Ім’я вітру

Розділ вісімдесят третій Повернення

Того вечора я зібрав речі та спустився до загальної зали. Містяни оглядали мене й збуджено гомоніли між собою. Ідучи до шинквасу, я підслухав кілька реплік і зрозумів, що вчора більшість із них бачили мене в пов’язках, які буцімто приховували жахливі рани. Сьогодні пов’язок не було, і вони бачили всього кілька невеликих синців. Ще одне чудо. Я ледве втримався від усмішки.

Понурий шинкар сказав мені, що навіть не думає взяти з мене гроші, зважаючи на те, що мені заборгувало все місто й таке інше. Я наполіг на цьому. Ні-ні. У жодному разі. Він і чути про це не хоче. Якби ж то він міг ще якось висловити свою вдячність.

Я зобразив задуму. Раз він уже про це згадав, промовив я, то, якщо в нього раптом десь залишилася пляшечка того чудового полуничного вина…

Я пройшов до доків Івздауна й заплатив за проїзд на баржі, яка прямувала вниз річкою. Тоді, чекаючи на відплиття, поцікавився, чи не бачив хтось із місцевих робітників, щоб сюди за два останні дні прибула дівчина. Темноволоса, гарна з себе…

Таки бачили. Вона була там учора в обід і відпливла вниз річкою. Мені стало дещо легше на душі: тепер я знав, що вона жива й відносно здорова. Але поза тим я не знав, що й думати. Чому вона не прийшла до Требона? Думала, що я її покинув? Згадала щось із того, про що ми говорили тієї ночі, лежачи разом на сірокамені?

Ми прибули до Імрі за кілька годин після світанку, і я негайно пішов до Деві. Жваво поторгувавшись, я віддав їй приваб-камінь й один талант, щоб розрахуватися за надзвичайно короткострокову позику у двадцять талантів. Перший борг і досі лишався за мною, але після всього, що я пережив, борг у чотири таланти вже не здавався дуже страшним, хоча мій гаманець знову практично спорожнів.

Привести своє життя до ладу в мене вийшло не одразу. Мене не було всього чотири дні, але мені довелося звертатися з вибаченнями й поясненнями до безлічі різних людей. Я пропустив зустріч із графом Трепом, а також дві зустрічі з Манетом та обід із Фелою. У шинку «В Анкера» два вечори не було музиканта. Навіть Арі злегка мене пошпетила за те, що я її не провідував.

Я пропустив заняття в Кілвіна, Елкси Дала та Арвіла. Усі вони прийняли мої вибачення з милостивим несхваленням. Я знав, що мені доведеться заплатити за свою раптову й майже не пояснену відсутність, коли встановлюватимуть плату за навчання в наступному семестрі.

Найважливішим було поговорити з Вілом та Сімом. До них дійшли чутки про напад на студента в провулку. Зважаючи на те, що Емброуз останнім часом надимав щоки ще більше, ніж зазвичай, вони гадали, що мене витурили з міста або я взагалі лежу на дні Ометі з камінням на шиї.

По-справжньому я пояснив, що сталося, лише їм. Я не сказав їм усієї правди про причини свого інтересу до чандріян, але все ж таки розповів їм усю історію й показав лусочку.

Вони були належним чином здивовані, хоч і відверто сказали мені, що наступного разу я муситиму лишити для них записку, бо інакше мені буде непереливки.

А ще я шукав Денну, сподіваючись надати найважливіше пояснення. Але від цього пошуку, як завжди, не було жодної користі.