Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 28

ВИХІЛ

У самих лише бриджах Мет доїдав свій перекус після сніданку — трохи шинки, три яблука, хліб і масло — аж раптом двері відчинилися, і до його кімнати увійшли, широко всміхаючись, Найнів, Еґвейн та Елейн. Він схаменувся був по сорочку, але передумав і знову сів. Могли б принаймні постукати. У будь-якому разі було приємно бачити їхні обличчя. Спершу.

— Ну що ж, ти маєш значно кращий вигляд, — сказала Еґвейн.

— Немов весь місяць ти тільки їв і відпочивав, — мовила Елейн.

Найнів приклала долоню до його чола. Він смикнувся, — але потім згадав, що дівчина робила це вже щонайменше п’ять років там, удома. Тоді вона була просто Мудринею, подумав він. А не носила перстень.

Найнів зауважила його реакцію. Дівчина силувано всміхнулася.

— Як на мене, ти вже готовий стати на ноги. Ще не втомився бути під замком? Ти ніколи й двох днів не міг просидіти вдома.

Мет неохоче подивився на останній недогризок від яблука й кинув його на тарелю. Він ледь не почав був облизувати сік з пальців, однак усі три дівчини дивилися на нього. І досі усміхалися. Він зрозумів, що намагається вирішити, котра гарніша, — але не зміг. Якби вони були іншими, — а не тими, ким стали зараз, — він би запросив кожну з них потанцювати джигу чи ріл. Він доволі часто танцював з Еґвейн там, удома, і навіть раз із Найнів, — але, схоже, це було дуже давно.

— «Одна гарна жінка — гайда танцювати. Дві гарні жінки — проблеми у хаті. Три гарні жінки — у гори тікайте». — Він посміхнувся Найнів ще більш силувано, аніж вона. — Мій тато так казав. Ти щось замислила, Найнів. Ви так посміхаєтеся, мов кішки, що дивляться на зяблика в терні. І гадаю, що зяблик тут — я.

Посмішки миттєво згасли. Він глянув на їхні руки — і здивувався, чому вони мають такий вигляд, наче дівчата мили посуд. Дочка-спадкоємиця Андору точно ніколи не миє посуд, та й Найнів складно уявити за цим заняттям, хоч вона й господарювала в Емондовому Лузі. Тепер у всіх були персні Великого Змія. Це було новиною. І не надто приємною. Світло, це колись повинно було статися. Це не моя справа; вони тут якраз для цього. Це не моя справа. Не моя.

Еґвейн похитала головою, але, здавалося, вона це зробила не тільки для нього, а й для інших двох дівчат.

— Я казала вам, що ми повинні спитати прямо. Коли він так собі захоче, то впертіший за мула і спритніший за кота. Ти такий, Мете. І прекрасно це знаєш, тож припини супитися.

Він знову всміхнувся.

— Шш, Еґвейн, — сказала Найнів. — Мете, ми хочемо попросити тебе про послугу, — але це не означає, що нам байдуже до твого самопочуття. Нам не все одно, — і ти це знаєш, якщо тільки думки твої сплутані не більше, ніж зазвичай. З тобою все гаразд? Ти маєш значно кращий вигляд, аніж тоді, коли я бачила тебе востаннє. Таке враження, ніби минув цілий місяць, а не два дні.

— Я справді готовий пробігти десять миль, ще й станцювати наприкінці.

Його шлунок бурчав, нагадуючи, як далеко ще до полудня, але він не зважав — і сподівався, що інші теж цього не помічають. Мету здавалося, що він відпочивав і набивав щоки десь із місяць. А ще — мовби їв лише один раз, причому вчора.

— Яку послугу? — підозріло спитав він. Найнів ніколи нічого не просила, наскільки він пам’ятав; вона казала людям, що робити, і очікувала побачити результат.

— Я хочу надіслати листа, — сказала Елейн, випередивши Найнів. — Для моєї матері, у Кеймлін. — Вона усміхнулася, і на її щоці утворилась ямочка. — Я буду така вдячна тобі, Мете.

