Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 23

СКРІПЛЕНА ПЕЧАТТЮ

Світло розірвало її на волокна, волокна розділило на нитки, що розлетілися й спалахнули. Ширяли й горіли, вічно. Назавжди.

Еґвейн вийшла зі срібної арки, — змерзла й ошаліла від гніву. Вона хотіла зимною люттю загасити вогонь спогадів. Її тіло пам’ятало горіння, — але інші спогади закарбувалися й зарубцювалися значно глибше. Лють, крижана, мов смерть.

— Тепер нарешті вже досить? — допитувалася вона. — Кидати його знов і знов. Зраджувати його, підводити його, — знову і знову? Цього вже достатньо?

Раптом вона зрозуміла, що все відбувається не за планом. Тут була Амерлін, — як Еґвейн вчили і як мало бути; а також по одній сестрі з кожної Аджі в шалі. І всі схвильовано дивилися на неї. Довкола тер’ангріала сиділо тепер по дві Айз Седай, і по їхніх обличчях стікав піт. Тер'ангріал гудів, майже вібрував, і яскраві кольорові смужки пронизували біле світло всередині арок.

Сяйво саїдар на коротку мить охопило Шеріам, коли вона поклала руку на голову Еґвейн, через що її тілом прокотився дріж.

— З нею все гаразд, — з полегшенням сказала наставниця послушниць. — Вона неушкоджена, — додала здивовано.

Схоже, й інші Айз Седай позбавились від напруги. Елайда глибоко зітхнула й поквапилася по останній кубок. Тільки Айз Седай довкола тер 'ашріала лишалися настороженими. Гул почав зменшуватися, а світло всередині замерехтіло, — це означало, що тер’ангріал наближався до стану спокою. Але, здавалося, Айз Седай боролися за кожен сантиметр цього шляху.

— Що?.. Що сталося? — спитала Еґвейн.

— Помовч, — сказала Шеріам, але нестрого. — Тепер помовч. Ти вціліла — це найголовніше. А зараз нам потрібно закінчити церемонію.

Наблизилась Елайда, — ледь не підбігла, — і вручила останній срібний кубок Амерлін.

Еґвейн лиш трохи завагалася, перш ніж стати на коліна. Що сталося?

Амерлін повільно спорожнила чашу на голову Еґвейн.

— Ти очищена від Еґвейн аль’Вір з Емондового Лугу. Ти очищена від усього, що пов’язувало тебе зі світом. Ти прийшла до нас, очищена серцем і духом. Тепер ти — Еґвейн аль’Вір, посвячена з Білої Вежі. — Остання крапля впала на волосся дівчини. — Тепер ти скріплена з нами печаттю.

Здавалося, останні слова мали особливе значення для Еґвейн та Амерлін. Амерлін віддала кубок іншій Айз Седай і взяла золотий перстень у формі змії, що ковтає власний хвіст. Всупереч зусиллям, ліва рука Еґвейн тремтіла, коли дівчина піднесла її до Амерлін, — і та надягла Великого Змія на її середній палець. Коли вона стане Айз Седай, то зможе надягти його на будь-який палець чи, якщо буде потреба, зняти, щоб приховати свій статус; натомість посвячені носять його тільки на цьому пальці.

Зі спокійним виразом обличчя Амерлін допомогла їй підвестися.

— Вітаю, донько, — сказала вона, поцілувавши її в щоку. Еґвейн несподівано відчула трепет. Не дитина, а донька. Раніше вона була дитиною. Амерлін поцілувала її в іншу щоку. — Вітаю. — Відступивши, Амерлін оглянула її, але заговорила до Шеріам: — Витри її та одягни. І переконайся, що з нею все добре. Ти маєш бути впевнена, — зрозуміло?

— Я впевнена, матінко, — здивовано відповіла Шеріам. — Ви бачили, — я вдивлялася в неї.

Амерлін спохмурніла, а її погляд зупинився на тер’анґріалі.

— Я хочу з’ясувати, що цієї ночі пішло не так.

