Відроджений Дракон

РОЗДІЛ 14

УКОЛ ШИПІВ

Престол Амерлін заговорила не одразу — вона підійшла до високого аркового вікна і поглянула з балкона на сад унизу, міцно зчепивши руки за спиною. Минуло декілька хвилин, перш ніж вона заговорила, все ще стоячи спиною до них.

— Я тримала найгірші новини в собі, — але скільки це ще може тривати? Слуги не знають про вкрадені тер’ашріали, — і вони не пов’язують ті смерті із втечею Ліандрін та інших. Це важко було влаштувати, — зважаючи на плітки. Вони вірять, що ті смерті — це робота Друзів Морока. Як це й було. Чутки вже досягли міста. Нібито Друзі Морока проникли у Вежу і когось убили. їх уже неможливо зупинити. Це шкодить нашій репутації, — але це краще, ніж правда. Принаймні ніхто за межами Вежі — й лиш кілька осіб всередині неї — знають, що вбито також і Айз Седай. Друзі Морока в Білій Вежі. Тьху! Я все життя відкидала це. Я не дозволю їм бути тут. Я спіймаю їх, випущу кишки й підвішу висихати на сонці.

Найнів кинула на Еґвейн непевний погляд — хоч Еґвейн почувалася ще менш впевнено — і глибоко зітхнула.

— Матінко, ви суворіше нас покараєте? Ще щось, окрім того, що нам призначено?

Амерлін подивилася на них через плече; її погляд танув у тіні.

— Суворіше? Можете це і так назвати. Хоча хтось скаже, що я піднесла вам дар; зробила честь. Тепер ви відчуєте справжній укол трояндових шипів.

Вона швидко підійшла до крісла й сіла, а тоді мовби знову сповільнила рухи. Або ж почулася невпевнено.

Коли Еґвейн побачила вагання Амерлін, живіт у неї стиснувся. Престол Амерлін завжди була впевненою, завжди зосередженою на своїй меті. Вона була уособленням сили. Супроти природної сили Еґвейн жінка на протилежному боці столу мала стільки знань і досвіду, що могла б намотати її на веретено. Але побачити її вагання — наче вона дівчинка, яка мусить пірнути в ставок, не маючи уявлення про те, наскільки він глибокий і чи на дні каміння, чи багно, — побачити її такою було для Еґвейн потрясінням. Що вона має на увазі під справжнім уколом шипів ? О Світло, що вона приготувала для нас?

Намацавши різьблену чорну коробку на столі, Амерлін втупилася в неї поглядом, немов дивилася на щось усередині.

— Питання в тому, кому я можу довіряти, — сказала вона тихо. — Для початку я повинна вірити Леане й Шеріам. Але чи насмілюся? А Верін? — Її плечі затрусилися від короткого, здушеного сміху. — Верін я довірю більше, ніж життя, — але як далеко це може зайти? А Морейн? — Якусь мить вона мовчала. — Я завжди вірила, що можу довіряти Морейн.

Еґвейн почувалася незатишно. Як багато знає Амерлін? Вона не могла цього спитати, не в Престолу Амерлін. Чи знає вона, що юнак з мого селища, хлопець, за якого, як я думала, одного дня вийду заміж, — Відроджений Дракон? Чи знає вона, що дві Айз Седай допомагають йому? Принаймні Амерлін точно не знає, що минулої ночі їй наснився Ранд, який втікав від Морейн. Це точно був він. Дівчина мовчала.

— Про що ви говорите? — спитала Найнів. Амерлін підвела на неї погляд, і та, змінивши тон, продовжила: — Пробачте мені, матінко, — але ви покараєте нас суворіше? Я не зовсім розумію ваші слова про довіру. Якщо, хочете знати мою думку, то Морейн довіряти не можна.

— Це твоя думка, еге ж? — мовила Амерлін. — Минув лише рік відтоді, як ти покинула селище, — а вже гадаєш, що достатньо мудра, щоб обирати, кому з Айз Седай можна довіряти, а кому — ні? Не вчи орла літати, а солов’я — співати.

— Вона нічого такого не мала на увазі, матінко, — сказала Еґвейн, хоча сама розуміла, що Найнів якраз саме це і мала на увазі. Вона застережливо зиркнула на Найнів. Дівчина різко смикнула косу, але продовжувала мовчати.