Ранкове світло, що пробивалося крізь вікна, здавалося, пускало зайчиків на її волосся. Цікаво, чи вона любить танцювати. Він прогнав цю думку з голови.

— Звучить нескладно, — але це тривала подорож. Що я від цього отримаю?

Дивлячись на її обличчя, він розумів, що ямочка нечасто підводила дівчину. Вона випросталася, струнка і горда. Він майже бачив трон за її спиною.

— Ти вірний Андору? Чи хочеш ти послужити Левиному трону й дочці-спадкоємиці?

Мет реготнув.

— Я казала тобі, що це не спрацює, — сказала Еґвейн. — Не з ним. Елейн скривила рота.

— Варто було спробувати. Це завжди спрацьовувало з Охоронцями в Кеймліні. Ти сказала, що, якщо я усміхнусь...

Вона різко зупинилась, явно уникаючи його погляду.

Що ти сказала, Е/вейн, сердито подумав він, що я стаю дурнем з кожною дівчиною, яка мені усміхається? Утім, зовні він залишався спокійним — і навіть продовжував усміхатися.

— Я б хотіла, щоб прохання було достатньо, — сказала Еґвейн, — але ж ти не робиш послуг, чи не так, Мете? Ти колись виконував щось без вмовлянь, лестощів чи залякувань?

Він лиш усміхнувся.

— Я б станцював з вами обома, Еґвейн, але я не хлопчик на побігеньках. — На мить йому здалося, що вона покаже йому язика.

— Повернімося до того, що планували спочатку, — сказала Найнів аж надто спокійним голосом. Інші дві кивнули, й вона зосередила увагу на Меті. Вперше відтоді, як вони увійшли, дівчина дивилася на нього як Мудриня: з косою, що могла хльоснути, як котячий хвіст, таким поглядом, що міг прикути до землі.

— Я вже й забула, що ти такий грубий, Метриме Коутоне. Поки ти так довго хворів, а Еґвейн, Елейн і я піклувалися про тебе, мов про немовля у сповитку, то вже й забула про це. Хай так, — але ти мав би бути хоч трохи вдячним. Ти говорив про те, щоб побачити світ, побачити великі міста. Ну, то що може бути кращим від Кеймліна? Зроби те, що хотів; доведи свою вдячність — і допоможи нам водночас. — Вона витягла з плаща складений пергамент і поклала його на стіл. На печатці із золотисто-жовтого воску була витиснена лілея. — Ти не можеш просити більше.

Він з жалем поглянув на лист. Мет мало що запам’ятав, коли проїжджав Кеймлін з Рандом. Було соромно зупиняти їх зараз, — але він вважав, що так буде краще. Якщо ви хочете насолодитися джигою, рано чи пізно доведеться сплатити арфісту. І, зважаючи на стан Найнів, що довше він не платив, то гірше ставало.

— Найнів, я не можу.

— Тобто ти не можеш? Ти хто: лантух з половою чи чоловік? У тебе є шанс зробити послугу дочці-спадкоємиці Андору, побачити Кеймлін і, цілком ймовірно, зустрітися з королевою Морґейз, — і ти не можеш? Я справді не знаю, чого ще ти можеш бажати. Не смій цього разу звиватися, як шкварка на сковорідці, Метриме Коутоне! Чи ти передумав і тобі тут подобається? — Вона змахнула лівою рукою перед його лицем, практично вдаривши його перснем по кінчику носа.

— Прошу, Мете, — сказала Елейн, а Еґвейн дивилася на нього так, наче в нього виросли роги, як у траллока.

Мет засовався на стільці.

— Це не тому, що я не хочу. Я не можу! Амерлін зробила так, що я не можу поткнутися з цього кля... острова. Вирішіть це, — і я в зубах віднесу твого листа, Елейн.

Дівчата перезирнулися. Інколи йому здавалося, що жінки вміють читати думки одна одної. Схоже, що вони і його читали, коли він найменше цього хотів. Проте цього разу, що б вони — мовчки — не вирішили між собою, його думок вони не знали.

— Поясни, — коротко сказала Найнів. — Чому Амерлін хоче затримати тебе тут?

