землях ви можете утримувати своє верховенство через погрози, — але не тут, майже під стінами Тар Балона. Ви справді думаєте, що тут вам дозволять схопити Айз Седай?

Чоловік нервово посовався у сідлі, немов засумнівався, чи варто продовжувати лихословити. Відтак він озирнувся на своїх людей: чи то для того, щоб відчути їхню підтримку, чи то щоб нагадати собі, що вони на нього дивляться, — і опанував себе.

— Я не боюся фокусів Друзів Морока, відьмо. Відповідай мені, — або відповідатимеш Випитувачам.

Його голос уже не був таким грізним, як раніше.

Верін розтулила рота, щоб продовжити пусту розмову, але перш ніж вона щось промовила, Елейн вистрибнула наперед і командно сказала:

— Я Елейн, дочка-спадкоємиця Андору. Якщо ви не зійдете з дороги, то будете відповідати перед королевою Морґейз, білоплащнику!

Верін роздратовано зашипіла.

Здавалося, білоплащник на мить оторопів, однак по тому розреготався.

— Ти в цьому впевнена? Можливо, для тебе це буде відкриттям, але Морґейз уже не палає такою любов’ю до відьом, дівчинко. Якщо я схоплю тебе і поверну їй, вона лише подякує мені. Лорд капітан Еамон Валда залюбки поговорить з тобою, дочко-спадкоємице Андору. — Він підніс свою руку. Був то просто жест чи сигнал свої людям — Еґвейн не могла зрозуміти. Дехто з-поміж білоплащників підтягнув віжки.

Більше немає часу чекати, подумала Еґвейн, я більше не дам себе ув'язнити! Вона відкрилася для Єдиної Сили. Це була проста вправа, яка на практиці у неї виходила значно краще, аніж це було першого разу. В одну мить її свідомість очистилася від усього — окрім пуп’янка троянди, що плавав у порожнечі. Вона була цим пуп’янком, що відкривався для світла, відкривався для саїдар, жіночої половини Істинного Джерела. Сила наповнила її, загрожуючи знести. Здавалося, наче ти залита світлом, наповнена Світлом, ти і є цим Світлом — благодатний екстаз. Вона стримувалась, щоб не втратити контроль, і сфокусувалася на землі перед конем ватажка білоплащників. Невеликий клаптик землі; вона не хотіла когось убити. Ви не схопите мене!

Рука чоловіка все ще здіймалася вгору. З гуркотом земля перед ним вивергнулася вузьким фонтаном бруду й каміння, що сягав вище його голови. Його кінь заіржав та звився дибки, викинувши вершника із сідла.

Ще до того, як він упав на землю, Еґвейн змістила свій фокус ближче до інших білоплащників, де прогримів ще один невеликий вибух. Бела пританцьовувала боком, але дівчина контролювала кобилу віжками й колінами, навіть не думаючи про це. Все ще огорнута порожнечею, вона здивувалася третьому вибуху, створеному кимось іншим, а потім і четвертому. Краєм ока дівчина помітила, що Найнів та Елейн були огорнуті сяйвом, — а це означало, що вони теж охопили саїдар\ самі були охоплені нею. Цей ореол був видимий лише іншим жінкам, котрі могли направляти Силу, — однак наслідки її використання бачили всі. Вибухи оточили білоплащників з усіх боків, покриваючи багном, приголомшуючи туркотом, і змушували їхніх коней шаленіти.

Гюрін спостерігав за цим із витріщеними очима та відвислою щелепою, наляканий не менше від білоплащників, і намагався стримувати коней з ношами та власного жеребця. Верін вирячила очі від здивування й люті. Її рот вивергав прокляття, але вони губилися серед гуркоту.

А потім білоплащники драпонули. Деякі в паніці губили свої луки так, наче за ними мчав сам Морок. Усі, окрім молодого командира, що підводився з землі. Зіщулившись, він утупився поглядом у Верін; білки його очей відображали навколишню метушню. Пил забруднив його білий плащ і обличчя, але, здавалося, він цього не помічав.

— Вбий мене, відьмо, — крикнув він уривчасто. — Ну ж бо. Вбий мене, як убила мого батька!

Айз Седай не зважала на нього. Її увага була прикута до власних супутниць. Білоплащники забули про свого командира, розчинившись за обрієм так само раптово, як і з’явилися, — усі живі. І жоден з них не озирнувся. Кінь ватажка утік разом із ними.

Від лютого погляду Верін Еґвейн повільно й неохоче відпустила саїдар. Це завжди було важко — покидати її. Ще повільніше сяйво згасло й навколо Найнів. Дівчина понуро дивилася на худе лице білоплащника, який стояв перед ними, — так, наче він усе ще міг щось утнути. Елейн збентежено розглядала результати своїх дій.

— Те, що ви зробили, — почала Верін, але зупинилася, щоб глибоко вдихнути. Вона озирнула всіх трьох дівчат. — Те, що ви наробили, — огидно. Мерзота! Айз Седай не використовують Силу як зброю. Лише проти Друзів Морока чи для захисту життя в критичних ситуаціях. Три Клятви...

— Вони вже були готові вбити нас, — зопалу кинула Найнів. — Вбити нас чи відвезти для тортур. Він віддав наказ.

— Це... Це не було використання Сили як зброї, Верін Седай. — Елейн високо підняла підборіддя, але голос її тремтів. — Ми нікого не скривдили і навіть не намагалися. Звичайно...