Розгойдуючи своїми спідницями, вона попрямувала у напрямку світла. Більшість інших Айз Седай пішли за нею до тер'анґріала, що був тепер просто срібною конструкцією арок на кільці.

— Мати хвилюється за тебе, — сказала Шеріам, відвівши Еґвейн убік, до грубого рушника для волосся та ще одного — для тіла.

— Через що? — спитала Еґвейн. Амерлін хоче, щоб з її гончаком нічого не сталося, поки олені не спіймані.

Шеріам не відповідала. Вона тільки ледь спохмурніла, чекаючи, поки Еґвейн витреться, і простягала їй білу сукню, обведену на подолі сімома кольоровими смужками.

Невдоволена Еґвейн пірнула в сукню. Вона була однією з посвячених, з перснем на пальці й смужками на сукні. Чому ж я не відчуваю змін?

Підійшла Елайда; вона тримала в руках послушницьку сукню Еґвейн, туфлі, пасок і сумку. А ще папери, які дала їй Верін. Вони були в руках Елайди.

Еґвейн приборкала свій порив вирвати в неї стосик паперів й зачекала, коли та сама їх віддасть.

— Дякую, Айз Седай.

Вона намагалася потайки подивитись на аркуші; було важко сказати, чи переглядав їх хтось. Шнурочок був все ще зв’язаний. Як я знатиму, чи читала вона їх? Стискаючи сумку під послушницькою сукнею, вона намацала незвичний перстень всередині, — тер’анлріал. Принаймні він досі там. Світло, вона могла забрати його, — і я не знаю, чи стала б я заперечувати. Так, стала б. Думаю, що так.

Обличчя Елайди було крижаним, як і її голос.

— Я не хотіла, щоб тебе піднесли сьогодні. Не через те, що сталося; ніхто не міг цього передбачити. А через те, ким ти є. Дикунка.

Еґвейн хотіла була запротестувати, але Елайда продовжувала — невблаганно, мов гірська лавина.

— О, я знаю, що ти вчилася направляти під керівництвом Айз Седай, — але ти все ще дикунка. Свавільна духом, свавільна у своїй поведінці. Ти маєш незмірний потенціал, — інакше ти б не вижила цієї ночі; але він нічого не змінює. Я не думаю, що коли-небудь ти станеш частиною Білої Вежі; частиною нас усіх, — і неважливо, на якому пальці ти носиш перстень. Для тебе ж краще було б лишатися тут доти, доки вивчиш все необхідне, щоб вижити, — а потім повернутися до свого глухого села. Набагато краще.

Крутнувшись на підборах, вона вийшла із зали.

Якщо вона ще не одна із Чорної Аджі, похмуро подумала Еґвейн, то лише за крок до цього. Вголос вона пробурмотіла Шеріам:

— Ви могли щось сказати. Могли допомогти мені.

— Я можу допомогти послушниці, дитино, — спокійно відповіла Шеріам, і Еґвейн наморщила носа. Вона знову стала «дитиною». — Я намагаюся захищати послушниць, коли вони цього потребують; поки ще самі не навчилися. Ти вже посвячена. Настав час навчитися захищати себе самій.

Еґвейн пильно дивилася на Шеріам, розмірковуючи, чи справді та підкреслила останнє речення. Шеріам — так само, як і Елайда, — могла прочитати список імен та вирішити, що Еґвейн якось пов’язана з Чорною Аджею. Світло, ти стаєш підозрілою щодо всіх. Але це — краще, аніж бути мертвою чи схопленою тринадцятьма з них і... Похапцем вона зупинила потік своїх думок; їй не хотілося тримати їх у голові.

— Шеріам, що сталося сьогодні вночі? — запитала вона. — І не ухиляйтеся.

Здавалося, брови Айз Седай підскочили до верхньої лінії лоба, і дівчина квапливо виправила звертання.

— Шеріам Седай, тобто. Пробачте мені, Шеріам Седай.