— Справді, хто б казав, — замислилась Амерлін. — Іноді довіра — штука не менш слизька, аніж кошик вугрів. Річ у тім, що мені доведеться мати справу з вами двома, — ламкими очеретинами.

Найнів стисла губи, але голос її залишався рівним:

— Ламкими очеретинами, матінко?

Амерлін продовжила, пропустивши слова Найнів повз вуха.

— Ліандрін намагалася загатити вами греблю. І, можливо, вона втікала, знаючи, що ви скоро повернетеся й викриєте її. Тож я мушу повірити, що ви — не з Чорної Аджі. Краще б я жувала луску й кишки, — пробурмотіла вона, — але, схоже, доведеться звикнути до цього імені.

Еґвейн забило памороки: 3 Чорної Аджі? Ми? О Світло! — а Найнів враз крикнула:

— Та ніколи у світі! Як ви смієте казати таке? Як ви взагалі смієте помислити про таке?

— Сумніваєшся в мені, дитино? Продовжуй! — гримнула Амерлін. — Може, ти й відчуваєш інколи силу Айз Седай, — але ти не є нею ні на мить. Що ж, говори, якщо маєш щось сказати. Обіцяю, що будеш слізно просити в мене пробачення! Ламка очеретина? Я зламаю тебе, як комиш! Терпець урвався!

Губи Найнів тремтіли. Врешті вона прийшла до тями і зробила заспокійливий вдих. Коли дівчина заговорила, її голос все ще колов, але лише трохи.

— Пробачте мені, матінко. Але ви не маєте... Ми не... Ми б ніколи не вчинили так.

Зі здавленою посмішкою Амерлін відкинулася на спинку крісла.

— Отже, ти, якщо захочеш, можеш себе стримувати. У цьому я й хотіла переконатися.

Еґвейн замислилася про те, що саме у цьому всьому могло бути лише випробуванням; напруга навколо очей Амерлін свідчила, що її терпіння вичерпується.

— Вірю, що знайду шлях, щоб довести тебе до шалі, донько. Верін каже, що ти вже така сама сильна, як і будь-яка жінка у Вежі.

— Шаль? — ахнула Найнів. — Айз Седай? Я?

Амерлін відмахнулася так, наче відкинула щось геть, — але шкодувала, що втратила це.

— Який сенс бажати неможливого? Навряд чи я б піднесла тебе до справжньої сестри і водночас відправила чистити горщики. І Верін сказала, що ти не можеш направляти Силу, поки не розсердишся. Я була готова відлучити тебе від Єдиного Джерела, якби у тебе був хоча б вигляд спокушеної саїдар. Фінальні завдання на шляху до шалі вимагатимуть вміння направляти Силу, зберігаючи під тиском цілковитий спокій. Під неймовірним тиском. Навіть я не можу — та й не хочу — пом’якшувати цю вимогу.

Найнів була приголомшена. Вона витріщилася на Амерлін з роззявленим ротом.

— Я не розумію, матінко, — незабаром мовила Еґвейн.

— Гадаю, так і є. Ви єдині у Вежі, в кому я цілком упевнена, що ви не з Чорної Аджі. — Від цього імені Амерлін знову скривилася.

— Ліандрін і ще дванадцять її спільників утекли, — але чи всі вони покинули Вежу? Чи вони залишили когось тут, немов той пень на мілководді, якого не видно, допоки він не проб’є тобі човна? Можливо, я не зумію вчасно з’ясувати це, — але не дозволю, щоб Ліандрін та іншим це зійшло з рук. Крадіжка, і, тим паче, вбивство. Ніхто безкарно не вбиватиме моїх людей. Я не дозволю тринадцятьом тренованим Айз Седай служити Тіні. Я знайду їх і упокорю!

— Я не розумію, до чого тут ми, — повільно мовила Найнів. Схоже, їй не подобалися її власні думки.

— Є дещо, дитино. Ви двоє будете моїми гончаками в полюванні на Айз Седай. Ніхто на вас не подумає, — на двійко напівнатренованих посвячених, яких я публічно принизила.