Він знизав плечима, подивився їй просто в очі й жалісно всміхнувся.

— Бо я був хворий. І це тривало довго. Вона сказала, що не дозволить мені піти, поки не буде впевнена, що я не помру одразу за порогом. Не те щоб я збирався, звісно. Помирати, маю на увазі.

Найнів насупилась, смикнула свою косу — і раптово взяла його голову в руки; йому ж по шкірі повиступали сироти. Світло, це Сила! Перш ніж він встиг подумати про це, дівчина вже відпустила його.

— Що?.. Що ти зробила зі мною, Найнів?

— Я не зробила і десятої частини того, на що ти заслуговуєш, так мені здається, — сказала вона. — Ти здоровий, як бик. Слабший, ніж на вигляд, але здоровий.

— Я й сказав, що був хворий, — мовив він схвильовано. Мет намагався знову всміхнутися. — Найнів, вона дивилася так само, як ти. Я про Амерлін. Вона вміє набувати загрозливого вигляду та залякувати...

Те, як вона вигнула брови, дало йому зрозуміти, що цією доріжкою йти далі не варто. Поки він не розповів їм про Ріг. Йому було невідомо, чи знали вони.

— Гаразд. Мені здається, вони хочуть втримати мене тут через клинок. Тобто допоки вони з’ясують, як він працює і що робить. Ви ж знаєте, які Айз Седай. — Юнак реготнув. Вони просто дивилися на нього. Мабуть, не варто було це говорити. Щоб я згорів! Вони хочуть бути клятими Айз Седай. Щоб я згорів, я вже забагато сказав. Нехай Найнів перестане дивитися на мене так. Скажу коротше.

— Амерлін зробила так, що я не можу перейти міст чи сісти на корабель без її дозволу. Бачите? Не те щоб я не хотів допомогти. Я не можу.

— Але ти допоможеш, якщо зможеш вийти із Тар Балона? — зосереджено спитала Найнів.

— Якщо ви виведете мене з Тар Балона, я й саму Елейн віднесу до її матері на спині.

Цього разу Елейн звела брови, а Еґвейн похитала головою, беззвучно вимовивши його ім’я й проникливо подивившись на нього. Інколи жінки не розуміють гумору.

Найнів кивнула подругам; вони відійшли з нею до вікна та, відвернувшись від нього, тихо про щось розмовляли — так, що він чув лише бурмотіння. Мет чув, нібито Еґвейн говорила, що їм знадобиться лише один, якщо вони триматимуться разом. Спостерігаючи за ними, він дивувався, чи справді вони розмірковують над тим, як обійти наказ Амерлін. Якщо вони зможуть це зробити, я доправлю їхній клятий лист. Я справді віднесу його в зубах.

Мимоволі він узяв яблучний недогризок і доїв його, — розжував і квапливо виплюнув гіркі насінини на тарелю.

Коли вони повернулися до столу, Еґвейн простягнула йому цупкий складений аркуш. Він підозріло подивився на них, перш ніж розгорнути його. Поки читав, він, сам цього не помічаючи, щось наспівував.

Те, що виконує пред’явник, він робить за моїм наказом і з моєю владою. Наказую коритися й мовчати.

Суан Санче,

Хранителька печатей Пломеня Тар Балона, Престол Амерлін

І внизу печать: Пломінь Тар Балона в колі білого воску, тверда, мов камінь.

Він зрозумів, що наспівує «Повну кишеню золота», і замовк.

— Це справжній? Ви не?.. Звідки це у вас?

— Це не підробка, якщо ти про це, — сказала Елейн.

_Не переймайся тим, як ми його отримали, — сказала Найнів. — Він справжній. Це все, що тобі потрібно. На твоєму місці я б не розмахувала ним по всіх усюдах, — інакше Амерлін забере його. Скористайся цим, щоб пройти повз вартових і сісти на корабель. Ти обіцяв віднести лист, якщо ми допоможемо тобі вийти звідси.

