Небовись

14

— Ви — найслабша ланка нашої оборони, — промовив Кобб, виходячи на середину аудиторії й звертаючись до нас, поки ми ще не ввімкнули голограм. — Ваші винищувачі здатні розвивати неймовірну швидкість і виконувати маневри, яких ви можете не пережити. Ці машини набагато спритніші за вас, тому якщо загинете в небі, це буде не через те, що вас підвів корабель. Це ви його підвели.

Сплив уже тиждень навчання. Для мене він минув як у тумані: щоденні тренування на симуляторі, далі — центрифуга, після чого — сон у кабіні старого винищувача. Мене вже аж вернуло від несоленої щурятини і грибів.

— Ваш найбільший ворог — перевантаження, — провадив Кобб. — Контролювати цю силу складно. Необхідно пильнувати, з якого боку вона на вас діє. Людина здатна витримати розумне зворотне перевантаження. Це коли ви рухаєтесь по прямій. Однак при різкому підйомі або крені, сила перевантаження тисне на вас згори, виганяючи кров із голови в ноги. Багато хто втрачає свідомість на рівні девять-десять джі. Обертаючись навколо власної осі з увімкненим зворотним прискоренням, як на попередніх заняттях... Перевантаження перевалить за сотню джі, чого цілком достатньо, щоб одним необачним рухом перетворити ваші нутрощі на кашу.

Недд підняв руку:

— То навіщо ми вивчали ці маневри?

— Гравітаційні конденсатори, — сказала я.

Показавши на мене, Кобб кивнув:

— Ваші кораблі здатні компенсувати різкі перепади перевантаження. Сонівські винищувачі облаштували гравітаційними конденсаторами. При раптовій зміні напряму руху або прискоренні ці пристрої поглинають частину перевантаження. Щоправда, працюють вони не довше трьох секунд, після чого вимикаються для підзарядки. Саме тому найбільша користь від них — при виконанні різких розворотів.

Це я знала давно. Насправді Недд також знав би це, якби готувався до іспиту. Я дозволила собі розслабитися й подумала про свій поламаний корабель. Якось особливо в його ремонті я не просунулася, адже більшість часу полювала і готувала щурятину. А ще ж треба було розшукати десь енергетичну матрицю...

— Ваші винищувачі настаткували трьома видами озброєння, — сказав Кобб.

Це мені почулося, чи він сказав щось про зброю? Увага моя миттю повернулася до заняття, і я відмітила, що Бім також насторочився. Було щось дуже миле в тому, як він по-щенячому жваво реагував на будь-яку згадку про зброю.

— Так, Біме, — мовив Кобб. — Нарешті про зброю. Тільки дивись не надзюр з радощів. Першим видом є основна гармата — ваша головна, однак і найменш ефективна, зброя. Стріляє вона концентрованим енергетичним променем. Вогонь ведеться чергами з короткої відстані.

Кобб став біля крісла Кіммалін:

— У зовсім рідкісних випадках його застосовують для надточних дальніх пострілів. Більшість пілотів користуються цим режимом вогню для добивання підбитих ворожих кораблів або рятуючись від засідки. Точне влучання по рухомій цілі здалеку потребує неабиякої майстерності.

Кіммалін усміхнулася.

— Тільки не зазнавайся, — кинув їй Кобб і рушив далі. — Проти енергетичного щита гармата фактично безсила, проте ви однаково стрілятимете з неї за кожної нагоди, оскільки сподіватися на щасливий випадок — це частина людської природи. Я, звичайно, спробую вибити з вас ці дурощі, але, правду кажучи, навіть аси, й ті чіпляються за ту гармату, як за листа від коханої.

Бім хмикнув.

— Це був не жарт, — зауважив Кобб. — Увімкнути голограми.

Ми запустили голограми і перенеслися на злітний майданчик. Щойно піднялися в небо і провели переклик, в динаміку шолома я почула голос Кобба:

— Ну що ж, час постріляти. Хай помагають вам зорі. Кнопка активації гармати у вас біля вказівного пальця на сфері керування. Спробуйте.

Нерішуче я натиснула на кнопку. З точеного носа мого корабля швидкою чергою вистрілило три розпечених білих промені. Я усміхнулася і натиснула на кнопку ще декілька разів, випустивши кілька черг. Такий простий жест надавав мені владу над самими життям та смертю! І не тільки щурячими!