— Це божевілля! — Очі Найнів широко розплющилися ще на словах Амерлін про Чорну Аджу, і кісточки на її кулачку побіліли від того, як сильно вона стискала косу. Вона немов кусала слова й випльовувала їх: — Вони ж повноцінні Айз Седай. Еґвейн ще навіть не посвячена. А я не можу направляти Силу, якщо не розлютилася, — навіть для того, щоб запалити свічку. І я це не контролюю. Які у нас шанси на успіх?

Еґвейн ствердно кивнула. Вона неначе проковтнула язика. Полювати на Чорну Аджу? Та я радше битимусь хворостиною із ведмедем! Вона просто намагається залякати нас, покарати іще сильніше. Це напевне так! Якщо таким був намір Амерлін, то їй це сповна вдалося.

Амерлін також кивнула.

— Ви говорите абсолютну правду. Але кожна з вас наділена значно більшою чистою силою, аніж Ліандрін, — а вона найсильніша з-поміж них. Утім, вони пройшли тренування, а ви — ні; окрім того, Найнів обмежена в діях. Але коли в тебе немає весла, дитино, будь-яка дошка підійде, щоб доправити човен до суходолу.

— Але від мене не буде користі, — випалила Еґвейн. Її голос перейшов на писк, але вона була надто наляканою, щоб соромитися цього. Вона справді хоча з нами так вчинити! О Світло, вона справді цього хоче! Ліандрін віддала мене шончанцям, а вона хоче, щоб я вистежила тринадцять таких же, як вона? — У мене навчання, заняття, робота на кухні. Аная Седай напевно захоче перевірити, чи я не Сновидиця. У мене ледве вистачатиме часу на сон та їжу. Коли ж я полюватиму на будь-кого?

— Тобі доведеться знайти на це час, — сказала Амерлін, — знову холодно й спокійно, так, наче полювання на Чорну Аджу було не важче від підмітання підлоги.

— Як одна з посвячених, ти сама обиратимеш заняття, — без обмежень, — і час на них. Та й правила дещо простіші для посвячених. Трохи, їх потрібно знайти, дитино.

Еґвейн поглянула на Найнів, але та лише спитала:

— Чому Елейн не бере в цьому участі? Вона ж не може бути з Чорної Аджі. Це тому, що вона — дочка-спадкоємиця Андору?

— Перший вилов, а вже повна сітка, дитино. Я б взяла її, — але Морґейз завдає мені зараз чимало клопотів. Коли я її причешу, почищу й виштовхну на правильний шлях, можливо, Елейн приєднається до нас. І тільки тоді.

— Тоді не втягуйте в це й Еґвейн, — сказала Найнів. — Вона заледве доросла, щоб бути жінкою. Я полюватиму для вас сама.

Еґвейн запротестувала: Я жінка! — але Амерлін випередила її:

— Я не роблю з тебе принаду, дитино. Якби вас була сотня, — мені і того було б мало; але вас лише двоє, тож вдовольнимося й цим.

— Найнів, — сказала Еґвейн, — я не розумію тебе. Ти кажеш, що хочеш брати в цьому участь?

— Я не хочу цього, — втомлено сказала Найнів, — але краще вже я полюватиму на них, аніж сидітиму тут і міркуватиму про те, чи не виявиться Айз Седай, яка мене навчає, насправді Другом Морока. І що б вони там не задумали, — я не хочу чекати, коли вони це скоять.

Прийняте Еґвейн рішення знову скрутило їй шлунок:

— Тоді я теж візьмуся за це. Я не хочу сидіти й чекати, як і ти. — Найнів збиралася щось сказати, і Еґвейн відчула спалах гніву; це було таким полегшенням після страху. — І не смій говорити, що я ще замолода. Принаймні я можу направляти Силу, коли хочу. Здебільшого. Я уже не маленька дівчинка, Найнів.

Найнів стояла на місці, смикаючи косу, й далі мовчала. Врешті зяттіпр-ніння полишило її.

— Кажеш, що ні? Я сказала собі, що ти — жінка, але, гадаю, десь глибоко всередині не вірю в це. Дівчинко, я... Ні, жінко. Жінко, я сподіваюся, ти усвідомлюєш, що залізла до мене в казан, і вогонь, можливо, вже розвели.

— Я розумію це.

Еґвейн пишалася тим, що її голос майже не тремтів.