— Пам’ятай, що ти ще не Айз Седай, дитино. — Попри сталеві нотки в голосі жінки, кутики її губ злегка вигнулися в усмішці, що зникла, коли вона продовжила говорити: — Я не знаю, що саме сталося. Мене лякає те, що ти ледь не загинула.

— Нікому не відомо, що стається з тими, хто не виходить з тер ’анлріала, — сказала Аланна, приєднуючись до них. Ця Зелена сестра була відома своїм характером та почуттям гумору. А дехто говорив, що вона могла загорятися спершу одним, а тоді іншим, а потім знову першим так, що й оком не встигнеш змигнути, — однак зараз вона дивилася на Еґвейн якось боязко. — Дитино, я мусила зупинити це, коли мала таку можливість, коли вперше помітила цю... вібрацію. Потім вона з’явилася знову. Ось що сталося. Вона повернулася у тисячу разів сильнішою. У десять тисяч. Тер’анлріал, валося, намагався повністю перекрити потік із саїдар — або ж проплавити підлогу. Пробач мені, — хоча слів, мабуть, замало. За те, що ледь не сталося з тобою. Я казала це і після першої клятви, — і, як ти знаєш, це правда. Щоб якось виправити це, я попрошу матінку дозволити мені розділити з тобою турботи на кухні. І твій візит до Шеріам також. Якби я вчинила, як слід, твоє життя не опинилося б під загрозою, — і я повинна це спокутувати.

Шеріам обурено засміялася.

— Вона ніколи тобі цього не дозволить, Аланно. Сестра на кухні — це як... Нечувано. Неможливо! Ти чинила, як вважала за потрібне. У цьому немає твоєї провини.

— Це не ваша помилка, Аланно Седай, — сказала Еґвейн. Навіщо Аланна це говорить ? Можливо, щоб переконати мене, що вона ніяк не пов’язана з тим, що щось пішло не так. Чи, може, так вона зможе не спускати мене з ока. Саме цей образ гордої Айз Седай, — по лікоть у масних горщиках тричі на день тільки для того, щоб наглядати за кимось, — змусив її переконатися в тому, що вона у своїй уяві зайшла надто далеко. Але особливо дивним було те, що Аланна хотіла так вчинити. У будь-якому разі Зелена сестра не могла побачити списку імен, поки наглядала за тер’ангріалом. Але, якщо Найнів має рацію, їй і не потрібно бачити ці імена, — якщо вона з Чорної Аджі і хоче вбити мене. Все, годі! — Справді не ваша.

— Якби я вчинила, як мусила, — наполягала Аланна, — цього б ніколи не сталося. Подібне траплялося лише раз, кілька років тому, коли ми намагалися скористатися тпер’ан/ріалом в одній кімнаті з іншим, який, можливо, був якимось чином пов’язаний з ним. Надзвичайно рідко можна знайти таку пару. Ті тер ’анґріали просто розплавилися, і у всіх сестер, що знаходилися на відстані ста кроків, ще тиждень так сильно боліла голова, що вони не могли викресати направлянням навіть іскринки. Що таке, дитино?

Рука Еґвейн промацувала сумку, поки не стисла закручений кам’яний перстень крізь товсту тканину. Він був гарячим. Світло, та це ж я зробила.

— Нічого, Аланно Седай. Ви все зробили правильно, Айз Седай. У вас немає причин розділяти зі мною моє покарання. Зовсім. Жодної!

— Трохи категорично, — спостерегла Шеріам, — але правдиво. — Аланна лиш кивнула.

— Айз Седай, — повільно сказала Еґвейн, — що означає — бути Зеленок) сестрою?

Очі Шеріам вдоволено округлилися, а Аланна всміхнулася.

— Лише отримала перстень, — сказала Зелена сестра, — а вже хочеш вирішити, яку Аджу обрати? Насамперед ти повинна любити чоловіків. Я маю на увазі — не закохуватися в них, а саме любити. Не так, як Блакитні сестри, які люблять їх доти, доки вони поділяють їхні цінності та не стоять у них на дорозі. І точно не як Червоні, які зневажають їх так, начебто кожен з них відповідальний за Світотрощу.