— Дзиґо, не перестарайся, — сказав Кобб. — Бачиш циферблат на штурвалі, той, який можна крутити великим пальцем лівої руки? Він регулює частоту пострілів. Верхня позиція — сталий вогонь. Її полюбляють усі тупоголові, сопливі ідіоти, які навчалися не в мене.

— А що обирають тупоголові, сопливі ідіоти, які навчалися у вас? — запитав Недд.

— Не прибідняйся, Недде, — відказав Кобб. — Твоїх сопель я ще не бачив. Друга позиція — окремий постріл, третя — концентрований промінь для дальньої стрільби. А зараз побалуйтеся — спробуйте всі режими.

Він додав у повітря перед нами групу креллівських винищувачів. Вони не летіли, зовсім не рухалися — просто висіли на місці. Стрільба по мішенях? Я завжди мріяла про це — ще відколи малою кидалася камінцями по інших камінцях, уявляючи, що то мої вороги.

Усі гуртом ми обрушили на противника шквал смерті та руйнування.

І промазали.

Промазали, здавалося, на кілька миль. Навіть попри те, що ворог був просто перед нами. Я зціпила зуба і спробувала знову, перемикаючи режими вогню, повертаючи свій корабель так і сяк і стріляючи як тільки могла. Але трясця... Хай якими близькими не здавалися б нам цілі, відстань до них була либонь велетенська.

Принда влучив по одному кораблю, і той вибухнув вогненною хмарою. Зітхнувши, я вибрала собі одного з ворожих винищувачів і зосередилася на ньому.

Та ну ж бо.

— Скритна, покажи клас, — озвався Кобб.

— Сер, я сподівалася дати їм шанс! — відповіла Кіммалін. — Бо перемога не завжди є показником переваги, як казала Свята.

— Повесели мене, — сказав Кобб.

— Як скажете.

Погудівши кілька секунд, її корабель випустив концентрований промінь, який розніс креллівський корабель на друзки. Відтак вона повторила постріл удруге, втретє і вчетверте.

— Сер, але ж це наче каменюкою об підлогу кидати, — сказала вона. — Вони навіть не рухаються.

— Як таке можливо? — запитала я. — Скритна, де ти навчилася так стріляти?

— Це її батько навчив, — сказала Веремія. — Пам’ятаєте історію про гриба, схожого на білку?

ФМ засміялася, і навіть Рання хмикнула. Я ж не зрозуміла жарту, бо не чула ніяких історій про гриби та білок. Мабуть, ці байки вони розповідали в себе в кімнаті увечері, поки я ночувала в печері.

Я натиснула на кнопку вогню і, на власний подив, нарешті збила одну з мішеней. Дуже приємно було дивитися, як корабель падає, розсипаючи іскри.

— Так, годі дурощів, — сказав Кобб. — Я вимикаю ваші гармати.

— Але ж ми тільки почали! — заперечив Бім. — Може, запустите нам симуляцію бою?

— Гаразд, як скажеш, — відповів Кобб.

Решта креллівських кораблів — приблизно з десяток тих, у які ми не поцілили — враз понеслися на нас, шалено гатячи з гармат. Веремія зойкнула з несподіванки, а я швидко опанувала себе і шугнула вниз, подалі з їхнього шляху.

Першою в яскравому спалаху вогню та іскор збили Кіммалін. Я розвернулася навколо власної осі, дивлячись на червону смужку в себе над головою. Це був індикатор сили перевантаження, яка діяла б на мене в реальному світі. Кобб казав правду: гравітаційні конденсатори захищали мене під час швидких поворотів, але треба було пильнувати, щоб вони не вимкнулися на середині віражу, інакше мене розчавить.

Я підлетіла вгору, в саме пекло вогню, вибухів та уламків кораблів інших кадетів, що падали на землю.

— Ми пробували скопіювати технології креллів, — промовив Кобб спокійним голосом, який разюче контрастував із тим пеклом, що вирувало довкола мене.

В Недда влучили, і він верескнув. Рання розбилася мовчки.

— Але в нас нічого не вийшло, — провадив Кобб. — У них потужніші гармати і міцніші щити. Це означає, що в бою ви слабші й вразливіші за них.