— Не забивайте мені голову! — відрізала Верін. — Коли ви станете повноцінними Айз Седай — ні, якщо ви ними станете! — ви будете зобов’язані виконувати Три Клятви! Але навіть послушниці повинні робити все можливе, щоб поводитися, як Айз Седай!

— А що робити з ним? — Найнів вказала на командира білоплащників, який досі стояв на місці й остовпіло дивився на них. Її обличчя було натягнуте, мов барабан; здавалося, що сердилася вона не менше від Айз Седай. — Він ледь не взяв нас у полон. Мет помре, якщо ми не доберемося до Вежі якнайшвидше, і... і...

Еґвейн знала, про що Найнів змусила себе змовчати. І ми не можемо дозволити, щоб мішечок потрапив до когось, окрім Амерлін.

Верін втомлено подивилася на чоловіка.

— Він всього лиш намагався залякати нас, дитино. Він чудово розумів, що не змусить нас піти, куди ми не схочемо, — без суттєвих для себе проблем тут, біля Тар Валона. Я б змогла переговорити його, — потрібно було лише трохи часу й терпіння. Так, він міг би спробувати вбити нас, якби нападав із засідки, — але жоден білоплащник, навіть якщо його мозок менший від курячого, не пішов би проти Айз Седай, якщо вона знає, де він є. Подивіться, що ви наробили! Яку історію розкажуть ті чоловіки? І якої шкоди це нам завдасть?

Почувши про засідку, обличчя чоловіка спаленіло.

— У тому, що ми не нападаємо на сили, які зруйнували Світ, боягузтва немає, — вибухнув він. — Ви, відьми, знов хочете його зруйнувати, щоб прислужитися Мороку.

Верін лиш втомлено похитала головою.

Еґвейн хотіла б частково виправити шкоду, яку вона завдала.

— Мені дуже шкода через те, що я зробила, — сказала вона чоловіку. — Її слова були правдивими лише наполовину, і дівчина раділа, що не мусить говорити саму тільки правду, як це вимагалося від повноцінної Айз Седай. — Я не повинна була цього робити; прошу пробачення. Упевнена, Верін Седай зцілить ваші синці.

Він ступив крок назад, немов дівчина запропонувала зняти з нього шкіру живцем, і Верін голосно пирхнула.

— Ми подолали довгий шлях, — продовжила Еґвейн, — весь шлях від мису Томан, і якби я не була така втомлена, я б ніколи...

— Тихо, дівко! — крикнула Верін, а білоплащник тієї ж миті прогарчав:

— Мис Томан? Фалме! Ви були у Фалме! — Він відступив на крок і наполовину витягнув меча. Глянувши на його обличчя, Еґвейн не могла зрозуміти напевно, збирається він атакувати чи захищатися. Гюрін під’їхав ближче до білоплащника, тримаючи руку на мечоламі, але чоловік з вузьким обличчям продовжував галасувати, бризкаючи слиною від люті: — Мій батько загинув у Фалме! Баяр розповів мені! Ви, відьми, вбили його заради вашого Лжедракона! За це ви помрете! Згорите дотла!

— Палкі діти, — зітхнула Верін. — Нічим не кращі від пустомолотів. Іди зі Світлом, хлопче, — сказала вона білоплащнику.

Не промовивши більше ні слова, жінка на чолі групи проїхала повз чоловіка, який кричав їм услід:

— Моє ім’я Дейн Борнголд! Запам’ятайте його, Друзі Морока! Ви боятиметеся його! Запам’ятайте це ім’я!

Певний час, поки ще до них долітали крики Борнголда, вони їхали мовчки. Врешті Еґвейн мовила ні до кого конкретно:

— Я лише хотіла трохи виправити ситуацію.

— Виправити, — пробурмотіла Верін. — Ви повинні зрозуміти, що інколи потрібно говорити правду, а інколи — прикусити язика. Якщо ви хочете дожити до того часу, коли вдягнете шаль справжньої сестри, то повинні засвоїти найменші уроки. Ти ніколи не думала про те, що новини з Фалме доходять швидше за нас?

— Чому вона повинна була знати про це? — спитала Найнів. — Ніхто із тих, кого ми зустрічали до цього, не знав нічого, окрім чуток, — і то не завжди. Та навіть чутки ми випереджали ще минулого місяця.

— А новини поширюються тими ж шляхами, якими рухаємося ми? — відповіла Верін. — Ми їдемо повільно. Чутки розходяться сотнею стежок. Завжди очікуй найгіршого, дитя, — і тоді кожна несподіванка приноситиме тобі втіху.

— Що він мав на увазі, коли говорив про мою матір? — раптом спитала Елейн. — Це має бути брехнею. Вона б ніколи не протистояла Тар Балону.

— Королеви Андору завжди були друзями для Тар Балона. Але все змінюється.

Обличчя Верін було спокійним, але в голосі відчувалася певна напруга. Вона повернулася в сідлі, щоб подивитися на всіх трьох дівчат, Гюріна й Мета в ношах.

— Світ незрозумілий, і все змінюється.

Вони піднялися на гірський хребет, і попереду вже бовваніло селище. Жовті череп’яні дахи скупчилися довкола великого мосту, який вів до Тар Балона.

— Ось тепер ви повинні поводитись обережно, — мовила Верін. — Тепер буде по-справжньому небезпечно.