— Вважайте, що лист уже в руках Морґейз. — Він не хотів припиняти перечитувати наказ, але все одно склав його і поклав згори на лист Елейн. — У вас не було б трохи монет у дороіу? Трохи срібла? Золота марка чи дві? Мені майже вистачає на проїзд, — але я чув, що вниз по річці ціни ростуть.

Найнів похитала головою.

— Хіба у тебе немає грошей? Ти грав з Гюріном майже щоночі, перш ніж захворів настільки, що вже не міг тримати кості. І чому речі повинні дорожчати у низов’ях ріки?

— Ми грали на мідяки, Найнів, — а потім він і так грати не захотів. Ну нічого. Розберуся. Ви не слухаєте, що люди говорять? У Кайрені — громадянська війна. Та й у Тірі, кажуть, не все добре. Я чув, що кімната в заїзді в Аринґіллі коштує більше, ніж хороший кінь удома.

— Ми були зайняті, — відрізала вона і схвильовано перезирнулася з Еґвейн та Елейн. Що знову змусило його замислитися.

— Неважливо. Я розберуся. — У заїздах біля доків повинні грати. Одна ніч за грою в кості — і вже на ранок він опиниться у човні з повним гаманцем.

— Віддай цей лист королеві Морґейз, Мете, — сказала Найнів. — І щоб ніхто не дізнався, що він у тебе є.

— Віддам. Я вже сказав це, чи не так? Здається, я дотримуюся обіцянок. — Погляд Найнів та Еґвейн нагадали йому, що ні, не завжди. — Я зроблю це. Кров і... Я це зроблю!

Вони ще трохи побули з ним, розмовляючи здебільшого про дім. Еґвейн та Елейн сіли на ліжко, а Найнів узяла крісло, поки він сидів на своєму. Розмова про Емондів Луг навіяла йому тугу за домом, — і це, схоже, засмутило Найнів та Еґвейн, наче вони говорили про щось, чого ніколи не бачили. Він був упевнений, що їхні очі зволожилися; але коли він намагався змінити тему, вони знову поверталися до дому, до знайомих людей, до святкування Бел-Тайну та Дня Сонця, до танців після збору врожаю та пригощань під час стрижки овець.

Елейн розповіла йому про Кеймлін: чого очікувати від королівського палацу, з ким говорити. І трохи про місто. Інколи вона поводилася так, що він майже бачив корону на її голові. Чоловік має бути дурнем, щоб дозволити собі захопитися такою жінкою. Коли вони підвелися, щоб піти, йому було шкода їх відпускати.

Мет встав, раптово знітившись.

— Слухайте, ви зробили мені велику послугу. — Він торкнувся наказу Амерлін. — Велику послугу. Знаю, що ви всі збираєтеся стати Айз Сядяй, — Мет зробив невелику паузу, — а ти будеш королевою одного дня, Елейн, але якщо коли-небудь потрібна буде допомога, якщо буде щось, що я можу зробити, — я це зроблю. Можете покластися на мене. Я сказав щось смішне?

Елейн прикрила рукою вуста, а Еґвейн відверто тамувала сміх.

— Ні, Мете, — спокійно сказала Найнів, хоча її вуста посмикувалися. — Просто деякі спостереження щодо чоловіків.

— Ти повинен бути жінкою, щоб зрозуміти, — додала Елейн.

— Вдалої й безпечної подорожі, Мете, — сказала Еґвейн. — І пам’ятай: якщо жінка потребує героя, вона потребує його сьогодні, а не завтра. — Вона вибухнула сміхом.

Він дивився на двері, що зачинилися за ними. Жінки, як він переконувався вже сотню разів, — дивні істоти.

Тоді його погляд зосередився на листі Елейн та складеному аркуші, що лежав згори. Благословенний Амерлін, не-може-бути-зрозумілий, бажаний-як-вогонь-серед-зими наказ. Він станцював радісний танок на квітчастому килимі. Побачити Кеймлін і зустріти королеву. Твої ж власні слова звільнять мене від тебе, Амерлін. І заберуть подалі від Селін.

— Ви більше ніколи не спіймаєте мене, — він засміявся, звертаючись до них обох. — Ви більше ніколи не спіймаєте Мета Коутона.