Я цілковито зосередилася на тому, щоб вижити: крутилася, звивалася і виверталася. На хвіст мені впали три — цілих три! — креллівські кораблі, і один з них вистрілив. Я різко вивернулася від пострілу, але інший таки влучив, і на моїй панелі приладів заблимала лампочка тривоги. Це означало, що мій щит вийшов з ладу.

— Щоб збити крелла, вам доведеться підстрелити його п’ять-шість разів, — мовив Кобб. — їм же вистачить двох-трьох влучань по вас.

Я почала виконувати петлю. Спалахи вибухів у тьмяному небі позначали кораблі моїх збитих товаришів. На льоту залишалася лише я та ще один корабель, і навіть не бачачи номеру на його фюзеляжі, я знала, що то Йорґен. Він був набагато вправнішим пілотом, ніж я.

Але це мене тільки під’юджувало. Гаркнувши, я виписала широку петлю, намагаючись узяти на приціл одного з переслідувачів. Ось так... Ще трохи...

Зненацька керування вимкнулося. Корабель перестав відповідати на мої команди. Під час петлі сила перевантаження зашкалила, і конденсатори вимкнулися. Хоч на симуляторі тієї сили я не відчула, та у справжньому бою вже давно знепритомніла б.

Креллівський винищувач добив мене недбалим пострілом, моя голограма замиготіла, а тоді зовсім вимкнулася. Я знову опинилася в аудиторії. Йорґен протримався ще сімнадцять секунд — я рахувала.

Я сиділа, відчуваючи, як навіжено стугонить моє серце. Враження було таке, ніби на власні очі я спостерігала кінець світу.

— Припустімо, ви стали більш-менш компетентні, — промовив Кобб. — Розумію, це щось із розряду фантастики, але я — невиправний оптиміст. Та навіть якщо ви будете літати краще за середньостатистичного крелла, все одно будете в програшній позиції, якщо застосовуватимете лише основну гармату.

— То шансів у нас нема зовсім? — спитала, підіймаючись, ФМ.

— Не зовсім. Просто, щоб їх зрівняти, літати треба інакше. Кадетко, сядь на місце.

Вона послухалася. Запустилася голограма, і ми знову опинилися в небі, вишикувані рядком. Перед нами виник той самий стрій креллів. Цього разу я дивилася на них уже з осторогою, тримаючи палець на кнопці й не терплячи, коли ж уже зможу пустити на них нищівний промінь.

— Драконе, — звернувся Кобб до Артуро, — натисни на кнопки біля безіменного пальця і мізинця. Тільки одночасно.

Мій корабель струснуло, і від Артуро сліпучим сплеском блимнуло світло.

— Гей! — вигукнула Веремія. — Мій щит вирубився.

— І мій, — сказала Кіммалін.

— У мене теж, — додав Артуро.

— А мій увімкнений, — мовили Принда і кілька інших курсантів.

Щит вимкнувся в Артуро і двох кораблів обабіч від нього, подумала я, з непідробленим інтересом виглядаючи з кабіни. У школі нам розповідали про прискорювачі, льотний стрій і підйомні кільця — про все, що стосується зорельота, крім його озброєння.

— ІМІ, — проказав Кобб, — або ж Інвертований магеланівський імпульс. Він миттєво вимикає щит іншого зорельота, включно — на жаль — з вашим. Дальність його дії надзвичайно мала, тому, щоб активувати його, доведеться наблизитися до крелла майже впритул. Щоб збивати креллів, не достатньо лупити по них з гармати. Головне — бути маневренішими, діяти згуртовано і мислити на випередження. Крелли — індивідуалісти і майже ніколи не діють командно. Натомість ви літатимете попарно і застосовуватимете ІМІ, щоб ваш напарник міг завдати чіткого удару противнику. Але не забувайте, що активація ІМІ залишить вас без захисту до повного перезаряджання щита.

Десь поблизу зблиснув спалах, і ФМ лайнулася.

— Вибач! — промовила з сильним акцентом Рання. — Вибач, вибач!

Це було єдине, що я почула від неї за цілий день.

— А який третій вид озброєння? — запитав Принда.

— Світловий гарпун, — припустила я.

Про нього я читала трохи, але знову ж, за його функціонал у підручниках не згадувалось.

