Ім’я вітру

Розділ сімдесят п’ятий Інтерлюдія: Покора

У шинку «Путь-камінь» Квоут вичікувально замовк. Ця мить розтягнулася, допоки Хроніст не відірвав очей від своєї сторінки.

— Даю можливість сказати щось вам, — промовив Квоут. — Щось на кшталт: «Не може такого бути!» або: «Драконів не буває…»

Хроніст витер кінчик пера.

— Насправді я не маю права коментувати цю історію, — мирно сказав він. — Якщо ви кажете, що побачили дракона… — Він знизав плечима.

Квоут нагородив його безмежно смутним поглядом.

— І це мені каже автор «Шлюбних ігор дракуса звичайного»? Деван Локіс, великий викривач?

— Це вам каже Деван Локіс, який погодився не втручатися в історію, яку записує, і не змінити в ній жодного слова. — Хроніст відклав перо й потер собі руку. — Тому що він міг одержати доступ до історії, яку пристрасно бажав почути, лише на таких умовах.

Квоут пильно подивився на нього.

— Ви коли-небудь чули вислів «білий бунт»?

— Так, — відповів Хроніст із натужною усмішкою.

— Я міг би це сказати, Реші, — радісно промовив Баст. — Я ні на що не погоджувався.

Квоут поглянув спершу на одного, а тоді на другого, і зітхнув.

— Мало що на світі викликає таку нудоту, як чиста покора, — сказав він. — Вам обом би не завадило про це пам’ятати. — Він жестом наказав Хроністові знову взятися за перо. — Чудово… Це був дракон.