Хто боїться смерті

Дякую

Предкам, духам і тому місцю, що його так часто звуть «Африка». Моєму батькові, через чий відхід із життя я замислилася: «Хто боїться смерті?» Моїй матері. Моїй доньці Аньяуґо, моєму небожеві Оньєдіці та моїй небозі Обіомі за те, що підбадьорювали мене, коли я писала ті частини цього роману, що мене засмучували. Моїм сестрам і брату (Іфе, Нґозі та Емезі) за постійну підтримку. Моїм родичам, які завжди моя опора. Патові Ротфуссу за те, що прочитав і оцінив «Хто боїться смерті» 2004 року, на самому початку її створення. Дженніфер Стівенсон за те, що мучилася кошмарами через цей роман. Моєму агентові Дону Маассу за далекоглядність і поради. Моїй редакторці Бетсі Воллгейм за нестандартне мислення, бачення та поводження. Девідові Ентоні Дарему, Амаці Мбануґо, Тарі Крабсек і професорові Джіну Вайлдмену за чудові відгуки у процесі роботи. А також новинному матеріалу WP 2004 року за авторством Емілі Вокс під назвою «Ми хочемо зробити світлошкіру дитину» («We Want to Make a Light Baby»). Завдяки цій статті про зґвалтування як зброю в Судані з’явився прохід, через який Оньєсонву і прослизнула в мій світ.