— То ти, Дзиґо, чула щось про них, — сказав Кобб. — Я так і думав. Тоді покажи нам його в роботі.

— Добре. Але чому я?

— За принципом роботи це наче великий світловий трос. Мені чомусь здається, ти вмієш з ним вправлятися.

Звідки він знає? Звісно, мій трос був завжди зі мною — треба ж було мені якось вибиратися з печери і спускатися в неї, — але я думала, під рукавом комбінезона його не видно.

— Великий палець і мізинець, — мовив Кобб, — кнопки з обох боків сфери.

Ну добре. Чому б ні? Я натиснула на штурвал, вилетіла з шеренги в напрямку до креллівських винищувачів і обрала одного з них собі за мішень. Дроти з його хвоста звисали донизу. Як і всі зорельоти, він мав підйомне кільце стандартного діаметра: два метри. Воно легенько світилося синім.

Зблизька корабель здавався навіть ще зловіснішим. Він справляв враження певної недовершеності, недобудованості. Імовірно, так було задумано, щоб із хвоста його звисали дроти — просто конструкція чужинська. Корабель не був недобудований, просто його створили істоти, котрі мислять не як люди.

Затамувавши подих, я натиснула на кнопки, про які сказав Кобб. З носа мого винищувала вилетів яскраво-червоний світловий трос, який причепився до креллівського корабля. Кобб не збрехав: діяла ця зброя зовсім як світловий трос, тільки була більша і вистрілювала з винищувача, а не браслета.

Ого, подумала я.

— Світловий гарпун, — промовив Кобб. — Ви могли бачити його зменшену, ручну версію в пілотів. Колись такими штуками користувалися інженери старого флоту. Ними вони чіплялися за стінки, коли працювали в нульовій гравітації. У Дзиґи звідкись є такий прилад, але я вирішив не казати про це начальству.

— Дяк...

— Найкращою подякою буде слухати мене з закритим ротом, — перебив мене Кобб. — Світловий гарпун діє ніби енергетичне ласо, чіпляючись за об’єкт, у який ви ним стріляєте. Ним можна чіплятися за ворожі кораблі й навіть за землю.

— Землю? — перепитав Артуро. — Це щоб розбитися швидше?

— Ні, — заперечив Кобб.

Небо над нами розверзалося, і, охнувши, я подивилася вгору — на зливу уламків, що посипалися на нас вогненними кулями. Від тертя в атмосфері перегрітий метал та інший мотлох перетворився на справжні падучі зірки.

Я хутко розвернула корабель, натиснула на штурвал і шмигнула назад у шеренгу. За кілька миттєвостей уламки вже падали навколо нас, деякі шматки горіли особливо яскраво. Усі вони летіли з різною швидкістю, і я побачила, що всередині деяких світяться підйомні кільця, які дещо гальмують падіння.

Кілька шматків влучили в креллівські кораблі, розтрощивши їх на друзки.

— Крелли атакують переважно під час уламкопаду, — сказав Кобб. — У них немає світлових гарпунів, і хоч їхні кораблі маневреніші за наші, сонівський винищувач, з хорошим пілотом за штурвалом, здатен дати їм фору. Нерідко вам доведеться вступати в бій серед падучих уламків. І тут головним вашим інструментом стає світловий гарпун. Через це весь наступний місяць ми тренуватимемося вправлятися з ним. Стріляти з гармати може кожен бовдур — аби пальці були на місці. Однак літати серед уламків і використовувати їх на власну користь під силу лише справжньому пілоту-винищувачу. Я бачив, як такими гарпунами аси кидали креллів один на одного, розбивали їх об уламки і навіть витягували партнерів із небезпеки. Чіпляючись до великих брил, можна виконувати різкі розвороти. Шматки брухту можна кидати у ворога, розбиваючи ними його щит і знищуючи його самого. Що небезпечніший бій, то більше переваг у вправного пілота. А такими, після нашого курсу, станете й ви.

Ми продовжували стежити за уламками, що, яскраво сіяючи, сипались довкола нас.

— Тобто, — почала я, — ви кажете, що пройшовши курс підготовки, ми навчимося за допомогою енергетичних гарпунів шпурляти у ворога уламки космічного брухту, які палають?

— Так.

— Це... — шепнула я, — це найпрекрасніше, що я колись чула.