Альвіарін, Біла сестра, яка прийшла разом з Амерлін, холодно подивилась на них і рушила далі.

— І не як Білі, — засміявшись, додала Аланна, — у житті яких немає місця для якої-небудь пристрасті взагалі.

— Це не зовсім те, що я мала на увазі, Аланно Седай. Я б хотіла знати, що насправді означає — бути Зеленою сестрою.

Вона не була впевнена, що Аланна зрозуміє, — адже й сама вона не до кінця розуміла, що саме хоче знати; втім, Аланна повільно кивнула, ніби зрозуміла її.

— Коричневі шукають знання; Блакитні занурені в причини; Білі з’ясовують питання, пов’язані з істиною, засобами логіки. Усі ми цим займаємося, звісно. Але бути Зеленою — означає бути напоготові. — Нотка гордості забарвила голос Аланни. — Під час Траллоцьких війн нас часто називали Бойова Аджа. Усі Айз Седай допомагали там, де й коли це було потрібно, — але тільки Зелені сестри завжди були в арміях, майже у кожній битві. Ми були суперниками жаховладців. Бойова Аджа. І зараз ми готові дати відсіч траллокам, що знову прийдуть на південь для Тармон Ґай’дон, Останньої битви. Ми будемо там. Ось що означає бути Зеленою сестрою.

— Дякую, Айз Седай, — сказала Еґвейн. Тобто ось ким я була. Чи ким я буду? Світло, як би мені хотілося знати, чи було це насправді, чи пов ’язано це якось з тим, що відбувається тут і зараз.

До них підійшла Амерлін, і всі присіли перед нею в низькому реверансі.

— Ти в порядку, донько? — запитала вона в Еґвейн. Амерлін ковзнула поглядом по кутику паперів, що стирчали з-під послушницької сукні в руках Еґвейн, й зупинилася на її обличчі. — Я з’ясую, що сьогодні сталося.

Еґвейн зачервонілася.

— Все добре, матінко.

Аланна здивувала Амерлін, коли запитала у неї про те, про що збиралася попросити.

— Ніколи не чула нічого подібного, — гаркнула Амерлін. — Капітан не буде бруднитися з трюмною командою на мілині, — навіть якщо сам зажене туди корабель. — Вона поглянула на Еґвейн, збентежено примруживши очі. І люто. — Я розумію твою стурбованість, Аланно. Що б ця дитина не зробила, — на таке вона не заслужила. Гаразд. Якщо це заспокоїть тебе, ти можеш відвідати Шеріам. Але це — суто між нами. Я не дозволю, щоб висміювали Айз Седай. Навіть всередині Вежі.

Еґвейн вже хотіла зізнатися в усьому й віддати їм перстень — я не хочу володіти цією клятою річчю, справді, — але її випередила Аланна.

— Я хотіла б й іншого, матінко.

— Не будь смішною, донько. — Амерлін з кожним словом сердилася все більше. — Ти весь день будеш посміховиськом для інших, — окрім тих, хто вирішить, що ти з глузду з’їхала. І не думаю, що всі одразу ж забудуть про це. Такі історії довго живуть й мандрують. Ти чутимеш розповіді про посудомийну Айз Седай від Тіра до Марадона. І це вплине на кожну сестру. Нізятцо, Якщо ти хочеш позбутися відчуття провини й не можеш упоратися з ним як доросла жінка, — гаразд. Можеш відвідати Шеріам. Склади їй компанію сьогодні вночі, коли ми підемо. Іншу частину ночі ти поміркуєш над тим, чи допомогло це тобі. А завтра почнеш з’ясовувати, що ж пішло не так сьогодні!

— Так, матінко. — Голос Аланни був абсолютно рівним.

Бажання все розповісти розчинилося в Еґвейн. Аланна на коротку мить висловила розчарування, коли зрозуміла, що Амерлін не дозволить їй приєднатися до Еґвейн на кухні. Вона не хоче бути покарана, — як і будь-яка адекватна людина. Вона шукала приводу опинитися зі мною наодинці. Світло, не могла ж вона спеціально змусити тер’анґріал клекотіти; це зробила я. Вона ж не може бути з Чорної Аджі ?