Амерлін задоволено всміхнулася, — але було щось таке в її блакитних очах, що змусило Еґвейн запідозрити, що та ще від початку знала, які рішення вони ухвалять. На мить вона знову відчула мотузочки ляльковода на своїх руках і ногах.

— Верін... — Амерлін завагалася, а потім пробурмотіла начебто сама до себе: — Якщо я повинна комусь довіряти, то це має бути і вона. Вона знає стільки ж, скільки і я, — і навіть більше. — Її голос став гучнішим.__ Верін розповість вам усе, що відомо про Ліандрін та інших, а також дасть перелік вкрадених тер ’анґріалів та їхніх властивостей. Тих, що ми знаємо. А стосовно Айз Седай із Чорної Аджі, що досі тут... Слухайте, пильнуйте і будьте обережні із запитаннями. Будьте як мишки. Якщо маєте якусь підозру, — повідомляйте мені. Я не спускатиму вас з ока. Ніхто не вважатиме це дивним, зважаючи на покарання. Коли я наглядатиму за вами, ви можете звітувати. Пам’ятайте, вони вже вбивали. І зможуть зробити це знову.

— Це все зрозуміло, — сказала Найнів, — але ми все ще посвячені, а шукатимемо серед Айз Седай. Кожна повноцінна сестра зможе нам сказати займатися своїми справами чи відправити нас на прання, — і у нас не буде іншого вибору, окрім як підкоритися. Є місця, куди посвяченим — зась; так само, як і певні речі, які ми не можемо робити. Світло, якщо ми викриємо одну із Чорної Аджі, вона легко може наказати охороні зачинити нас у кімнатах, — і вони виконають наказ. Вони абсолютно точно вважатимуть слова Айз Седай важливішими від наших.

— Здебільшого, — сказала Амерлін, — вам доведеться працювати в межах дозволеного для посвячених. Аби ніхто вас не запідозрив. Але... — Вона відкрила чорну скриньку на столі. Жінка поглянула на своїх спільниць і завагалася, все ще не впевнена в тім, чи хоче вона щось зробити. Відтак дістала кілька цупких складених паперів. Ретельно перебираючи їх, вона знову завагалася, — а потім вибрала два з них. Решту поклала назад у скриньку, а ці простягнула Еґвейн та Найнів. — Добре їх сховайте. Це — лише за умови відсутності іншого виходу.

Еґвейн розгорнула цупкий аркуш. На ньому акуратним округлим почерком було щось написано, а знизу виднілась печатка Білого Пломеня Тар Валона.

Те, що виконує пред'явник, він робить за моїм наказом і з моєю владою. Наказую коритися й мовчати.

Суан Санче,

Хранителька печатей Пломеня Тар Валона, Престол Амерлін

— Але з цим я можу зробити, що завгодно, — здивовано сказала Найнів. — Можу наказати охоронцям маршувати. Керувати Охоронцями. — Вона пирхнула зі сміху. — Навіть можу змусити Охоронців танцювати.

— Поки я не дізнаюся про це, — сухо погодилася Амерлін. — Якщо ти без вагомої причини скористаєшся цим, я зроблю так, що ти благатимеш Ліандрін забрати тебе до себе.

— Я не збиралася щось із цим робити, — квапливо додала Найнів. — Просто кажу, що це дає мені більшу владу, аніж я могла уявити.

— Вам може знадобитися кожна її крихта. Але запам’ятай, дитино. Друзі Морока не зважатимуть на цей аркуш, — які білоплащники. Завдяки йому вони можуть просто вбити вас. Якщо цей папірець є щитом... то що ж, — паперові щити вразливі, а на деяких намальована мішень.

— Так, матінко, — водночас сказали Еґвейн та Найнів. Еґвейн склала аркуш, сунула його до сумки на талії, — і вирішила не діставати його, допоки не прийде його час. Але як я знатиму, що цей час прийшов¹?

— А що з Метом? — спитала Найнів. — Він хворий, матінко. І в нього лишилося мало часу.

— Я повідомлю вам, — відрізала Амерлін.

— Але, матінко...

— Я повідомлю вам! На цьому все, діти. На вас уся надія. Ідіть до кімнат і відпочиньте. Пам’ятайте: у вас призначена зустріч з Шеріам. І з горщиками.