Замислившись, Еґвейн почула, як хтось поруч прокашлявся, — і знову, ще гучніше. Вона зосередилась на оточенні. Амерлін просто пронизувала її пильним поглядом, і, говорячи, карбувала кожне слово:

— Зважаючи на те, що ти вже спиш стоячи, дитино, раджу тобі піти до ліжка. — На мить її погляд ковзнув по накритих паперах у руках Еґвейн. — У тебе багато роботи завтра, — і ще багато днів по тому.

Її очі затримали Еґвейн ще на мить, — а тоді вона почала віддалятися від них, перш ніж хтось устиг зробити реверанс. Шеріам підскочила до Аланни, щойно Амерлін відійшла настільки, що не могла їх почути. Зелена Айз Седай обурено блиснула очима, але нічого не сказала.

— Ти божевільна, Аланно! Дурепа, — і ще більша дурепа, якщо гадаєш, що я буду з тобою поблажливою лише тому, що ми колись разом були послушницями. Ти одержима Драконом, якщо... — Раптом вона згадала про Еґвейн, і об’єкт її люті перемістився. — Хіба ти не чула, що Престол Амерлін наказала тобі йти в ліжко, посвячена? Якщо обмовишся хоч словом, — я спопелю тебе в полі, щоб удобрити ґрунт. І щоб я бачила тебе на навчанні вранці, з першим дзвоником, — і ні на мить пізніше. Тепер іди!

Еґвейн рушила геть; у неї голова йшла обертом. Чи є хтось, кому я можу довіряти ? Амерлін ? Вона відправила нас полювати на тринадцять Чорних Айз Седай, при цьому забувши згадати, що тринадцять — це число, необхідне, щоб навернути жінку, що може направляти, до Тіні — проти її волі. Кому я можу вірити ?

Вона не хотіла бути сам на сам із собою; не змогла б витримати думок про все це, — тож поспішила на половину посвячених, розуміючи, що завтра переїде туди. Постукавши в двері, вона одразу відчинила їх. Найнів вона може довіритися. їй та Елейн.

Однак Найнів сиділа в одному з двох крісел, а руками тримала голову Елейн, що увіткнулася в її коліна. Плечі Елейн трусилися від схлипувань, тихого плачу, що приходить, коли вже не залишилося сил, але емоції ще не вичерпались. Щоки Найнів теж були вологими. Великий Змій виблискував на руці, якою вона гладила волосся Елейн, і такий же виднівся на руці Елейн, яка вчепилася в спідницю Найнів.

Еґвейн підняла обличчя, червоне й спухле від довгого плачу, і, тамуючи хлипання, глянула на Еґвейн.

— Я не могла бути таким монстром, Еґвейн. Не могла!

Випадок з тпер’ан/ріалом, страх Еґвейн, що хтось прочитає папери від Верін, її підозри щодо кожного в кімнаті — все це було тягарем, але водночас жорстоким захистом від думок про те, що трапилося в тер’ангріалі. Це був зовнішній тягар; але був ще й внутрішній. Слова Елейн враз знесли цей захист, і внутрішній біль Еґвейн, немов стеля, обвалився на неї. Ранд, її чоловік, і Джоя, її дитя. Привалений Ранд, що благав убити його. Ранд, закутий у ланцюг, що очікував на вгамування.

Ще не усвідомивши це, дівчина впала на коліна біля Елейн, і всі сльози, що мали бути виплакані раніше, ринули потоком.

— Я не змогла допомогти йому, Найнів, — ридала вона. — Я просто покинула його там.

Найнів здригнулася, немов від удару, — але вже за мить охопила руками

Еґвейн та Елейн, обіймаючи їх та втішаючи:

— Тс-с-с, — тихо колисала вона, — з часом стане легше. Трохи легше.

Одного дня вони заплатять за це. Тс-с-с. Тихенько.